History of the United Kingdom

rdf:langString Історія Великої Британії

rdf:langString Про історію Англії до 1707 року див. статтю Історія Англії . Після прийняття Акту про унію 1707 Англія та Шотландія об'єдналися у Королівство Велика Британія (англ. Kingdom of Great Britain), із загальними законодавчими зборами. 1801 року Велика Британія перетворилася на Сполучене королівство Великої Британії та Ірландії, що утворилося як результат об'єднання Великої Британії та Ірландії. 1922 року шість ірландських провінцій відділилися й утворили незалежну державу — Ірландію, і від 1927 року Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії існує як сучасне Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. Про історію Королівства Великої Британії від 1707 до 1801 року див. статтю Королівство Великої Британії. Про історію Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії від 1801 до 1922 року див. статтю Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії. У другій половині 30-х рр. уряд Чемберлена проводив політику «умиротворення» нацистської Німеччини. У вересні 1938 р. було підписано Мюнхенську угоду, внаслідок якої була окупована Судетська область Чехословаччини, а потім Чехословаччина перестала бути самостійною державою. У роки Другої світової війни Велика Британія була одним з головних учасників антигітлерівської коаліції. Після Другої світової війни уряд Великої Британії почергово формували лейбористи (1945 — 51, 1964 — 70, 1974 — 79, від 1997 по нинішній час) і консерватори (1951 — 64, 1970–1974, 1979 — 97). У липні 1945 відбулися загальні вибори. Тимчасовий уряд консерваторів, сформований у травні, що замінив коаліційний військовий уряд, зазнав нищівної поразки, і до влади прийшла лейбористська партія (близько 12,1 млн виборців) з переважною парламентською більшістю. Посаду прем'єр-міністра обійняв Клемент Еттлі. Міністром закордонних справ став , міністром внутрішніх справ Г. Моррісон. Новий уряд зіткнувся з серйозною фінансовою проблемою, яка набирала гостроти у зв'язку з тим, що у серпні 1945 р., США оголосили про припинення поставок по ленд-лізу. Відтепер країна повинна розплачуватися за продовольчі та воєнні поставки готівкою. У грудні 1945 р. Велика Британія і США підписали фінансову угоду, за якою лейбористський уряд отримав кредит у 4 млрд 400 млн доларів. США, що прагнули лібералізувати торгівлю і надати Великої Британії довгострокові позики, поставили вимогу конвертувати до кінця 1947 року фунт стерлінгів. Лейбористи оголосили повну конвертованість національної валюти достроково — у липні. Це викликало ажіотаж серед населення, які масово почали обмінювати фунти на долари. У 1946 році був скасований закон 1927 року про профспілки. Новий уряд провів закон про освіту, який передбачав реорганізацію шкільної системи і вводив загальну безкоштовну середню освіту. Також закони стосувалися допомоги бідним, вводилися пенсії за віком, дитячі допомоги та інші державні зобов'язання. Закон про охорону здоров'я 1946-48 рр. передбачав націоналізацію лікарень і безкоштовну медичну допомогу. Передбачалося надання населенню безкоштовних медичних послуг. Почала функціювати Національна служба охорони здоров'я. Тоді ж було реформовано систему соціального страхування, що дозволило збільшити кількість громадян, що мали право на різні пенсійні доплати, до 25 млн осіб. Нова система гарантувала також виплату допомоги при втраті працездатності на виробництві, безробітним, вдовам, у зв'язку з хворобою, вагітністю, на виховання дітей, і за віком: жінкам від 60, а чоловікам від 65 років. 1947 року була прийнята чотирирічна програма розвитку сільського господарства, що передбачала збільшення сільськогосподарського виробництва на 50% у порівнянні з довоєнним часом. Було запроваджено систему урядових субсидій та гарантування мінімальних цін на сільськогосподарську продукцію. Від 1948 року почав діяти план Маршала. За час його дії Велика Британія отримала 2 млрд 351 млн доларів у вигляді поставок та 337 млн доларів позики. Влітку 1949 року її золотовалютні резерви складали на 400 млн доларів менше тієї суми, яку вважали мінімально необхідною для безпеки англійської фінансової системи. З метою припинення втечі золотовалютних резервів, поліпшення англійського експорту, уряд К. Еттлі прийняв у 1949 році рішення про девальвацію фунта стерлінгів на 30,5 %. Вже 1948 році випуск промислової продукції не тільки досяг, а й перевершив довоєнний рівень виробництва. Також було здійснену широку націоналізацію. Першим був націоналізований Банк Англії,— так вперше в історії країни виник державний банк. Уряд здійснив націоналізацію Банку шляхом викупу акцій у обмін на 3-відсоткові облігації державної позики у відношенні 1:4, що перевела його у розряд «публічних корпорацій». Акціонерний капітал було передано Казначейству, а його колишні власники одержали щедру компенсацію у вигляді державних облігацій, що у сумі в чотири рази перевищували номінальну вартість акцій. Банк, таким чином, не став частиною урядового апарату, але був уповноважений «запитувати інформацію в банкірів і давати їм рекомендації». З санкції Казначейства, Банк Англії міг «видавати директиви будь-якому банку з метою забезпечити виконання таких рекомендацій або прохань». Згодом у державний сектор було переведено вугільну та газову галузі промисловості, електростанції, телеграф і радіозв'язок, цивільну авіацію, річковий та залізничний транспорт, далекі вантажні перевезення. 1949 року реформовано палату лордів, яка відтепер могла затримати закони, прийняті палатою громад лише на рік; також за ціїєю реформою скорочувалася кількість представників у палаті лордів. 1950 року Велика Британія припинила свою участь у плані Маршала. Цього ж року була націоналізована частина сталеливарної промисловості. У лютому Клемент Еттлі оголосив дострокові парламентські вибори за результатами яких стали заручниками консерваторів. Почалися суперечки серед лейбористів за новий військовий бюджет. 1951 року випуск промислової продукції Великої Британії перевершив рівень 1937 року на 31 %. У жовтні відбулися нові парламентські вибори, під час яких перемогу здобули консерватори. У період правління консерваторів відчутних змін в економіці не відбулося. Виробництво в 1957 році виросло на 57 % порівняно з 1938 р., хоча це був малий рівень розвитку порівняно з США та Японією. Дослідники вказують на кілька причин низьких темпів економічного розвитку Великої Британії у 50-60-х роках: 1. мала частка капіталовкладень; 2. недостатнє використання досягнень технічного прогресу (НТР); 3. брак кваліфікованої робочої сили; 4. значні витрати на армію; Нормою для країни стали прямі та непрямі субсидії приватній промисловості. Слід зауважити, що діапазон експериментів в англійській економіці в 50-60-ті роки був досить широким: від націоналізації до реприватизації націоналізованої власності і навпаки. У 1952 році Велика Британія опанувала атомну зброю. У січні 1957 пішов у відставку, причиною якої стали перевтома, хвороба і невдачі в політиці. Його змінив Гарольд Макміллан, який взяв на себе сміливість відновити репутацію країни і виправити стан справ в консервативній партії, що розкололася щодо питання про зону Суецького каналу. Однак країна досягала успіху, і в жовтні 1959 Макміллан і його партія виграли загальні вибори, завоювавши парламентську більшість в 100 місць. У 1960 році Гарольд Макміллан у промові «вітер змін» визнав право колоніальних народів на незалежність. 4 січня у м. Стокгольм, Велика Британія на противагу ЄЕС, створила Європейську асоціацію вільної торгівлі, до якої увійшли також Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. У країні не було одностайності з питання про вступ в ЄЕС. У 1962 в лейбористській партії у зв'язку з цим відбувся розкол. Більшість її членів, які виступали проти приєднання, найбільше турбувала доля планування в рамках асоціації країн з приватнопідприємницькою економікою, а також потенційна загроза британському строю і «острівному» способу життя, характерному для більшості британців. Розмови про підтримку зв'язків між країнами Співдружності мали під собою менше підстав зважаючи на скорочення обсягу торгівлі та неохочого схвалення його прем'єр-міністрами вступу Великої Британії в ЄЕС. В ході важких переговорів уряд поспішало узгодити економічні умови Британії та європейських країн, особливо з питання про субсидування сільського господарства. Однак на початку 1963 Франція запропонувала накласти вето на прийом Британії в Загальний ринок. Зусилля Макміллана зазнали невдачі, і ніхто не зміг запропонувати програму, яка могла б замінити. У ході розпаду Британської колоніальної імперії незалежність одержали до середини 1970-х років майже всі англійські колонії.