General Treaty
http://dbpedia.org/resource/General_Treaty an entity of type: Agent
المعاهدة العامة (بالألمانية: Generalvertrag)، أيضا Deutschlandvertrag "معاهدة ألمانيا") هي معاهدة للقانون الدولي تم توقيعها من قبل جمهورية ألمانيا الاتحادية (FRG أو ألمانيا الغربية)، والحلفاء الغربيين ( فرنسا والمملكة المتحدة والولايات المتحدة الأمريكية ) في 26 مايو 1952 ولكنها أصبحت سارية بعض بعض التعديلات الطفيفة، فقط في عام 1955. أنهت رسميا وضع ألمانيا كأرض محتلة واعترفت بحقوقها في دولة ذات سيادة، مع بعض القيود التي بقيت سارية حتى إعادة توحيد ألمانيا في عام 1990. بعد التصديق على في 5 مايو 1955، دخلت المعاهدة العامة حيز التنفيذ الكامل.
rdf:langString
Der Deutschlandvertrag (vollständiger amtlicher Titel: Vertrag über die Beziehungen zwischen der Bundesrepublik Deutschland und den Drei Mächten, auch Generalvertrag, Bonner Vertrag oder Bonner Konvention genannt) ist ein völkerrechtlicher Vertrag, der am 26. Mai 1952 zwischen der Bundesrepublik Deutschland und den drei westlichen Besatzungsmächten Frankreich, Großbritannien und USA geschlossen wurde. Gegenstand des Deutschlandvertrags war die Wiederherstellung der deutschen Souveränität und die Normalisierung des völkerrechtlichen Status Deutschlands. Er löste das Besatzungsstatut von 1949 ab.
rdf:langString
La convention sur les relations entre les trois puissances et la République fédérale d’Allemagne et des conventions annexes, souvent appelés les accords de Bonn, sont des conventions de droit international conclues le 26 mai 1952 entre la République fédérale d’Allemagne et les trois puissances occupantes occidentales : États-Unis, France, et Royaume-Uni. L'objet premier de ces conventions est la restauration de la souveraineté allemande et la normalisation du statut de l'Allemagne en vertu du droit international, en remplacement du statut d'occupation de 1949.
rdf:langString
Il Trattato Generale (in tedesco: Generalvertrag also Deutschlandvertrag) è un trattato internazionale che è stato firmato dalla Germania Ovest e dagli alleati d'occidente (Francia, Regno Unito e Usa) il 26 maggio 1952, ma che è entrato in vigore, con qualche piccolo cambiamento, solo nel 1955. Con questo trattato la Germania termina formalmente di essere un territorio occupato e riceve tutti i diritti di uno stato sovrano con però alcune restrizioni rimaste in vigore fino all'unificazione dello stato tedesco. Fu di fatto l'equivalente di un trattato di pace.
rdf:langString
Het Duitslandverdrag of Algemeen verdrag (Duits: Deutschlandvertrag of Generalvertrag) is een verdrag dat op 26 mei 1952 werd ondertekend door de Konrad Adenauer namens de Bondsrepubliek Duitsland en de westelijke geallieerde bezettingsmachten, Dean Acheson namens de Verenigde Staten, Anthony Eden namens het Verenigd Koninkrijk en Robert Schuman namens Frankrijk. Het verdrag trad pas in 1955 met de ratificatie van de Verdragen van Parijs in werking en beëindigde formeel de status van het westen van Duitsland als bezet gebied. Met dit verdrag verkreeg de Bondsrepubliek haar soevereiniteit, die echter nog tot 15 maart 1991 beperkt was door geallieerde voorbehoudsrechten.
rdf:langString
Боннський договір («Загальний договір») — підписаний 26 травня 1952 договір між США, Великою Британією, Францією з одного боку та ФРН — з іншого. Декларував формальне припинення дії та скасування окупаційного режиму щодо ФРН, надання їй суверенітету у внутрішніх та зовнішніх справах. Задля гарантування безпеки своїх збройних сил на території Федеративної Республіки США, Велика Британія та Франція залишали за собою право «протидіяти серйозним зазіханням на громадську безпеку і прядок».
rdf:langString
rdf:langString
General Treaty
rdf:langString
المعاهدة العامة
rdf:langString
Deutschlandvertrag
rdf:langString
Accords de Bonn (1952)
rdf:langString
Trattato Generale
rdf:langString
Duitslandverdrag
rdf:langString
Боннський договір
xsd:integer
7942444
xsd:integer
1121103805
rdf:langString
المعاهدة العامة (بالألمانية: Generalvertrag)، أيضا Deutschlandvertrag "معاهدة ألمانيا") هي معاهدة للقانون الدولي تم توقيعها من قبل جمهورية ألمانيا الاتحادية (FRG أو ألمانيا الغربية)، والحلفاء الغربيين ( فرنسا والمملكة المتحدة والولايات المتحدة الأمريكية ) في 26 مايو 1952 ولكنها أصبحت سارية بعض بعض التعديلات الطفيفة، فقط في عام 1955. أنهت رسميا وضع ألمانيا كأرض محتلة واعترفت بحقوقها في دولة ذات سيادة، مع بعض القيود التي بقيت سارية حتى إعادة توحيد ألمانيا في عام 1990. أصبح تحقيق السيادة ضروريًا في ضوء جهود إعادة التسلح التي بذلتها ألمانيا الشرقية. لهذا السبب، تم الاتفاق على أن المعاهدة لن تدخل حيز التنفيذ إلا عندما انضمت ألمانيا الغربية أيضًا إلى جماعة الدفاع الأوروبية (EDC). نظرًا لعدم موافقة البرلمان الفرنسي على معاهدة EDC في 30 أغسطس 1954، فإن المعاهدة العامة لم تدخل حيز التنفيذ. بعد هذا الفشل، كان لا بد من إعادة صياغة معاهدة EDC وقررت الدول في مؤتمر لندن السماح لألمانيا الغربية بالانضمام إلى حلف الناتو وإنشاء اتحاد غرب أوروبا (يجب عدم الخلط بينه وبين الاتحاد الأوروبي أو الاتحاد الأوروبي). مع هذا التطور، أصبحت ألمانيا الغربية، بقيادة كونراد أديناور، أمام خلفية الحرب الباردة شريكًا موثوقًا به تمامًا للحلفاء الغربيين، ومع المسودة الثانية للمعاهدة العامة، استعادت ألمانيا الغربية سيادتها إلى حد كبير. احتفظ الحلفاء، مع ذلك، ببعض الضوابط على ألمانيا حتى عام 1991 (انظر مزيد من اتفاق اثنين زائد أربعة). بعد التصديق على في 5 مايو 1955، دخلت المعاهدة العامة حيز التنفيذ الكامل.
rdf:langString
Der Deutschlandvertrag (vollständiger amtlicher Titel: Vertrag über die Beziehungen zwischen der Bundesrepublik Deutschland und den Drei Mächten, auch Generalvertrag, Bonner Vertrag oder Bonner Konvention genannt) ist ein völkerrechtlicher Vertrag, der am 26. Mai 1952 zwischen der Bundesrepublik Deutschland und den drei westlichen Besatzungsmächten Frankreich, Großbritannien und USA geschlossen wurde. Gegenstand des Deutschlandvertrags war die Wiederherstellung der deutschen Souveränität und die Normalisierung des völkerrechtlichen Status Deutschlands. Er löste das Besatzungsstatut von 1949 ab. Vor dem Hintergrund des Koreakrieges und der wachsenden Spannungen zwischen Ost und West waren die USA bestrebt, einen deutschen Beitrag zur Verteidigung des Westens innerhalb der Europäischen Verteidigungsgemeinschaft (EVG) zu erhalten. Dies war der Anlass für die Beendigung des Besatzungsregimes in der Bundesrepublik und die Gewährung der Rechte eines souveränen Staates. In der DDR wurde der Deutschlandvertrag gemäß Sprachregelung der SED als „Generalkriegsvertrag“ bezeichnet. Das Vertragswerk wurde zwar durch die Bundesrepublik, Großbritannien und die USA ratifiziert, trat jedoch wegen des darin vorgesehenen Junktims mit dem EVG-Vertrag nicht in Kraft, weil die französische Nationalversammlung am 30. August 1954 die Ratifizierung des EVG-Vertrages ablehnte. Daraufhin wurde der Deutschlandvertrag in Teilen neu ausgehandelt. Er wurde schließlich in abgeänderter Version gemäß Protokoll vom 23. Oktober 1954 zu den Pariser Verträgen gültig, in denen die Westeuropäische Union (WEU) begründet wurde. Die Revision war für die Bundesrepublik vorteilhaft. Die revidierte Fassung sagte der Bundesrepublik Deutschland zwar „die volle Macht eines souveränen Staates über ihre inneren und äußeren Angelegenheiten“ zu, zählte aber trotzdem eine Anzahl von Einschränkungen auf gesetzgeberischem, militärischem und internationalem Gebiet auf. Weitere Bestimmungen des Generalvertrages und der Zusatzverträge drückten sich in Sonderrechten der Westmächte aus, unter Vorbehalt jener Rechte und Verantwortlichkeiten, die Berlin und Deutschland in seiner Gesamtheit, die endgültige Friedensregelung und die deutsche Wiedervereinigung betrafen.
rdf:langString
La convention sur les relations entre les trois puissances et la République fédérale d’Allemagne et des conventions annexes, souvent appelés les accords de Bonn, sont des conventions de droit international conclues le 26 mai 1952 entre la République fédérale d’Allemagne et les trois puissances occupantes occidentales : États-Unis, France, et Royaume-Uni. L'objet premier de ces conventions est la restauration de la souveraineté allemande et la normalisation du statut de l'Allemagne en vertu du droit international, en remplacement du statut d'occupation de 1949. Dans le contexte de la guerre de Corée et des tensions croissantes entre l'Est et l'Ouest, les États-Unis cherchent à obtenir une contribution allemande à la défense de l'Ouest au sein de la Communauté européenne de défense (CED). En contrepartie, les trois puissances mettent fin au régime d'occupation de la RFA et lui octroient les droits d'un État souverain. Les accords de Bonn sont ratifiés par la RFA, le Royaume-Uni et les États-Unis. Mais ils ne peuvent entrer en vigueur du fait que l’Assemblée nationale française refuse de ratifier le traité CED auquel ils sont liés. Les accords de Bonn voient finalement le jour sous une forme amendée par le « Protocole sur la cessation du régime d'occupation dans la RFA » signé le 23 octobre 1954 dans le cadre des accords de Paris et entré en vigueur en mai 1955. Bien que la version modifiée en 1954 donne à la RFA le plein pouvoir d'un État souverain sur ses affaires intérieures et extérieures, elle énumère néanmoins un certain nombre de restrictions d'ordre législatif, militaire et international. En particulier, les trois puissances conservent leurs droits et responsabilités relatifs à Berlin et à l'Allemagne dans son ensemble, au règlement de paix final et à la réunification allemande.
rdf:langString
Il Trattato Generale (in tedesco: Generalvertrag also Deutschlandvertrag) è un trattato internazionale che è stato firmato dalla Germania Ovest e dagli alleati d'occidente (Francia, Regno Unito e Usa) il 26 maggio 1952, ma che è entrato in vigore, con qualche piccolo cambiamento, solo nel 1955. Con questo trattato la Germania termina formalmente di essere un territorio occupato e riceve tutti i diritti di uno stato sovrano con però alcune restrizioni rimaste in vigore fino all'unificazione dello stato tedesco. Fu di fatto l'equivalente di un trattato di pace. Conquistare la sovranità diventò necessario dato il tentativo di riarmo della Germania Ovest. Per questa ragione fu concordato che il trattato sarebbe entrato in vigore solo quando la Germania Ovest si fosse unita alla Comunità europea di difesa (CED).Dato che il trattato della CED non fu approvato dal parlamento francese il 30 agosto 1954, il trattato generale non poté entrare in vigore. Dopo il fallimento, il trattato della CED fu rielaborato dalle nazioni e si decise di permettere alla Germania Ovest di unirsi alla NATO e creare una Unione europea occidentale (da non confondere con l'Unione europea).A seguito di questi sviluppi la Germania Ovest, sotto la guida di Konrad Adenauer riacquista in gran parte la sovranità. Gli alleati però manterranno alcuni controlli in Germania fino a 1991. Il trattato generale entrerà in vigore completamente dopo l'approvazione del il 5 maggio 1955.
rdf:langString
Het Duitslandverdrag of Algemeen verdrag (Duits: Deutschlandvertrag of Generalvertrag) is een verdrag dat op 26 mei 1952 werd ondertekend door de Konrad Adenauer namens de Bondsrepubliek Duitsland en de westelijke geallieerde bezettingsmachten, Dean Acheson namens de Verenigde Staten, Anthony Eden namens het Verenigd Koninkrijk en Robert Schuman namens Frankrijk. Het verdrag trad pas in 1955 met de ratificatie van de Verdragen van Parijs in werking en beëindigde formeel de status van het westen van Duitsland als bezet gebied. Met dit verdrag verkreeg de Bondsrepubliek haar soevereiniteit, die echter nog tot 15 maart 1991 beperkt was door geallieerde voorbehoudsrechten. Het Duitslandverdrag was een onderdeel van de inspanningen om de Bondsrepubliek te integreren in de defensie van West-Europa via de Europese Defensiegemeenschap (EDG). Omdat het EDG-verdrag op 30 augustus 1954 door het Franse parlement was afgewezen kon het Duitslandverdrag niet in werking treden. Op de conferentie van Londen van 3 oktober 1954 werd besloten dat de Bondsrepubliek zou worden opgenomen in de NAVO. Op 23 oktober van dat jaar werden de Verdragen van Parijs ondertekend, waar het Duitslandverdrag onderdeel van uitmaakte. Met de ratificatie van de Verdragen van Parijs op 5 mei 1955 trad het Duitslandverdrag in werking.
rdf:langString
Боннський договір («Загальний договір») — підписаний 26 травня 1952 договір між США, Великою Британією, Францією з одного боку та ФРН — з іншого. Декларував формальне припинення дії та скасування окупаційного режиму щодо ФРН, надання їй суверенітету у внутрішніх та зовнішніх справах. Водночас США, Велика Британія та Франція зберігали за собою особливі права та обов’язки щодо статусу Берліна та питань можливого возз’єднання Німеччини, а також право розміщувати на території ФРН свої війська, які могли б бути введені на її територію ФРН, навіть, без її згоди в разі нападу або виникнення загрози нападу на неї. Задля гарантування безпеки своїх збройних сил на території Федеративної Республіки США, Велика Британія та Франція залишали за собою право «протидіяти серйозним зазіханням на громадську безпеку і прядок». Одночасно з Боннським договором було укладено ще кілька спеціалізованих угод, які регулювали правовий статус іноземних збройних сил на території ФРН, а також деякі фінансові питання. Боннський договір із змінами та доповненнями увійшов до , за якими ФРН було включено до складу НАТО. Згідно з «17-м законом про доповнення Основного закону ФРН» від 27 червня 1968 США, Велика Британія та Франція формально втратили визначені в Боннському договорі «надзвичайні права» щодо Федеративної Республіки.
xsd:nonNegativeInteger
51