Rusyns

rdf:langString Русини (етнографічна група)

rdf:langString Руси́ни — етнонім, який вживають для національної самоідентифікації окремі групи нащадків українців-русинів Австро-Угорської імперії. Люди, які самоідентифікуються як русини, проживають переважно на сході Словаччини, в Сербській Воєводині, Хорватії, Закарпатській області України та на крайньому південному заході Польщі, а після імміграції в 18 — 20 століттях також у США та Канаді. На кінець XX—початок XXI століття ідеологи політичного русинського руху зараховують до русинів усіх українців Закарпаття й Лемківщини та їхніх нащадків незалежно від їхньої самоідентифікації й рідної мови. Чіткого загальновизнаного тлумачення сучасного етноніму русини не існує, це питання є контраверсійним, навіть кровні родичі однієї родини одночасно можуть ідентифікувати себе як із русинами (руснаками), так і з лемками (українським/русинським субетносом), українцями взагалі, словаками, поляками. Терміни «угроруси» та «русини» використовувалися владою Угорщини під час Австро-угорської імперії і в часи гортистсьскої окупації Карпат, а другий — також чеською владою до 1945 р. з метою відокремлення носіїв цієї групи діалектів від решти українців. Науковці відносять сучасних русинів як до етнографічної групи українців (наприклад, редакція Енциклопедії українознавства, Май Панчук, Василь Балушок тощо), так і до окремого етносу (наприклад, Пол Роберт Магочі). Тема русинства загалом та його політичного чинника зокрема є предметом численних наукових розвідок вітчизняних та зарубіжних дослідників. Вона характеризується полярністю та гострою полемічністю дискурсу довкола визначення статусности русинської спільноти. Олег Баган, Любомир Белей, Микола Вегеш, Степан Віднянський, Михайло Зан, Валентин Крисаченко, , Олекса Мишанич, Микола Мушинка, Роман Офіцинський, Май Панчук, Михайло Тиводар, Надія Кічера, Пйотр Жоховський, Т. Іванський та інші при аналізі проблем формування української політичної нації та державності аргументовано доводять, що русини в сучасному сенсі слова — це самоназва трьох етнографічних груп українців: лемків, бойків та долинян і субетносу — гуцулів. Частина інтелігенції Пряшівщини з кінця 1980-их рр. вживає терміни русин-українець й русько-український, не заперечуючи ані ендоетноніму русин, ані приналежности русинів до української нації (така ж ситуація існувала в Галичині кінця XIX—початку XX століття). Провідним теоретиком русинського питання і автором багатьох наукових творів є голова українських досліджень Торонтського університету професор Пол (Павло) Роберт Маґочі. Прибічники політичного русинства, зокрема, Євген Жупан, П. Р. Маґочі, Іван Мигович, М. Завадяк, І. Поп, Пол Бест, ставлячи за мету формування русинської адміністративно-територіальної автономії на Закарпатті, відкидають аргументацію української академічної науки, апелюють до практики визнання русинів окремою національністю в деяких сусідніх з Україною країнах, наполягають на необхідності подібного кроку з боку офіційного Києва. На тлі російської агресії в Україні кремлівська пропаганда продовжує загострювати ситуацію навколо русинського питання в Закарпатській області. На думку професора Любомира Белея, термін «русин», який є історичною самоназвою всіх без винятку етнографічних груп українців, треба заборонити використовувати в значенні «неукраїнець».