Hypothetico-deductive model
http://dbpedia.org/resource/Hypothetico-deductive_model an entity of type: WikicatConceptualModels
نموذج الفرضية الاستنتاجية أو الطريقة الفرضية الاستنتاجية هو وصف افتراضي للمنهج العلمي. وفقًا لهذا النموذج، فإن البحث العلمي يتقدّم من خلال صياغة فرضية يمكن شكليًا تخطئتها من خلال اختبار يعتمد على بيانات يمكن ملاحظتها. ويعد الاختبار إذا ما سار عكس التوقعات للفرضية دليلاً على قابلية دحض الفرضية، أما إذا سار الاختبار مع التوقعات للفرضية أثبت ذلك صحة النظرية. ثم تدقق نواتج الاختبار، وتُقارن مع الفرضيات المضادة من خلال اختبار صارم، لاستبيان مدة توافق الفرضية مع التوقعات.
rdf:langString
The hypothetico-deductive model or method is a proposed description of the scientific method. According to it, scientific inquiry proceeds by formulating a hypothesis in a form that can be falsifiable, using a test on observable data where the outcome is not yet known. A test outcome that could have and does run contrary to predictions of the hypothesis is taken as a falsification of the hypothesis. A test outcome that could have, but does not run contrary to the hypothesis corroborates the theory. It is then proposed to compare the explanatory value of competing hypotheses by testing how stringently they are corroborated by their predictions.
rdf:langString
Metodo hipotetiko-deduktiboa zientziak bere teoria eta legeak eratzeko ereduetako bat da, Karl Popper zientziaren filosofoak proposatu, aztertu eta zehaztu zuena. Metodo induktiboan ez bezala, non egitateak eta behaketak ikerketa zientifikoaren hasiera eta amaiera diren, metodo hipotetiko-deduktiboan ikerketa zientifikoak zientzialariak proposatzen dituen hipotesietatik abiatzen da. Hipotesi horiek zientzialariak planteatu dituen problemetan dute jatorri; dedukzioa erabiliz, beste hipotesi zenbaitetara helduko da, jasoko diren behaketei buruz ondorioak aurresango dituztenak; amaieran behaketa horiek izango dira, hain zuzen, hipotesietatik abiatuta eratu diren teoriak eta legeak baieztatzen dituztenak.
rdf:langString
가설 연역 방법(假說演繹方法)은 어떠한 현상의 관찰로부터 가설(假說)을 설정하고, 그 가설을 검증하는 과정을 통하여 이론이나 자연법칙을 이끌어 내는 과학적 방법의 한 갈래이다. 가설은 현실적 조건에서는 증명하거나 검증하기 어려운 사물, 현상의 원인 또는 합법칙성에 관하여 예측하는 이론으로, 가설 연역 방법은 크게 이러한 가설을 설정하는 단계와 이를 시험함으로써 가설을 정당화하는 단계로 나뉜다. 가설을 설정하는 단계와 실험 결과로부터 가설을 정당화하는 과정에는 귀납적인 추론이, 가설로부터 검증을 위해 실험을 설계하고 결과를 예측하는 단계에는 연역적인 사고가 요구된다.
rdf:langString
仮説演繹法（かせつえんえきほう、英: hypothetico-deductive method）とは、既知の事実に基づいて新たな仮説を立てて、その仮説から演繹して予測し、それを主張として論証し、実験や観察をして確かめるという方法である。仮説演繹法は、演繹法と帰納法の長所を組み合わせた推論の方法である。
rdf:langString
El mètode hipotètic-deductiu és el fonament del mètode científic. A partir de les idees de Francis Bacon es va considerar que la ciència partia de l'observació de fets i que d'aquesta observació repetida de fenòmens comparables, s'extreien per inducció les lleis generals que governen aquests fenòmens. Posteriorment Karl Popper (1902 - 1994) rebutjà la possibilitat d'elaborar lleis generals a partir de la inducció i va sostenir que en realitat aquestes lleis generals són hipòtesis que formula el científic, i que s'utilitza el mètode inductiu d'interpolació per, a partir d'aquestes hipòtesi de caràcter general, elaborar prediccions de fenòmens individuals. En aquesta concepció del mètode científic és central la falsabilitat de les teories científiques (és a dir, la possibilitat de ser refuta
rdf:langString
El método hipotético-deductivo es uno de los modelos para describir al método científico, basado en un ciclo inducción-deducción-inducción para establecer hipótesis y comprobar o refutarlas. Está compuesto por los siguientes pasos esenciales: 1.
* Observar el fenómeno a estudiar 2.
* Crear una hipótesis para explicar dicho fenómeno (inducción) 3.
* Deducir consecuencias o implicaciones más elementales de la propia hipótesis (deducción) 4.
* Comprobar o refutar los enunciados deducidos comparándolos con la experiencia (inducción)
rdf:langString
La méthode hypothético-déductive est une méthode scientifique qui consiste à formuler une hypothèse afin d'en déduire des conséquences observables futures (prédiction), mais également passées (rétroduction), permettant d'en déterminer la validité. Elle est au point de départ de la démarche expérimentale, théorisée en particulier par Roger Bacon (à ne pas confondre avec Francis Bacon) en 1267 dans De Scientia experimentali, une des sept parties de son Opus maius (« Œuvre majeure »).
rdf:langString
O Método hipotético-dedutivo consiste na construção de conjecturas, ou seja, premissas com alta probabilidade e que a construção seja similar, baseada nas hipóteses, isto é, caso as hipóteses sejam verdadeiras, as conjecturas também serão. Por isso as hipóteses devem ser submetidas a testes, os mais diversos possíveis, à crítica intersubjetiva, ao controle mútuo pela discussão crítica, à publicidade (sujeitando o assunto a novas críticas) e ao confronto com os fatos, para verificar quais são as hipóteses que persistem como válidas resistindo às tentativas de falseamento, sem o que seriam refutadas. É um método com consequências, que leva a um grau de certeza igual ao das hipóteses iniciais, assim o conhecimento absolutamente certo e demonstrável é dependente do grau de certeza da hipótese.
rdf:langString
Hypotetisk-deduktiv metod är en vetenskaplig metod som anses beskriva hur vetenskaper fungerar. Metoden i sig kom som ett svar på den logiska positivismens försök till att finna hur kunskap kan generaliseras ur ren induktion. Metoden beskrevs först av Karl Popper i "Forskningens logik" som publicerades 1934. Metoden innebär
rdf:langString
Гипотетико-дедуктивный метод (от греч. ὑπόθεσις — предположение; от лат. — deductio — выведение) — это особый метод научно-исследовательской работы, который заключается в представлении утверждений как гипотез и в эмпирической проверке данных гипотез.
rdf:langString
Гіпотетично-дедуктивний метод — метод наукового дослідження, який полягає у висуненні гіпотез про причини досліджуваних явищ і виведенні висновків з цих гіпотез шляхом дедукції. Якщо одержані наслідки відповідають усім фактам, що дані у гіпотезі, то ця гіпотеза вважається достовірним знанням. Гіпотетично-дедуктивний метод — важлива складова методології науки. Метод добре працює разом з іншими методами. Дослідники застерігають від його абсолютизації. Головні риси гіпотетично-дедуктивного методу:
rdf:langString
rdf:langString
فرضية استنتاجية
rdf:langString
Mètode hipoteticodeductiu
rdf:langString
Método hipotético-deductivo
rdf:langString
Metodo hipotetiko deduktibo
rdf:langString
Hypothetico-deductive model
rdf:langString
Méthode hypothético-déductive
rdf:langString
가설 연역 방법
rdf:langString
仮説演繹法
rdf:langString
Método hipotético-dedutivo
rdf:langString
Гипотетико-дедуктивный метод
rdf:langString
Hypotetisk-deduktiv metod
rdf:langString
Гіпотетично-дедуктивний метод
xsd:integer
386398
xsd:integer
1100524783
rdf:langString
El mètode hipotètic-deductiu és el fonament del mètode científic. A partir de les idees de Francis Bacon es va considerar que la ciència partia de l'observació de fets i que d'aquesta observació repetida de fenòmens comparables, s'extreien per inducció les lleis generals que governen aquests fenòmens. Posteriorment Karl Popper (1902 - 1994) rebutjà la possibilitat d'elaborar lleis generals a partir de la inducció i va sostenir que en realitat aquestes lleis generals són hipòtesis que formula el científic, i que s'utilitza el mètode inductiu d'interpolació per, a partir d'aquestes hipòtesi de caràcter general, elaborar prediccions de fenòmens individuals. En aquesta concepció del mètode científic és central la falsabilitat de les teories científiques (és a dir, la possibilitat de ser refutades per l'experimentació). En el mètode hipotètic deductiu, les teories científiques mai no es poden considerar veritables, sinó a tot estirar «no refutades».
rdf:langString
نموذج الفرضية الاستنتاجية أو الطريقة الفرضية الاستنتاجية هو وصف افتراضي للمنهج العلمي. وفقًا لهذا النموذج، فإن البحث العلمي يتقدّم من خلال صياغة فرضية يمكن شكليًا تخطئتها من خلال اختبار يعتمد على بيانات يمكن ملاحظتها. ويعد الاختبار إذا ما سار عكس التوقعات للفرضية دليلاً على قابلية دحض الفرضية، أما إذا سار الاختبار مع التوقعات للفرضية أثبت ذلك صحة النظرية. ثم تدقق نواتج الاختبار، وتُقارن مع الفرضيات المضادة من خلال اختبار صارم، لاستبيان مدة توافق الفرضية مع التوقعات.
rdf:langString
El método hipotético-deductivo es uno de los modelos para describir al método científico, basado en un ciclo inducción-deducción-inducción para establecer hipótesis y comprobar o refutarlas. Está compuesto por los siguientes pasos esenciales: 1.
* Observar el fenómeno a estudiar 2.
* Crear una hipótesis para explicar dicho fenómeno (inducción) 3.
* Deducir consecuencias o implicaciones más elementales de la propia hipótesis (deducción) 4.
* Comprobar o refutar los enunciados deducidos comparándolos con la experiencia (inducción) Este método obliga al científico a combinar la reflexión racional o momento racional (la formación de hipótesis y la deducción) con la observación de la realidad o momento empírico (la observación y la verificación). Los pasos 1 y 4 requieren de la experiencia, es decir, es un proceso empírico; mientras que los pasos 2 y 3 son racionales. Por esto se puede afirmar que el método sigue un proceso inductivo (en la observación), deductivo (en el planteamiento de hipótesis y en sus deducciones), y vuelve a la inducción para su verificación. En el caso de que todas las variables puedan ser objeto de estudio, el último paso sería una inducción completa que daría paso a una ley universal. En caso contrario, la inducción es incompleta, y por lo tanto, la ley obtenida sería una ley probabilística.
rdf:langString
The hypothetico-deductive model or method is a proposed description of the scientific method. According to it, scientific inquiry proceeds by formulating a hypothesis in a form that can be falsifiable, using a test on observable data where the outcome is not yet known. A test outcome that could have and does run contrary to predictions of the hypothesis is taken as a falsification of the hypothesis. A test outcome that could have, but does not run contrary to the hypothesis corroborates the theory. It is then proposed to compare the explanatory value of competing hypotheses by testing how stringently they are corroborated by their predictions.
rdf:langString
Metodo hipotetiko-deduktiboa zientziak bere teoria eta legeak eratzeko ereduetako bat da, Karl Popper zientziaren filosofoak proposatu, aztertu eta zehaztu zuena. Metodo induktiboan ez bezala, non egitateak eta behaketak ikerketa zientifikoaren hasiera eta amaiera diren, metodo hipotetiko-deduktiboan ikerketa zientifikoak zientzialariak proposatzen dituen hipotesietatik abiatzen da. Hipotesi horiek zientzialariak planteatu dituen problemetan dute jatorri; dedukzioa erabiliz, beste hipotesi zenbaitetara helduko da, jasoko diren behaketei buruz ondorioak aurresango dituztenak; amaieran behaketa horiek izango dira, hain zuzen, hipotesietatik abiatuta eratu diren teoriak eta legeak baieztatzen dituztenak.
rdf:langString
La méthode hypothético-déductive est une méthode scientifique qui consiste à formuler une hypothèse afin d'en déduire des conséquences observables futures (prédiction), mais également passées (rétroduction), permettant d'en déterminer la validité. Elle est au point de départ de la démarche expérimentale, théorisée en particulier par Roger Bacon (à ne pas confondre avec Francis Bacon) en 1267 dans De Scientia experimentali, une des sept parties de son Opus maius (« Œuvre majeure »). La question de la vérification d'une hypothèse renvoie en particulier au problème de l'induction, au cœur de la philosophie des sciences empiriste.
rdf:langString
가설 연역 방법(假說演繹方法)은 어떠한 현상의 관찰로부터 가설(假說)을 설정하고, 그 가설을 검증하는 과정을 통하여 이론이나 자연법칙을 이끌어 내는 과학적 방법의 한 갈래이다. 가설은 현실적 조건에서는 증명하거나 검증하기 어려운 사물, 현상의 원인 또는 합법칙성에 관하여 예측하는 이론으로, 가설 연역 방법은 크게 이러한 가설을 설정하는 단계와 이를 시험함으로써 가설을 정당화하는 단계로 나뉜다. 가설을 설정하는 단계와 실험 결과로부터 가설을 정당화하는 과정에는 귀납적인 추론이, 가설로부터 검증을 위해 실험을 설계하고 결과를 예측하는 단계에는 연역적인 사고가 요구된다.
rdf:langString
仮説演繹法（かせつえんえきほう、英: hypothetico-deductive method）とは、既知の事実に基づいて新たな仮説を立てて、その仮説から演繹して予測し、それを主張として論証し、実験や観察をして確かめるという方法である。仮説演繹法は、演繹法と帰納法の長所を組み合わせた推論の方法である。
rdf:langString
O Método hipotético-dedutivo consiste na construção de conjecturas, ou seja, premissas com alta probabilidade e que a construção seja similar, baseada nas hipóteses, isto é, caso as hipóteses sejam verdadeiras, as conjecturas também serão. Por isso as hipóteses devem ser submetidas a testes, os mais diversos possíveis, à crítica intersubjetiva, ao controle mútuo pela discussão crítica, à publicidade (sujeitando o assunto a novas críticas) e ao confronto com os fatos, para verificar quais são as hipóteses que persistem como válidas resistindo às tentativas de falseamento, sem o que seriam refutadas. É um método com consequências, que leva a um grau de certeza igual ao das hipóteses iniciais, assim o conhecimento absolutamente certo e demonstrável é dependente do grau de certeza da hipótese. De acordo com Marconi e Lakatos (2017), Mario Bunge cita as seguintes etapas desse método: a) Colocação do problema:
* Reconhecimento dos fatos
* Descoberta do problema
* Formulação do problema b) Construção de um modelo teórico:
* Seleção dos fatores pertinentes
* Invenção das hipóteses centrais e das suposições auxiliares c) Dedução de consequências particulares:
* Procura de suportes racionais
* Procura de suportes empíricos d) Teste das hipóteses:
* Esboço da prova
* Execução da prova
* Elaboração dos dados
* Inferência da conclusão e)Adição ou introdução das conclusões na teoria:
* Comparação das conclusões com as predições e retrodições
* Reajuste do modelo
* Sugestões para trabalhos superiores
rdf:langString
Hypotetisk-deduktiv metod är en vetenskaplig metod som anses beskriva hur vetenskaper fungerar. Metoden i sig kom som ett svar på den logiska positivismens försök till att finna hur kunskap kan generaliseras ur ren induktion. Metoden beskrevs först av Karl Popper i "Forskningens logik" som publicerades 1934. Metoden innebär 1.
* Att formulera en eller flera hypoteser. 2.
* Att härleda konsekvenser som logiskt måste följa av hypotesen eller hypoteserna (beteckningen hypotetisk-deduktiv syftar här på deduktiv härledning av konsekvenser ur den givna hypotesen). 3.
* Att undersöka om dessa konsekvenser stämmer överens med verkligheten. Om man hittar konsekvenser som inte överensstämmer måste hypotesen förkastas (se falsifikation). Konsekvenser som visar sig stämma med verkligheten kan sägas stärka hypotesen, men man kan inte bevisa dess riktighet. Detta eftersom man ju inte kan utesluta att någon annan senare lyckas komma med ett försök som ger negativt resultat.
rdf:langString
Гипотетико-дедуктивный метод (от греч. ὑπόθεσις — предположение; от лат. — deductio — выведение) — это особый метод научно-исследовательской работы, который заключается в представлении утверждений как гипотез и в эмпирической проверке данных гипотез. Во многих источниках данный метод принято сокращать как «H-D метод». Стоит отметить, что вывод гипотез происходит на основании имеющихся у ученого или исследователя эмпирических знаний, которые способствуют выведению эмпирических следствий. Сущность гипотетико-дедуктивного метода состоит в том, что изначально формируется «…гипотетическая конструкция, которая дедуктивно развертывается, образуя целую систему гипотез, а затем эта система подвергается опытной проверке, в ходе которой она уточняется или конкретизируется». Данный метод используется не только в научной сфере, но и в психологии. В мире науки можно найти огромное число версий в формулировании гипотетико-дедуктивного метода. Так, например, голландский учёный Христиан Гюйгенс своеобразно использовал такой метод в своих исследованиях. Более того, Галилей и Ньютон являются представителями данного метода.
rdf:langString
Гіпотетично-дедуктивний метод — метод наукового дослідження, який полягає у висуненні гіпотез про причини досліджуваних явищ і виведенні висновків з цих гіпотез шляхом дедукції. Якщо одержані наслідки відповідають усім фактам, що дані у гіпотезі, то ця гіпотеза вважається достовірним знанням. Гіпотетично-дедуктивний метод — важлива складова методології науки. Метод добре працює разом з іншими методами. Дослідники застерігають від його абсолютизації. Гіпотетично-дедуктивний метод належить до групи особливих методів, які можуть використовуватися не лише для одержання нового знання, але й для побудови нових теорій. Гіпотетично-дедуктивний метод- це своєрідний різновид аксіоматичного методу, коли в природознавстві у ролі аксіом виступають фундаментальні закони природи (як принципи), чи природничо-наукові гіпотези. Але на відміну від аксіом математики і логіки, гіпотези з арсеналу природознавства мають потребу в емпіричному підтвердженні. Як вважають деякі історики науки, гіпотетично-дедуктивний метод застосовував ще Г. Галілей під час дослідження вільного падіння тіл і формулювання відповідного закону. Головні риси гіпотетично-дедуктивного методу: 1. Для пояснення явищ висувається твердження А. Звичайно це узагальнення емпіричних даних, тобто дані виводяться з А, але А з них не виводиться — можуть бути інші узагальнення. 2. З А виводяться наслідки. Якщо А — безпосередньо перевіряємо, то гіпотетико-дедуктивний метод не потрібний. Чим більше наслідків виведено з А, тим розвиненіша гіпотеза. 3. Нехай Е — наслідок з А, і експеримент показав, що Е — хибне. Тоді А може вважатися хибним на підставі правила модус толленс. На цьому засновано процедуру фальсифікації. У науці звичайно хибний наслідок не веде до негайного відмовлення від гіпотези, а сприяє її удосконалюванню. До того-ж, наслідок часто виводиться з багатьох взаємозалежних гіпотез і встановлення хибності однієї з них складніше. Даний метод полягає у висуванні гіпотез про причини досліджуваних явищ і у виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції. Якщо одержані результати відповідають усім фактам, даним у гіпотезі, то ця гіпотеза визнається достовірним знанням. Гіпотетично-дедуктивний метод дає змогу перевірити будь-яку наукову гіпотезу у складі гіпотетично-дедуктивної теорії. Щоб краще уявити сутність гіпотетично-дедуктивного методу, розглянемо його структуру. Першим його етапом є знайомство з емпіричним матеріалом, який треба пояснити за допомогою вже діючих у науці законів та теорій. Якщо таких законів і теорій немає, вчений переходить до другого етапу: висунення різних пояснювальних припущень про причини та закономірності досліджуваних явищ. Третій етап — визначення ступеня серйозності припущення та відбору із множини припущень найбільш імовірного. На цьому етапі гіпотеза перевіряється, насамперед, на логічну несуперечливість, особливо коли вона має складну структуру і розгортається у систему припущень, перевіряється на сумісність з фундаментальними інтерпретаторськими принципами даної науки. Проте у розвитку науки бувають такі періоди, коли вчений схильний ігнорувати деякі фундаментальні принципи своєї науки − так звані революційні періоди у розвитку науки, коли відбувається докорінний злам фундаментальних понять та принципів. У таких випадках, заперечуючи один або кілька принципів, учений має узгоджувати припущення з іншими фундаментальними принципами науки. Це і є умовою серйозності та вагомості висунутої гіпотези. На четвертому етапі відбувається розгортання висунутого припущення та дедуктивне виведення з нього положень, які підлягають емпіричній перевірці. На п'ятому етапі проводиться експериментальна перевірка виведених із гіпотези наслідків. Гіпотеза отримує емпіричне підтвердження або заперечується у підсумку експериментальної перевірки. Проте емпіричне підтвердження результатів гіпотези, ще не гарантує її істинності, а заперечення одного з них ще не свідчить про хибність її в цілому. Знайомство із загальною структурою гіпотетично-дедуктивного методу дає змогу визначити його як складний комплексний метод пізнання, що містить у собі всю багатоманітність методів та форм наукового пізнання і спрямований на відкриття та формулювання законів, принципів, теорій. Використання гіпотетично-дедуктивного методу у суспільних науках, які переважно належать до описових, на відміну від природничих наук, пов'язане з певними труднощами, оскільки в них не виокремлено найважливіші узагальнення і факти з багатьох інших, другорядних, а основні гіпотези не відділені від похідних гіпотез; не виявлено логічні відношення між окремими групами гіпотез. Різновидом гіпотетично-дедуктивного методу можна вважати математичну гіпотезу, яку використовують як важливий евристичний засіб для відкриття закономірностей. Як правило, гіпотезами тут виступають певні рівняння, що становлять собою модифікації співвідношень, раніше відомих і перевірених. Змінюючи ці співвідношення, складають нове рівняння, що виражає гіпотезу, яка стосується ще не досліджених явищ. Так, М. Борн і В. Гейзенберг взяли за основу канонічні рівняння класичної механіки, але замість чисел увели в них матриці, побудувавши у такий спосіб, матричний варіант квантової механіки. У процесі наукового дослідження найважче завдання полягає у відкритті й формулюванні принципів і гіпотез, які є основою для всіх подальших висновків. Гіпотетично-дедуктивний метод відіграє у цьому процесі допоміжну роль, оскільки з його допомогою не висуваються нові гіпотези, а тільки перевіряються наслідки, які з них випливають. Орієнтуючись на ці наслідки, можна контролювати процес. В історії методології науки ідея гіпотетично-дедуктивного методу виникає як антитеза, з одного боку, дедуктивно-раціоналістичної концепції науки, а з іншого боку, емпірико-індуктивістського уявлення про формування наукового знання. У цьому протиставленні раціоналістському апріоризму і емпіристського індуктивізму формулювання ідеї гіпотетично-дедуктивного методу у вигляді концепції так званої зворотної дедукції, зустрічається вже у англійського філософа і історика науки У.Уевелла у середині 19 сторіччя. Гіпотетично-дедуктивний метод підкреслює відкритий характер теоретичного знання по відношенню до досвіду, потребу емпіричного обґрунтування і перевірки як обов'язкової умови плідного функціонування і розвитку науки. Разом з тим гіпотетично-дедуктивний метод охоплює суттєві риси реальної практики наукового дослідження, що припускає висування теоретичних гіпотетичних конструкцій, що далеко виходять за межі емпіричних даних, і подальшу їх конкретизацію, уточнення, вдосконалення в процесі зіставлення з емпіричними даними. Подібна практика наукового дослідження, витоки якої можна простежити починаючи з античності, отримує свій розвиток в теоретичному природознавстві Нового часу, перш за все в механіці, а згодом у фізиці («парадигмальний» приклад — формування молекулярно-кінетичної моделі «ідеального газу», вживаної для дослідження реальних газів). При цьому висунення наукових тверджень досить високого ступеня спільності як теоретичних гіпотез в контексті цілісної теорії. Відповідно і емпіричне обґрунтування і перевірка цих тверджень у дусі гіпотетично-дедуктивного методу проводиться не ізольовано для кожного окремого твердження, а як узгодження системи теоретичних тверджень з емпіричним базисом теорії. Здійснення вихідної ідеї гіпотетично-дедуктивного методу у рамках такої цілісної теоретичної системи, що співвідносить з емпіричним базисом, дозволяє говорити про гіпотетично-дедуктивну модель наукового знання. Уявлення про гіпотетично-дедуктивний метод у єдності з гіпотетично-дедуктивною теорією у рамках гіпотетично-дедуктивної моделі істотно модифікує саму ідею гіпотетично-дедуктивного методу. Емпіричним даним відповідає (або не відповідає) тут не окрема гіпотеза, а весь комплекс посилок і тверджень, що закріплюють гіпотетично прийняту теоретичну модель. І встановлення цієї відповідності або невідповідності, носить характер не емпіричної перевірки (як у випадку припущення, скажімо, «всі люди у даній будівлі розуміють українську мову»), а лише логічної узгодженості, несуперечності системи теоретичних посилок, емпірично перевіряються наслідки, за умови прийнятої емпіричної інтерпретації теорії. При цьому позитивна ситуація узгодження, не зумовлює однозначного прийняття даної теоретичної конструкції, оскільки можуть бути інші концепції, які отримують подібне «підтвердження». Звідси виникає проблема критеріїв вибору серед «підтверджених» концепцій, зокрема критеріїв їх простоти, особливо так званої динамічної простоти у досить тривалому історичному періоді їх існування, розвитком ідеї якої є критерій так званого прогресивного і регресивного зрушення проблем. Негативна ж ситуація неузгодженості системи теоретичних припущень, у свою чергу, не тягне за собою відмови від теоретичної концепції, оскільки вона може бути подолана за рахунок перегляду будь-якого компонента системи. Завдяки цьому виникає методологічна проблема критеріїв ефективності, конструктивності подібного роду переглядів і усунення небажаних «спеціальних» допущень і «конвенціоналістских вивертів». Зберігаючи вихідну установку на рух «зверху» від гіпотетичної конструкції до емпіричних даних, сучасна концепція гіпотетично-дедуктивного методу, по мірі свого розвитку, далеко відходить від уявлень про радикальну емпіричної можливості перевірки в дусі примітивного фальсифікаціонізму і долає разом з тим, неправомірне протиставлення контексту відкриття і контексту виправдання, властиве «стандартній концепції науки» прихильників логічного позитивізму.
xsd:nonNegativeInteger
8861