Viktor Tsoi

rdf:langString Цой Віктор Робертович

rdf:langString Ві́ктор Ро́бертович Цой (рос. Виктор Робертович Цой; 21 червня 1962, Ленінград, РРФСР, СРСР — 15 серпня 1990, 35-й кілометр траси Р-126 «Слока — Талсі», Тукумський район, Латвія) — перша радянська зірка молодіжної маскультури та один із наймолодших лідерів радянського рок-н-ролу, легенда молодіжної культури 80-х років — культовий радянський рок-виконавець 1980-х років, художник, поет, засновник і харизматичний лідер гурту «Кино», в якому співав, грав на гітарі, писав музику та тексти. Вважається одним із першопрохідців радянського року. Є автором музичних і художніх творів, у тому числі десяти музичних альбомів у складі «Кино». Своїми музично-мистецькими творами переслідував мету прихильності до молодого покоління та звільнення молодого покоління, що завжди було загальною рушійною силою руху рок-музики. Його творчість пронизана закликами до внутрішнього оновлення. Як і діяльність рок-гуртів його сучасників кінця 70-х — початку 80-х рр., музика Віктора викликала явну неприховану протидію керівництва СРСР. Теми і мотиви лірики його пісень вважалися критичними в радянських рамках інтерпретації. Віктор знявся в декількох кінострічках. Останні 5 років життя малював. 24 червня 1990 року на головному стадіоні Радянського Союзу «Лужники» із 70 000 глядачів відбувся останній вихід на сцену гурту «Кино», який став наймасштабнішим у кар'єрі Цоя. Загинув у віці 28 років у зеніті слави своєї творчості. До трагічної смерті призвела автомобільна катастрофа 15 серпня 1990 року на шосе, що неподалік від Тукумса (Латвія). Досі має безліч відданих шанувальників у країнах колишнього Радянського Союзу. Жоден артист, поет, музикант, окрім Володимира Висоцького, не удостоївся такої високої честі багатомільйонної аудиторії, як Віктор Цой. Вплив гурту «Кино» на радянську музику і загалом на суспільство був величезним — жоден радянський гурт раніше не досягав таких масштабів. Після загибелі музиканта інтерес до його творчості не слабшає. Оскільки в умовах закритого суспільства масове особливе медіа в офіційній «радянській естраді» розвивалося за законами і принципами радянського суспільства, та носило яскраво виражений ідеологічний характер і мало монополістичний спосіб організації — Віктор Цой був артистом, офіційно не визнаним. З 1981 року був членом Ленінградського рок-клубу, котрий мав монополію на проведення концертів, партійні збори якого вирішували тертя з питань ідеології шляхом поіменного голосування, а тексти пісень повинні були пройти перегляд журі та затвердження ними. Концерти, організовані клубом, не оплачувалися і у соціалістичній державі, з її владним примусом в сфері економіки, до початку перебудови Віктор був повинен працювати і заробляти на життя на державному підприємстві, в державній установі або санкціонованому державою кооперативі, а не своєю музичною творчістю. Музичної освіти Віктор не мав. Білети на концерти Цоя перепродавали по 30-40 рублів, його фотографії зберігали як реліквії. За опитуванням читачів «Радянського екрану» став найкращим актором року за роль у фільмі «Голка». Вважається одним з найвпливовіших радянських артистів у популярній музиці.