Zuihitsu
http://dbpedia.org/resource/Zuihitsu an entity of type: WikicatLiteraryGenres
Zuihitsu (jap. 随筆, dt. „Miszellenliteratur; Essay“) bezeichnet eine literarische Form, gemeinhin Miszellen-Literatur genannt, die spezifisch für Japan ist. Das Zuihitsu ist eine sehr heterogene Form der Erörterung, die von subjektiver Erfahrung und Reflexion geprägt ist. Die Zuihitsu-Literatur ist mit dem Essay in Europa und Amerika vergleichbar. Die Formkriterien und Thematik sind jedoch loser und breiter als beim Essay. Wörtlich übersetzt, bedeutet Zuihitsu: „dem Pinsel folgend“.
rdf:langString
El zuihitsu corresponde a la forma conocida en el occidente como ensayo. Introducida en Japón en el siglo XI por la dama Sei Shonagon como una forma libre, espontánea y fresca con la que ella recogía sus experiencias diarias en la corte Heian y las reproducía en textos para su deleite personal. Sus ensayos no fueron pensados para la difusión pública. Un ejemplo de los textos de Sei es El libro de la almohada.
rdf:langString
Zuihitsu (随筆, littéralement « au fil du pinceau ») est un genre littéraire japonais classique caractérisé par une prose libre, à la première personne, enregistrant pensées, événements, détails, anecdotes, etc.
rdf:langString
Zuihitsu (随筆) is a genre of Japanese literature consisting of loosely connected personal essays and fragmented ideas that typically respond to the author's surroundings. The name is derived from two Kanji meaning "at will" and "pen." The provenance of the term is ultimately Chinese, zuihitsu being the Sino-Japanese reading (on'yomi) of 随筆 (Mandarin: suíbǐ), the native reading (kun'yomi) of which is fude ni shitagau (“follow the brush”). Thus works of the genre should be considered not as traditionally planned literary pieces but rather as casual or randomly recorded thoughts by the authors.
rdf:langString
Zuihitsu (jap. 随筆 zuihitsu, dosł. podług pędzla) – gatunek w literaturze japońskiej powstały w epoce Heian; rodzaj eseju, szkicu pisanego prozą, niepodlegającego określonym zasadom literackim. Zapiski te mają charakter luźnej wypowiedzi na dowolny temat – mogą zawierać wspomnienia, przemyślenia, osobiste wyznania, zasłyszane historie, anegdoty, opisy przyrody, listy rzeczy czy zjawisk, które zwróciły uwagę autora. W literaturze europejskiej najbardziej zbliżonymi gatunkami były sylwy (silva rerum), miscellanea, varia.
rdf:langString
Дзуйхи́цу (яп. 随筆, «вслед за кистью») — жанр японской короткой прозы, в котором автор записывает всё, что приходит ему в голову, не задумываясь о том, насколько это «литературно». Дзуйхицу может рассказывать о каком-то внезапном воспоминании, пришедшей в голову мысли, увиденной бытовой сценке. К классике дзуйхицу относятся «Записки у изголовья» Сэй-Сёнагон (конец X века), «Записки из кельи» Камо-но Тёмэя (1153—1216), «Записки от скуки» Ёсиды Кэнко (ок. 1330), «» Араи Хакусэки (ок. 1716—1717).
rdf:langString
Дзуйхіцу (яп. 随筆, ずいひつ, «слідом за пензлем») — жанр японської прози, у якому автор у довільній формі записує все, що йому заманеться: власні переживання, досвід, чутки тощо. Часто перекладається як «есе» або «записки». Термін дзуйхіцу з'явився у 15 столітті, але сам жанр виник у 11 столітті.Класичними творами цього жанру вважаються:
* «Записки у подушки» Сей Сьонаґон (996 — 1011)
* «Записки з келії» Камо но Тьомея
* «Записки від нудьги» Йосіди Кенко (1330 — 1331)
*
rdf:langString
rdf:langString
Zuihitsu
rdf:langString
Zuihitsu
rdf:langString
Zuihitsu
rdf:langString
Zuihitsu
rdf:langString
Дзуйхицу
rdf:langString
Zuihitsu
rdf:langString
Дзуйхіцу
xsd:integer
14713702
xsd:integer
1087026484
rdf:langString
Zuihitsu (jap. 随筆, dt. „Miszellenliteratur; Essay“) bezeichnet eine literarische Form, gemeinhin Miszellen-Literatur genannt, die spezifisch für Japan ist. Das Zuihitsu ist eine sehr heterogene Form der Erörterung, die von subjektiver Erfahrung und Reflexion geprägt ist. Die Zuihitsu-Literatur ist mit dem Essay in Europa und Amerika vergleichbar. Die Formkriterien und Thematik sind jedoch loser und breiter als beim Essay. Wörtlich übersetzt, bedeutet Zuihitsu: „dem Pinsel folgend“.
rdf:langString
El zuihitsu corresponde a la forma conocida en el occidente como ensayo. Introducida en Japón en el siglo XI por la dama Sei Shonagon como una forma libre, espontánea y fresca con la que ella recogía sus experiencias diarias en la corte Heian y las reproducía en textos para su deleite personal. Sus ensayos no fueron pensados para la difusión pública. Un ejemplo de los textos de Sei es El libro de la almohada.
rdf:langString
Zuihitsu (随筆, littéralement « au fil du pinceau ») est un genre littéraire japonais classique caractérisé par une prose libre, à la première personne, enregistrant pensées, événements, détails, anecdotes, etc.
rdf:langString
Zuihitsu (随筆) is a genre of Japanese literature consisting of loosely connected personal essays and fragmented ideas that typically respond to the author's surroundings. The name is derived from two Kanji meaning "at will" and "pen." The provenance of the term is ultimately Chinese, zuihitsu being the Sino-Japanese reading (on'yomi) of 随筆 (Mandarin: suíbǐ), the native reading (kun'yomi) of which is fude ni shitagau (“follow the brush”). Thus works of the genre should be considered not as traditionally planned literary pieces but rather as casual or randomly recorded thoughts by the authors.
rdf:langString
Zuihitsu (jap. 随筆 zuihitsu, dosł. podług pędzla) – gatunek w literaturze japońskiej powstały w epoce Heian; rodzaj eseju, szkicu pisanego prozą, niepodlegającego określonym zasadom literackim. Zapiski te mają charakter luźnej wypowiedzi na dowolny temat – mogą zawierać wspomnienia, przemyślenia, osobiste wyznania, zasłyszane historie, anegdoty, opisy przyrody, listy rzeczy czy zjawisk, które zwróciły uwagę autora. W literaturze europejskiej najbardziej zbliżonymi gatunkami były sylwy (silva rerum), miscellanea, varia.
rdf:langString
Дзуйхи́цу (яп. 随筆, «вслед за кистью») — жанр японской короткой прозы, в котором автор записывает всё, что приходит ему в голову, не задумываясь о том, насколько это «литературно». Дзуйхицу может рассказывать о каком-то внезапном воспоминании, пришедшей в голову мысли, увиденной бытовой сценке. К классике дзуйхицу относятся «Записки у изголовья» Сэй-Сёнагон (конец X века), «Записки из кельи» Камо-но Тёмэя (1153—1216), «Записки от скуки» Ёсиды Кэнко (ок. 1330), «» Араи Хакусэки (ок. 1716—1717).
rdf:langString
Дзуйхіцу (яп. 随筆, ずいひつ, «слідом за пензлем») — жанр японської прози, у якому автор у довільній формі записує все, що йому заманеться: власні переживання, досвід, чутки тощо. Часто перекладається як «есе» або «записки». Термін дзуйхіцу з'явився у 15 столітті, але сам жанр виник у 11 столітті.Класичними творами цього жанру вважаються:
* «Записки у подушки» Сей Сьонаґон (996 — 1011)
* «Записки з келії» Камо но Тьомея
* «Записки від нудьги» Йосіди Кенко (1330 — 1331)
*
xsd:nonNegativeInteger
3652