Neminem captivabimus
http://dbpedia.org/resource/Neminem_captivabimus
ネミネム・カプティヴァビムス（ラテン語：Neminem captivabimus）とは、ポーランド王国およびポーランド・リトアニア共和国において保障されていた、貴族身分（シュラフタ）に対する人身保護特権。「朕は法廷の答申なしには拘束しない（neminem captivabimus nisi iure victum）」という成句の略語。
rdf:langString
Neminem captivabimus nisi iure victum (лат. жодного нє ув'язнимо без судового вироку) — принцип, що гарантував у I Річі Посполитій особисту недоторканість шляхти, гарантуючи неможливість бути ув'язненим без судового вироку. Цей принцип спочатку був сформульований в привілеях Ягайло, виданим в Бжесцю-Куявським 25 квітня 1425 року, однак він не увійшов у життя. Уведено в дію єдлінським привілеєм від 4 березня 1430 року та краковським з 9 січня 1433 року.
rdf:langString
Neminem captivabimus ist ein Rechtsbegriff aus der polnisch-litauischen Geschichte und steht als Kurzform für „neminem captivabimus nisi iure victum“ (Lateinisch für „Wir sollen niemanden verhaften ohne ein Gerichtsurteil“).
rdf:langString
Neminem captivabimus is a legal term in Lithuanian and Polish historical law that was short for neminem captivabimus nisi iure victum (Latin, "We shall not arrest anyone without a court verdict"). In the Crown of the Kingdom of Poland and the Polish–Lithuanian Commonwealth, it was one of the szlachta's privileges, stating that the king could neither punish nor imprison any member of the szlachta without a viable court verdict. Its purpose was to release someone who had been arrested unlawfully. Neminem captivabimus had nothing to do with whether the prisoner is guilty but only with whether due process had been observed.
rdf:langString
Neminem captivabimus nisi iure victum (łac. nikogo nie uwięzimy bez wyroku sądowego) – zasada gwarantująca w Rzeczypospolitej nietykalność osobistą szlachcie, a więc zapewniająca, iż posiadający takie prawo nie zostanie uwięziony bez wyroku sądowego. Konstytucja Królestwa Polskiego z 1815 w art. 18 głosiła, że prawo neminem captivari permittemus nisi iure victum stosować się ma do wszystkich mieszkańców wszelkiego stanu.
rdf:langString
Neminem captivabimus nisi iure victum (с лат. — «Никого не подвергнем заключению без решения суда», польск. Nikogo nie uwięzimy bez wyroku sądowego), в некоторых случаях сокращался просто до Neminem captivabimus — принцип права Первой Речи Посполитой, который гарантировал личную неприкосновенность представителям шляхты и позволял отправить шляхтича в тюрьму только по приговору суда. Титул II. Общие гарантии. […] 18. Древний основной закон neminem captivari permittemus nisi jure victum будет применяться к жителям всех сословий на нижеследующих основаниях.
rdf:langString
rdf:langString
Neminem captivabimus
rdf:langString
ネミネム・カプティヴァビムス
rdf:langString
Neminem captivabimus
rdf:langString
Neminem captivabimus nisi iure victum
rdf:langString
Neminem captivabimus nisi iure victum
rdf:langString
Neminem captivabimus nisi iure victum
xsd:integer
386591
xsd:integer
1030916233
rdf:langString
Neminem captivabimus ist ein Rechtsbegriff aus der polnisch-litauischen Geschichte und steht als Kurzform für „neminem captivabimus nisi iure victum“ (Lateinisch für „Wir sollen niemanden verhaften ohne ein Gerichtsurteil“). In Polen-Litauen gehörte er zu den Grundrechten des Adels und besagte, dass kein Angehöriger der Szlachta ohne ein ordentliches Gerichtsverfahren und -urteil verhaftet oder bestraft werden konnte. Sein Zweck bestand zudem darin, jemanden entlassen zu können, der unrechtmäßig gefangen gehalten wurde. Neminem captivabimus hat jedoch nicht zwingendermaßen etwas damit zu tun, ob der Gefangene schuldig oder unschuldig ist, sondern nur, ob ein rechtmäßiger Prozess bezeugt werden kann. Erlassen wurde dieses Privileg von König Władysław II. Jagiełło in den Gesetzen von Jedlnia (1430) und Krakau (1433) und blieb gültig bis zu den Teilungen Polens (1772 bis 1795). In denselben Gesetzen wurde auch festgelegt, dass die Krone kein Eigentum eines Angehörigen der Szlachta ohne richterliches Urteil konfiszieren dürfe. Der Repnin-Sejm von 1767 bis 1768 bestätigte Neminem captivabimus als unantastbares der Szlachta. Der Vierjährige Sejm von 1791 bis 1795 beschloss, dass dieses Privileg auch auf die Bourgeoisie und die Einwohner von Städten ausgedehnt werden sollte.
rdf:langString
Neminem captivabimus is a legal term in Lithuanian and Polish historical law that was short for neminem captivabimus nisi iure victum (Latin, "We shall not arrest anyone without a court verdict"). In the Crown of the Kingdom of Poland and the Polish–Lithuanian Commonwealth, it was one of the szlachta's privileges, stating that the king could neither punish nor imprison any member of the szlachta without a viable court verdict. Its purpose was to release someone who had been arrested unlawfully. Neminem captivabimus had nothing to do with whether the prisoner is guilty but only with whether due process had been observed. It was introduced by King Władysław Jagiełło in the Acts of Jedlnia (1430) and Kraków (1433) and remained in use until the Partitions of Poland (1772–1795). The same acts guaranteed that he would not confiscate any szlachta property without a court verdict. The Four-Year Sejm (1791) decided that the privilege be granted to inhabitants of royal cities who owned real property there and to the Polish Jews.
rdf:langString
Neminem captivabimus nisi iure victum (łac. nikogo nie uwięzimy bez wyroku sądowego) – zasada gwarantująca w Rzeczypospolitej nietykalność osobistą szlachcie, a więc zapewniająca, iż posiadający takie prawo nie zostanie uwięziony bez wyroku sądowego. Zasada ta została pierwotnie sformułowana w przywileju nadanym przez Władysława Jagiełłę w Brześciu Kujawskim 25 kwietnia 1425, jednak nie wszedł on w życie. Ostatecznie wprowadzono ją przywilejem jedlneńskim z 4 marca 1430 i krakowskim z 9 stycznia 1433. Prawo nietykalności osobistej zostało wówczas nadane posesjonatom. W 1447 przywilej ten został rozszerzony na szlachtę litewską (bojarów). Na mocy ustawy Prawo o miastach (1791) przywilej ten rozszerzono na mieszczan z miast królewskich posiadających majątek nieruchomy. Konstytucja Królestwa Polskiego z 1815 w art. 18 głosiła, że prawo neminem captivari permittemus nisi iure victum stosować się ma do wszystkich mieszkańców wszelkiego stanu.
rdf:langString
ネミネム・カプティヴァビムス（ラテン語：Neminem captivabimus）とは、ポーランド王国およびポーランド・リトアニア共和国において保障されていた、貴族身分（シュラフタ）に対する人身保護特権。「朕は法廷の答申なしには拘束しない（neminem captivabimus nisi iure victum）」という成句の略語。
rdf:langString
Neminem captivabimus nisi iure victum (с лат. — «Никого не подвергнем заключению без решения суда», польск. Nikogo nie uwięzimy bez wyroku sądowego), в некоторых случаях сокращался просто до Neminem captivabimus — принцип права Первой Речи Посполитой, который гарантировал личную неприкосновенность представителям шляхты и позволял отправить шляхтича в тюрьму только по приговору суда. Этот принцип был одним из шляхетских привилегий и изначально был издан 25 апреля 1425 года Великим князем литовским и королём польским Владиславом II Ягайло в Бжесце-Куявском. Однако этот принцип удалось утвердить только 4 марта 1430 года благодаря Едлинскому привелею и 9 января 1433 года благодаря Краковскому привелею. В 1434 году этот принцип был внедрён и в литовское законодательство Великим князем литовским Сигизмундом Кейстутовичем. В 1447 году личная неприкосновенность стала распространяться и на литовских бояр, а в 1791 году Закон о вольных королевских городах распространил неприкосновенность и на жителей королевских городов, обладавших недвижимым имуществом (в том числе и на евреев). В 1815 году этот пункт был включён в Конституцию Царства Польского в следующем контексте: Титул II. Общие гарантии. […] 18. Древний основной закон neminem captivari permittemus nisi jure victum будет применяться к жителям всех сословий на нижеследующих основаниях. 19. Никто не может быть взят под стражу иначе, как с соблюдением форм и в случаях, предусмотренных законом. 20. Причины задержания должны быть объявлены взятому под стражу немедленно письменно. 21. Всякое взятое под стражу лицо должно быть доставлено не позднее трех суток в надлежащее судебное место для допроса или разбора дела в установленном порядке. Лицо, признанное невиновным после первого дознания, немедленно отпускается на свободу. 22. В случаях, предусмотренных законом, лицо, представившее поручительство, временно отпускается на свободу. 23. Никто не может подлежат наказанию иначе, как на основании действующих законов и решения соответствующего установления. 24. Каждый поляк имеет свободу передвижения и перемещения своего имущества, с соблюдением порядка, определённого законом. 25. Каждый осужденный отбывает свое наказание в пределах Царства; никто не может быть выслан из края за исключением случаев изгнания, предусмотренных законом. Тем не менее, некоторые расценивали сохранение этого принципа как нарушение гарантий свободы и неприкосновенности личности, которое позволяло проводить самовольные аресты якобы от имени правившего императора Александра I. В частности, С. И. Тургенев отмечал, что эта попытка Александра I создать конституционную монархию в Польше предоставляла «мало гарантий… свободе отдельных лиц, этой главной цели всякой конституции».
rdf:langString
Neminem captivabimus nisi iure victum (лат. жодного нє ув'язнимо без судового вироку) — принцип, що гарантував у I Річі Посполитій особисту недоторканість шляхти, гарантуючи неможливість бути ув'язненим без судового вироку. Цей принцип спочатку був сформульований в привілеях Ягайло, виданим в Бжесцю-Куявським 25 квітня 1425 року, однак він не увійшов у життя. Уведено в дію єдлінським привілеєм від 4 березня 1430 року та краковським з 9 січня 1433 року.
xsd:nonNegativeInteger
1894