Stepan Bandera

rdf:langString Бандера Степан Андрійович

rdf:langString Степа́н Андрі́йович Банде́ра (1 січня 1909, с. Старий Угринів, Калуський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Калуського району, Івано-Франківська область, Україна — 15 жовтня 1959, Мюнхен, Баварія, Федеративна Республіка Німеччини) — український політичний діяч, революціонер, один із радикальних та чільних ідеологів, практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б. Разом з Миколою Лебедем був одним зі організаторів вбивства Броніслава Перацького за політику пацифікації та вбивства Олексія Майлова через проведення спланованого та штучного організованого голоду на українських землях 1932—1933. Як активний діяч УВО та ОУН має законодавчо визначений статус Борець за незалежність України у XX сторіччі. В 2010 посмертно нагороджений званням герой України. Вважається національним героєм України. У 2008 році був визнаний третім зі ста великих українців після Ярослава Мудрого та Миколи Амосова за підсумками голосів в опитуванні громадської думи "Великі Українці". Степан Бандера та Ярослав Стецько були авторами Акта відновлення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — у центральну Берлінську в'язницю. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен у бункері «Целленбау» у відносно комфортних умовах. У вересні 1944 року його звільнили й запропонували участь у керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію та на співпрацю не погодився. С. Бандера і Ярослав Стецько у квітні 1944 року на нараді обговорювали завдання підривної діяльності проти СРСР з керівником таємних операцій вермахту Отто Скорцені. Представники ОУН(б) та УПА, яку створила ОУН(б), в цей час проводили переговори, почали і продовжували співпрацювати з німцями, хоча інші підрозділи УПА ще воювали з нацистами в 1944 році. Разом з Андрієм Мельником, Адрієм Лівицьким та Павлом Скоропадським став співзасновником Українського національного комітету. Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року. Оцінки Степана Бандери вкрай суперечні. Після розпаду СРСР для багатьох українців його ім'я стало символом боротьби за незалежність України. Натомість багато мешканців Польщі та Росії ставляться до нього вкрай негативно, звинувачуючи у фашизмі, тероризмі, радикальному націоналізмі, що зокрема виявлялось у фізичній ліквідації лідерів відмінних від ОУН(б) українських націоналістичних течій, і колабораціонізмі. Визначення «бандерівці», похідне від його прізвища, поступово стало загальним і застосовним для радянської та російської пропаганди до всіх українських націоналістів, незалежно від їхнього ставлення до Бандери.