Christianization of the Slavs
http://dbpedia.org/resource/Christianization_of_the_Slavs
Slovanská misie je označení procesu misijní činnosti a šíření křesťanské víry (evangelia) v 7. až 13. století na územích obývaných Slovany.
rdf:langString
Als Slawenmission wird die Missionierung und die Verbreitung des christlichen Glaubens (Evangelium) vom 7. bis zum 13. Jahrhundert bei den Slawen bezeichnet. Im Frühmittelalter war das Ziel der Mission nicht alleine ein kirchlicher Vorgang. Es bestand immer ein enger Zusammenhang zwischen der Bekehrung und der Festigung von Herrschaft. Die Macht der Fürsten beruhte wesentlich auf dem Gottesgnadentum, und die Kirche erhielt ihren Handlungsspielraum durch die Unterstützung der Fürsten. Durch verschiedene Wanderungsbewegungen der Slawen vom 5. bis zum 7. Jahrhundert wurden bereits laufende Christianisierungsprozesse durch heidnische Gebräuche wieder abgelöst.
rdf:langString
Els eslaus van ser cristianitzats en diverses onades que van des del segle vii al segle xii. En termes generals, els monarques dels va adoptar el cristianisme al segle ix, el eslaus orientals al segle x, i el entre el 9 i al segle 12. Als Sants Ciril i Metodi (fl. 860-885) se'ls atribueix el títol d'«apòstols dels eslaus», després d'haver introduït el ritu bizantí-eslau (litúrgia paleoeslava) i l'alfabet glagolític, el conegut alfabet eslau antic i base per a l'.
rdf:langString
The Slavs were Christianized in waves from the 7th to 12th century, though the process of replacing old Slavic religious practices began as early as the 6th century. Generally speaking, the monarchs of the South Slavs adopted Christianity in the 9th century, the East Slavs in the 10th, and the West Slavs between the 9th and 12th century. Saints Cyril and Methodius (fl. 860–885) are attributed as "Apostles to the Slavs", having introduced the Byzantine-Slavic rite (Old Slavonic liturgy) and Glagolitic alphabet, the oldest known Slavic alphabet and basis for the Early Cyrillic alphabet.
rdf:langString
Християнізація слов'ян — процес прийняття християнства слов'янськими спільнотами. Визначався двома основними групами факторів: з одного боку, ускладненням внутрішнього устрою слов'янських суспільств, а з другого — використанням християнізації як інструменту зовнішньої політики більш розвиненимисусідами слов'ян — Візантією та державою франків (згодом — Священною Римською імперією; див.«Священна Римська імперія германської нації»).
rdf:langString
rdf:langString
Cristianització dels eslaus
rdf:langString
Slovanská misie
rdf:langString
Slawenmission
rdf:langString
Christianization of the Slavs
rdf:langString
Християнізація слов'ян
xsd:integer
49029830
xsd:integer
1121428771
rdf:langString
Slovanská misie je označení procesu misijní činnosti a šíření křesťanské víry (evangelia) v 7. až 13. století na územích obývaných Slovany.
rdf:langString
Els eslaus van ser cristianitzats en diverses onades que van des del segle vii al segle xii. En termes generals, els monarques dels va adoptar el cristianisme al segle ix, el eslaus orientals al segle x, i el entre el 9 i al segle 12. Als Sants Ciril i Metodi (fl. 860-885) se'ls atribueix el títol d'«apòstols dels eslaus», després d'haver introduït el ritu bizantí-eslau (litúrgia paleoeslava) i l'alfabet glagolític, el conegut alfabet eslau antic i base per a l'. L'acceptació del cristianisme es va produir, al principi, de manera voluntària, però més tard es va posar en pràctica la coacció legal, i fins i tot la violència. Les diferents nacions eslaves van rebre el cristianisme en diferents moments: eslovens al segle vii, txecs, croats, búlgars i serbis al segle x, polonesos i eslaus orientals al segle x i els només al voltant del 1168. L'acceptació massiva del cristianisme entre el va començar amb l'assentament a la península balcànica, però més tard es va reprendre l'activitat missionera organitzada pels romans d'Orient. Des de Constantinoble, a les darreries del segle ix, els monjos Ciril i Metodi van començar la seva missió apostòlica a Europa Central, per a la qual utilitzaren l'antic eslau. Aquesta innovació - en aquella època el grec era la llengua de l'Església Ortodoxa - va ajudar els eslaus que s'havien establert als Balcans a acceptar l'ortodòxia, i des dels anys 80 del segle x, va permetre adreçar-se a part del poble de la Rus, dirigida per Vladímir, Gran Príncep de la Rus de Kíev. Rebre el cristianisme va tenir unes conseqüències particularment transcendentals: la divisió del món entre els dos cercles de la civilització eslava - l'est i l'oest, va provocar la divisió de l'Església cristiana en les seves dues parts principals - cristianisme ortodox i catolicisme.
rdf:langString
Als Slawenmission wird die Missionierung und die Verbreitung des christlichen Glaubens (Evangelium) vom 7. bis zum 13. Jahrhundert bei den Slawen bezeichnet. Im Frühmittelalter war das Ziel der Mission nicht alleine ein kirchlicher Vorgang. Es bestand immer ein enger Zusammenhang zwischen der Bekehrung und der Festigung von Herrschaft. Die Macht der Fürsten beruhte wesentlich auf dem Gottesgnadentum, und die Kirche erhielt ihren Handlungsspielraum durch die Unterstützung der Fürsten. Durch verschiedene Wanderungsbewegungen der Slawen vom 5. bis zum 7. Jahrhundert wurden bereits laufende Christianisierungsprozesse durch heidnische Gebräuche wieder abgelöst.
rdf:langString
The Slavs were Christianized in waves from the 7th to 12th century, though the process of replacing old Slavic religious practices began as early as the 6th century. Generally speaking, the monarchs of the South Slavs adopted Christianity in the 9th century, the East Slavs in the 10th, and the West Slavs between the 9th and 12th century. Saints Cyril and Methodius (fl. 860–885) are attributed as "Apostles to the Slavs", having introduced the Byzantine-Slavic rite (Old Slavonic liturgy) and Glagolitic alphabet, the oldest known Slavic alphabet and basis for the Early Cyrillic alphabet. The simultaneous missionary efforts to convert the Slavs by what would later become known as the Catholic Church of Rome and the Eastern Orthodox Church of Constantinople led to a 'second point of contention between Rome and Constantinople', especially in Bulgaria (9th–10th century). This was one of many events that preceded the East–West Schism of 1054 and led to the eventual split between the Greek East and Latin West. The Slavs thus became divided between Eastern Orthodoxy and Roman Catholicism. Closely connected to the competing missionary efforts of the Roman Church and the Byzantine Church] was the spread of the Latin and Cyrillic scripts in Eastern Europe. The majority of Orthodox Slavs adopted Cyrillic, while most Catholic Slavs adopted the Latin, but there were many exceptions to this general rule. In areas where both Churches were proselytising to pagan Europeans, such as the Grand Duchy of Lithuania, the Croatian Duchy and the Principality of Serbia, mixtures of languages, scripts and alphabets emerged, and the lines between Latin Catholic (Latinitas) and Cyrillic Orthodox literacy (Slavia Orthodoxa) were blurred.
rdf:langString
Християнізація слов'ян — процес прийняття християнства слов'янськими спільнотами. Визначався двома основними групами факторів: з одного боку, ускладненням внутрішнього устрою слов'янських суспільств, а з другого — використанням християнізації як інструменту зовнішньої політики більш розвиненимисусідами слов'ян — Візантією та державою франків (згодом — Священною Римською імперією; див.«Священна Римська імперія германської нації»). Перша група факторів була пов'язана з постанням у слов'ян (давніх) ієрархізованого суспільства, формуванням елітної верстви та утворенням потестарних і ранньодержавних структур. Як і решта європейських варварів, слов'яни як престижну модель наслідували приклад Римської імперії (див. Рим Стародавній) та її спадкоємців, для яких сповідання християнства у формі державної релігії від 4 ст. було одним зі структуроутворюючих елементів і обов'язкових зовнішніх атрибутів. Відповідно прийняття християнства було для слов'янських можновладців способом певною мірою зрівнятися з представниками цивілізованих сусідів у статусі, а отже — спростити дипломатичні стосунки, досягти визнання легітимності влади «князів» на міжнародному рівні. У цьому контексті показово, що найраніше відомості про навернення представників слов'ян до християнства (кінець 6 — поч. 7 ст.) стосуються військових ватажків, які перебували на службі у візантійському війську. Значно пізніше, від 9 ст., християнство у слов'ян перетворилося на доволі ефективний інструмент внутрішньої політики. Християнська ідеологема про богоданність будь-якої влади давала змогу елітній верстві не лише ствердити своюзверхність, а й сакралізувати її в очах підданих. Соціальний попит на зміну ідеології, що існував у слов'янських суспільствах, відповідав міжнародним устремлінням держав з укоріненим християнським віросповіданням. Ці держави розглядали поширення християнства серед варварів як чи неосновний інструмент зовнішньої політики та розширення сфер впливу. Таким чином, конкуренція між Константинопольськоюпатріархією та папським престолом на теренах Балкан, Центральної та Східної Європи мала не стільки суто церковний (ідеологічний), скільки політичний характер. Тож обрання певними слов'янськими спільнотами, а радше — зверхниками цих спільнот, тієї чи іншої форми християнського віросповідання ґрунтувалося насамперед на політичній доцільності, взаємній вигідності певних союзів відповідно до конкретної міжнародної ситуації.
xsd:nonNegativeInteger
9864
