Symphonic poem
http://dbpedia.org/resource/Symphonic_poem an entity of type: Thing
القصيد السيمفوني أو قصيدة النغم هي قطعة من الموسيقى أو .وعادة هي (حركة) موسيقية في قسم واحد مستمر التي توضح أو تثير محتوى القصيدة، أو القصة القصيرة، أو الرواية، أو الرسم، أو المشهد، أو غيرها من المصادر غير الموسيقية).(الملحن الهنغاري فرانز ليست هو أول من أجرى هذا المصطلح حيث أن له 13 عملا في هذا السياق. في أهدافها الجمالية، القصيدة السمفونية هي في بعض النواحي تبدو متعلقة بالأوبرا. في حين أنها لا تستخدم النص، مثل الأوبرا، بل تمزجه في اتحاد للموسيقى والدراما.
rdf:langString
Un poema simfònic és una composició orquestral d'origen extramusical, de caràcter poètic o literari, la finalitat de la qual és moure sentiments i despertar sensacions. A diferència de les simfonies o concerts (que tenen estructura de forma sonata), el poema simfònic és d'estructura lliure o segueix l'estructura del text literari en què s'ha inspirat. Generalment consta d'un sol moviment i està escrit per a orquestra. Els poemes simfònics van aparèixer al romanticisme i es van desenvolupar molt també durant el post-romanticisme.
rdf:langString
Le poème symphonique est un genre musical destiné à un orchestre symphonique, sur un sujet littéraire, philosophique, pictural ou descriptif.
rdf:langString
交響詩（こうきょうし）は、管弦楽によって演奏される標題音楽のうち、作曲家によって交響詩（独：Sinfonische Dichtung、英：symphonic poem）と名付けられたものを言う。音詩（独：Tondichtung 英：tone poem）や交響幻想曲（英：symphonic fantasy）などと名付けられた楽曲も、交響詩として扱われることが多い。楽曲の形式は全く自由であり、原則として単一楽章で切れ目なく演奏されるが、中には多楽章制の交響詩も存在する。また、標題つきの交響曲の一部には、交響詩と名付けても差し支えないようなものがある。文学的、絵画的な内容と結びつけられることが多く、ロマン派を特徴づける管弦楽曲の形態である。
rdf:langString
Um poema sinfônico(pt-BR) ou poema sinfónico(pt-PT?) é uma obra de caráter musical baseada em um poema ou texto literário. Em geral, escrito em forma de sinfonia, em um só ato, para ser executada por uma orquestra. O autor procura descrever sentimentos e despertar emoções advindas da obra em que ele se baseia. O seu apogeu se deu no século XIX e o seu declínio após o término da Primeira Guerra Mundial.
rdf:langString
交响诗（德語：Sinfonische Dichtung），也称为音诗（德語：Tondichtung），是標題音樂具代表性的曲種，通常為單樂章，音樂的內涵通常具有敘事性，或者要呈現出故事性。交響詩的故事题材來源多样，可包括文学作品，绘画，民间传说等。
rdf:langString
Symfonická báseň je dílo pocházející z oblasti klasické hudby určené pro orchestr. Patří mezi díla tzv. programní hudby, protože má od svého autora určen jiný nehudební "program". Jinými slovy to znamená, že je zhudebněním určitého příběhu nebo obrazu (opakem programní hudby je hudba absolutní, která žádný autorem stanovený program nemá). Námětem pro symfonickou báseň je nejčastěji nějaké literární či dramatické dílo, které má své kořeny v lidové slovesnosti, jako např. legenda, epos, mýtus, pohádka, pověst, nebo obraz města či krajiny.
rdf:langString
Το συμφωνικό ποίημα είναι μια εκτενής σύνθεση για συμφωνική ορχήστρα που προσπαθεί να αποδώσει με μουσικά μέσα εξωμουσικό περιεχόμενο, για παράδειγμα εντυπώσεις από ανθρώπους, τοπία, ζωγραφικούς πίνακες ή λογοτεχνικά έργα. Είναι μια μορφή προγραμματικής μουσικής και έπαιξε ιδιαίτερο ρόλο στη Ρομαντική μουσική του 19ου αι. Το συγκεκριμένο είδος είχε επίσης σημαντική επίδραση στη δημιουργία των , γιατί έδινε τη δυνατότητα στον συνθέτη να ενσωματώνει άμεσα εθνικά ή και λαϊκά στοιχεία στην μουσική του και να τα επεξεργάζεται κατάλληλα, έτσι ώστε να παραπέμπουν σε ένα εθνικό περιεχόμενο.
rdf:langString
Eine sinfonische Dichtung (auch symphonische Dichtung, symphonisches Gedicht oder Tondichtung) ist ein längeres musikalisches Stück für Orchester, das versucht, außermusikalische Inhalte mit musikalischen Mitteln zu beschreiben, beispielsweise Menschen, Sagengestalten oder Landschaften, später z. B. auch Gemälde. Zuweilen folgt die sinfonische Dichtung auch direkt einer literarischen Vorlage (z. B. bei Franz Liszt oder Richard Strauss). Sie ist eine Form der Programmmusik und spielt vor allem in der romantischen Musik des 19. Jahrhunderts eine große Rolle. Besonders für das Entstehen der nationalen Schulen des Jahrhunderts ist die Gattung bedeutsam, da sich hier beispielsweise nationale oder volksliedhafte Anklänge besonders direkt in die Musik einarbeiten lassen. Dabei wird die formale An
rdf:langString
Simfonia poemo (ankaŭ simfonia poeziaĵo aŭ tonpoemo) estas iom longa muzikpeco por orkestro, kiu provas priskribi ekstermuzikajn enhavojn per muzikaj rimedoj, ekz. homojn, fabelulojn aŭ pejzaĝojn , pli poste ekz. ankaŭ pentraĵojn. Foje la simfonia poemo ankaŭ sekvas rekte literaturan modelon (ekz. ĉe Franz Liszt aŭ Richard Strauss). Ĝi estas formo de la programmuziko kaj grave rolas precipe en la Romantika muziko de la 19-a jarcento. Aparte por la ekesto de de la jarcento la ĝenro gravas, ĉar jen ekz. naciaj aŭ popolkantaj melodioj estas bone kaj rekte enigeblaj en la muzikon. Je tio la komponistoj elektas la formalan strukturon libere laŭ la priskribota objekto.
rdf:langString
Olerki sinfonikoa musikatik kanpoko jatorria duen musikalan bat da. Musika klasikoaren barnean, musika programatikoaren zati da. Gehienetan, liburuetan edo elezaharretan agertzen diren istorioen arabera eginak izaten dira, ohi orkestra sinfonikoarentzat, kamerako orkestrarentzat, instrumentu talde txikientzat eta pianoarentzat bakarrik eginak ere egoten diren arren. Azpigenero honen sortzailea, Franz Liszt konposatzaile hungariarra izan zen. Azpigenero hau jorratu zuten beste konposatzaile batzuk hauek dira:
rdf:langString
Para la obra de Liszt, véase Poemas sinfónicos (Liszt)Un poema sinfónico es una obra de origen extra musical, de carácter poético literario, cuya finalidad es mover sentimientos y despertar sensaciones, o describir una escena mediante la música. Generalmente consta de un único movimiento y está escrito para orquesta, aunque puede ser para piano o para pequeñas formaciones instrumentales. El poema sinfónico es una guía para el desarrollo de la forma musical como tal en términos técnicos.
rdf:langString
A symphonic poem or tone poem is a piece of orchestral music, usually in a single continuous movement, which illustrates or evokes the content of a poem, short story, novel, painting, landscape, or other (non-musical) source. The German term Tondichtung (tone poem) appears to have been first used by the composer Carl Loewe in 1828. The Hungarian composer Franz Liszt first applied the term Symphonische Dichtung to his 13 works in this vein.
rdf:langString
Il poema sinfonico è una composizione musicale per orchestra, solitamente in un solo movimento, di ampio respiro che sviluppa musicalmente un'idea poetica, ispirata alle più svariate occasioni extra-musicali: un'opera letteraria in versi (Les préludes di Franz Liszt) o in prosa (Don Chisciotte di Richard Strauss), un'opera figurativa o filosofica (Così parlò Zarathustra di Richard Strauss), un omaggio a luoghi od occasioni particolari (I pini di Roma, Le fontane di Roma, Feste romane di Ottorino Respighi), ma anche una puramente libera intuizione del compositore (Una saga di Jean Sibelius).
rdf:langString
교향시(symphonic poem 또는 tone poem)는 단악장 교향악 악곡으로, 음악외적인 이야기나 묘사를 담고 있는 것이 특징으로 소재는 시, 소설이나 이야기, 회화 등 다양하다. 이 낱말은 프란츠 리스트가 자신의 13개 단악장 교향악곡에 어쩌다가 붙인 이름에서 처음 쓰였다. 이 곡들은 고전적인 의미의 순수한 교향곡이 아니었는데 왜냐하면 이 곡들은 신화와 낭만주의 문학, 당대사, 환상 이야기의 주제를 다루었기 때문이다. 즉 이것은 추상이 아닌 "표제"가 있는 음악인 것이다. 이런 형태는 음악에서 문학, 회화, 극의 요소를 수용하게 된 낭만주의 음악의 직접적인 산물이었다. 19세기 후반기에 교향시는 표제 음악의 중요한 양식으로 자리잡는다. 교향시는 연주회용 서곡과 마찬가지로 단일하거나, (바로크 음악보다는 낭만주의 음악의 의미에서) 모음곡의 일부일 수도 있다. 가령 교향시 〈투오넬라의 백조〉(1895년)는 시벨리우스의 《레민카이넨 모음곡》(Lemminkäinen Suite)의 일부이다. 교향시는 서로 관련된 작품을 모은 곡들의 일부인 경우도 있는데, 베드르지흐 스메타나의 여섯 작품을 모은 《나의 조국》 중 〈블타바〉가 그 예이다.
rdf:langString
Een symfonisch gedicht is een muzikaal werk voor orkest, waarbij de componist een buitenmuzikaal thema met muzikale middelen beschrijft. Dat thema kan bijvoorbeeld een (deel van een) sage of legende zijn, een schilderij of een landschap. Deze vorm van programmamuziek speelt een belangrijke rol in de romantische muziek in de 19e eeuw. Ook voor het ontstaan van de in de muziek is het symfonisch gedicht van belang geweest.
rdf:langString
Poemat symfoniczny – instrumentalna forma muzyczna. Za twórcę pierwszego poematu symfonicznego uchodzi Ferenc Liszt. Poemat symfoniczny to utwór o charakterze programowym, zwykle sugerowanym już w tytule. Forma nie posiada określonej budowy i jest podporządkowana wymogom fabularnej treści, inspirowanej najczęściej literaturą, rzadziej sztukami plastycznymi. Wczesne poematy symfoniczne były zazwyczaj jednoczęściowe. W XIX-wiecznych Niemczech w odniesieniu do poematu symfonicznego używano nazw Tondichtung, Musikalisches Gedicht, Sifnonische Dichtung i innych. W literaturze muzycznej pierwszy raz określenia Tondichtung użył Carl Loewe w stosunku do utworu Mazeppa op. 27 według Byrona, napisanego w 1830 r.
rdf:langString
Симфони́ческая поэ́ма (нем. Tondichtung, Sinfonische Dichtung) — жанр симфонической музыки, выражающий романтическую идею синтеза искусств. Симфоническая поэма представляет собой крупное одночастное оркестровое произведение, допускающее различные источники программы (литература и живопись, реже — философия или история; картины природы). Симфонической поэме свойственно свободное развитие музыкального материала, сочетающее различные принципы формообразования, чаще всего сонатность и монотематизм с цикличностью и вариационностью. Э. Шоссона также написана под влиянием жанра симфонической поэмы.
rdf:langString
Symfonisk dikt eller tondikt är en genre inom programmusiken. Det är ett verk för symfoniorkester - vanligen, men inte alltid, i en sats -, som tonsättaren har gett ett utommusikaliskt innehåll genom titeln, ett motto eller dylikt. Det utommusikaliska innehåll som verket anspelar på kan till exempel vara en historisk händelse, en litterär text, en geografisk ort eller ett fiktivt skeende. Termen symfonisk dikt präglades av Franz Liszt som genrebeteckning för det egna orkesterverket Tasso (1854). Förebilder fanns bland annat hos Hector Berlioz och Felix Mendelssohn-Bartholdy (uvertyren Hebriderna). Richard Strauss, som skrev flera stora verk i genren, föredrog beteckningen tondikt.
rdf:langString
Симфоні́чна пое́ма — жанр симфонічної музики, одночастинний твір для симфонічного оркестру з програмою літературного, живописного, або, рідше, філософського чи історичного походження. Засновником цього жанру вважається видатний угорський композитор Ференц Ліст, який написав 13 симфонічних поем. У своїх естетичних цілях симфонічна поема чимось пов'язана з оперою, і хоча перша на відміну від другої є інструментальним твором, вона також подібно до опери прагне до об'єднання музики і драми.
rdf:langString
rdf:langString
Symphonic poem
rdf:langString
قصيد سيمفوني
rdf:langString
Poema simfònic
rdf:langString
Symfonická báseň
rdf:langString
Sinfonische Dichtung
rdf:langString
Συμφωνικό ποίημα
rdf:langString
Simfonia poemo
rdf:langString
Poema sinfónico
rdf:langString
Olerki sinfoniko
rdf:langString
Poema sinfonico
rdf:langString
Poème symphonique
rdf:langString
交響詩
rdf:langString
교향시
rdf:langString
Symfonisch gedicht
rdf:langString
Poemat symfoniczny
rdf:langString
Poema sinfônico
rdf:langString
Symfonisk dikt
rdf:langString
Симфоническая поэма
rdf:langString
Симфонічна поема
rdf:langString
交响诗
xsd:integer
148820
xsd:integer
1120768295
rdf:langString
القصيد السيمفوني أو قصيدة النغم هي قطعة من الموسيقى أو .وعادة هي (حركة) موسيقية في قسم واحد مستمر التي توضح أو تثير محتوى القصيدة، أو القصة القصيرة، أو الرواية، أو الرسم، أو المشهد، أو غيرها من المصادر غير الموسيقية).(الملحن الهنغاري فرانز ليست هو أول من أجرى هذا المصطلح حيث أن له 13 عملا في هذا السياق. في أهدافها الجمالية، القصيدة السمفونية هي في بعض النواحي تبدو متعلقة بالأوبرا. في حين أنها لا تستخدم النص، مثل الأوبرا، بل تمزجه في اتحاد للموسيقى والدراما.
rdf:langString
Symfonická báseň je dílo pocházející z oblasti klasické hudby určené pro orchestr. Patří mezi díla tzv. programní hudby, protože má od svého autora určen jiný nehudební "program". Jinými slovy to znamená, že je zhudebněním určitého příběhu nebo obrazu (opakem programní hudby je hudba absolutní, která žádný autorem stanovený program nemá). Námětem pro symfonickou báseň je nejčastěji nějaké literární či dramatické dílo, které má své kořeny v lidové slovesnosti, jako např. legenda, epos, mýtus, pohádka, pověst, nebo obraz města či krajiny. Symfonická báseň je obvykle jednovětá skladba. Více za sebou seřazených symfonických básní může vytvářet symfonickou svitu nebo cyklus symfonických básní. Příkladem je svita Lemminkäinen finského skladatele Jeana Sibelia.
rdf:langString
Un poema simfònic és una composició orquestral d'origen extramusical, de caràcter poètic o literari, la finalitat de la qual és moure sentiments i despertar sensacions. A diferència de les simfonies o concerts (que tenen estructura de forma sonata), el poema simfònic és d'estructura lliure o segueix l'estructura del text literari en què s'ha inspirat. Generalment consta d'un sol moviment i està escrit per a orquestra. Els poemes simfònics van aparèixer al romanticisme i es van desenvolupar molt també durant el post-romanticisme.
rdf:langString
Το συμφωνικό ποίημα είναι μια εκτενής σύνθεση για συμφωνική ορχήστρα που προσπαθεί να αποδώσει με μουσικά μέσα εξωμουσικό περιεχόμενο, για παράδειγμα εντυπώσεις από ανθρώπους, τοπία, ζωγραφικούς πίνακες ή λογοτεχνικά έργα. Είναι μια μορφή προγραμματικής μουσικής και έπαιξε ιδιαίτερο ρόλο στη Ρομαντική μουσική του 19ου αι. Το συγκεκριμένο είδος είχε επίσης σημαντική επίδραση στη δημιουργία των , γιατί έδινε τη δυνατότητα στον συνθέτη να ενσωματώνει άμεσα εθνικά ή και λαϊκά στοιχεία στην μουσική του και να τα επεξεργάζεται κατάλληλα, έτσι ώστε να παραπέμπουν σε ένα εθνικό περιεχόμενο. Το συμφωνικό ποίημα, έδινε επίσης την δυνατότητα στον συνθέτη να διαμορφώνει ελεύθερα την σύνθεσή του, ακολουθώντας το θέμα που είχε επιλέξει ως εξωμουσικό περιεχόμενο και όχι αναγκαστικά τις παραδεδομένες μουσικές μορφές της εποχής. Η εξέλιξη αυτή σχετίζεται και με την πεποίθηση πολλών ρομαντικών συνθετών ότι η φόρμα της συμφωνίας, η οποία προερχόταν από την κλασική σχολή της Βιέννης, δεν μπορούσε να οδηγήσει σε καμία περαιτέρω εξέλιξη την συμφωνική μουσική. Κάποιοι συνθέτες όμως, με κύριο εκπρόσωπο τον Μπραμς, συνέχιζαν να χρησιμοποιούν τη φόρμα της συμφωνίας, με αποτέλεσμα να δημιουργηθούν δύο σχολές, ο διαχωρισμός των οποίων ήταν εμφανής από την διαμάχη που αναπτύχθηκε ανάμεσα στους οπαδούς των Σούμαν και Μπραμς από τη μία, και των Βάγκνερ και Λιστ από την άλλη.
rdf:langString
Simfonia poemo (ankaŭ simfonia poeziaĵo aŭ tonpoemo) estas iom longa muzikpeco por orkestro, kiu provas priskribi ekstermuzikajn enhavojn per muzikaj rimedoj, ekz. homojn, fabelulojn aŭ pejzaĝojn , pli poste ekz. ankaŭ pentraĵojn. Foje la simfonia poemo ankaŭ sekvas rekte literaturan modelon (ekz. ĉe Franz Liszt aŭ Richard Strauss). Ĝi estas formo de la programmuziko kaj grave rolas precipe en la Romantika muziko de la 19-a jarcento. Aparte por la ekesto de de la jarcento la ĝenro gravas, ĉar jen ekz. naciaj aŭ popolkantaj melodioj estas bone kaj rekte enigeblaj en la muzikon. Je tio la komponistoj elektas la formalan strukturon libere laŭ la priskribota objekto. Ekestinte el la konvinko, ke la simfonia formo deveninta el la Viena klasiko ne kapablus pluevolui, ambaŭ ĉi tiuj ĝenroj longan tempon konkurencis unu kontraŭ la alia. Formiĝis du „skoloj“ aŭ tradiciaj tendencoj, kies ekesto ja revenis jam sur la disputo inter la disĉiploj de Schumann kaj Brahms unuflanke kaj la t.n. Novgermana Skolo ĉ. Wagner kaj Liszt aliaflanke, kiu metis la nocion „Sinfonische Dichtung“ (simfonia poeziaĵo). Ĉilastaj pledis por programecaj komponaĵoj, dum kiam la unuaj teniĝis ĉe la tradicia simfonia skemo kaj la verkado de senprogramaj verkoj. Malgraŭ tio ekzistas multnombraj komponistoj, kiuj flegis ambaŭ ĝenrojn samgrade (ekz. Camille Saint-Saëns, Antonín Dvořák, Emil Nikolaus von Rezniĉek, Jean Sibelius, , ). La nocio „Tondichtung“ (do fakte poeziaĵo per tonoj), signifas ne ĉiukaze simfonian verkon, malsame je la nocio „simfonia poemo“. Ekzemple troviĝas precipe el la tempo je la komenca 20-a jarcento ankaŭ tonpoeziaĵoj por ĉambromuzikaj ensembloj. La verŝajne plej fama verkoj de ĉi tiu ĝenro estus la arĉseskteto Verklärte Nacht (transfigurita nokto) de Arnold Schönberg. Pluajn gravajn ĉambromuzikajn tonpoeziaĵojn kreis i.a. Leoš Janáček (Pohádka por violonĉelo kaj piano, arĉkvarteto Die Kreutzersonate), Paul Graener (pianotrio Der Hungerpastor op. 20) kaj (Klaviertrio Litaniae op. 70). Gravaj antaŭulaj verkoj de ĉi tiu ĝenro tamen jam troviĝas je (arĉkvarteto Nr. 7 op. 192 no. 2 Die schöne Müllerin, cikla tonpoeziaĵo Volker op. 203 por violono kaj piano).
rdf:langString
Eine sinfonische Dichtung (auch symphonische Dichtung, symphonisches Gedicht oder Tondichtung) ist ein längeres musikalisches Stück für Orchester, das versucht, außermusikalische Inhalte mit musikalischen Mitteln zu beschreiben, beispielsweise Menschen, Sagengestalten oder Landschaften, später z. B. auch Gemälde. Zuweilen folgt die sinfonische Dichtung auch direkt einer literarischen Vorlage (z. B. bei Franz Liszt oder Richard Strauss). Sie ist eine Form der Programmmusik und spielt vor allem in der romantischen Musik des 19. Jahrhunderts eine große Rolle. Besonders für das Entstehen der nationalen Schulen des Jahrhunderts ist die Gattung bedeutsam, da sich hier beispielsweise nationale oder volksliedhafte Anklänge besonders direkt in die Musik einarbeiten lassen. Dabei wird die formale Anlage frei nach dem beschriebenen Sujet gewählt. Entstanden aus der Überzeugung, dass die aus der Wiener Klassik stammende Form der Sinfonie zu keiner weiteren Entwicklung fähig sei, konkurrierten diese beiden Gattungen lange Zeit miteinander. Es bildeten sich zwei „Schulen“ oder Traditionslinien heraus, deren Entstehung wohl schon auf die Kontroverse zwischen den Anhängern von Schumann und Brahms, sowie denen der sogenannten Neudeutschen Schule um Wagner und Liszt, welcher den Begriff „Sinfonische Dichtung“ prägte, zurückgeht. Letztere sprachen sich für programmatische Kompositionen aus, während Erstere am traditionellen Sinfonieschema und am Verfassen programmloser Werke festhielten. Gleichwohl gibt es zahlreiche Komponisten, die beide Gattungen gleichermaßen gepflegt haben (z. B. Felix Mendelssohn Bartholdy, Camille Saint-Saëns, Antonín Dvořák, Emil Nikolaus von Reznicek, Jean Sibelius, Sergei Rachmaninow, Arnold Bax). Der Begriff „Tondichtung“ (rein begrifflich: Dichtung in Tönen), bezeichnet anders als der Begriff „Sinfonische Dichtung“ nicht in allen Fällen ein symphonisches Werk. So finden sich überwiegend aus der Zeit zu Beginn des zwanzigsten Jahrhunderts auch Tondichtungen für Kammermusikbesetzungen. Das wohl bekannteste Werk dieses Genres ist Arnold Schönbergs Streichsextett Verklärte Nacht. Weitere wichtige Kammermusiktondichtungen schufen u. a. Leoš Janáček (Pohádka für Violoncello und Klavier, Streichquartett Die Kreutzersonate), Paul Graener (Klaviertrio Der Hungerpastor op. 20) und Paul Juon (Klaviertrio Litaniae op. 70). Wichtige Vorläuferwerke dieser Gattung finden sich aber bereits bei Joachim Raff (Streichquartett Nr. 7 op. 192 Nr. 2 Die schöne Müllerin, zyklische Tondichtung Volker op. 203 für Violine und Klavier).
rdf:langString
Olerki sinfonikoa musikatik kanpoko jatorria duen musikalan bat da. Musika klasikoaren barnean, musika programatikoaren zati da. Gehienetan, liburuetan edo elezaharretan agertzen diren istorioen arabera eginak izaten dira, ohi orkestra sinfonikoarentzat, kamerako orkestrarentzat, instrumentu talde txikientzat eta pianoarentzat bakarrik eginak ere egoten diren arren. Azpigenero honen sortzailea, Franz Liszt konposatzaile hungariarra izan zen. Azpigenero hau jorratu zuten beste konposatzaile batzuk hauek dira:
* Jean Sibelius
* Cesar Franck
* Antonin Dvorak
* Percy Grainger
* Hector Berlioz
* Piotr Ilitx Txaikovski
* Claude Debussy
* Ottorino Respighi
* Richard Strauss
* Camille Saint-Saëns
* Igor Stravinski
*
rdf:langString
Para la obra de Liszt, véase Poemas sinfónicos (Liszt)Un poema sinfónico es una obra de origen extra musical, de carácter poético literario, cuya finalidad es mover sentimientos y despertar sensaciones, o describir una escena mediante la música. Generalmente consta de un único movimiento y está escrito para orquesta, aunque puede ser para piano o para pequeñas formaciones instrumentales. El poema sinfónico es una guía para el desarrollo de la forma musical como tal en términos técnicos. El término fue aplicado por primera vez por Franz Liszt, que escribió trece composiciones de este género. La música descriptiva fue sin duda el mejor camino para transmitir obras literarias, ya fueran de carácter religioso, épico, heroico, fantástico, etcétera, pero será con el poema sinfónico donde esta encuentre su más fuerte forma de expresión. Un poema sinfónico puede ser una obra en sí misma, o formar parte de un ciclo de poemas sinfónicos a modo de suite. Un ejemplo de esto es Má vlast (Mi patria), de Bedřich Smetana, formado por seis poemas sinfónicos. Lo opuesto a poema sinfónico sería la música absoluta, la cual no se basa en asociaciones sino en la música misma.
rdf:langString
Le poème symphonique est un genre musical destiné à un orchestre symphonique, sur un sujet littéraire, philosophique, pictural ou descriptif.
rdf:langString
A symphonic poem or tone poem is a piece of orchestral music, usually in a single continuous movement, which illustrates or evokes the content of a poem, short story, novel, painting, landscape, or other (non-musical) source. The German term Tondichtung (tone poem) appears to have been first used by the composer Carl Loewe in 1828. The Hungarian composer Franz Liszt first applied the term Symphonische Dichtung to his 13 works in this vein. While many symphonic poems may compare in size and scale to symphonic movements (or even reach the length of an entire symphony), they are unlike traditional classical symphonic movements, in that their music is intended to inspire listeners to imagine or consider scenes, images, specific ideas or moods, and not (necessarily) to focus on following traditional patterns of musical form such as sonata form. This intention to inspire listeners was a direct consequence of Romanticism, which encouraged literary, pictorial and dramatic associations in music. According to the musicologist Hugh Macdonald, the symphonic poem met three 19th-century aesthetic goals: it related music to outside sources; it often combined or compressed multiple movements into a single principal section; and it elevated instrumental program music to an aesthetic level that could be regarded as equivalent to, or higher than opera. The symphonic poem remained a popular composition form from the 1840s until the 1920s, when composers began to abandon the genre. Some piano and chamber works, such as Arnold Schoenberg's string sextet Verklärte Nacht, have similarities with symphonic poems in their overall intent and effect. However, the term symphonic poem is generally accepted to refer to orchestral works. A symphonic poem may stand on its own (as do those of Richard Strauss), or it can be part of a series combined into a symphonic suite or cycle. For example, The Swan of Tuonela (1895) is a tone poem from Jean Sibelius's Lemminkäinen Suite, and Vltava (The Moldau) by Bedřich Smetana is part of the six-work cycle Má vlast. While the terms symphonic poem and tone poem have often been used interchangeably, some composers such as Richard Strauss and Jean Sibelius have preferred the latter term for their works.
rdf:langString
交響詩（こうきょうし）は、管弦楽によって演奏される標題音楽のうち、作曲家によって交響詩（独：Sinfonische Dichtung、英：symphonic poem）と名付けられたものを言う。音詩（独：Tondichtung 英：tone poem）や交響幻想曲（英：symphonic fantasy）などと名付けられた楽曲も、交響詩として扱われることが多い。楽曲の形式は全く自由であり、原則として単一楽章で切れ目なく演奏されるが、中には多楽章制の交響詩も存在する。また、標題つきの交響曲の一部には、交響詩と名付けても差し支えないようなものがある。文学的、絵画的な内容と結びつけられることが多く、ロマン派を特徴づける管弦楽曲の形態である。
rdf:langString
교향시(symphonic poem 또는 tone poem)는 단악장 교향악 악곡으로, 음악외적인 이야기나 묘사를 담고 있는 것이 특징으로 소재는 시, 소설이나 이야기, 회화 등 다양하다. 이 낱말은 프란츠 리스트가 자신의 13개 단악장 교향악곡에 어쩌다가 붙인 이름에서 처음 쓰였다. 이 곡들은 고전적인 의미의 순수한 교향곡이 아니었는데 왜냐하면 이 곡들은 신화와 낭만주의 문학, 당대사, 환상 이야기의 주제를 다루었기 때문이다. 즉 이것은 추상이 아닌 "표제"가 있는 음악인 것이다. 이런 형태는 음악에서 문학, 회화, 극의 요소를 수용하게 된 낭만주의 음악의 직접적인 산물이었다. 19세기 후반기에 교향시는 표제 음악의 중요한 양식으로 자리잡는다. 교향시는 연주회용 서곡과 마찬가지로 단일하거나, (바로크 음악보다는 낭만주의 음악의 의미에서) 모음곡의 일부일 수도 있다. 가령 교향시 〈투오넬라의 백조〉(1895년)는 시벨리우스의 《레민카이넨 모음곡》(Lemminkäinen Suite)의 일부이다. 교향시는 서로 관련된 작품을 모은 곡들의 일부인 경우도 있는데, 베드르지흐 스메타나의 여섯 작품을 모은 《나의 조국》 중 〈블타바〉가 그 예이다. 음악외적인 요소에 기반을 둔 교향시 작품은 종종 표제 음악이라고도 하는데, 이것은 음악외적 요소를 인정하지 않는 절대 음악과 대비되는 개념이다.
rdf:langString
Een symfonisch gedicht is een muzikaal werk voor orkest, waarbij de componist een buitenmuzikaal thema met muzikale middelen beschrijft. Dat thema kan bijvoorbeeld een (deel van een) sage of legende zijn, een schilderij of een landschap. Deze vorm van programmamuziek speelt een belangrijke rol in de romantische muziek in de 19e eeuw. Ook voor het ontstaan van de in de muziek is het symfonisch gedicht van belang geweest. Franz Liszt, die er dertien schreef, geldt als uitvinder van het genre en in elk geval als de naamgever van de sinfonische Dichtung, die in het Duits ook Tondichtung heet. De laatste term had de voorkeur van Richard Strauss, eveneens een componist waarvan een groot deel van zijn belangrijkste werken tot dit genre wordt gerekend. Met terugwerkende kracht worden ook werken van vóór Liszt als symfonisch gedicht aangeduid, bijvoorbeeld Berlioz' Roméo et Juliette, dat van de componist de genreaanduiding "symphonie dramatique" kreeg. Een symfonisch gedicht bestaat meestal uit slechts één deel. Wanneer de compositie uit meerdere delen bestaat, spreekt men gewoonlijk van een suite in de romantische zin (dus niet in de barokke zin) van het woord. Ook spreekt men wel van een symfonische cyclus, zoals bij Smetana's Mijn vaderland.
rdf:langString
Il poema sinfonico è una composizione musicale per orchestra, solitamente in un solo movimento, di ampio respiro che sviluppa musicalmente un'idea poetica, ispirata alle più svariate occasioni extra-musicali: un'opera letteraria in versi (Les préludes di Franz Liszt) o in prosa (Don Chisciotte di Richard Strauss), un'opera figurativa o filosofica (Così parlò Zarathustra di Richard Strauss), un omaggio a luoghi od occasioni particolari (I pini di Roma, Le fontane di Roma, Feste romane di Ottorino Respighi), ma anche una puramente libera intuizione del compositore (Una saga di Jean Sibelius). È in sintesi un particolare tipo di composizione orchestrale suddiviso (Così parlò Zarathustra di Strauss) o no (Les Preludes di Liszt) in movimenti e spesso figurativamente molto chiaro: sono evidenti le immagini che il compositore vuole suggerire, attraverso il cambio di registro, di timbro e di intensità sonora. È una derivazione diretta della musica a programma che fu una delle forme predilette dai musicisti romantici, ad esempio Hector Berlioz nella sua Sinfonia fantastica e nell'Aroldo in Italia. Tra i musicisti che più svilupparono questo tipo di composizione si devono citare tra gli altri: Liszt (che coniò il termine), Čajkovskij, Dvořák, Richard Strauss, Smetana, Sibelius e Respighi. Smetana in particolare compose La mia patria (1873-1879), opera in cui confluiscono ben sei poemi sinfonici.
rdf:langString
Symfonisk dikt eller tondikt är en genre inom programmusiken. Det är ett verk för symfoniorkester - vanligen, men inte alltid, i en sats -, som tonsättaren har gett ett utommusikaliskt innehåll genom titeln, ett motto eller dylikt. Det utommusikaliska innehåll som verket anspelar på kan till exempel vara en historisk händelse, en litterär text, en geografisk ort eller ett fiktivt skeende. Termen symfonisk dikt präglades av Franz Liszt som genrebeteckning för det egna orkesterverket Tasso (1854). Förebilder fanns bland annat hos Hector Berlioz och Felix Mendelssohn-Bartholdy (uvertyren Hebriderna). Richard Strauss, som skrev flera stora verk i genren, föredrog beteckningen tondikt. Den symfoniska dikten är som genre starkt bunden till romantiken. I och med modernismens intåg i början av 1900-talet har intresset bland tonsättare för den symfoniska dikten som uttrycksmedel falnat.
rdf:langString
Um poema sinfônico(pt-BR) ou poema sinfónico(pt-PT?) é uma obra de caráter musical baseada em um poema ou texto literário. Em geral, escrito em forma de sinfonia, em um só ato, para ser executada por uma orquestra. O autor procura descrever sentimentos e despertar emoções advindas da obra em que ele se baseia. O seu apogeu se deu no século XIX e o seu declínio após o término da Primeira Guerra Mundial.
rdf:langString
Poemat symfoniczny – instrumentalna forma muzyczna. Za twórcę pierwszego poematu symfonicznego uchodzi Ferenc Liszt. Poemat symfoniczny to utwór o charakterze programowym, zwykle sugerowanym już w tytule. Forma nie posiada określonej budowy i jest podporządkowana wymogom fabularnej treści, inspirowanej najczęściej literaturą, rzadziej sztukami plastycznymi. Wczesne poematy symfoniczne były zazwyczaj jednoczęściowe. W XIX-wiecznych Niemczech w odniesieniu do poematu symfonicznego używano nazw Tondichtung, Musikalisches Gedicht, Sifnonische Dichtung i innych. W literaturze muzycznej pierwszy raz określenia Tondichtung użył Carl Loewe w stosunku do utworu Mazeppa op. 27 według Byrona, napisanego w 1830 r. Do rozwoju tej formy najbardziej przyczynili się:
* Ferenc Liszt – napisał m.in.:
* Les Preludes (Preludia, według Medytacji Lamartine'a)
* Tasso, lamento e trionfo (według Byrona)
* Co słychać w górach
* Orfeusz
* Prometeusz
* Hungaria
* Hamlet
* Bitwa Hunów
* Mazepa
* Camille Saint-Saëns
* Kołowrotek Omfalii (Le Rouet d'Omphale), op. 31
* Phaëton, op. 39
* Taniec szkieletów (Danse macabre), op. 40
* La Jeunesse d'Hercule, op. 50
* Bedřich Smetana
* cykl 6 poematów symfonicznych Má vlast (Moja ojczyzna), w tym najsłynniejszy Vltava (Wełtawa)
* Antonín Dvořák
* Wodnik op. 107
* Południca op.108
* Złoty kołowrotek op.109
* Leśny gołąb op. 110
* Pieśń bohaterska op. 111
* Zygmunt Noskowski
* Step op. 66
* Piotr Czajkowski
* fantazja symfoniczna Burza, op. 18 – według Szekspira
* uwertura fantastyczna Romeo i Julia – według Szekspira
* uwertura Rok 1812, op. 49
* ballada symfoniczna Wojewoda, op. 78 – według poematu Mickiewicza
* Anatolij Ladow
* Baba Jaga, op. 56
* Zaczarowane jezioro, op. 62
* Kikimora, op. 63
* César Franck
* Richard Strauss
* Don Juan op. 20
* Śmierć i wyzwolenie op. 24
* Till Eulenspiegel op. 28
* Also sprach Zarathustra, op. 30 (Tako rzecze Zaratustra)
* Ein Heldenleben, op. 40
* Konstanty Gorski
* Na Olimpie według noweli Henryka Sienkiewicza
* Zaczarowane koło według baśni Lucjana Rydla
* Mieczysław Karłowicz
* Powracające fale, op. 9
* Odwieczne pieśni, op. 10
* Rapsodia litewska, op. 11
* Stanisław i Anna Oświecimowie, op. 12
* Smutna opowieść, op. 13
* Epizod na maskaradzie, op. 14
* Paul Dukas
* scherzo symfoniczne L'Apprenti sorcier (Uczeń czarnoksiężnika)
* Jean Sibelius
* En Saga, op. 9
* Le Cygne de Tuonela, op. 22 nr 3
* Finlandia, op. 26
* Córka Pohjola, op. 49
* Oceanidy, op. 73
* Ottorino Respighi
* Pini di Roma (Pinie rzymskie)
* Fontane di Roma (Fontanny rzymskie)
* Feste Romane
* Bolesław Szabelski
* Mikołaj Kopernik
* Wojciech Kilar
* Krzesany
* Kościelec 1909
* Modest Musorgski
* Noc na Łysej Górze jak również inni kompozytorzy (np.: Arnold Bax, Carl Nielsen).
rdf:langString
Симфоні́чна пое́ма — жанр симфонічної музики, одночастинний твір для симфонічного оркестру з програмою літературного, живописного, або, рідше, філософського чи історичного походження. Засновником цього жанру вважається видатний угорський композитор Ференц Ліст, який написав 13 симфонічних поем. У своїх естетичних цілях симфонічна поема чимось пов'язана з оперою, і хоча перша на відміну від другої є інструментальним твором, вона також подібно до опери прагне до об'єднання музики і драми. Поява та розвиток цього жанру був тісно пов'язаний з ідеями синтезу мистецтв, а також ідеями мистецтва, як важливого виховного та просвітительського чинника, що були поширені в епоху романтизму. Симфонічній поемі властивий вільний розвиток музичного матеріалу, що сполучає різні принципи формоутворення, найчастіше і монотематизм із циклічністю й варіаційністю. Після Ліста в цьому жанрі працювали Каміль Сен-Санс, Бедржіх Сметана, Антонін Дворжак, Ріхард Штраус, Сергій Рахманінов та інші. Впливу симфонічної поеми зазнали у своєму розвитку й інші жанри — симфонія, концерт, соната.
rdf:langString
Симфони́ческая поэ́ма (нем. Tondichtung, Sinfonische Dichtung) — жанр симфонической музыки, выражающий романтическую идею синтеза искусств. Симфоническая поэма представляет собой крупное одночастное оркестровое произведение, допускающее различные источники программы (литература и живопись, реже — философия или история; картины природы). Симфонической поэме свойственно свободное развитие музыкального материала, сочетающее различные принципы формообразования, чаще всего сонатность и монотематизм с цикличностью и вариационностью. Возникновение симфонической поэмы как жанра связывают с Ференцем Листом, в веймарские годы (1848-58) написавшим 12 произведений этого жанра. Первой по времени была его симфоническая поэма «Прелюды», оконченная в 1848 г. В листовских симфонических поэмах легко объединяются различные структуры, многообразные стороны инструментальных жанров. Особенно характерно для них слияние в одночастности посредством сонатного allegro и сонатно-симфонического цикла. Относительно простых сонатных allegro, эпизоды симфонической поэмы более независимы и внутренне завершены. В качестве непосредственного предшественника Листа называют Феликса Мендельсона, прежде всего его увертюру «» (1830—1832). В жанре симфонической поэмы также написаны оркестровые пьесы «Воспоминания о норвежских Альпах» и «Игра эльфов» Ф. Бервальда (1841-42). После Листа в этом жанре работали многие другие композиторы — М. А. Балакирев, Х. фон Бюлов, Дж. Гершвин, А. К. Глазунов, А. Дворжак, В. С. Калинников, М. Карлович, С. М. Ляпунов, С. С. Прокофьев, С. В. Рахманинов, А. Г. Рубинштейн, К. Сен-Санс, Я. Сибелиус, А. Н. Скрябин, Б. Сметана, Й. Сук, З. Фибих, С. Франк, П. И. Чайковский, М. К. Чюрлёнис, А. Шёнберг, Э. Шоссон, Д. Д. Шостакович, Р. Штраус, Дж. Энеску и другие. Э. Шоссона также написана под влиянием жанра симфонической поэмы. «Хореографическая поэма» «» М. Равеля представляет собой симфоническую поэму, предполагающую возможность сценического воплощения. Наиболее радикальное переосмысление жанра симфонической поэмы предложил Д. Лигети в Симфонической поэме для 100 метрономов. Влиянию симфонической поэмы подверглись в своем развитии и другие жанры — симфония, концерт, поэма, соната.
rdf:langString
交响诗（德語：Sinfonische Dichtung），也称为音诗（德語：Tondichtung），是標題音樂具代表性的曲種，通常為單樂章，音樂的內涵通常具有敘事性，或者要呈現出故事性。交響詩的故事题材來源多样，可包括文学作品，绘画，民间传说等。
xsd:nonNegativeInteger
36357
