Renaissance dance

http://dbpedia.org/resource/Renaissance_dance an entity of type: Abstraction100002137

Las danzas renacentistas pertenecen al grupo de las danzas antiguas. Aunque sabemos que los europeos bailaban bastante tiempo antes del Renacimiento, los primeros manuales e instrucciones detalladas que se han conservado hasta hoy fueron escritos en Italia entre 1450 y 1460. Estos documentos y otros provenientes de Francia, Inglaterra y otros países europeos, permiten conocer algo sobre esta actividad social, tan importante en el Renacimiento. Se esperaba que una persona educada tuviera conocimientos básicos de danza, que era a menudo enseñada por maestros profesionales rdf:langString
De renaissancedansen zijn oude dansen uit de tijd van de renaissance. De dansen, die zowel hof- als volksdansen omvatten, verspreidden zich vanaf het begin van de 15e eeuw door Europa. Voorbeelden zijn de trage, statige basse danse, pavane en allemande en de snellere, levendige courante en canarie. * Een volta, een van de dansen eigen aan de renaissance rdf:langString
Танцы эпохи Возрождения или танцы Ренессанса — танцевальная культура Европы XIV—XVI веков, развивавшаяся равнобежно с современным ей музыкальным искусством. rdf:langString
تنتمي رقصات عصر النهضة إلى مجموعة واسعة من الرقصات التاريخية. خلال فترة عصر النهضة، كان هناك تمييز كبير بين الرقصات الريفية ورقصات البلاط، إذ تطلبت رقصات البلاط خضوع الراقصين للتدريب، وكثيرًا ما كان يهدف هذا النوع من الرقصات إلى العرض والترفيه، بينما كان بإمكان أي شخص محاولة الرقص بالطريقة الريفية. في البلاط الحكومي، كان يتبع الترفيهَ الرسمي غالبًا ساعاتٌ طويلة من الرقصات الريفية التي من الممكن لجميع الحاضرين أن ينضموا إليها. ظلت الرقصات التي توصف بأنها رقصات ريفية كالكيارانتانا والكيارنزانا شعبية لفترة طويلة من الزمن؛ أكثر من قرنين من الزمن في حالة الرقص هذه. من الممكن تشبيه رقص عصر النهضة بحفلات الرقص الجماعية. rdf:langString
Renesanční tance jsou tradičně řazeny do velké skupiny . Renesanční tance jsou v podstatě první historické tance, ke kterým máme primární písemné prameny. Tehdejší traktáty ovšem často promlouvají k tanečníkovi, který je s problematikou tance alespoň průměrně obeznámen, takže v nich málokdy najdeme úplné informace. Přesná rekonstrukce konkrétních pohybů a choreografií je tedy velmi nesnadná a taneční historikové jsou málokdy zajedno stran toho, jak se ten který krok či celý tanec provádí. rdf:langString
Ο δέκατος έκτος αιώνας μαρτυρά την εξέλιξη της οργανικής χορευτικής μουσικής. Με την ανάπτυξη των μουσικών εκδόσεων η τυπωμένη χορευτική μουσική διατίθεται για σόλο όργανα και για μικρά σύνολα. Η Βενετία, το Παρίσι και η Αμβέρσα ήταν τα πρωτοπόρα κέντρα της νέας εκδοτικής βιομηχανίας. Οι χοροί είναι συχνά τα προϊόντα μεταποίησης τέτοιων φωνητικών έργων, όπως τα μαδριγάλια και τα σανσόν. Δημοσιεύονται σε απλοποιημένες τετράφωνες αποδόσεις που παίζονται από όργανα αντί να άδονται. rdf:langString
Renaissance dances belong to the broad group of historical dances. During the Renaissance period, there was a distinction between country dances and court dances. Court dances required the dancers to be trained and were often for display and entertainment, whereas country dances could be attempted by anyone. At Court, the formal entertainment would often be followed by many hours of country dances which all present could join in. Dances described as country dances such as Chiarantana or Chiaranzana remained popular over a long period – over two centuries in the case of this dance. A Renaissance dance can be likened to a ball. rdf:langString
Héritières, pour quelques-unes, des danses médiévales, les danses de la Renaissance se diversifient dès le début du XVe siècle et atteignent très vite un nombre important de danses de cour et de bal, tant pour couples que collectives.C'est en Italie que se forgent un premier vocabulaire chorégraphique et les premières théories de cet art. Dans une Italie alors morcelée en quantité de petits états, les premiers maîtres de danse font leur apparition dans les cours, où ils enseignent non seulement la danse, mais aussi les bonnes manières et l'étiquette. Domenico da Piacenza (originaire de Plaisance) est le premier dont on a conservé le traité manuscrit, intitulé De arte saltandi et choreas ducendi (vers 1455). Ce précieux manuscrit est conservé à la Bibliothèque nationale de France. Ses disci rdf:langString
Taniec w renesansie – w okresie renesansu tańce popularne w średniowieczu uległy pewnej ewolucji, głównie pod wpływem wybitnych twórców tańców dworskich. Z tego powodu w większości są zaliczane właśnie do tej kategorii. Według innej terminologii, zalicza się je do tańców historycznych. Najstarsze wzmianki pochodzą z XV wieku z manuskryptów włoskich, francuskich, burgundzkich oraz angielskich. Do najważniejszych traktatów zaliczają się: Wielkie widowiska, wystawiane w tym okresie na królewskich dworach, dały początek nowym formom sztuki – baletowi i operze. rdf:langString
Танці епохи Відродження належать до широкої групи історичних танців . В епоху Відродження існувало розмежування народних та придворних танців. Придворні танці вимагали, щоб танцюристи багато тренувались та часто використовувались для демонстрації та розваг, тоді як народні танці міг танцювати кожен. При дворі, офіційні розваги часто супроводжувались багатогодинними народними танцями, до яких могли приєднатися всі присутні. Танці, описані як народні, такі як Чіарантана чи Чіаранзана, залишалися популярними протягом тривалого періоду — понад два століття конкретно цей напрямок танцю. Ренесансний танець можна уподібнити балу. rdf:langString
rdf:langString Renaissance dance
rdf:langString رقص عصر النهضة
rdf:langString Renesanční tanec
rdf:langString Χορευτική μουσική της Αναγέννησης
rdf:langString Danza renacentista
rdf:langString Danse de la Renaissance
rdf:langString Taniec w renesansie
rdf:langString Renaissancedans
rdf:langString Танцы эпохи Возрождения
rdf:langString Танець епохи Відродження
xsd:integer 25944
xsd:integer 1121237561
rdf:langString Renesanční tance jsou tradičně řazeny do velké skupiny . Renesanční tance jsou v podstatě první historické tance, ke kterým máme primární písemné prameny. Tehdejší traktáty ovšem často promlouvají k tanečníkovi, který je s problematikou tance alespoň průměrně obeznámen, takže v nich málokdy najdeme úplné informace. Přesná rekonstrukce konkrétních pohybů a choreografií je tedy velmi nesnadná a taneční historikové jsou málokdy zajedno stran toho, jak se ten který krok či celý tanec provádí. Nejstarší taneční manuály pocházejí z Itálie poloviny patnáctého století, jedná se o několik spisů Archivováno 22. 5. 2010 na Wayback Machine. taneční školy, kterou založil . Další „návody“ se poměrně brzy objevily v Anglii a Francii, později se rozšířily i do jiných zemí. Taneční návody nám umožňují lépe pochopit renesanční společenské aktivity. Vzhledem k důležitému postavení tance v tomto období můžeme díky informacím z tanečních spisů lépe pochopit myšlení a chování tehdejších lidí, především šlechty a měšťanstva. Tance venkovanů jsou zachycené jen v útržkovitých popisech a obrazovém materiálu. Tance samotné mají mnoho nejrůznějších podob, vždy ale vycházejí z přirozených lidských pohybů, nejčastěji chůze. Pracovně je můžeme rozdělit do tří skupin: tance pro celou společnost (kruhové nebo procesionální), u kterých se skutečně všichni zapojí do tance, tance pro menší počet tanečníků (obvykle od jednoho páru do čtyř), u kterých část společnosti tančí a část přihlíží, a tance pro podívanou, (od jednoho tanečníka až po desítky páru), které byly komponované pro potřebu dvorských slavností. Zároveň ale platí, že se u tanců pro podívanou vycházelo z figur i kroků společenských tanců, a naopak některé uměle složené tance byly tak populární, že se z nich časem staly tance společenské, jak tomu bylo například v případě Branle de Malte Archivováno 19. 4. 2011 na Wayback Machine..
rdf:langString تنتمي رقصات عصر النهضة إلى مجموعة واسعة من الرقصات التاريخية. خلال فترة عصر النهضة، كان هناك تمييز كبير بين الرقصات الريفية ورقصات البلاط، إذ تطلبت رقصات البلاط خضوع الراقصين للتدريب، وكثيرًا ما كان يهدف هذا النوع من الرقصات إلى العرض والترفيه، بينما كان بإمكان أي شخص محاولة الرقص بالطريقة الريفية. في البلاط الحكومي، كان يتبع الترفيهَ الرسمي غالبًا ساعاتٌ طويلة من الرقصات الريفية التي من الممكن لجميع الحاضرين أن ينضموا إليها. ظلت الرقصات التي توصف بأنها رقصات ريفية كالكيارانتانا والكيارنزانا شعبية لفترة طويلة من الزمن؛ أكثر من قرنين من الزمن في حالة الرقص هذه. من الممكن تشبيه رقص عصر النهضة بحفلات الرقص الجماعية. وصلت المعلومات حول رقصات البلاطات الحكومية إلى الأجيال اللاحقة بشكل أفضل من المعلومات المتعلقة بالرقصات الشعبية، إذ عمل أساتذة الرقص على تجميع هذه التعليمات في مخطوطات ونشرها في وقت لاحق ضمن كتب مطبوعة. تعود أقدم المخطوطات التي تشرح التعليمات المفصلة للرقص، والتي تمكنت من البقاء حتى يومنا هذا، إلى إيطاليا في القرن الخامس عشر. أما أقدم تعليمات الرقص المطبوعة، فتعود إلى أواخر القرن السادس عشر في فرنسا وإيطاليا. تُعتبر مخطوطة غريسلي أقدم مخطوطة تنطوي على توصيفات لإحدى الرقصات في إنجلترا، ويعود تاريخها إلى عام 1500 ميلادي تقريبًا، ومن الممكن مشاهدة هذه المخطوطة في يومنا هذا في مكتب ديربشاير للسجلات، D77 B0x 38 pp 51–79. نُشرت هذه المخطوطة مؤخرًا تحت عنوان «أظهر فرحك: رقصات تعود إلى إنجلترا في القرن الخامس عشر مأخوذة من مخطوطة غريسلي». ظهر أول مصدر إنجليزي مطبوع في عام 1651، في أولى مطبوعات دار جون بلايفورد للنشر. تتنوع طبيعة الرقصات في هذه الكتيبات بشكل كبير، إذ تتراوح من الرقصات البطيئة الفخمة «الطوافية» (باس دانس، وَبافان، وَألمين) وحتى الرقصات السريعة والحيوية (غاليارد، وَكورانتو، وَكناريو). أُطلق على النوع الأول من الرقصات التي لا يرفع فيها الراقصون أقدامهم من على الأرض اسم رقص باس، بينما أُطلق على الرقص الحيوي الذي يتضمن قفزات ورفع الشريك اسم رقص هاوت. استمتعت ملكة إنجلترا إليزابيث الأولى برقصة الغاليارد، وكانت رقصة لا سباغنوليتا رقصةَ البلاط المفضلة لديها. صُمم بعض الرقصات، وارتُجل بعضها الآخر. تنطوي إحدى الرقصات الخاصة بالأزواج التي تسمى فولتا، والتي تُعتبر أحد أشكال رقصة الغاليارد، على عناق حميم بين الرجل والمرأة، مع رفع الرجل المرأةَ في الهواء بينما يدوران معًا ثلاثة أرباع دورة حول نفسيهما. رقص العديد من الناس رقصات أخرى، كالبرانلز أو البرانسلز، في دوائر أو خطوط مستقيمة.
rdf:langString Ο δέκατος έκτος αιώνας μαρτυρά την εξέλιξη της οργανικής χορευτικής μουσικής. Με την ανάπτυξη των μουσικών εκδόσεων η τυπωμένη χορευτική μουσική διατίθεται για σόλο όργανα και για μικρά σύνολα. Η Βενετία, το Παρίσι και η Αμβέρσα ήταν τα πρωτοπόρα κέντρα της νέας εκδοτικής βιομηχανίας. Οι χοροί είναι συχνά τα προϊόντα μεταποίησης τέτοιων φωνητικών έργων, όπως τα μαδριγάλια και τα σανσόν. Δημοσιεύονται σε απλοποιημένες τετράφωνες αποδόσεις που παίζονται από όργανα αντί να άδονται. Τα μουσικά όργανα που χρησιμοποιούνται σε αυτές τις χορευτικές διασκευές δεν κατονομάζονται ούτε περιγράφονται. Αρκετά συχνά η ενορχήστρωση καθοριζόταν από τις περιστάσεις που αφορούσαν την παράσταση. Οι υπαίθριες εμφανίσεις απαιτούσαν «ηχηρά» όργανα, όπως η (μεσαιωνικό όμποε) και το (μεσαιωνικό τρομπόνι). Για τις επίσημες τελετές από την άλλη, ήταν προτιμότερα όργανα «απαλά», όπως φλάουτα και έγχορδα με δοξάρι. Αν και στην αναγεννησιακή μουσική δεν γράφονταν τα μέρη των κρουστών, έχουμε στοιχεία που αποδεικνύουν ότι αυτά προέκυπταν αυτοσχεδιαστικά κατά τη διάρκεια της παράστασης. Αρκετά χορευτικά είδη γίνονται δημοφιλή το δέκατο έκτο αιώνα και διασώζονται μέχρι την εποχή του Μπαρόκ. Ο μεγαλοπρεπής αυλικός χορός είναι συχνά ο πρώτος μιας σειράς που τον ακολουθούν ένας ή περισσότεροι γρήγοροι χοροί, ιδίως ο ιταλικός (πηδηχτός χορός) και η γαλλική (ζωηρότερος από το σαλταρέλο). Ο ή γερμανικός χορός, με συγκρατημένο δίσημο χρόνο, θα διατηρήσει τη δημοτικότητά του σε ολόκληρη την εποχή του Μπαχ, και θα ενταχθεί στη χορευτική σουίτα του Μπαρόκ. Ο ή κυκλικός χορός - λιγότερο αρχοντικός - είναι ένα ζωηρό και κεφάτο παιχνίδι που είχε συνδεθεί με τις υπαίθριες διασκεδάσεις και στον οποίο οι συμμετέχοντες σχημάτιζαν έναν κύκλο.
rdf:langString Las danzas renacentistas pertenecen al grupo de las danzas antiguas. Aunque sabemos que los europeos bailaban bastante tiempo antes del Renacimiento, los primeros manuales e instrucciones detalladas que se han conservado hasta hoy fueron escritos en Italia entre 1450 y 1460. Estos documentos y otros provenientes de Francia, Inglaterra y otros países europeos, permiten conocer algo sobre esta actividad social, tan importante en el Renacimiento. Se esperaba que una persona educada tuviera conocimientos básicos de danza, que era a menudo enseñada por maestros profesionales
rdf:langString Héritières, pour quelques-unes, des danses médiévales, les danses de la Renaissance se diversifient dès le début du XVe siècle et atteignent très vite un nombre important de danses de cour et de bal, tant pour couples que collectives.C'est en Italie que se forgent un premier vocabulaire chorégraphique et les premières théories de cet art. Dans une Italie alors morcelée en quantité de petits états, les premiers maîtres de danse font leur apparition dans les cours, où ils enseignent non seulement la danse, mais aussi les bonnes manières et l'étiquette. Domenico da Piacenza (originaire de Plaisance) est le premier dont on a conservé le traité manuscrit, intitulé De arte saltandi et choreas ducendi (vers 1455). Ce précieux manuscrit est conservé à la Bibliothèque nationale de France. Ses disciples Guglielmo Ebreo (Pesaro) et Antonio Cornazzano (Plaisance) travaillent dans les principales villes italiennes, au service de Francesco Sforza, d'Isabelle d'Este et d'autres seigneurs. Leurs ouvrages reflètent l'évolution de la danse italienne et du ballet de cour au XVe siècle. Le danseur et chercheur italien Andrea Francalanci (1949-1999) fut le premier à reconstituer les chorégraphies de cette époque, ainsi que les ballets des opéras de Monteverdi ou Caccini. En France, parmi les plus anciennes danses, on trouve le branle et la basse danse. D'autres, davantage danses de couples, émergent dans le courant du XVIe siècle : l'allemande, la courante, la gaillarde, la pavane, la volte, etc. En 1589, l'Orchésographie de Thoinot Arbeau les décrit toutes. Trente-quatre ans plus tard, François de Lauze affine leur description.
rdf:langString Renaissance dances belong to the broad group of historical dances. During the Renaissance period, there was a distinction between country dances and court dances. Court dances required the dancers to be trained and were often for display and entertainment, whereas country dances could be attempted by anyone. At Court, the formal entertainment would often be followed by many hours of country dances which all present could join in. Dances described as country dances such as Chiarantana or Chiaranzana remained popular over a long period – over two centuries in the case of this dance. A Renaissance dance can be likened to a ball. Knowledge of court dances has survived better than that of country dances as they were collected by dancing masters in manuscripts and later in printed books. The earliest surviving manuscripts that provide detailed dance instructions are from 15th century Italy. The earliest printed dance manuals come from late 16th century France and Italy. The earliest dance descriptions in England come from the Gresley manuscript, c.1500, found in the Derbyshire Record Office, D77 B0x 38 pp 51–79. These have been recently published as "Cherwell Thy Wyne (Show your joy): Dances of fifteenth-century England from the Gresley manuscript". The first printed English source appeared in 1651, the first edition of Playford. The dances in these manuals are extremely varied in nature. They range from slow, stately "processional" dances (bassadance, pavane, almain) to fast, lively dances (galliard, coranto, canario). The former, in which the dancers' feet were not raised high off the floor were styled the dance basse while energetic dances with leaps and lifts were called the haute dance. Queen Elizabeth I enjoyed galliards, and la spagnoletta was a court favourite. Some were choreographed, others were improvised on the spot. One dance for couples, a form of the galliard called volta, involved a rather intimate hold between the man and woman, with the woman being lifted into the air while the couple made a 3⁄4 turn. Other dances, such as branles or bransles, were danced by many people in a circle or line.
rdf:langString De renaissancedansen zijn oude dansen uit de tijd van de renaissance. De dansen, die zowel hof- als volksdansen omvatten, verspreidden zich vanaf het begin van de 15e eeuw door Europa. Voorbeelden zijn de trage, statige basse danse, pavane en allemande en de snellere, levendige courante en canarie. * Een volta, een van de dansen eigen aan de renaissance
rdf:langString Taniec w renesansie – w okresie renesansu tańce popularne w średniowieczu uległy pewnej ewolucji, głównie pod wpływem wybitnych twórców tańców dworskich. Z tego powodu w większości są zaliczane właśnie do tej kategorii. Według innej terminologii, zalicza się je do tańców historycznych. Najstarsze wzmianki pochodzą z XV wieku z manuskryptów włoskich, francuskich, burgundzkich oraz angielskich. Do najważniejszych traktatów zaliczają się: * Domenico da Piacenza – De Arte saltandi et choreas ducendi (1416) * (Pesarese) – Trattato dell'arte del ballo (XV wiek) * Domenico da Ferrara – Liber Ballorum (teksty nie wydany, XV wiek) * Antonio Cornazzano – Libro sull'arte del danzare (1463) * Rinaldo Rigoni – Il Ballarino perfetto – Mediolan (1468) * Les Basses Danses de Marguerite d'Autriche – Bruksela (1495) * Johannes Cochläus – Hie Jnnen sindt geschriben die wellschen tenntz – Norymberga (1517) * Marco Fabrizio Caroso – Il Ballarino – Wenecja (1581) * Thoinot Arbeau – Orchésographie – Langres (1588) * Cesare Negri – Le Gratie d'Amore – Mediolan (1602) * – The Dancing Master – Londyn (1650) * Claude-François Ménestrier – Traité des tournois, joustes, carrousels et autres spectacles publics – Lyon, Jacques Huguet (1669) Wielkie widowiska, wystawiane w tym okresie na królewskich dworach, dały początek nowym formom sztuki – baletowi i operze. Do najważniejszych tańców tej epoki zaliczają się: * basse danse * branle * pawana * * galliarda * saltarello * ductia * estampie * faranadola * chorea
rdf:langString Танцы эпохи Возрождения или танцы Ренессанса — танцевальная культура Европы XIV—XVI веков, развивавшаяся равнобежно с современным ей музыкальным искусством.
rdf:langString Танці епохи Відродження належать до широкої групи історичних танців . В епоху Відродження існувало розмежування народних та придворних танців. Придворні танці вимагали, щоб танцюристи багато тренувались та часто використовувались для демонстрації та розваг, тоді як народні танці міг танцювати кожен. При дворі, офіційні розваги часто супроводжувались багатогодинними народними танцями, до яких могли приєднатися всі присутні. Танці, описані як народні, такі як Чіарантана чи Чіаранзана, залишалися популярними протягом тривалого періоду — понад два століття конкретно цей напрямок танцю. Ренесансний танець можна уподібнити балу. Інформація щодо придворних танців збереглася краще, ніж про народні танці, оскільки їх збирали майстри танцю у рукописах та пізніше у друкованих книгах. Найдавніші рукописи, що збереглися та містять детальні інструкції з танцю, — з Італії 15 століття. Найдавніші друковані посібники з танців походять з Франції та Італії кінця 16 століття. Найдавніші описи танців в Англії походять із рукопису Греслі бл. 1500 (в Дербіширському бюро записів, D77 B0x 38 pp 51–79) . Вони були опубліковані як «Шервелл Твій Вайн (покажи свою радість): Танці Англії п'ятнадцятого століття з рукопису Греслі». Перше друковане англійське джерело з'явилося в 1651 році, перше видання . Танці в джерелах епохи Відродження сильно різняться за своєю сутністю. Вони бувають як повільними, урочистими — Бас-данс, павана (і близьке їй ), алеманда, — так і швидкими, жвавими — , гальярда, , , . Перші, де танцюристи не відриваються від землі обидві ноги одночасно, стали називатися «нижніми» або «низькими танцями», тоді як другі, енергійні, з стрибками і підйомами (елементами підтримки) партнерки, в основному відносяться до «високим танців». Королева Єлизавета I полюбляла гальярд, а ла-спаньолетта була фаворитом придворних. Виняток становить танець під назвою , який, не дивлячись на високий темп, відноситься до нижніх танців. Деякі з ренесансних танців хореографічно канонічні, в інших закладений простір для імпровізації. Один з парних танців, вольта, що вважається похідним від Гальярдо, має на увазі досить велику близькість між чоловіком і жінкою, оскільки при виконанні партнер тримає жінку в повітрі на 3/4 повороту. Інші танці, такі як бранль виконуються безліччю людей в хороводна ладі (в колі або в ряду). Королева Єлизавета I полюбляла гальярд, а ла-спаньолетта була фаворитом придворних. В кінці епохи зафіксовані особливі танцювальні різновиди, в яких виявляються елементи одночасно високих (таких як ) і низьких (таких як павана) танців — , .В Італії XVI століття поширилася мода на танцювальну послідовність, так звану балло (італ. Ballo — «танець»), в якій більш пізні гальярда і замінили , яке війшло з моди. Традиція протиставлення повільного танцю-ходи («низький танець») і живого стрибкового танцю («високий танець») породила таку музичну форму, як сюїта, яка, в свою чергу, вплинула на становлення сонатної форми.
xsd:nonNegativeInteger 6337

data from the linked data cloud