Jewish diaspora

http://dbpedia.org/resource/Jewish_diaspora an entity of type: Thing

Židovská diaspora (hebrejsky: גלות, galut „exil, zajetí“, nebo Tfuca, „rozptýlení“) je židovské usídlení mimo Zemi izraelskou v důsledku vyhnání či emigrace Židů z jejich domoviny. Jako počátky rozptýlení a diaspory se pokládá zničení Šalomounova chrámu, vyhnání židovské populace a zničení druhého Chrámu po Bar Kochbově povstání, po němž Římané okupovali Judeu v 1. a 2. století n. l. Později se termínem diaspora začaly označovat židovské obce mimo zemi izraelskou (חוץ לארץ, chuc la-arec). Diaspoře se věnuje izraelské muzeum v Tel Avivu, které se jmenuje Bejt ha-Tfucot. rdf:langString

Galut (hebrejsky: גלות) nebo Golus znamená doslova exil. Toto slovo se používá v souvislosti s exilem židovského lidu ze země izraelské. Celkem existovaly v minulosti čtyři exily. Ty by měly být skryty ve verši z knihy Genesis (15:12): „A hle, padl na něho přístrach a veliká temnota,“ kde „strach“ odkazuje k Babylonii, „temnota“ odkazuje k Médii, „velký“ odkazuje k Řecku a „padl na něho“ k Edomu. Tyto čtyři exily mají korespondovat se čtyřmi zvířaty: velbloudem, králíkem, zajícem a vepřem. rdf:langString

Die jüdische Diaspora (hebräisch גלות Galut, jiddisch Golus) ist die bis heute anhaltende Zerstreuung (griechisch διασπορά diasporá) der Juden. Sie begann mit der ersten babylonischen Eroberung des Reiches Juda im Jahr 597 v. Chr., wobei viele Judäer nach Babylon exiliert wurden. Im 20. Jahrhundert wurde als Analogie zum griechischen Begriff Diaspora das Wort Tefutsot (hebräisch תפוצות) gebildet. In der Judaistik bezeichnet der Begriff גלות Galut meist nur die Exilzeit zwischen dem Ansiedlungsverbot für Juden in Jerusalem 135 n. Chr. durch Kaiser Hadrian bis zur Gründung des Staates Israel im Jahre 1948. rdf:langString

La diaspora juive ((he) Tefutzah, « dispersé » ou Galout, « Exil ») désigne la dispersion du peuple juif à travers le monde. rdf:langString

De Joodse diaspora (de klemtoon ligt op de eerste a, uit het Oudgrieks διασπορά, "verstrooiing", "uitzaaiing") duidt op de tot op heden voortdurende verstrooiing van de Joden. Het woord diaspora kan zowel het verstrooien zelf aanduiden, als de streken waarin de verstrooide Joden kwamen te wonen. Naar analogie van het Griekse woord, wordt in de 20e eeuw ook wel de Hebreeuwse term Tefutsot (תפוצות) gebruikt. In de Judaïstiek duidt גלות, Galut meestal op de periode tussen 135, het jaar waarin keizer Hadrianus Joden verbande uit Jeruzalem, tot aan de oprichting van de staat Israël in 1948. rdf:langString

Galut lub Golus (hebr. גלות) – wygnanie, wypędzenie Żydów z kraju (Palestyna, Izrael) i ich pobyt na obczyźnie. Diaspora żydowska rozpoczęła się w VI wieku p.n.e. niewolą babilońską, a następnie w 135 roku, kiedy upadło powstanie Szymona Bar Kochby, a cesarz Hadrian wydał Żydom zakaz wstępu do Jerozolimy, w rezultacie czego zostali rozproszeni po całym Imperium Rzymskim. rdf:langString

Diáspora judaica (no hebraico tefutzah, "dispersado", ou גלות galut "exílio") refere-se a diversas expulsões forçadas dos judeus pelo mundo e da consequente formação das comunidades judaicas fora do que hoje é conhecido como Israel, partes do Líbano e Jordânia (por dois mil anos). rdf:langString

يشير الشتات اليهودي إلى تشتت الإسرائيليين أو اليهود خارج أرض أجدادهم (أرض الميعاد) واستقرارهم لاحقًا في أجزاء أخرى من العالم. يشير مصطلح «المنفى» بحسب الكتاب المقدس العبري إلى مصير الإسرائيليين الذين نُقلوا إلى المنفى من مملكة إسرائيل خلال القرن الثامن قبل الميلاد، وبنو يهوذا من مملكة يهوذا الذين أخِذوا إلى المنفى خلال القرن السادس قبل الميلاد. أصبح بنو يهوذا يعرفون باسم «اليهود» في المنفى، و«مردخاي اليهودي» من سفر إستير هو أول ذكر كتابي للمصطلح. rdf:langString

La diàspora jueva (en hebreu Galut גלות; en ídix Golus, exili) es refereix a la dispersió dels jueus arreu el món. Originalment es va utilitzar per a referir-se a l'exili dels jueus del Regne de Judà el 586 aC a Babilònia, i després per l'exili provocat per la destrucció de Jerusalem pels romans el 135 dC El terme, però, també es refereix als moviments històrics de la població jueva dispersa, i el seu desenvolupament cultural a les nacions on es van establir. En aquest sentit la fi de la diàspora està representada per la creació de l'estat d'Israel el 1948. La diàspora jueva ha estat una de les principals fonts de creixement i empoderament d'Israel. rdf:langString

Η Εβραϊκή διασπορά (εβραϊκά: תְּפוּצָה‎) ή εξορία (εβραϊκά: גָּלוּת γκαλούτ; Γίντις: γκολούς) είναι η διασπορά των Ισραηλιτών ή Εβραίων εκτός της πατρίδας των προγόνων τους (η Γη του Ισραήλ) και η επακόλουθη εγκατάσταση τους σε διάφορα σημεία του πλανήτη. Σε 132 μ.Χ., ο Μπαρ Κοχμπά ηγήθηκε μιας εξέγερσης εναντίον του Αδριανού. Αυτή η εξέγερση σχετιζόταν με τη μετονομασία της Ιερουσαλήμ σε Αιλία Καπιτωλίνα. Μετά από τέσσερα χρόνια πολέμου, η εξέγερση κατεστάλη, και οι Ρωμαίοι απαγόρευσαν στους Εβραίους να εισέρχονται στην Ιερουσαλήμ. rdf:langString

La Juda diasporo, aŭ hebrea-juda diasporo (hebree: גלות = Tefutzah aŭ Galut , laŭlitere ekzilo aŭ disperdo) estas la disperdiĝo de de la dek du izraelaj triboj okazanta dum la regado de Babilonio kaj de la romia imperio. Sekve la termino ricevis la pli ĝeneralan signifon de 'migrado. Estas ĝenerale akceptite ke la hebrea diasporo komenciĝis ĉirkaŭ en la 8-a - 6-a jarcento a.K. post la falo de la izraela reĝlando kaj de la regno de Jehuda kaj la sistema forigo de la hebrea popolo el liaj teritorioj. rdf:langString

La diáspora judía (en hebreo: Tfut'za, תפוצה) o el Exilio (hebreo: Galut, גלות; yiddish: Golus) se refiere a la dispersión de los hijos de Israel y los judíos posteriores fuera de lo que se considera su patria ancestral (la Tierra de Israel) y de las comunidades construidas por ellos en todo el mundo. El primer exilio fue el exilio asirio, la expulsión del Reino de Israel (Samaria) por Tiglatpileser III de Asiria en el 733 a. C., y su finalización por Sargón II con la destrucción del reino en el 722 a. C., después del final del asedio de tres años que Salmanasar V comenzó en Samaria. rdf:langString

The Jewish diaspora (Hebrew: תְּפוּצָה, romanized: təfūṣā) or exile (Hebrew: גָּלוּת gālūṯ; Yiddish: golus) is the dispersion of Israelites or Jews out of their ancient ancestral homeland (the Land of Israel) and their subsequent settlement in other parts of the globe. In 132 CE, Bar Kokhba led a rebellion against Hadrian, a revolt connected with the renaming of Jerusalem as Aelia Capitolina. After four years of devastating warfare, the uprising was suppressed, and Jews were forbidden access to Jerusalem. rdf:langString

Judu-diaspora (hebreeraz: תְּפוּצָה‎, təfūṣā) edo erbestea (hebreeraz: גָּלוּת‎, gālūṯ; yiddishez: golus) Israelgo seme-alaben eta ondorengo juduen sakabanaketa da, beren antzinako aberritzat (Israelgo Lurraldea) hartzen denetik eta haiek mundu osoan eraikitako komunitateetatik kanpo. Lehen erbestea izan zen, k.a. 733an Asiriako Tiglath-Pileser III.ak Israelgo Erresumatik (Samaria) bota zituztenean hasi eta k.a. 722an Sargon II.ak erreinua suntsitu zuenean amaitu zena. Bitartean, Salmanasar V.a Samarian hasi zen hiru urteko setioa jasan zuten. rdf:langString

Diaspora Yahudi (bahasa Ibrani: Tefutzah, "tersebar", atau Galut גלות, "pembuangan") adalah penyebaran orang-orang Yahudi di seluruh dunia. Secara umum pengertian diaspora dianggap telah dimulai dengan pembuangan di Babel pada 597 SM, setelah sejumlah komunitas Yahudi Timur Tengah terbentuk pada waktu itu sebagai akibat dari kebijakan yang toleran dan kemudian menjadi pusat-pusat kehidupan Torah dan Yudaisme yang penting selama abad-abad berikutnya. Kekalahan orang-orang Yahudi pada Pemberontakan Besar Yahudi pada tahun 70 dan Pemberontakan Bar Kokhba pada 135 dalam menghadapi Kekaisaran Romawi merupakan salah satu faktor penting yang menyebabkan besarnya jumlah dan daerah pemukiman di diaspora, karena banyak orang Yahudi yang tersebar setelah hilangnya negara mereka Yudea atau dijual dala rdf:langString

La Diaspora ebraica (in lingua ebraica 'Tefutzah' o 'Galut' גלות, letteralmente "esilio", "dispersione") è la dispersione del popolo ebraico avvenuta durante il regno di Babilonia e sotto l'impero romano. In seguito il termine assunse il significato più generale di migrazione. Il termine è anche usato, in forma più spirituale, per riferirsi agli ebrei i cui antenati si sono convertiti all'ebraismo al di fuori di Israele, sebbene questi non possano essere propriamente definiti come esiliati. Mappa della diaspora ebraica Israele + 1.000.000 + 100.000 + 10.000 + 1.000 rdf:langString

Еврейская диаспора (ивр. ‏תְּפוּצָה‏‎, англ. Tfutza; галу́т, англ. Galut, ивр. ‏גָּלוּת‏‎, идиш Golus — «принудительное изгнание, рассеяние») является одной из самых старых и хорошо изученных диаспор мира. Рассеяние евреев началось после падения Израильского царства, в конце VIII века до н. э., затем продолжилось во временa Вавилонского плена VI века до н. э., увеличилось в эллинистическую эпоху и, наконец, стало массовым в римскую. Уникальность еврейской диаспоры состоит в том, что в течение длительного периода своей истории абсолютное большинство евреев оказалось оторвано от своей исторической родины Иудеи (Израиля), которая подверглась интенсивной арабизации и исламизации во времена арабских завоеваний. Таким образом, в отличие от греков и армян, все евреи в определённый период оказали rdf:langString

Єврейська діаспора (івр. תְּפוּצָה (англ. Tfutza) — [примусове] вигнання, розсіювання; галут (גָּלוּת) є однією з найстаріших і добре вивчених діаспор світу. Розсіювання євреїв почалося після падіння Ізраїльського царства, наприкінці VIII століття до н. е., потім продовжилося в часи вавилонського полону VI століття до н. е., збільшилася в елліністичну епоху і, нарешті, стало масовим в римську. Унікальність єврейської діаспори полягає в тому, що протягом тривалого періоду своєї історії абсолютна більшість євреїв виявилася відірваною від своєї історичної батьківщини Юдеї (Ізраїлю), яка піддалася інтенсивній арабізації та ісламізації за часів арабських завоювань. Таким чином, на відміну від греків і вірмен, всі євреї в певний період виявилися членами діаспори, фактично втративши не тільки кон rdf:langString

犹太人流散史，（希伯來語：תְּפוּצָה‎，Tfutza）或流亡（希伯來語：גָּלוּת‎，Galut，意第緒語：Golus‎）是指以色列人、和随后的犹太人离开祖先的故土（以色列地），随后在世界各个角落定居。根据希伯来文圣经，“流亡”一词是指公元前8世纪从以色列王国流亡出来的以色列人的命运，也指公元6世从猶大王國流放出来的犹太族人的命运。在流亡中，人们将犹太族人称为“犹太人”（יְהוּדִים，或Yehudim）——以斯帖記中的“犹太人末底改”是圣经中第一次提到犹太人这个词语。第一次大流散是，始於公元前733年亚述的提格拉特帕拉沙尔三世開始将犹太人从以色列王國驱逐出去，直至公元前722年，在萨尔玛那萨尔五世對以色列進行長達三年的圍城後，萨尔贡二世摧毁了以色列王国后。第二次大流散爲公元前597年的巴比伦流亡——猶大王國的一部分犹太再度被驅逐。公元前586年尼布甲尼撒二世治下的新巴比倫王國又再一次驅逐猶太人。在第二聖殿被摧毀之前，猶太大離散已經持續了數個世紀。直至公元一世紀中葉，除了猶太王國、敘利亞和巴比倫，大型的猶太社區亦存在於羅馬埃及行省、克里特與昔蘭尼加以及羅馬本身。 rdf:langString

rdfs:label

rdf:langString Jewish diaspora

rdf:langString الشتات اليهودي

rdf:langString Diàspora jueva

rdf:langString Židovská diaspora

rdf:langString Galut

rdf:langString Jüdische Diaspora

rdf:langString Εβραϊκή διασπορά

rdf:langString Juda diasporo

rdf:langString Diáspora judía

rdf:langString Judu-diaspora

rdf:langString Diaspora Yahudi

rdf:langString Diaspora ebraica

rdf:langString Diaspora juive

rdf:langString Joodse diaspora

rdf:langString Galut

rdf:langString Diáspora judaica

rdf:langString Еврейская диаспора

rdf:langString Єврейська діаспора

rdf:langString 犹太人流散

dbpedia-owl:wikiPageID

xsd:integer 405453

dbpedia-owl:wikiPageRevisionID

xsd:integer 1120566642

dbpprop:date

rdf:langString October 2021

dbpprop:reason

rdf:langString ambiguous meaning and relevance

dbpedia-owl:abstract

rdf:langString يشير الشتات اليهودي إلى تشتت الإسرائيليين أو اليهود خارج أرض أجدادهم (أرض الميعاد) واستقرارهم لاحقًا في أجزاء أخرى من العالم. يشير مصطلح «المنفى» بحسب الكتاب المقدس العبري إلى مصير الإسرائيليين الذين نُقلوا إلى المنفى من مملكة إسرائيل خلال القرن الثامن قبل الميلاد، وبنو يهوذا من مملكة يهوذا الذين أخِذوا إلى المنفى خلال القرن السادس قبل الميلاد. أصبح بنو يهوذا يعرفون باسم «اليهود» في المنفى، و«مردخاي اليهودي» من سفر إستير هو أول ذكر كتابي للمصطلح. كان المنفى الأول هو النفي الآشوري، إذ جرى طردهم من مملكة إسرائيل (السامرة) الذي بدأه تغلث فلاسر الثالث من آشور في 733 قبل الميلاد. أنجِزت هذه العملية من قبل سرجون الثاني بتدمير المملكة في 722 قبل الميلاد، إذ أنهى حصارًا دام ثلاث سنوات على السامرة بدأه شلمنصر الخامس. كانت تجربة المنفى التالية هي النفي البابلي، حيث رُحّل قسم من سكان مملكة يهوذا في عام 597 قبل الميلاد، ومرةً أخرى في عام 586 قبل الميلاد من قبل الإمبراطورية البابلية الحديثة تحت حكم نبوخذ نصر الثاني. وجِد الشتات اليهودي لعدة قرون قبل سقوط الهيكل الثاني، ولم يكن سكنهم في الدول الأخرى في معظمه نتيجة للتشرد القسري. قبل منتصف القرن الأول الميلادي، بالإضافة إلى يهودا وسوريا وبابل، كانت هناك مجتمعات يهودية كبيرة في المحافظات الرومانية في سوريا فلسطين، ومصر، وكريت وسيرنيكا، وفي روما نفسها، بعد حصار القدس في 63 قبل الميلاد، عندما أصبحت المملكة الحشمونية محمية لروما، ازدادت الهجرة كثافةً. نُظِمت المنطقة كمقاطعة يهودا الرومانية في 6 ميلادي. ثار سكان يهودا ضد الإمبراطورية الرومانية في 66 ميلادي في الحرب اليهودية الرومانية الأولى التي انتهت بتدمير القدس في 70 ميلادي. دمر الرومان الهيكل الثاني ومعظم القدس خلال الحصار. فرضت هذه اللحظة الفاصلة، القضاء على المركز الرمزي لليهود والهوية اليهودية، قيودًا على العديد من اليهود لإعادة صياغة تعريف ذاتي جديد، وتعديل وجودهم وفقًا لاحتمال حدوث فترة غير محددة من النزوح. قاد بار كوخبا تمردًا على هادريان في عام 132 ميلادي، ارتبط التمرد بإعادة تسمية القدس باسم أيليا كابيتولينا. بعد أربع سنوات من الحرب المدمرة، قُمِعت الانتفاضة ومُنِع اليهود من الوصول إلى القدس. خلال العصور الوسطى، نظرًا إلى تزايد الهجرة وإعادة التوطين، انقسم اليهود إلى مجموعات إقليمية متميزة والتي تُعالج بشكل عام اليوم وفقًا لمجموعتين جغرافيتين أساسيتين: يهود أشكناز في شمال وشرق أوروبا، واليهود السفارديم في شبه الجزيرة الإيبيرية (إسبانيا والبرتغال)، وشمال أفريقيا، والشرق الأوسط. تتشارك هذه المجموعات بتاريخ متماثل فيه العديد من أوجه التشابه الثقافي وكذلك سلسلة من المذابح والاضطهاد والطرد، مثل الطرد من إسبانيا في عام 1492، والطرد من إنجلترا في عام 1290، والطرد من الدول العربية في 1948-1973. على الرغم من أن الفرعين يشتملان على العديد من الممارسات العرقية، والثقافية الفريدة، ولهما صلات بالسكان المضيفين المحليين (مثل أوروبيو الوسط للأشكناز والهسبان والعرب من أجل السفارديم)، ودينهم المشترك وأجدادهم، وكذلك التواصل المستمر والتنقل السكاني، كان مسؤولًا عن شعور موحد للهوية الثقافية والدينية اليهودية بين السفارديم والأشكناز من أواخر الفترة الرومانية إلى الوقت الحاضر.

rdf:langString La diàspora jueva (en hebreu Galut גלות; en ídix Golus, exili) es refereix a la dispersió dels jueus arreu el món. Originalment es va utilitzar per a referir-se a l'exili dels jueus del Regne de Judà el 586 aC a Babilònia, i després per l'exili provocat per la destrucció de Jerusalem pels romans el 135 dC El terme, però, també es refereix als moviments històrics de la població jueva dispersa, i el seu desenvolupament cultural a les nacions on es van establir. En aquest sentit la fi de la diàspora està representada per la creació de l'estat d'Israel el 1948. La diàspora jueva ha estat una de les principals fonts de creixement i empoderament d'Israel. A més de representar històricament l'exili del poble, la diàspora està relacionada amb la religió jueva. Primerament es veu com a càstig de Déu pels pecats d'idolatria comesos abans de la captivitat babilònica. També, la Tanakh conté nombroses profecies sobre el retorn del poble a la Terra Promesa dels "confinis de la Terra". D'acord amb algunes profecies de la Tanakh, el retorn anuncia l'arribada del messies. Per això, el concepte de la diàspora, des del seu començament, la seva relació amb un territori físic, i la seva fi, amb el retorn del poble, està lligat a la religió jueva. El terme "diàspora", en un sentit menys estricte, també es fa servir per a referir-se a la dispersió de qualsevol grup religiós o ètnic fora del seu lloc originari, com en el cas dels gitanos. Des de determinats sectors sionistes, es produeix un fenomen de negacionisme de la diàspora jueva.

rdf:langString Židovská diaspora (hebrejsky: גלות, galut „exil, zajetí“, nebo Tfuca, „rozptýlení“) je židovské usídlení mimo Zemi izraelskou v důsledku vyhnání či emigrace Židů z jejich domoviny. Jako počátky rozptýlení a diaspory se pokládá zničení Šalomounova chrámu, vyhnání židovské populace a zničení druhého Chrámu po Bar Kochbově povstání, po němž Římané okupovali Judeu v 1. a 2. století n. l. Později se termínem diaspora začaly označovat židovské obce mimo zemi izraelskou (חוץ לארץ, chuc la-arec). Diaspoře se věnuje izraelské muzeum v Tel Avivu, které se jmenuje Bejt ha-Tfucot.

rdf:langString Galut (hebrejsky: גלות) nebo Golus znamená doslova exil. Toto slovo se používá v souvislosti s exilem židovského lidu ze země izraelské. Celkem existovaly v minulosti čtyři exily. Ty by měly být skryty ve verši z knihy Genesis (15:12): „A hle, padl na něho přístrach a veliká temnota,“ kde „strach“ odkazuje k Babylonii, „temnota“ odkazuje k Médii, „velký“ odkazuje k Řecku a „padl na něho“ k Edomu. Tyto čtyři exily mají korespondovat se čtyřmi zvířaty: velbloudem, králíkem, zajícem a vepřem.

rdf:langString Η Εβραϊκή διασπορά (εβραϊκά: תְּפוּצָה‎) ή εξορία (εβραϊκά: גָּלוּת γκαλούτ; Γίντις: γκολούς) είναι η διασπορά των Ισραηλιτών ή Εβραίων εκτός της πατρίδας των προγόνων τους (η Γη του Ισραήλ) και η επακόλουθη εγκατάσταση τους σε διάφορα σημεία του πλανήτη. Όσον αφορά την εβραϊκή Βίβλο, ο όρος "Εξορία" δηλώνει την τύχη των Ισραηλιτών που εξορίστηκαν από το Βασίλειο του Ισραήλ κατά τη διάρκεια του 8ου αιώνα π.Χ. και των Ιουδαίων από το Βασίλειο του Ιούδα που μεταφέρθηκαν στη Βαβυλώνα τον 6ο αιώνα π.Χ. Οι Ιουδαίοι, κατά τη ζωή τους στην εξορία, έγιναν γνωστοί ως "Εβραίοι" (יְהוּדִים Γεχουντίμ), από το Βιβλίο της Εσθήρ, το οποίο κάνει την πρώτη αναφορά στον όρο "Εβραίοι". Η πρώτη εξορία των Εβραίων ήταν η Ασσυριακή εξορία, η απέλαση των Εβραίων από το Βασίλειο του Ισραήλ (Σαμάρειας), η οποία ξεκίνησε από τον Τιγκλάθ Πιλεσέρ Γ΄ της Ασσυρίας το 733 π.Χ. Αυτή η διαδικασία της εξορίας των Εβραίων ολοκληρώθηκε από τον Σαργών με την καταστροφή του βασιλείου το 722 π.Χ., ολοκληρώνοντας μια τριετή πολιορκία της Σαμάρειας που ξεκίνησε ο Σαλμανασάρ Β΄. Η επόμενη εξορία των Εβραίων ήταν η Βαβυλώνια αιχμαλωσία, στην οποία τμήματα του πληθυσμού του Βασιλείου του Ιούδα απελάθηκαν το 597 π.Χ. και το 586 π.Χ. από τη Νεοβαβυλωνιακή Αυτοκρατορία υπό τη βασιλεία του Ναβουχοδονόσορα Β΄. Η Εβραϊκή διασπορά υπήρχε για πολλούς αιώνες πριν την πτώση του Δεύτερου Ναού. Η εγκατάσταση τους σε άλλες χώρες δεν ήταν μέρος ενός υποχρεωτικού εκτοπισμού των Εβραίων. Πριν από τα μέσα του πρώτου αιώνα μ.Χ., εκτός από την Ιουδαία, τη Συρία και τη Βαβυλωνία, μεγάλες Εβραϊκές κοινότητες ζούσαν στις ρωμαϊκές επαρχίες της Συρίας-Παλαιστίνης, της Αιγύπτου και της Κρήτης και Κυρηναϊκής καθώς και στην ίδια τη Ρώμη. Μετά την πολιορκία της Ιερουσαλήμ (63 π.Χ.), όταν η Ασμοναϊκή δυναστεία έγινε προτεκτοράτο της Ρώμης η μετανάστευση των Εβραίων αυξήθηκε. Το 6 μ.Χ. η περιοχή της πατρίδας των Εβραίων έγινε η ρωμαϊκή επαρχία της Ιουδαίας. Ο πληθυσμός της Ιουδαίας εξεγέρθηκε κατά της Ρωμαϊκής Αυτοκρατορίας το 66 μ.Χ. Ο Πρώτος Ιουδαϊκός Πόλεμος ήταν το αποτέλεσμα της εξέγερσης. Ο πόλεμος τελείωσε με την καταστροφή της Ιερουσαλήμ το 70 μ.Χ. Κατά τη διάρκεια της πολιορκίας, οι Ρωμαίοι κατέστρεψαν το Δεύτερο Ναό και το μεγαλύτερο μέρος της Ιερουσαλήμ. Αυτή ήταν μια σημαντική στιγμή. Η καταστροφή του συμβολικού κέντρου του Ιουδαϊσμού και της Εβραϊκής ταυτότητας οδήγησε πολλούς Εβραίους να αλλάξουν τον αυτοπροσδιορισμό τους και να εξετάσουν την προοπτική μιας αορίστου διαρκείας εγκατάλειψης του Ισραήλ. Σε 132 μ.Χ., ο Μπαρ Κοχμπά ηγήθηκε μιας εξέγερσης εναντίον του Αδριανού. Αυτή η εξέγερση σχετιζόταν με τη μετονομασία της Ιερουσαλήμ σε Αιλία Καπιτωλίνα. Μετά από τέσσερα χρόνια πολέμου, η εξέγερση κατεστάλη, και οι Ρωμαίοι απαγόρευσαν στους Εβραίους να εισέρχονται στην Ιερουσαλήμ. Κατά τη διάρκεια του Μεσαίωνα, λόγω της αυξανόμενης μετανάστευσης και της επανεγκατάστασης, οι Εβραίοι χωρίστηκαν σε διακριτές περιφερειακές ομάδες. Σήμερα αυτές οι περιφερειακές ομάδες είναι κατά κύριο λόγο οι Ασκεναζίτες της Βόρειας και Ανατολικής Ευρώπης και οι Σεφαρδίτες Εβραίοι της Ιβηρικής χερσονήσου (Ισπανία και Πορτογαλία), τη Βόρεια Αφρική και τη Μέση Ανατολή. Αυτές οι ομάδες έχουν παράλληλες ιστορίες, πολλές πολιτιστικές ομοιότητες, ενώ έχουν υποστεί μια σειρά από σφαγές, διωγμούς και απελάσεις. Το 1290 απελάθηκαν από την Αγγλία, το 1492 απελάθηκαν από την Ισπανία, ενώ το 1948-1973 απελάθηκαν από τις Αραβικές χώρες. Αν και οι δύο κλάδοι έχουν διαφορές στον πολιτισμό τους λόγω των σχέσεων που είχαν στις ευρωπαϊκές χώρες υποδοχής τους, (όπως οι Κεντρικοί Ευρωπαίοι για τους Ασκεναζίτες και οι Ισπανοί και οι Άραβες για τους Σεφαρδίτες), η κοινή θρησκεία και καταγωγή, καθώς και η συνεχής επικοινωνία και μετακίνηση πληθυσμών, ήταν υπεύθυνη για την ενοποιημένη έννοια της πολιτιστικής και θρησκευτικής Εβραϊκής ταυτότητας μεταξύ Σεφαρδιτών και Ασκεναζιτών από τα τέλη της Ρωμαϊκής περιόδου μέχρι σήμερα. Κέντρα της εβραϊκής διασποράς ήταν παραδοσιακά η Ρωσία, η Πολωνία, η Ουγγαρία, η Γαλλία, το Ηνωμένο Βασίλειο, η Γερμανία και γενικά η δυτική, ανατολική και κεντρική Ευρώπη, και τους τελευταίους δύο αιώνες διάφορες χώρες της Αμερικής, ειδικά οι Ηνωμένες Πολιτείες.

rdf:langString La Juda diasporo, aŭ hebrea-juda diasporo (hebree: גלות = Tefutzah aŭ Galut , laŭlitere ekzilo aŭ disperdo) estas la disperdiĝo de de la dek du izraelaj triboj okazanta dum la regado de Babilonio kaj de la romia imperio. Sekve la termino ricevis la pli ĝeneralan signifon de 'migrado. Estas ĝenerale akceptite ke la hebrea diasporo komenciĝis ĉirkaŭ en la 8-a - 6-a jarcento a.K. post la falo de la izraela reĝlando kaj de la regno de Jehuda kaj la sistema forigo de la hebrea popolo el liaj teritorioj. Ili poste enloĝiĝis en diversaj zonoj de la Mezoriento, Hispanio, Italio, Francio, Ĉinio, Barato kaj kreis elstarajn judismajn centrojn, aktivajn estonte longatempe. La subpremoj de la Unua Juda-Romia Milito de 70 kaj de la Bar-Koĥba-ribelo, de 135, grande kontribuis al la kresko de tiu diasporo..

rdf:langString Die jüdische Diaspora (hebräisch גלות Galut, jiddisch Golus) ist die bis heute anhaltende Zerstreuung (griechisch διασπορά diasporá) der Juden. Sie begann mit der ersten babylonischen Eroberung des Reiches Juda im Jahr 597 v. Chr., wobei viele Judäer nach Babylon exiliert wurden. Im 20. Jahrhundert wurde als Analogie zum griechischen Begriff Diaspora das Wort Tefutsot (hebräisch תפוצות) gebildet. In der Judaistik bezeichnet der Begriff גלות Galut meist nur die Exilzeit zwischen dem Ansiedlungsverbot für Juden in Jerusalem 135 n. Chr. durch Kaiser Hadrian bis zur Gründung des Staates Israel im Jahre 1948.

rdf:langString Judu-diaspora (hebreeraz: תְּפוּצָה‎, təfūṣā) edo erbestea (hebreeraz: גָּלוּת‎, gālūṯ; yiddishez: golus) Israelgo seme-alaben eta ondorengo juduen sakabanaketa da, beren antzinako aberritzat (Israelgo Lurraldea) hartzen denetik eta haiek mundu osoan eraikitako komunitateetatik kanpo. Hebrear Bibliari dagokionez, "Erbestealdia" terminoak k.a. VIII. mendean Israelgo Erresumatik eta k. a. VI. mendean Judako Erresumatik erbestera eraman zituzten israeldarren patua adierazten du. Erbestean zirela, Israelgo seme-alabak "juduak" izenaz ezagutzen hasi ziren eta horrela agertu zen lehendabizikoz Esterren Liburuan. Lehen erbestea izan zen, k.a. 733an Asiriako Tiglath-Pileser III.ak Israelgo Erresumatik (Samaria) bota zituztenean hasi eta k.a. 722an Sargon II.ak erreinua suntsitu zuenean amaitu zena. Bitartean, Salmanasar V.a Samarian hasi zen hiru urteko setioa jasan zuten. K.a. 597. urtean Babiloniako gatibualdiarekin jarraitu zuen, noiz Judako Erresumako biztanleriaren zati baten erbesteratu zen. Babiloniako erbestealdia 70 urteren buruan amaitu zen, Zirok judu erbesteratuei Jerusalemera itzuli eta Yehud Medinatan, Akemenestar Inperioko probintzia autonomoan, Bigarren Tenplua eraikitzen utziko zitzaiela adierazi ondoren. K. a. 63. urtean Jerusalem setiatu ondoren, Asmondar Erresuma erromatar protektoratu bihurtu zen, eta k.a. 6an. K. a. Judea erromatar probintzia bilakatu zen. K.o. 66an juduak Erromatar Inperioaren aurka matxinatu ziren, Lehen Judu-Erromatar Gerra deritzon garaian, eta 70. urtean erromatarrek Jerusalem suntsitu zuten. Setioan, erromatarrek Bigarren Tenplua eta Jerusalemgo zatirik handiena suntsitu zituzten. Ekitaldi honek erromatar erbestearen, Edom erbestea ere deitua, hasiera markatu zuen. Orduan erromatarrek judu-buruzagi eta eliteak erbesteratu, erail edo esklabo gisa saldu zituzten. 132an, agindupean zeuden juduak Hadrianoren aurka matxinatu ziren. 135ean Hadrianoren armadak armada juduak garaitu zituen eta juduen independentzia betirako galdu egin zen. Zigor gisa, Hadrianok Jerusalem Aelia Capitolina berrizendatu zion, hiri pagano bihurtu eta juduei bertan bizitzea debekatu zien. Judeak eta Samariak izena hartu zuten. Juduen historiaren zati handi batean, judu gehienak diasporan bizi izan ziren. 1948an Israel estatu bilakatu zenean, diaspora amaitutzat jotzen da.

rdf:langString La diáspora judía (en hebreo: Tfut'za, תפוצה) o el Exilio (hebreo: Galut, גלות; yiddish: Golus) se refiere a la dispersión de los hijos de Israel y los judíos posteriores fuera de lo que se considera su patria ancestral (la Tierra de Israel) y de las comunidades construidas por ellos en todo el mundo. En términos de la Biblia hebrea, el término "exilio" indica el destino de los israelitas que fueron llevados al exilio del Reino de Israel durante el siglo VIII antes de Cristo, y del Reino de Judá durante el siglo VI a. C. Durante el exilio, los hijos de Judá empezaron a ser conocido como "Judíos" - "Mordejai el judío" en el Libro de Esther es la primera mención bíblica del término. El primer exilio fue el exilio asirio, la expulsión del Reino de Israel (Samaria) por Tiglatpileser III de Asiria en el 733 a. C., y su finalización por Sargón II con la destrucción del reino en el 722 a. C., después del final del asedio de tres años que Salmanasar V comenzó en Samaria. Continuó con el exilio de una parte de la población del Reino de Judá en el año 597 a. C. con el exilio babilónico. El exilio en Babilonia terminó después de 70 años con la declaración de Ciro de que a los judíos exiliados se les permitiría regresar a Jerusalén y construir el Segundo Templo en Yehud Medinata, una provincia autónoma del Imperio aqueménida. Tras el asedio de Jerusalén en el año 63 a. C., el reino Hasmoneo se convirtió en un protectorado de Roma, y en el 6 d. C. se organizó como la provincia romana de Judea. Los judíos se rebelaron contra el Imperio Romano en el año 66 d. C. durante el período conocido como la primera guerra judeo-romana, que culminó con la destrucción de Jerusalén en el año 70. Durante el asedio, los romanos destruyeron el Segundo Templo y la mayor parte de Jerusalén. Este evento marcó el inicio del exilio romano, también llamado exilio Edom. Líderes y élites judías fueron exiliados, asesinados o vendidos como esclavos. En el 132 d. C., los Judíos bajo el mando de Bar Kojba se rebelaron contra Adriano. En el 135 d. C., el ejército de Adriano derrotó a los ejércitos judíos y la independencia judía se perdió. Como castigo Adriano cambió el nombre de Jerusalén a Aelia Capitolina, la convirtió en una ciudad pagana y prohibió a los judíos vivir allí. Judea y Samaria pasó a llamarse Siria Palestina. A lo largo de gran parte de la historia judía, la mayoría de los judíos vivieron en la diáspora.

rdf:langString The Jewish diaspora (Hebrew: תְּפוּצָה, romanized: təfūṣā) or exile (Hebrew: גָּלוּת gālūṯ; Yiddish: golus) is the dispersion of Israelites or Jews out of their ancient ancestral homeland (the Land of Israel) and their subsequent settlement in other parts of the globe. In terms of the Hebrew Bible, the term "Exile" denotes the fate of the Israelites who were taken into exile from the Kingdom of Israel during the 8th century BCE, and the Judahites from the Kingdom of Judah who were taken into exile during the 6th century BCE. While in exile, the Judahites became known as "Jews" (יְהוּדִים, or Yehudim), "Mordecai the Jew" from the Book of Esther being the first biblical mention of the term. The first exile was the Assyrian exile, the expulsion from the Kingdom of Israel (Samaria) begun by Tiglath-Pileser III of Assyria in 733 BCE. This process was completed by Sargon II with the destruction of the kingdom in 722 BCE, concluding a three-year siege of Samaria begun by Shalmaneser V. The next experience of exile was the Babylonian captivity, in which portions of the population of the Kingdom of Judah were deported in 597 BCE and again in 586 BCE by the Neo-Babylonian Empire under the rule of Nebuchadnezzar II. A Jewish diaspora existed for several centuries before the fall of the Second Temple, and their dwelling in other countries for the most part was not a result of compulsory dislocation. Before the middle of the first century CE, in addition to Judea, Syria and Babylonia, large Jewish communities existed in the Roman provinces of Egypt, Crete and Cyrenaica, and in Rome itself; after the Siege of Jerusalem in 63 BCE, when the Hasmonean kingdom became a protectorate of Rome, emigration intensified. In 6 CE the region was organized as the Roman province of Judea. The Judean population revolted against the Roman Empire in 66 CE in the First Jewish–Roman War which culminated in the destruction of Jerusalem in 70 CE. During the siege, the Romans destroyed the Second Temple and most of Jerusalem. This watershed moment, the elimination of the symbolic centre of Judaism and Jewish identity motivated many Jews to formulate a new self-definition and adjust their existence to the prospect of an indefinite period of displacement. In 132 CE, Bar Kokhba led a rebellion against Hadrian, a revolt connected with the renaming of Jerusalem as Aelia Capitolina. After four years of devastating warfare, the uprising was suppressed, and Jews were forbidden access to Jerusalem. During the Middle Ages, due to increasing migration and resettlement, Jews divided into distinct regional groups which today are generally addressed according to two primary geographical groupings: the Ashkenazi of Northern and Eastern Europe, and the Sephardic Jews of Iberia (Spain and Portugal), North Africa and the Middle East. These groups have parallel histories sharing many cultural similarities as well as a series of massacres, persecutions and expulsions, such as the expulsion from England in 1290, the expulsion from Spain in 1492, and the expulsion from Arab countries in 1948–1973. Although the two branches comprise many unique ethno-cultural practices and have links to their local host populations (such as Central Europeans for the Ashkenazim and Hispanics and Arabs for the Sephardim), their shared religion and ancestry, as well as their continuous communication and population transfers, has been responsible for a unified sense of cultural and religious Jewish identity between Sephardim and Ashkenazim from the late Roman period to the present.

rdf:langString La diaspora juive ((he) Tefutzah, « dispersé » ou Galout, « Exil ») désigne la dispersion du peuple juif à travers le monde.

rdf:langString Diaspora Yahudi (bahasa Ibrani: Tefutzah, "tersebar", atau Galut גלות, "pembuangan") adalah penyebaran orang-orang Yahudi di seluruh dunia. Secara umum pengertian diaspora dianggap telah dimulai dengan pembuangan di Babel pada 597 SM, setelah sejumlah komunitas Yahudi Timur Tengah terbentuk pada waktu itu sebagai akibat dari kebijakan yang toleran dan kemudian menjadi pusat-pusat kehidupan Torah dan Yudaisme yang penting selama abad-abad berikutnya. Kekalahan orang-orang Yahudi pada Pemberontakan Besar Yahudi pada tahun 70 dan Pemberontakan Bar Kokhba pada 135 dalam menghadapi Kekaisaran Romawi merupakan salah satu faktor penting yang menyebabkan besarnya jumlah dan daerah pemukiman di diaspora, karena banyak orang Yahudi yang tersebar setelah hilangnya negara mereka Yudea atau dijual dalam perbudakan di seluruh kekaisaran. Istilah ini juga digunakan - dalam pengertian rohani - bagi orang-orang Yahudi yang nenek-moyangnya berganti agama dengan agama-agama di luar Israel, meskipun misalnya orang-orang itu tidak dapat disebut hidup di dalam pembuangan.

rdf:langString La Diaspora ebraica (in lingua ebraica 'Tefutzah' o 'Galut' גלות, letteralmente "esilio", "dispersione") è la dispersione del popolo ebraico avvenuta durante il regno di Babilonia e sotto l'impero romano. In seguito il termine assunse il significato più generale di migrazione. È generalmente accettato che la diaspora ebraica abbia avuto inizio intorno all'VIII-VI secolo a.C., con la conquista degli antichi regni ebraici e con la deportazione di parte delle loro popolazioni da parte degli Assiri e dei Babilonesi. Molte comunità ebraiche nel IV secolo d.C. si stabilirono poi in varie zone del Medio Oriente, in Spagna, Cina, Francia, India e crearono importanti centri di Giudaismo, attivi nei secoli a venire. Le soppressioni della grande rivolta ebraica nel 70 d.C. e della rivolta di Bar Kokhba, nel 135 d.C., contribuirono notevolmente all'espansione della diaspora. Molti ebrei furono espulsi dallo Stato della Giudea, mentre altri furono venduti come schiavi. Il termine è anche usato, in forma più spirituale, per riferirsi agli ebrei i cui antenati si sono convertiti all'ebraismo al di fuori di Israele, sebbene questi non possano essere propriamente definiti come esiliati. Mappa della diaspora ebraica Israele + 1.000.000 + 100.000 + 10.000 + 1.000

rdf:langString De Joodse diaspora (de klemtoon ligt op de eerste a, uit het Oudgrieks διασπορά, "verstrooiing", "uitzaaiing") duidt op de tot op heden voortdurende verstrooiing van de Joden. Het woord diaspora kan zowel het verstrooien zelf aanduiden, als de streken waarin de verstrooide Joden kwamen te wonen. Naar analogie van het Griekse woord, wordt in de 20e eeuw ook wel de Hebreeuwse term Tefutsot (תפוצות) gebruikt. In de Judaïstiek duidt גלות, Galut meestal op de periode tussen 135, het jaar waarin keizer Hadrianus Joden verbande uit Jeruzalem, tot aan de oprichting van de staat Israël in 1948.

rdf:langString Galut lub Golus (hebr. גלות) – wygnanie, wypędzenie Żydów z kraju (Palestyna, Izrael) i ich pobyt na obczyźnie. Diaspora żydowska rozpoczęła się w VI wieku p.n.e. niewolą babilońską, a następnie w 135 roku, kiedy upadło powstanie Szymona Bar Kochby, a cesarz Hadrian wydał Żydom zakaz wstępu do Jerozolimy, w rezultacie czego zostali rozproszeni po całym Imperium Rzymskim.

rdf:langString Diáspora judaica (no hebraico tefutzah, "dispersado", ou גלות galut "exílio") refere-se a diversas expulsões forçadas dos judeus pelo mundo e da consequente formação das comunidades judaicas fora do que hoje é conhecido como Israel, partes do Líbano e Jordânia (por dois mil anos).

rdf:langString Єврейська діаспора (івр. תְּפוּצָה (англ. Tfutza) — [примусове] вигнання, розсіювання; галут (גָּלוּת) є однією з найстаріших і добре вивчених діаспор світу. Розсіювання євреїв почалося після падіння Ізраїльського царства, наприкінці VIII століття до н. е., потім продовжилося в часи вавилонського полону VI століття до н. е., збільшилася в елліністичну епоху і, нарешті, стало масовим в римську. Унікальність єврейської діаспори полягає в тому, що протягом тривалого періоду своєї історії абсолютна більшість євреїв виявилася відірваною від своєї історичної батьківщини Юдеї (Ізраїлю), яка піддалася інтенсивній арабізації та ісламізації за часів арабських завоювань. Таким чином, на відміну від греків і вірмен, всі євреї в певний період виявилися членами діаспори, фактично втративши не тільки контроль над своєю батьківщиною, але і зв'язок з нею на довгі століття.

rdf:langString Еврейская диаспора (ивр. ‏תְּפוּצָה‏‎, англ. Tfutza; галу́т, англ. Galut, ивр. ‏גָּלוּת‏‎, идиш Golus — «принудительное изгнание, рассеяние») является одной из самых старых и хорошо изученных диаспор мира. Рассеяние евреев началось после падения Израильского царства, в конце VIII века до н. э., затем продолжилось во временa Вавилонского плена VI века до н. э., увеличилось в эллинистическую эпоху и, наконец, стало массовым в римскую. Уникальность еврейской диаспоры состоит в том, что в течение длительного периода своей истории абсолютное большинство евреев оказалось оторвано от своей исторической родины Иудеи (Израиля), которая подверглась интенсивной арабизации и исламизации во времена арабских завоеваний. Таким образом, в отличие от греков и армян, все евреи в определённый период оказались членами диаспоры, фактически утратив не только контроль над своей родиной, но и связь с ней на долгие столетия.

rdf:langString 犹太人流散史，（希伯來語：תְּפוּצָה‎，Tfutza）或流亡（希伯來語：גָּלוּת‎，Galut，意第緒語：Golus‎）是指以色列人、和随后的犹太人离开祖先的故土（以色列地），随后在世界各个角落定居。根据希伯来文圣经，“流亡”一词是指公元前8世纪从以色列王国流亡出来的以色列人的命运，也指公元6世从猶大王國流放出来的犹太族人的命运。在流亡中，人们将犹太族人称为“犹太人”（יְהוּדִים，或Yehudim）——以斯帖記中的“犹太人末底改”是圣经中第一次提到犹太人这个词语。第一次大流散是，始於公元前733年亚述的提格拉特帕拉沙尔三世開始将犹太人从以色列王國驱逐出去，直至公元前722年，在萨尔玛那萨尔五世對以色列進行長達三年的圍城後，萨尔贡二世摧毁了以色列王国后。第二次大流散爲公元前597年的巴比伦流亡——猶大王國的一部分犹太再度被驅逐。公元前586年尼布甲尼撒二世治下的新巴比倫王國又再一次驅逐猶太人。在第二聖殿被摧毀之前，猶太大離散已經持續了數個世紀。直至公元一世紀中葉，除了猶太王國、敘利亞和巴比倫，大型的猶太社區亦存在於羅馬埃及行省、克里特與昔蘭尼加以及羅馬本身。在公元前63年耶路撒冷被占领后，哈斯蒙尼王朝成为罗马的附庸国，隨後在公元6年，該地區被進一步被列爲猶太行省。犹太人在公元66年期间反抗罗马征服者，历史称为犹太战争，它最终导致了公元70年耶路撒冷被摧毁。在侵占期间，罗马人摧毁了第二圣殿和耶路撒冷的大部分地区。这个事件标志着犹太人从罗马流亡的开始，也被称为以东流亡。犹太领袖和精英从故地出逃、被杀、或被带到罗马做奴隶。公元132年，剩下的犹太人在巴尔·科赫巴的领导下反抗哈德良。公元135年，哈德良的军队击败了犹太军队，犹太人从此失去了独立。作为惩罚，哈德良流放了更多的犹太人，将他们作为奴隶出售，将耶路撒冷的名字改名为爱利亚加比多连，并禁止犹太人進入，哈德良将犹地亚更名爲敘利亞巴勒斯坦。

data from the linked data cloud