Serfdom

http://dbpedia.org/resource/Serfdom an entity of type: Thing

Nevolnictví je označení vztahu závislosti mezi rolníkem (nevolníkem) a majitelem půdy (pán) v předmoderní Evropě. Rolník byl nájemcem půdy a byl tak právně vázán k jejímu majiteli. Vztah zahrnoval také fyzickou závislost rolníka a jeho povinnost respektovat pánovu vůli. Z pohledu raně novověkého práva byla hlavním rozlišovacím kritériem pro odlišení svobodného a nevolného obyvatelstva nemožnost volné změny místa pobytu. Nevolnictví se projevovalo zejména povinností robotovat, odvádět poddanské dávky odvozené od osobní závislosti na vrchnosti (někde jen v symbolické formě), na omezování či zpoplatnění sňatků a vystěhovalectví mimo hranice panství, nebo na nucenou službu sirotků. rdf:langString
Servuto estas laboro, kiun kamparano ŝuldas senpage al aŭ al ŝtato. La servuteco estas duonsklaveca stato de kamparano, ne havante rajton transmigri sen konsento de Senjoro el la bieno, kies ĉiama hereda farmanto li estas kaj kiu devas plie kultivi senjoran bienon. Ili estis la servutuloj, submetitaj al servuto. rdf:langString
Ba oibrí talmhaíochta ceangailte leis an córas feodach é Seirfeach. rdf:langString
Serf adalah istilah bagi budak yang bekerja menjadi buruh tani pada masa feodalisme di Eropa. Petani budak ini bekerja di ladang milik tuan tanah dan timbal baliknya, tuan tanah memberikan perlindungan, keadilan, dan hak untuk mengelola sebagian ladang milik tuan tanah untuk kehidupan mereka sendiri. Petani budak sering tidak hanya bekerja di ladang, tetapi juga di tambang dan hutan milik tuannya, juga bekerja dalam pembangunan jalan. Dalam masyarakat Eropa, kedudukan serf berada di antara orang merdeka dan slave (juga sering diterjemahkan menjadi 'budak' dalam bahasa Indonesia). rdf:langString
농노제(農奴制, serfdom)는 일반적으로 봉건주의(feudalism)부터 탄생했던 통치 제도이다. 농노(serf, villein)는 신분제적으로는 평민에 속했으나, 영주를 포함한 무사 계급에게 경제적(채무-채권 관계 등)으로 예속당하여 사실상 영주가 운영하는 토지에 예속된 상태에 속했다. 이들은 영주가 통제하는 사회에 예속되어 각종 부역, 공납과 의무 행위를 제공해야 했다. rdf:langString
Lijfeigenschap is de situatie dat iemands lichaam wordt beschouwd als het eigendom van de heer (landsheer, heerser) van een bepaald gebied. Het is een vorm van horigheid die de slavernij dicht benadert. Het kwam in de Europese middeleeuwen veel voor. rdf:langString
La servitù della gleba (già colonato in epoca romana) era una figura giuridica molto diffusa nel Medioevo, che legava il contadino a un determinato terreno (la gleba, in latino propriamente "zolla [di terra]"). Una figura giuridicamente complessa, che si colloca a metà tra lo schiavo e l'uomo libero. rdf:langString
農奴制(のうどせい、英: serfdom)は、一般的に封建制のもとで行われる統治制度。農奴はもともとヨーロッパ封建社会で強く領主に隷属し、「保有」された農民を指したが、強度の差はあれ、古代~中世唐代の中国や前近代の日本においても小作制度などとして論じることができる。しかし、奴隷との差異においても、何を基準に農奴とみるかは歴史学、経済学、法学などの学問の分野、さらに定義となる地域や時代によっても一様でない。農奴制の構成に共通する、領主と使役される小作人という関係以外では、一律に概要を説明せず下記では地域ごとの特徴を論ずるに留める。 rdf:langString
Крепостно́е пра́во — это совокупность юридических норм, закрепляющих запрет крестьянам уходить со своих земельных наделов без разрешения властей (то есть прикрепление крестьян к земле или «крепость» крестьян земле; беглые подлежат принудительному возврату), наследственное подчинение административной и судебной власти определённого феодала, лишение крестьян права отчуждать земельные наделы и приобретать недвижимость, иногда — возможность для феодала отчуждать крестьян без земель. rdf:langString
Livegenskap innebär en form av ofrihet där bönder är lagligen bundna till ett gods och inte kan flytta ifrån det. Systemet skiljer sig från slaveri genom att en livegen vanligen inte kan säljas enskilt utan enbart i samband med att godset säljes, samt i det att livegna har vissa rättigheter och inte kan tvingas till hur mycket arbete som helst. Det används främst för att beteckna vissa bönders ofrihet i förhållande till jordägarna på romartidens godssystem till medeltiden och senare tiders feodala Europa. rdf:langString
農奴制是一種在封建制度下、特別是莊園制度下的與農民地位相關的奴役制度。農奴制度主要發展在歐洲10世紀中世紀中期,持續到19世紀中葉,以財務束縛或變異的奴隸制為條件對農民實行奴役。農奴以自己的勞力,在國有或莊園主的土地工作,以換取保護和公正,以及在該土地上額外開墾耕作以保證自己的生計。 農奴制不僅涉及農作,也包括礦業、森業和築路。農奴制下,莊園形成了社會的基本單位,農奴形成了封建社會最低的社會階層。農奴受到法律、經濟和社會關係上的多重束縛。農奴不同於奴隸,農奴的領主只有不完全的人身佔有權。領主不能處死農奴,但能隨意處罰(黥面)或連同土地買賣、抵押和轉讓。農奴有義務為領主無償勞作,農奴的產出也被定義為領主的產權(所以農奴逃走等於盜取領主財產)。 1861年俄国農奴制度改革規定,領主的產業往往以農奴的數量來衡量。但農奴要困在莊園土地上,不得領主批准,不得離開。如果農奴逃亡,要受來自國家制度的懲罰,領主也會捕捉他們。 rdf:langString
القنانة هو وضع لطبقة الفلاحين في ظل الإقطاع. كانت حالة من الرق أو العبودية المعدلة ظهرت أولا في أوروبا خلال العصور الوسطى. وكان القن يجبر على العمل في حقول ملاك الأراضي، في مقابل الحماية والحق في العمل في الحقول المستأجرة. و إنما كان الأقنان يكسبون حريتهم بإحدى أربع طرق : الإعتاق، أو شراء الحرية بالمال، أو الخدمة العسكرية، أو الموت. rdf:langString
Durant l'edat mitjana, un serf era una persona que servia a un noble en condicions que, en l'actualitat, es considerarien properes a l'esclavitud. El noble tenia la potestat de decidir sobre la persona i els seus béns i els drets de servitud es podien traspassar entre els nobles. El terme serf (del llatí servus) designa una forma de vinculació social i jurídica, típica del feudalisme entre una persona, generalment un camperol, i un senyor feudal, i aquell queda subjecte al seu senyoriu. rdf:langString
Η δουλοπαροικία ήταν η κοινωνική κατάσταση πολλών αγροτών κάτω από τη φεουδαρχία, ειδικά όσον αφορά τη . Ήταν μια κατάσταση δουλείας, που αναπτύχθηκε κυρίως κατά τη διάρκεια του Μεσαίωνα στην Ευρώπη και σε ορισμένες χώρες συνέχισε να υπάρχει μέχρι τα μέσα του 19ου αιώνα. Η απαγορεύει τη δουλοπαροικία, ως μορφή δουλείας. rdf:langString
Die Leibeigenschaft oder Eigenbehörigkeit bezeichnet eine vom Mittelalter bis in die Neuzeit verbreitete persönliche Verfügungsbefugnis eines Leibherrn über Leibeigene (genannt auch Eigenleute). Der Begriff „leibeigen“ ist erstmals in einer von Adolf Friedrich I. von Mecklenburg herausgegebenen „Gesinde- und Bauernordnung“ von 1645 belegt. Diese Aussagen gelten für die ostelbischen Gebiete. Anderswo weichen die Verhältnisse oft stark davon ab. rdf:langString
La servidumbre (del latín servus)​ era una forma de contrato social y jurídico típica del feudalismo mediante la que una persona —el siervo, generalmente un campesino— queda al servicio y sujeta al señorío de otra —el señor feudal, generalmente un noble o un alto dignatario eclesiástico, o incluso una institución como podía ser un monasterio—. Durante la Edad Media, un siervo era el habitante de una zona determinada en la que las funciones públicas eran administradas por el terrateniente del lugar, al no haber otro tipo de poder o administración. Si bien siervo en su origen era sinónimo de esclavo, la palabra pasó a usarse para referirse a un hombre libre sujeto fiscalmente a una tierra. El señor feudal tenía la potestad de decidir en numerosos asuntos de la vida de sus siervos y sobre sus rdf:langString
Joputza legez, ohituraz edo akordioz pertsona bat, jopu izenekoa, jaun izeneko beste pertsona baten lurretan zenbait zerbitzu eta ordainsarien trukean bizi eta lan egiten dueneko egoera da, bereziki Europan nagusitu zena Erdi Aroan, feudalismo deritzon sistema sozioekonomikoan. Basailua ez bezala, jopua ez zen askea, jabearen menpekotasun osoan zegoen, esklabotzaren antzeko baldintzetan. Jaun feudalen lurretara guztiz lotuta zeuden pertsona hauek eta Erdi Aroko nekazarien kopuru nagusiena izatera iritsiko ziren. Harreman hauek jaurerri deituriko eremuetan ematen ziren, zeinetan jauna eta nekazaria harreman ekonomiko, sozial, politiko eta juridikoen bidez uztartzen ziren. Dena den, harreman hauek ez ziren bakarrik menpekotasunaren bidez ezartzen, elkarrekiko babes eta fideltasun harremanak rdf:langString
Serfdom was the status of many peasants under feudalism, specifically relating to manorialism, and similar systems. It was a condition of debt bondage and indentured servitude with similarities to and differences from slavery, which developed during the Late Antiquity and Early Middle Ages in Europe and lasted in some countries until the mid-19th century. The United Nations 1956 Supplementary Convention on the Abolition of Slavery also prohibits serfdom as a practice similar to slavery. rdf:langString
Le servage (du latin servus « esclave ») est défini par la convention supplémentaire relative à l'abolition de l'esclavage des Nations unies concernant aussi le servage comme la « condition de quiconque est tenu par la loi, la coutume ou un accord, de vivre et de travailler sur une terre appartenant à une autre personne et de fournir à cette autre personne, contre rémunération ou gratuitement, certains services déterminés, sans pouvoir changer sa condition ». rdf:langString
Poddaństwo – forma uzależnienia w społeczeństwie feudalnym. Polegało na przymusowym świadczeniu chłopa panu daniny, robocizny i innych nakazów. Było to usankcjonowane instytucjonalnie i prawnie, pociągając za sobą represje.Poddaństwo miało charakter przymusu. Silnie ograniczył poddaństwo uniwersał połaniecki wydany w 1794 r. przez Tadeusza Kościuszkę. W Księstwie Warszawskim poddaństwo zniosła konstytucja z 1807 r. i dekret grudniowy. Ostatecznie poddaństwo zostało zlikwidowane w XIX wieku. rdf:langString
A servidão era o estado da maioria da população sob o regime do feudalismo, especificamente em relação ao senhorio e a sistemas semelhantes. Era uma condição de servidão por dívida e de servidão por contrato com semelhanças e diferenças com a escravidão, que se desenvolveu na Europa durante o final da Antiguidade e início da Idade Média, e perdurando em alguns países até meados do século XIX. descreveu que no Tibete havia servidão até 1959, mas qualificar o sistema tibetano de arrendamento de camponeses como servidão é algo contestado por outros estudiosos. rdf:langString
Кріпа́цтво, або кріпосне́ право (також кріпа́ччина, або панське право) (від «кріпостей» — купчих документів на землю, відомих на Русі з кінця XV ст.), у вузькому сенсі — правова система, або система правових норм при феодалізмі, яка встановлювала залежність селянина від феодала й неповну власність феодала на селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю та майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо). У широкому сенсі — система суспільно-економічних, політичних та правових відносин у феодальному суспільстві. rdf:langString
rdf:langString Serfdom
rdf:langString قنانة
rdf:langString Serf
rdf:langString Nevolnictví
rdf:langString Leibeigenschaft
rdf:langString Δουλοπαροικία
rdf:langString Servuteco
rdf:langString Servidumbre
rdf:langString Joputza
rdf:langString Seirfeachas
rdf:langString Serf
rdf:langString Servitù della gleba
rdf:langString Servage
rdf:langString 農奴制
rdf:langString 농노제
rdf:langString Lijfeigenschap
rdf:langString Poddaństwo
rdf:langString Servidão
rdf:langString Livegenskap
rdf:langString Крепостное право
rdf:langString Кріпацтво
rdf:langString 農奴制
xsd:integer 134258
xsd:integer 1124959724
xsd:date 2016-04-02
xsd:date 2022-05-12
rdf:langString January 2013
rdf:langString Undue weight? How "occasional" was it?
rdf:langString Nevolnictví je označení vztahu závislosti mezi rolníkem (nevolníkem) a majitelem půdy (pán) v předmoderní Evropě. Rolník byl nájemcem půdy a byl tak právně vázán k jejímu majiteli. Vztah zahrnoval také fyzickou závislost rolníka a jeho povinnost respektovat pánovu vůli. Z pohledu raně novověkého práva byla hlavním rozlišovacím kritériem pro odlišení svobodného a nevolného obyvatelstva nemožnost volné změny místa pobytu. Nevolnictví se projevovalo zejména povinností robotovat, odvádět poddanské dávky odvozené od osobní závislosti na vrchnosti (někde jen v symbolické formě), na omezování či zpoplatnění sňatků a vystěhovalectví mimo hranice panství, nebo na nucenou službu sirotků.
rdf:langString Durant l'edat mitjana, un serf era una persona que servia a un noble en condicions que, en l'actualitat, es considerarien properes a l'esclavitud. El noble tenia la potestat de decidir sobre la persona i els seus béns i els drets de servitud es podien traspassar entre els nobles. El terme serf (del llatí servus) designa una forma de vinculació social i jurídica, típica del feudalisme entre una persona, generalment un camperol, i un senyor feudal, i aquell queda subjecte al seu senyoriu. El serf es diferencia de l'esclau perquè no pot ser venut, en general, separadament de la terra en la qual treballa, i jurídicament és una persona lliure. Tanmateix, els serfs renunciaven a aquesta llibertat per a rebre la protecció del seu senyor. Aquesta renúncia -l'adscripció- que a voltes es formalitzava mitjançant un acte jurídic fet davant de notari, derivà en l'establiment dels mals usos, privilegis dels senyors sobre el serf, que feien, de fet, pràcticament impossible la desvinculació d'aquest i una pèrdua gairebé absoluta de les plusvàlues del seu treball. També s'ha d'evitar la usual confusió amb vassall, que està sotmès també a un senyor, però mitjançant una relació política i militar entre membres del mateix estament, és a dir: és un noble, o un eclesiàstic, i per tant un privilegiat, mentre que el serf pertany al tercer estat, comú o populatxo. Característic de la servitud d'un serf era el conjunt d'obligacions consignades, tals com la incapacitat del serf d'adquirir o vendre béns, sotmetiment a l'autoritat política, judicial i fiscal del senyor feudal, obligació de prestar serveis militars al seu senyor i el lliurament de part del seu treball o producte. La condició de serf era hereditària i no podia abandonar la seva terra sense el permís del seu senyor, usualment associat al pagament d'una quantitat econòmica com a compensació a la pèrdua patrimonial. Normalment, quan predominava la servitud, la terra per si sola no podia ser venuda, perquè estava associada amb poders polítics, de la mateixa manera que el rei d'un país no podia vendre-la. En canvi, la terra es podia transmetre mitjançant la invasió en temps de guerra o matrimonis, sovint de conveniència. El colon no podia marxar o casar-se fora del latifundi sense el permís del senyor, i qualsevol nen de la colònia també era un colon. No obstant això, el senyor no podia expulsar els seus colons ni incrementar arbitràriament els seus lloguers i deures tradicionals. D'aquesta manera, el colon tenia alguna cosa segura, tot i la seva existència limitada. La gleva era el nom donat a la terra a la qual eren adscrits els serfs (serf de la gleva) i determinats colons.
rdf:langString القنانة هو وضع لطبقة الفلاحين في ظل الإقطاع. كانت حالة من الرق أو العبودية المعدلة ظهرت أولا في أوروبا خلال العصور الوسطى. وكان القن يجبر على العمل في حقول ملاك الأراضي، في مقابل الحماية والحق في العمل في الحقول المستأجرة. لم تكن القنانة تنطوي على عمل الحقول فقط، وبل أيضا مختلف الأعمال المتعلقة بالزراعة، مثل الحراجة والنقل (سواء البري أو النهري) والحرف اليدوية وحتى في الإنتاج. شكلت الضيع الإقطاعية خلال هذه الفترة الوحدة الأساسية للمجتمع، وكل من اللورد وأقنانه ملزمين قانونيا واقتصاديا واجتماعيا. الأقنان الذين كان ملزمين بالعمل في الأرض ؛ شكلوا الطبقة الاجتماعية الأدنى من المجتمع الإقطاعي. كما عرف القن بأنه رقيق على أرض سيد إقطاعي وتنتقل ملكيته من هذا السيد إلى أيما سيد آخر قد تؤول ملكية تلك الأرض إليه. ونشأ الإقطاع في أوروبا من الرق الزراعي أيام الامبراطورية الرومانية المتأخرة، وانتشر عبر أوروبا حوالي القرن العاشر ؛ ازدهر في أوروبا خلال العصور الوسطى واستمر حتى القرن التاسع عشر. بعد عصر النهضة، أصبحت القنانة نادرة شيئا فشيئا في معظم أوروبا الغربية ولكن كانت قوية في أوروبا الوسطى والشرقية (و عرفت هذه الظاهرة باسم "القنانة التأخرة"). في انكلترا استمرت قانونيا حتى القرن السابع عشر، وفي فرنسا حتى عام 1789. حطم الموت الأسود النظام الاجتماعي المعمول به إلى حد ما وأضعفت القنانة. في أوروبا الشرقية استمر النظام حتى منتصف القرن التاسع عشر. ولم ينشأ إقطاع في السويد وفنلندا والنرويج والقنانة لم تكن موجودة. و إنما كان الأقنان يكسبون حريتهم بإحدى أربع طرق : الإعتاق، أو شراء الحرية بالمال، أو الخدمة العسكرية، أو الموت.
rdf:langString Η δουλοπαροικία ήταν η κοινωνική κατάσταση πολλών αγροτών κάτω από τη φεουδαρχία, ειδικά όσον αφορά τη . Ήταν μια κατάσταση δουλείας, που αναπτύχθηκε κυρίως κατά τη διάρκεια του Μεσαίωνα στην Ευρώπη και σε ορισμένες χώρες συνέχισε να υπάρχει μέχρι τα μέσα του 19ου αιώνα. Οι δουλοπάροικοι οι οποίοι δούλευαν σε ένα αγρόκτημα ήταν υποχρεωμένοι να εργαστούν για τον χωροδεσπότη στον οποίο ανήκε αυτή η γη, και σε αντάλλαγμα λάμβαναν από αυτόν προστασία, δικαιοσύνη, καθώς και το δικαίωμα να εκμεταλλεύονται ορισμένα χωράφια του φέουδου για τη δική τους επιβίωση. Οι δουλοπάροικοι συχνά εξαναγκάζονταν να εργαστούν όχι μόνο στα χωράφια του άρχοντα, αλλά και στα ορυχεία, τα δάση και τους δρόμους του. Το αρχοντικό αποτέλεσε τη βασική μονάδα της φεουδαρχικής κοινωνίας, και ο χωροδεσπότης και οι δουλοπάροικοί του ήταν δεσμευμένοι νομικά, οικονομικά, και κοινωνικά. Οι δουλοπάροικοι αποτελούσαν τη χαμηλότερη κοινωνική τάξη της φεουδαρχικής κοινωνίας. Η πτώση της δουλοπαροικίας στη Δυτική Ευρώπη έχει ορισμένες φορές αποδοθεί στην Μαύρη Πανώλη, η οποία έφτασε στην Ευρώπη το 1347, αν και η πτώση είχε αρχίσει πριν από την ημερομηνία αυτή. Μετά την Αναγέννηση, η δουλοπαροικία έγινε όλο και πιο σπάνια στις περισσότερες χώρες της Δυτικής Ευρώπης, αντίθετα όμως έγινε πιο διαδεδομένη στην Κεντρική και Ανατολική Ευρώπη, όπου ήταν προηγουμένως λιγότερο συχνή (το φαινόμενο αυτό είναι γνωστό ως «ύστερη δουλοπαροικία»). Στην Ανατολική Ευρώπη, ο θεσμός συνέχισε να υπάρχει μέχρι τα μέσα του 19ου αιώνα. Στην Αυστριακή Αυτοκρατορία η δουλοπαροικία καταργήθηκε το 1781, η ωστόσο συνέχισε να υπάρχει μέχρι το 1848. Στη Ρωσία η δουλοπαροικία καταργήθηκε το 1861. Στη Φινλανδία, τη Νορβηγία και τη Σουηδία δεν υπήρχε δουλοπαροικία, καθώς δεν εγκαθιδρύθηκε ποτέ φεουδαρχικό σύστημα. Ωστόσο, θεσμοί παρόμοιοι με τη δουλοπαροικία υπήρχαν τόσο στη Δανία (ο θεσμός "stavnsbånd", 1733 - 1788) και την υποτελή της Ισλανδία (ο πιο περιοριστικός θεσμός "vistarband", από το 1490 μέχρι το 1894). Η απαγορεύει τη δουλοπαροικία, ως μορφή δουλείας.
rdf:langString Servuto estas laboro, kiun kamparano ŝuldas senpage al aŭ al ŝtato. La servuteco estas duonsklaveca stato de kamparano, ne havante rajton transmigri sen konsento de Senjoro el la bieno, kies ĉiama hereda farmanto li estas kaj kiu devas plie kultivi senjoran bienon. Ili estis la servutuloj, submetitaj al servuto.
rdf:langString Die Leibeigenschaft oder Eigenbehörigkeit bezeichnet eine vom Mittelalter bis in die Neuzeit verbreitete persönliche Verfügungsbefugnis eines Leibherrn über Leibeigene (genannt auch Eigenleute). Der Begriff „leibeigen“ ist erstmals in einer von Adolf Friedrich I. von Mecklenburg herausgegebenen „Gesinde- und Bauernordnung“ von 1645 belegt. Leibeigene waren zu Frondiensten verpflichtet und durften nicht vom Gutshof des Leibherrn wegziehen. Sie durften nur mit Genehmigung des Leibherrn heiraten und unterlagen seiner Gerichtsbarkeit. Meist waren Leibeigene auch Grundhörige, oft war der Grundherr zugleich der Leibherr des Bauern. Grundhörige bewirtschafteten Grund und Boden ihres Grundherrn (Inwärtseigen) und schuldeten ihm als Gegenleistung Naturalabgaben und Hand- und Spanndienste. Die Leibeigenschaft schloss Bürger einer Stadt nicht ein. Dort galt der Rechtsgrundsatz Stadtluft macht frei. Umgekehrt bedeutete der Aufenthalt oder die Zuwanderung in die Stadt nicht automatisch die Freiheit. Die Leibeigenschaft verstetigte die Grundherrschaft, ähnlich wie die Erbuntertänigkeit, vergrößerte die Pflichten der Bauern und bewirkte eine doppelte Abhängigkeit der Bauern. Aufgrund ihrer unterschiedlichen Handhabung und Zwecksetzung bildet die Leibeigenschaft keinen einheitlichen Rechtsbegriff. Das Bild eines unter gleichförmigen Bedingungen vor sich hin vegetierenden Bauernstandes hat die Geschichtswissenschaft aufgegeben. Die Leibeigenschaft lag ihrer Ausgestaltung nach oft zwischen Sklaverei und Hörigkeit. Sklaverei und Leibeigenschaft sind heute gleichermaßen geächtet. Leibeigenschaft in Form der Gutsherrschaft im ostelbischen Deutschland wurde wie Sklaverei empfunden und ihr gleichgesetzt. Grundherrschaft und Leibherrschaft wurden in dem fast einhundertfünfzigjährigen Prozess der Bauernbefreiung in Deutschland abgelöst. Diese Aussagen gelten für die ostelbischen Gebiete. Anderswo weichen die Verhältnisse oft stark davon ab.
rdf:langString La servidumbre (del latín servus)​ era una forma de contrato social y jurídico típica del feudalismo mediante la que una persona —el siervo, generalmente un campesino— queda al servicio y sujeta al señorío de otra —el señor feudal, generalmente un noble o un alto dignatario eclesiástico, o incluso una institución como podía ser un monasterio—. Durante la Edad Media, un siervo era el habitante de una zona determinada en la que las funciones públicas eran administradas por el terrateniente del lugar, al no haber otro tipo de poder o administración. Si bien siervo en su origen era sinónimo de esclavo, la palabra pasó a usarse para referirse a un hombre libre sujeto fiscalmente a una tierra. El señor feudal tenía la potestad de decidir en numerosos asuntos de la vida de sus siervos y sobre sus posesiones. El siervo no podía traicionar al señor feudal, ya que él le suministraba vivienda, parte de las cosechas y sus prendas. Debe evitarse la usual confusión con el vasallaje, otro tipo de sometimiento a un señor, pero mediante una relación política y militar entre miembros del mismo estamento, es decir: el vasallo es un noble (o un eclesiástico) y por tanto un privilegiado, mientras que el siervo pertenece al Tercer Estado o pueblo llano. Característico de la servidumbre de un individuo era el conjunto de obligaciones consignadas, tales como la incapacidad del siervo de adquirir o vender bienes raíces, el sometimiento a la autoridad política, judicial y fiscal del señor feudal, la obligación de prestar servicios militares a su amo y la entrega de parte de su trabajo o producto. La condición de siervo era hereditaria hasta que se pagase la deuda con el señor; además, el siervo no podía abandonar su tierra sin el permiso de éste, debido a que con la caída del Imperio el señor asumía responsabilidades públicas, por lo que las funciones que antes eran desempeñadas por la curia ahora pasaban a ser desempeñadas por un solo hombre. Normalmente cuando predominaba la servidumbre, la tierra por sí sola no podía ser vendida, debido a que estaba asociada con poderes políticos. En cambio, la tierra podía ser transferida mediante guerras o esponsales.
rdf:langString Joputza legez, ohituraz edo akordioz pertsona bat, jopu izenekoa, jaun izeneko beste pertsona baten lurretan zenbait zerbitzu eta ordainsarien trukean bizi eta lan egiten dueneko egoera da, bereziki Europan nagusitu zena Erdi Aroan, feudalismo deritzon sistema sozioekonomikoan. Basailua ez bezala, jopua ez zen askea, jabearen menpekotasun osoan zegoen, esklabotzaren antzeko baldintzetan. Jaun feudalen lurretara guztiz lotuta zeuden pertsona hauek eta Erdi Aroko nekazarien kopuru nagusiena izatera iritsiko ziren. Harreman hauek jaurerri deituriko eremuetan ematen ziren, zeinetan jauna eta nekazaria harreman ekonomiko, sozial, politiko eta juridikoen bidez uztartzen ziren. Dena den, harreman hauek ez ziren bakarrik menpekotasunaren bidez ezartzen, elkarrekiko babes eta fideltasun harremanak ere baziren. Menpeko nekazaria jaunaren zerbitzura egotera behartua zegoen bitartean, jaunak nekazaria babestu behar zuen. Esklabotza ezabatzeari buruzko Konbentzio osagarriak joputza debekatzen du esklabotzaren antzeko praktika gisa.
rdf:langString Le servage (du latin servus « esclave ») est défini par la convention supplémentaire relative à l'abolition de l'esclavage des Nations unies concernant aussi le servage comme la « condition de quiconque est tenu par la loi, la coutume ou un accord, de vivre et de travailler sur une terre appartenant à une autre personne et de fournir à cette autre personne, contre rémunération ou gratuitement, certains services déterminés, sans pouvoir changer sa condition ». Le « servage » désigne à partir du Moyen Âge la condition des paysans attachés à un manse servile, terre qu'ils cultivent et ne peuvent quitter.
rdf:langString Ba oibrí talmhaíochta ceangailte leis an córas feodach é Seirfeach.
rdf:langString Serfdom was the status of many peasants under feudalism, specifically relating to manorialism, and similar systems. It was a condition of debt bondage and indentured servitude with similarities to and differences from slavery, which developed during the Late Antiquity and Early Middle Ages in Europe and lasted in some countries until the mid-19th century. Unlike slaves, serfs could not be bought, sold, or traded individually though they could, depending on the area, be sold together with land. The kholops in Russia, by contrast, could be traded like regular slaves, could be abused with no rights over their own bodies, could not leave the land they were bound to, and could marry only with their lord's permission. Serfs who occupied a plot of land were required to work for the lord of the manor who owned that land. In return, they were entitled to protection, justice, and the right to cultivate certain fields within the manor to maintain their own subsistence. Serfs were often required not only to work on the lord's fields, but also in his mines and forests and to labour to maintain roads. The manor formed the basic unit of feudal society, and the lord of the manor and the villeins, and to a certain extent the serfs, were bound legally: by taxation in the case of the former, and economically and socially in the latter. The decline of serfdom in Western Europe has sometimes been attributed to the widespread plague epidemic of the Black Death, which reached Europe in 1347 and caused massive fatalities, disrupting society. The decline had begun before that date. Serfdom became increasingly rare in most of Western Europe after the medieval renaissance at the outset of the High Middle Ages. But, conversely, it grew stronger in Central and Eastern Europe, where it had previously been less common (this phenomenon was known as "later serfdom"). In Eastern Europe, the institution persisted until the mid-19th century. In the Austrian Empire, serfdom was abolished by the 1781 Serfdom Patent; corvées continued to exist until 1848. Serfdom was abolished in Russia in 1861. Prussia declared serfdom unacceptable in its General State Laws for the Prussian States in 1792 and finally abolished it in October 1807, in the wake of the Prussian Reform Movement. In Finland, Norway, and Sweden, feudalism was never fully established, and serfdom did not exist; in Denmark, serfdom-like institutions did exist in both stavns (the stavnsbånd, from 1733 to 1788) and its vassal Iceland (the more restrictive vistarband, from 1490 until 1894). According to medievalist historian Joseph R. Strayer, the concept of feudalism can also be applied to the societies of ancient Persia, ancient Mesopotamia, Egypt (Sixth to Twelfth dynasty), Islamic-ruled Northern and Central India, China (Zhou dynasty and end of Han dynasty) and Japan during the Shogunate. Wu Ta-k'un argued that the Shang-Zhou fengjian were kinship estates, quite distinct from feudalism. James Lee and Cameron Campbell describe the Chinese Qing dynasty (1644–1912) as also maintaining a form of serfdom. Melvyn Goldstein described Tibet as having had serfdom until 1959, but whether or not the Tibetan form of peasant tenancy that qualified as serfdom was widespread is contested by other scholars. Bhutan is described by Tashi Wangchuk, a Bhutanese civil servant, as having officially abolished serfdom by 1959, but he believes that less than or about 10% of poor peasants were in copyhold situations. The United Nations 1956 Supplementary Convention on the Abolition of Slavery also prohibits serfdom as a practice similar to slavery.
rdf:langString Serf adalah istilah bagi budak yang bekerja menjadi buruh tani pada masa feodalisme di Eropa. Petani budak ini bekerja di ladang milik tuan tanah dan timbal baliknya, tuan tanah memberikan perlindungan, keadilan, dan hak untuk mengelola sebagian ladang milik tuan tanah untuk kehidupan mereka sendiri. Petani budak sering tidak hanya bekerja di ladang, tetapi juga di tambang dan hutan milik tuannya, juga bekerja dalam pembangunan jalan. Dalam masyarakat Eropa, kedudukan serf berada di antara orang merdeka dan slave (juga sering diterjemahkan menjadi 'budak' dalam bahasa Indonesia).
rdf:langString 농노제(農奴制, serfdom)는 일반적으로 봉건주의(feudalism)부터 탄생했던 통치 제도이다. 농노(serf, villein)는 신분제적으로는 평민에 속했으나, 영주를 포함한 무사 계급에게 경제적(채무-채권 관계 등)으로 예속당하여 사실상 영주가 운영하는 토지에 예속된 상태에 속했다. 이들은 영주가 통제하는 사회에 예속되어 각종 부역, 공납과 의무 행위를 제공해야 했다.
rdf:langString Lijfeigenschap is de situatie dat iemands lichaam wordt beschouwd als het eigendom van de heer (landsheer, heerser) van een bepaald gebied. Het is een vorm van horigheid die de slavernij dicht benadert. Het kwam in de Europese middeleeuwen veel voor.
rdf:langString La servitù della gleba (già colonato in epoca romana) era una figura giuridica molto diffusa nel Medioevo, che legava il contadino a un determinato terreno (la gleba, in latino propriamente "zolla [di terra]"). Una figura giuridicamente complessa, che si colloca a metà tra lo schiavo e l'uomo libero.
rdf:langString Poddaństwo – forma uzależnienia w społeczeństwie feudalnym. Polegało na przymusowym świadczeniu chłopa panu daniny, robocizny i innych nakazów. Było to usankcjonowane instytucjonalnie i prawnie, pociągając za sobą represje.Poddaństwo miało charakter przymusu. Poddaństwo pojawiło się w Polsce w XII wieku, we wszystkich trzech rodzajach. Poddaństwo sądowe polegające na wyłącznej podległości sądom dominialnym dotknęło chłopa w 1518 r. Poddaństwo osobiste regulowała konstytucja z 1496 r. zezwalająca na opuszczenie wsi w ciągu roku tylko jednemu chłopu. Wprowadzono też zakaz zawierania małżeństw bez uzyskania przez chłopa zgody pana. Odpowiedzią chłopów na zaostrzające się poddaństwo były ucieczki ze wsi, zwane zbiegostwem. Często poddani chłopi wliczani byli do stanu inwentarza żywego i traktowani podobnie jak bydło czy konie. Zdarzały się przypadki kupna i sprzedaży chłopów. Sprzedawano też całe rodziny chłopskie. Cena za zdrowego dorosłego poddanego chłopa oscylowała w XVIII w. od 100 do 200 złotych polskich. Zdarzały się też przypadki zamiany poddanego chłopa na konia. W dobie reform oświeceniowych sytuacja polskiego chłopa uległa poprawie. Za empiryczne potwierdzenie tej tezy może służyć zbiegostwo rosyjskich chłopów na terytorium Rzeczypospolitej w drugiej połowie XVIII wieku. Bez wątpienia zjawisko to jeszcze by się nasiliło, gdyby utrzymała się Ustawa Rządowa z 3 maja 1791 r. Jeden z jej punktów dawał wolność wszystkim chłopom, którzy przedostaną się na obszar Polski. Punkt ten wywołał oburzenie Katarzyny II. Carowa obawiała się, że ucieknie „do Polski większa część chłopów z Białej Rusi, a resztę by u mnie bałamucili”. Przesadność w prezentowaniu uciemiężenia chłopów w Rzeczypospolitej na tle innych krajów służyła nieraz jako argument na rzecz usprawiedliwienia rozbiorów. Sumienia cudzoziemskich pisarzy, przede wszystkim francuskich, nie nakazywały im opisywania położenia rosyjskich chłopów, które było cięższe. Wydaje się, że nie ostatnim powodem znieczulicy w tym względzie właścicieli wrażliwych skądinąd sumień było to, że wielu z nich dostawało z Petersburga hojne uposażenia. Silnie ograniczył poddaństwo uniwersał połaniecki wydany w 1794 r. przez Tadeusza Kościuszkę. W Księstwie Warszawskim poddaństwo zniosła konstytucja z 1807 r. i dekret grudniowy. Ostatecznie poddaństwo zostało zlikwidowane w XIX wieku.
rdf:langString 農奴制(のうどせい、英: serfdom)は、一般的に封建制のもとで行われる統治制度。農奴はもともとヨーロッパ封建社会で強く領主に隷属し、「保有」された農民を指したが、強度の差はあれ、古代~中世唐代の中国や前近代の日本においても小作制度などとして論じることができる。しかし、奴隷との差異においても、何を基準に農奴とみるかは歴史学、経済学、法学などの学問の分野、さらに定義となる地域や時代によっても一様でない。農奴制の構成に共通する、領主と使役される小作人という関係以外では、一律に概要を説明せず下記では地域ごとの特徴を論ずるに留める。
rdf:langString Крепостно́е пра́во — это совокупность юридических норм, закрепляющих запрет крестьянам уходить со своих земельных наделов без разрешения властей (то есть прикрепление крестьян к земле или «крепость» крестьян земле; беглые подлежат принудительному возврату), наследственное подчинение административной и судебной власти определённого феодала, лишение крестьян права отчуждать земельные наделы и приобретать недвижимость, иногда — возможность для феодала отчуждать крестьян без земель.
rdf:langString A servidão era o estado da maioria da população sob o regime do feudalismo, especificamente em relação ao senhorio e a sistemas semelhantes. Era uma condição de servidão por dívida e de servidão por contrato com semelhanças e diferenças com a escravidão, que se desenvolveu na Europa durante o final da Antiguidade e início da Idade Média, e perdurando em alguns países até meados do século XIX. Ao contrário dos escravos, os servos não poderiam ser comprados, vendidos ou comercializados individualmente, embora pudessem, dependendo de sua região, ser vendidos junto com as terras em que residiam. Os na Rússia e os vilões em bruto na Inglaterra, em contraste, poderiam ser negociados como escravos regulares, serem abusados ​​sem direitos sobre seus próprios corpos, não poderiam deixar a terra a qual pertenciam e poderiam se casar apenas com o aval de seu senhor. Os servos que ocupavam um lote de terra também eram obrigados a trabalhar para o senhor que possuía aquela terra. Em troca, eles tinham direito à proteção, à justiça da época e o direito de cultivar certos campos agrícolas dentro do feudo para manter a subsistência de sua família. Frequentemente, os servos eram obrigados não apenas a trabalhar nos campos do senhor, mas também em suas minas e florestas e a trabalhar na manutenção de estradas e outros tipos de infraestrutura. O feudo formava a unidade básica da sociedade feudal, e o senhor feudal e seus servos estavam legalmente ligados primeiramente pela taxação, seguidos pela ordem social. É comum associar o declínio da servidão na Europa Ocidental à Peste Negra, que atingiu o continente em 1347 e causou mortes em massa, perturbando a ordem social até então vigente. O declínio, no entanto, havia começado antes dessa data. A servidão tornou-se cada vez mais rara na maior parte da Europa Ocidental após o no início da Baixa Idade Média. Todavia, ao mesmo tempo em que perdia força na Europa Ocidental, a servidão se consolidou cada vez mais na Europa Central e Oriental, onde antes era menos comum, sendo este fenômeno conhecido como "servidão posterior". Na Europa Oriental, a instituição persistiu até meados do século XIX. No Império Austríaco, a servidão foi abolida pela de 1781, com a exceção da corveia, que perdurou até 1848. A servidão foi abolida no Império Russo com a chamada Reforma Emancipadora, em 1861. A Prússia declarou a servidão inaceitável no código das , abolindo a prática por definitivo em outubro de 1807, no rastro do movimento das . Nos países nórdicos, o feudalismo não chegou a ser consolidado, e a servidão não existiu; no entanto, regimes semelhantes à servidão existiam na Dinamarca (o , entre 1733 e 1788) e de forma mais restritiva em seu vassalo, a Islândia (o , entre 1490 e 1894). De acordo com o historiador medievalista , o conceito de feudalismo também pode ser aplicado às sociedades da antiga Pérsia, antiga Mesopotâmia, Egito (da sexta à décima segunda dinastia), , China (durante as dinastias e Zhou e no final da Dinastia Han) e o Japão durante o Bakufu. No entanto, Wu Ta-k'un argumentou que das dinastias Shang e Zhou eram propriedades de parentesco, bastante distintas do feudalismo. Além disso, James Lee e Cameron Campbell descrevem a dinastia Qing chinesa (que perdurou entre 1644 e 1912) como mantendo também uma forma de servidão. descreveu que no Tibete havia servidão até 1959, mas qualificar o sistema tibetano de arrendamento de camponeses como servidão é algo contestado por outros estudiosos. A Convenção Complementar sobre a Abolição da Escravatura da Organização das Nações Unidas, firmada em 1956, também proíbe a servidão por ser uma prática degradante e semelhante à escravidão.
rdf:langString Livegenskap innebär en form av ofrihet där bönder är lagligen bundna till ett gods och inte kan flytta ifrån det. Systemet skiljer sig från slaveri genom att en livegen vanligen inte kan säljas enskilt utan enbart i samband med att godset säljes, samt i det att livegna har vissa rättigheter och inte kan tvingas till hur mycket arbete som helst. Det används främst för att beteckna vissa bönders ofrihet i förhållande till jordägarna på romartidens godssystem till medeltiden och senare tiders feodala Europa.
rdf:langString 農奴制是一種在封建制度下、特別是莊園制度下的與農民地位相關的奴役制度。農奴制度主要發展在歐洲10世紀中世紀中期,持續到19世紀中葉,以財務束縛或變異的奴隸制為條件對農民實行奴役。農奴以自己的勞力,在國有或莊園主的土地工作,以換取保護和公正,以及在該土地上額外開墾耕作以保證自己的生計。 農奴制不僅涉及農作,也包括礦業、森業和築路。農奴制下,莊園形成了社會的基本單位,農奴形成了封建社會最低的社會階層。農奴受到法律、經濟和社會關係上的多重束縛。農奴不同於奴隸,農奴的領主只有不完全的人身佔有權。領主不能處死農奴,但能隨意處罰(黥面)或連同土地買賣、抵押和轉讓。農奴有義務為領主無償勞作,農奴的產出也被定義為領主的產權(所以農奴逃走等於盜取領主財產)。 1861年俄国農奴制度改革規定,領主的產業往往以農奴的數量來衡量。但農奴要困在莊園土地上,不得領主批准,不得離開。如果農奴逃亡,要受來自國家制度的懲罰,領主也會捕捉他們。
rdf:langString Кріпа́цтво, або кріпосне́ право (також кріпа́ччина, або панське право) (від «кріпостей» — купчих документів на землю, відомих на Русі з кінця XV ст.), у вузькому сенсі — правова система, або система правових норм при феодалізмі, яка встановлювала залежність селянина від феодала й неповну власність феодала на селянина. Знаходило юридичний вираз у прикріпленні селянина до землі, праві феодала на працю та майно селянина, відчужуванні його як із землею, так і без неї, надзвичайному обмеженні дієздатності (відсутність у селянина права порядкувати нерухомим майном, спадщиною, виступати в суді, права державної присяги тощо). У широкому сенсі — система суспільно-економічних, політичних та правових відносин у феодальному суспільстві. Система аграрних відносин, за яких можновладець є власником землі, наданої селянинові у володіння чи безпосереднє користування, і неповним власником виробника на ній. Особиста залежність від феодала, як правило, закріплювалася державною владою. На українських землях кріпацтво існувало з часів Руської Держави. У період польсько-литовської держави (XVI ст.) закріпаченими стали 20 % селян. На Закарпатті утверджується на початку XVI ст. Визвольна війна середини XVII ст. спричинила фактичне зникнення кріпацтва на більшості території України. На Лівобережжі й Слобожанщині відновлюється за указом Катерини ІІ від 3 травня 1783 р. У 1861 році скасоване в «підросійській» Україні та Росії. Скасування паспортної системи для селян в СРСР й заборона колгоспникам залишати земельні ділянки фактично поновили прикріплення селян до землі від 1930 і до поч. 1950-х рр. з обов'язковою умовою відробітку «трудоднів».
xsd:nonNegativeInteger 53985

data from the linked data cloud