Accusative case
http://dbpedia.org/resource/Accusative_case an entity of type: Thing
النصب في النحو وقواعد اللغة العربية هو أحد حالات الإعراب الأربع، إلى جانب الرفع والجر والجزم، وهو كالرفع مختص في الفعل والاسم المعربان. والنصب كباقي حالات الإعراب هو وسيلة تعبيرية لتمييز بعض المعاني عن غيرها، فالنصب هو مايميز المفعولية عن الفاعلية في قولنا: قرأ سعيدٌ كتابًا، وهذا ما يعطي اللغة العربية مرونتها مادامت كل كلمة تحمل علامتها الإعرابية. والعلامة الأصلية للنصب هي الفتحة، بينما ينوب عنها الكسرة والألف والياء وحذف النون. وهناك بعض اللفظية والمعنوية التي من شأنها أن تنصب كلمة، ومن أقوى العوامل اللفظية الأفعال التي تنصب مفعولاً، ومن العوامل المعنوية اختفاء الفاعل من سياق الكلام أو أن يكون ضميرًا فيوجب هذا نصب مفعولًا به.
rdf:langString
Akuzativ (zkratka ACC nebo AKUZ, česky též přechodník, vinitel či předmětník) je jedním z mluvnických pádů, který se vyskytuje v mnoha jazycích. Označuje objekt, který se pojí se slovesem. V mnohých jazycích také pro objekty s některými nebo i všemi předložkami. Akuzativ existuje, nebo někdy existoval ve všech indoevropských jazycích, včetně latiny, sanskrtu, řečtiny, němčiny, ruštiny a češtiny. Jménem akuzativ se označují různé objektové pády v ugrofinských jazycích , altajských a semitských jazycích.
rdf:langString
La akuzativo aŭ objektkazo estas gramatika kazo, kies baza rolo estas montri la en transitivaj frazoj. Ne konfuzu kun absolutivo de ergativaj lingvoj. Ĝi estas ankaŭ uzata por indiki direktojn. La vorto akuzativo venas de la latina adjektivo accusativus, kiu estis misa traduko de la helena termino por "objekta".
rdf:langString
Akusatiboa zenbait hizkuntzak (indoeuropar askok, kitxuak, turkierak...) duten kasu bat da, perpausaren objektu zuzena adierazten duena. Euskaraz, akusatiboa absolutibo kasua da, nor-nork saileko aditzekin, hots, nor kasua, baina subjektua ez denean: Etxea ederra da (Etxea subjektua da) eta Etxea eraiki dute (Etxea objektu zuzena da).
rdf:langString
En linguistique, l'accusatif (abréviation : acc ; du latin grammatical accusativus, « qui marque l'aboutissement de l'action »), est un cas grammatical exprimant le complément d'objet direct (COD), c'est-à-dire l'actant qui subit l'action exercée par le sujet d'un verbe transitif direct actif, dit aussi objet patient. Dans les langues ergatives, cette fonction peut être assumée par le cas absolutif. Outre ce sens principal, l'accusatif peut également assurer différentes fonctions selon les langues.
rdf:langString
Kasus akusatif adalah yang digunakan untuk menandai dari . Kasus yang sama digunakan dalam banyak bahasa untuk objek (beberapa atau semua) preposisi. Akusatif adalah kata benda yang dikenai pekerjaan oleh kata kerja, yang pada umumnya dilakukan oleh subjek yang mempunyai kasus nominatif.
rdf:langString
対格（たいかく、英: accusative case、羅: casus accusativus。略号 ACC）は、名詞がもつ格のひとつで、主格対格型言語の場合、他動詞の直接目的語を標識する場合に用いられる。目的格・業格と呼ばれることもある。ドイツ語では4格 (der vierte Fall) ということもある。 日本語の場合、「を」が該当する。また、多くの言語において対格は特定の前置詞の目的語としても用いられる。このとき、フランス語では代名詞の強勢形を使用する。現代ギリシャ語の対格は古典語にあった与格の意味も含まれていて、前置詞の後の名詞の多くが対格に変化する。 対格はインド・ヨーロッパ語族の多くの言語（ラテン語、サンスクリット語、ギリシャ語、ドイツ語、ロシア語など）、またセム語族の言語（アラビア語など）に存在する。 フィン語、エストニア語のようなフィン語族の言語では、直接目的語を標識する場合に、対格だけでなく分格 (partitive case) も用いられる。形態論では、いずれも対格としての働きを持つが、対格の名詞は動作的意味をもち、一方、分格の名詞は動作的な意味をもたないという相違がある。
rdf:langString
De accusatief (Latijn accusare = aanklagen), accusativus of vierde naamval is in sommige talen de naamval voor het lijdend voorwerp (direct object).
rdf:langString
Biernik (łac. accusativus) – czwarty przypadek deklinacji.
rdf:langString
Знахідний відмінок, або акузати́в (лат. accusativus; від accuso — «звинувачую») відповідає на запитання «кого?», «що?». Виражає об'єкт, що зазнає прямої дії з боку суб'єкта: Козак знайшов свого коня. Програміст має скласти програму. У мовах номінативного ладу знахідний відмінок використовується для позначення , в ергативних мовах у цій ролі виступає .
rdf:langString
El cas acusatiu és el cas gramatical utilitzat per marcar l'objecte directe d'un verb. S'utilitza el mateix cas en moltes llengües per als complements d'algunes o de totes les preposicions. El cas acusatiu existeix (o va existir) en totes les llengües indoeuropees (incloent-hi el llatí, el sànscrit, el grec, l'alemany, el rus) i les llengües finoúgriques, a més de les llengües semítiques (com l'àrab). Les llengües baltofineses com el finès o l'estonià tenen dos casos per a l'objecte directe, l'acusatiu i el partitiu. En termes d'arranjament morfosintàctic, els dos tenen funcions semblants, però l'objecte de l'acusatiu és tèlic, mentre que el partitiu no.
rdf:langString
Der Akkusativ ist ein grammatikalischer Fall (lateinisch Casus), in der traditionellen deutschen Grammatik wird er als 4. Fall eingeordnet. Als Test zum Nachweis eines Akkusativ-Objekts dient im Deutschen die Frage Wen oder was? (Beispiel: Ich gebe dem Mann seinen Hut zurück. → Frage: Wen oder was gebe ich dem Mann zurück? → Antwort: den/seinen Hut). Aus diesem Grund wird er in der Schulgrammatik auch als Wen-Fall bezeichnet.
rdf:langString
The accusative case (abbreviated ACC) of a noun is the grammatical case used to mark the direct object of a transitive verb. In the English language, the only words that occur in the accusative case are pronouns: 'me,' 'him,' 'her,' 'us,' and ‘them’. The spelling of those words will change depending on how they are used in a sentence. For example, the pronoun they, as the subject of a sentence, is in the nominative case ("They wrote a book"); but if the pronoun is instead the object, it is in the accusative case and they becomes them ("The book was written by them").
rdf:langString
Αιτιατική είναι η πτώση που μεταχειριζόμαστε όταν θέλουμε να προσδιορίσουμε την αιτία, λόγω της οποίας κάποιο πτωτικό μέρος του λόγου, ενεργεί ή πάσχει. Με χρήση της αιτιατικής απαντούμε στην ερώτηση ποιον; Οι πτώσεις είναι στα Νέα Ελληνικά: η Ονομαστική, η Γενική, η Αιτιατική και η Κλητική. Στην αρχαιότητα υπήρχαν περισσότερες πτώσεις (Δοτική). Τα πτωτικά μέρη του λόγου είναι: το Άρθρο, το Ουσιαστικό, το Επίθετο, η Αντωνυμία και η Μετοχή. Η αιτιατική ήταν μία από τις πλάγιες πτώσεις της αρχαίας ελληνικής γλώσσας.
rdf:langString
El caso acusativo (griego clásico: αἰτιατική; griego moderno: αιτιατική; latín: Accusativus) es uno de los tipos más comunes de caso gramatical. Están en caso acusativo típicamente los nombres y pronombres que forman el núcleo del objeto directo de una frase; además este caso puede tener otros usos que ya varían mucho de una lengua a otra. En el acusativo se suele ver la expresión de una relación inmediata entre el verbo y el objeto al que se refiere la acción verbal, siendo, por tanto, el caso por excelencia del complemento directo.
rdf:langString
대격(對格, accusative case, casus accusativus, 약어 ACC) 또는 목적격(目的格)은 명사가 취하는 격 중 하나로, 주격 및 대격이 형식적으로 표시되는 언어에서 타동사의 직접목적어를 표시할 때 사용되는 형태를 말한다. 독일어에서는 4격(der vierte Fall, Akkusativ)이라고도 한다. 한국어에서는 앞에 오는 명사 등의 체언이 대격임을 표기하기 위해 '-을/를' 조사를 사용하며, 다른 많은 언어에서는 타동사의 뒤 또는 특정 전치사 뒤에 목적어 형태로 대격을 표기한다. 프랑스어에서는 대명사의 강세형이 사용되며, 현대 그리스어의 대격은 고전 그리스어의 여격의 의미를 포함하고 있어 전치사 뒤의 명사가 대격의 형태로 변화한다. 대격은 인도유럽어족에 속하는 많은 언어(라틴어, 산스크리트어, 그리스어, 독일어, 러시아어 등), 또한 셈어족의 언어(아랍어 등)에서도 존재한다.
rdf:langString
L'accusativo è uno dei casi fondamentali della declinazione dei nomi nelle lingue che ne possiedono una. Viene definito, insieme al nominativo e al vocativo, "caso retto" oppure "diretto" (in contrapposizione ai "casi obliqui" o "indiretti"). Normalmente è il caso del complemento oggetto, rappresentante il rapporto diretto dell'azione del verbo che si "trasferisce" (in latino transit, da cui il termine "") da chi compie l'azione (il soggetto) a chi la subisce (l'oggetto): es: Mario possiede un libro. (Corano 1:5)
rdf:langString
O caso acusativo ou quarto caso de um nome é o caso gramatical usado para marcar o objeto direto de um verbo transitivo. É o caso do nome que é mais paciente da ação verbal. No latim "manus manum lauat", manus e manum possuem a mesma tradução: mão. Porém, manus é nominativo, ou seja, sujeito da ação lauat, é o agente. Manum, por outro lado, é o objeto direto, o acusativo. Portanto, é o termo passivo. A tradução da frase é Uma mão lava a outra. Uma mão - agente - exerce a função de lavar enquanto a outra - paciente - é lavada.
rdf:langString
Ackusativ är i grammatiken det kasus som anger verbets direkta objekt (ackusativobjekt) i en sats. Direkt objekt markeras inte i modern standardsvenska annat än i vissa pronomen, till exempel ”mig” och ”dig”. Bland de språk som begagnar sig av olika markeringar för ackusativ finns fornsvenska, urindoeuropeiska, latin, esperanto, sanskrit, grekiska, tyska, ryska, ungerska, finska och arabiska. Markeringen kan uttryckas med hjälp av böjda artiklar eller genom ändelser hos det flekterade ordet självt.
rdf:langString
宾格（拉丁語：casus accusativus；英語：accusative case，： ACC），又称对格、受格，德语和俄语语法称之为第四格，表示一个动词直接宾语的名词或一个前置词的宾语。 主宾格语言有宾格，其中包括拉丁语、希腊语、德语、俄语、芬兰语、维吾尔语、蒙古语、满语、土耳其语、冰岛语、古典阿拉伯语、波兰语、匈牙利语、捷克语、斯洛伐克语、克罗地亚语、塞尔维亚语、阿尔巴尼亚语、羌语、锡伯语、鄂伦春语、赫哲语、韩语和藏语（通过变化为而间接体现宾格）等等。世界语也用名词变格表达宾格。 不通过变格体现宾格的语言，则会使用虚词和语序来表达这个意义。例如：漢語、英语、荷兰语、法语、意大利语、西班牙语、葡萄牙语、泰语、越南语等等。 例如，名词词尾变化较少的英语，在少数一些代词中存在宾格（例如whom是who的宾格形式；him是he的宾格形式）。但是在英文的名词中，主格和宾格形式完全一致，没有任何变化，因此必须通过“SVO”的结构，区分主语和宾语。德语或拉丁语就不需要这样。 舉例來說，「The hunter kills the tiger.（猎人杀死老虎。）」與「The tiger kills the hunter.（老虎杀死猎人。）」此二句中，主语及宾语完全是由语序的正反区别的（和汉语一致），因此这两句的主宾相反是因为语序相反造成的。
rdf:langString
Вини́тельный паде́ж, или аккузати́в (др.-греч. αἰτιατική, лат. casus accusativus) — падеж, которым в языках обозначается объект действия (прямое дополнение): рус. читаю книг-у, лат. libr-um lego. В языках эргативного строя винительного падежа нет, а в функции объекта выступает абсолютив (в другой трактовке — именительный падеж). Название восходит к древнегреческой грамматической традиции, где для соответствующего термина допустим также перевод «причинный падеж». В чувашском языке винительный падеж, ввиду одинаковых падежных вопросов и падежеобразующих аффиксов, совпадает с дательным падежом.
rdf:langString
rdf:langString
نصب (نحو)
rdf:langString
Cas acusatiu
rdf:langString
Akuzativ
rdf:langString
Akkusativ
rdf:langString
Αιτιατική
rdf:langString
Accusative case
rdf:langString
Akuzativo
rdf:langString
Caso acusativo
rdf:langString
Akusatibo
rdf:langString
Accusatif
rdf:langString
Akusativus
rdf:langString
Accusativo
rdf:langString
대격
rdf:langString
対格
rdf:langString
Biernik
rdf:langString
Accusatief
rdf:langString
Caso acusativo
rdf:langString
Винительный падеж
rdf:langString
Ackusativ
rdf:langString
Знахідний відмінок
rdf:langString
宾格
xsd:integer
2251
xsd:integer
1123961066
rdf:langString
النصب في النحو وقواعد اللغة العربية هو أحد حالات الإعراب الأربع، إلى جانب الرفع والجر والجزم، وهو كالرفع مختص في الفعل والاسم المعربان. والنصب كباقي حالات الإعراب هو وسيلة تعبيرية لتمييز بعض المعاني عن غيرها، فالنصب هو مايميز المفعولية عن الفاعلية في قولنا: قرأ سعيدٌ كتابًا، وهذا ما يعطي اللغة العربية مرونتها مادامت كل كلمة تحمل علامتها الإعرابية. والعلامة الأصلية للنصب هي الفتحة، بينما ينوب عنها الكسرة والألف والياء وحذف النون. وهناك بعض اللفظية والمعنوية التي من شأنها أن تنصب كلمة، ومن أقوى العوامل اللفظية الأفعال التي تنصب مفعولاً، ومن العوامل المعنوية اختفاء الفاعل من سياق الكلام أو أن يكون ضميرًا فيوجب هذا نصب مفعولًا به.
rdf:langString
El cas acusatiu és el cas gramatical utilitzat per marcar l'objecte directe d'un verb. S'utilitza el mateix cas en moltes llengües per als complements d'algunes o de totes les preposicions. El cas acusatiu existeix (o va existir) en totes les llengües indoeuropees (incloent-hi el llatí, el sànscrit, el grec, l'alemany, el rus) i les llengües finoúgriques, a més de les llengües semítiques (com l'àrab). Les llengües baltofineses com el finès o l'estonià tenen dos casos per a l'objecte directe, l'acusatiu i el partitiu. En termes d'arranjament morfosintàctic, els dos tenen funcions semblants, però l'objecte de l'acusatiu és tèlic, mentre que el partitiu no. El català, que no té declinació en els seus noms, té tanmateix un cas acusatiu explícitament marcat en els pronoms personals, que són el que queda de l'antiga declinació llatina. "em" és el cas acusatiu de "jo"; "ens" és el cas acusatiu de "nosaltres", etc. Aquests pronoms també serveixen en algun cas com a datius (per exemple: "Et pentino" –complement directe "Et dono la poma" –complement indirecte).
rdf:langString
Akuzativ (zkratka ACC nebo AKUZ, česky též přechodník, vinitel či předmětník) je jedním z mluvnických pádů, který se vyskytuje v mnoha jazycích. Označuje objekt, který se pojí se slovesem. V mnohých jazycích také pro objekty s některými nebo i všemi předložkami. Akuzativ existuje, nebo někdy existoval ve všech indoevropských jazycích, včetně latiny, sanskrtu, řečtiny, němčiny, ruštiny a češtiny. Jménem akuzativ se označují různé objektové pády v ugrofinských jazycích , altajských a semitských jazycích.
rdf:langString
Der Akkusativ ist ein grammatikalischer Fall (lateinisch Casus), in der traditionellen deutschen Grammatik wird er als 4. Fall eingeordnet. Als Test zum Nachweis eines Akkusativ-Objekts dient im Deutschen die Frage Wen oder was? (Beispiel: Ich gebe dem Mann seinen Hut zurück. → Frage: Wen oder was gebe ich dem Mann zurück? → Antwort: den/seinen Hut). Aus diesem Grund wird er in der Schulgrammatik auch als Wen-Fall bezeichnet. Der Akkusativ dient auf der Satzebene vor allem zur Markierung eines direkten Objekts, daneben tritt er im Deutschen an Ergänzungen von Präpositionen und (seltener) Adjektiven auf, oder an adverbialen Bestimmungen. Die Bezeichnung „Akkusativ“ leitet sich vom lateinischen casus accusativus („die Anklage betreffender Fall“) ab, was wiederum von accusare, „anklagen“, abstammt. Es handelt sich um eine Übersetzung von altgriechisch αἰτιατική, aitiatikḗ, von αἰτία, aitía, „Ursache, Grund“, aber auch „Anklage“. Die meisten Gelehrten halten letztere Übersetzung für falsch. In der Antike war die Übersetzung casus causativus („der Ursachenkasus“) bekannt; allerdings war die Herkunft und eigentliche Bedeutung der griechischen Benennung den antiken Grammatikern selbst unklar.
rdf:langString
Αιτιατική είναι η πτώση που μεταχειριζόμαστε όταν θέλουμε να προσδιορίσουμε την αιτία, λόγω της οποίας κάποιο πτωτικό μέρος του λόγου, ενεργεί ή πάσχει. Με χρήση της αιτιατικής απαντούμε στην ερώτηση ποιον; Οι πτώσεις είναι στα Νέα Ελληνικά: η Ονομαστική, η Γενική, η Αιτιατική και η Κλητική. Στην αρχαιότητα υπήρχαν περισσότερες πτώσεις (Δοτική). Τα πτωτικά μέρη του λόγου είναι: το Άρθρο, το Ουσιαστικό, το Επίθετο, η Αντωνυμία και η Μετοχή. Το άμεσο αντικείμενο του ρήματος σχηματίζεται στην αιτιατική, ενώ με πρόθεση συν αιτιατική σχηματίζονται περιφραστικές πτώσεις που εκφράζουν έμμεσα αντικείμενα ρημάτων. Η αιτιατική ήταν μία από τις πλάγιες πτώσεις της αρχαίας ελληνικής γλώσσας. Από τα αρχαία χρόνια, η αιτιατική των ουδετέρων ήταν ίδια με την ονομαστική. Στα νέα ελληνικά η αιτιατική του ενικού των αρσενικών σε -ης και -ας σχηματίζεται με την αφαίρεση του σίγμα, ενώ στον πληθυντικό είναι ίδια με την ονομαστική. Το ίδιο ισχύει και για θηλυκά σε -ης. Για τα υπόλοιπα θηλυκά η αιτιατική είναι ίδια με την ονομαστική. Τέλος, για αρσενικά και θηλυκά σε -ος η αιτιατική του ενικού σχηματίζεται με την αφαίρεση του σίγμα, ενώ η κατάληξη -οι της ονομαστικής του πληθυντικού μετατρέπεται σε -ους. Για το άρθρο και τις προσωπικές αντωνυμίες ισχύουν τα ακόλουθα (ονομαστική / αιτιατική):
* ο / το(ν) - οι / τους - η / τη(ν) - οι / τις
* εγώ / εμένα - εμείς / εμάς - εσύ / εσένα - εσείς / εσάς
rdf:langString
The accusative case (abbreviated ACC) of a noun is the grammatical case used to mark the direct object of a transitive verb. In the English language, the only words that occur in the accusative case are pronouns: 'me,' 'him,' 'her,' 'us,' and ‘them’. The spelling of those words will change depending on how they are used in a sentence. For example, the pronoun they, as the subject of a sentence, is in the nominative case ("They wrote a book"); but if the pronoun is instead the object, it is in the accusative case and they becomes them ("The book was written by them"). The accusative case is used in many languages for the objects of (some or all) prepositions. It is usually combined with the nominative case (for example in Latin). The English term, "accusative", derives from the Latin accusativus, which, in turn, is a translation of the Greek αἰτιατική. The word may also mean "causative", and this may have been the Greeks' intention in this name, but the sense of the Roman translation has endured and is used in some other modern languages as the grammatical term for this case, for example in Russian (винительный). The accusative case is typical of early Indo-European languages and still exists in some of them (including Albanian, Armenian, Latin, Sanskrit, Greek, German, Polish, Russian, Serbian, and Ukrainian), in the Finno-Ugric languages (such as Finnish and Hungarian), in all Turkic languages, and in Semitic languages (such as Arabic). Some Balto-Finnic languages, such as Finnish, have two cases to mark objects, the accusative and the partitive case. In morphosyntactic alignment terms, both perform the accusative function, but the accusative object is telic, while the partitive is not. Modern English almost entirely lacks declension in its nouns; pronouns, however, have an oblique case as in them, her, him and whom, which merges the accusative and dative functions, and originates in old Germanic dative forms (see Declension in English).
rdf:langString
La akuzativo aŭ objektkazo estas gramatika kazo, kies baza rolo estas montri la en transitivaj frazoj. Ne konfuzu kun absolutivo de ergativaj lingvoj. Ĝi estas ankaŭ uzata por indiki direktojn. La vorto akuzativo venas de la latina adjektivo accusativus, kiu estis misa traduko de la helena termino por "objekta".
rdf:langString
El caso acusativo (griego clásico: αἰτιατική; griego moderno: αιτιατική; latín: Accusativus) es uno de los tipos más comunes de caso gramatical. Están en caso acusativo típicamente los nombres y pronombres que forman el núcleo del objeto directo de una frase; además este caso puede tener otros usos que ya varían mucho de una lengua a otra. El nombre “caso acusativo” (o “cuarto caso”) proviene del llamado por los primeros griegos causal. Apolonio Díscolo vio que el acusativo no era el caso de la causa, sino el caso del efecto. Los romanos, por falsa traducción, le dieron el nombre que aún sigue vigente. En el acusativo se suele ver la expresión de una relación inmediata entre el verbo y el objeto al que se refiere la acción verbal, siendo, por tanto, el caso por excelencia del complemento directo.
rdf:langString
Akusatiboa zenbait hizkuntzak (indoeuropar askok, kitxuak, turkierak...) duten kasu bat da, perpausaren objektu zuzena adierazten duena. Euskaraz, akusatiboa absolutibo kasua da, nor-nork saileko aditzekin, hots, nor kasua, baina subjektua ez denean: Etxea ederra da (Etxea subjektua da) eta Etxea eraiki dute (Etxea objektu zuzena da).
rdf:langString
En linguistique, l'accusatif (abréviation : acc ; du latin grammatical accusativus, « qui marque l'aboutissement de l'action »), est un cas grammatical exprimant le complément d'objet direct (COD), c'est-à-dire l'actant qui subit l'action exercée par le sujet d'un verbe transitif direct actif, dit aussi objet patient. Dans les langues ergatives, cette fonction peut être assumée par le cas absolutif. Outre ce sens principal, l'accusatif peut également assurer différentes fonctions selon les langues.
rdf:langString
Kasus akusatif adalah yang digunakan untuk menandai dari . Kasus yang sama digunakan dalam banyak bahasa untuk objek (beberapa atau semua) preposisi. Akusatif adalah kata benda yang dikenai pekerjaan oleh kata kerja, yang pada umumnya dilakukan oleh subjek yang mempunyai kasus nominatif.
rdf:langString
L'accusativo è uno dei casi fondamentali della declinazione dei nomi nelle lingue che ne possiedono una. Viene definito, insieme al nominativo e al vocativo, "caso retto" oppure "diretto" (in contrapposizione ai "casi obliqui" o "indiretti"). Il termine «accusativo» deriva dal latino accusativus (casus), errata traduzione del greco αἰτιατικὴ (πτῶσις) (aitiatikḕ ptṑsis). A male interpretare l'espressione greca furono i grammatici latini, che ricollegarono il vocabolo al verbo αἰτιᾶσθαι (aitiâsthai, "accusare") anziché al sostantivo αἰτία (aitíā, "causa") o all'aristotelico τὸ αἰτιατικόν (to aitiatikón, "l'effetto"). La traduzione latina corretta del termine greco sarebbe, quindi, causativus "causativo", come già faceva notare Prisciano, traduzione che meglio sottolinea il rapporto di causa e effetto fra il verbo e il nome in accusativo. Normalmente è il caso del complemento oggetto, rappresentante il rapporto diretto dell'azione del verbo che si "trasferisce" (in latino transit, da cui il termine "") da chi compie l'azione (il soggetto) a chi la subisce (l'oggetto): es: Mario possiede un libro. La costruzione dei verbi transitivi con un "soggetto" al nominativo e l'"oggetto" all'accusativo è tipica delle lingue cosiddette "nominative/accusative" (o semplicemente "accusative"), mentre nelle lingue ergative il "soggetto" (cioè l'agente dal punto di vista dei ) viene espresso da un caso particolare, l'ergativo, e l'oggetto ("paziente") è nel caso meno marcato ("assolutivo"), lo stesso del "soggetto" di verbi intransitivi. Se si esce dall'ambito delle lingue indoeuropee, si possono osservare molti altri modi di esprimere l'accusativo e molte altre funzioni svolte da questo caso. In ebraico, ad esempio, l'accusativo è marcato da una particella 'et preposta al nome ("segnacaso di accusativo"). L'incipit della Genesi ne contiene un chiaro esempio: Una analoga particella è presente allo stato residuale in arabo classico, limitatamente all'uso coi pronomi: (Corano 1:5) Sempre in arabo, è interessante notare i molteplici usi dell'accusativo, al di là dell'espressione dell'oggetto diretto. Spesso esso viene utilizzato con valore avverbiale (ad esempio dā'iman, "sempre", propriamente "persistente+ACCUS") o predicativo (ad esempio: kāna marīḍan "era malato", propriamente "era malato+ACCUS").
rdf:langString
対格（たいかく、英: accusative case、羅: casus accusativus。略号 ACC）は、名詞がもつ格のひとつで、主格対格型言語の場合、他動詞の直接目的語を標識する場合に用いられる。目的格・業格と呼ばれることもある。ドイツ語では4格 (der vierte Fall) ということもある。 日本語の場合、「を」が該当する。また、多くの言語において対格は特定の前置詞の目的語としても用いられる。このとき、フランス語では代名詞の強勢形を使用する。現代ギリシャ語の対格は古典語にあった与格の意味も含まれていて、前置詞の後の名詞の多くが対格に変化する。 対格はインド・ヨーロッパ語族の多くの言語（ラテン語、サンスクリット語、ギリシャ語、ドイツ語、ロシア語など）、またセム語族の言語（アラビア語など）に存在する。 フィン語、エストニア語のようなフィン語族の言語では、直接目的語を標識する場合に、対格だけでなく分格 (partitive case) も用いられる。形態論では、いずれも対格としての働きを持つが、対格の名詞は動作的意味をもち、一方、分格の名詞は動作的な意味をもたないという相違がある。
rdf:langString
대격(對格, accusative case, casus accusativus, 약어 ACC) 또는 목적격(目的格)은 명사가 취하는 격 중 하나로, 주격 및 대격이 형식적으로 표시되는 언어에서 타동사의 직접목적어를 표시할 때 사용되는 형태를 말한다. 독일어에서는 4격(der vierte Fall, Akkusativ)이라고도 한다. 한국어에서는 앞에 오는 명사 등의 체언이 대격임을 표기하기 위해 '-을/를' 조사를 사용하며, 다른 많은 언어에서는 타동사의 뒤 또는 특정 전치사 뒤에 목적어 형태로 대격을 표기한다. 프랑스어에서는 대명사의 강세형이 사용되며, 현대 그리스어의 대격은 고전 그리스어의 여격의 의미를 포함하고 있어 전치사 뒤의 명사가 대격의 형태로 변화한다. 대격은 인도유럽어족에 속하는 많은 언어(라틴어, 산스크리트어, 그리스어, 독일어, 러시아어 등), 또한 셈어족의 언어(아랍어 등)에서도 존재한다. 핀란드어, 에스토니아어 등의 핀어족의 언어에서는, 직접 목적어를 표기하기 위해 대격 외에 분격(partitive case)도 사용된다. 형태론에서 모두 대격으로서의 역할을 가지나, 대격의 명사는 동작의 의미를 가짐에 반해, 분격의 명사는 동작의 의미를 갖지 않는 차이가 있다.
rdf:langString
De accusatief (Latijn accusare = aanklagen), accusativus of vierde naamval is in sommige talen de naamval voor het lijdend voorwerp (direct object).
rdf:langString
Biernik (łac. accusativus) – czwarty przypadek deklinacji.
rdf:langString
Ackusativ är i grammatiken det kasus som anger verbets direkta objekt (ackusativobjekt) i en sats. Direkt objekt markeras inte i modern standardsvenska annat än i vissa pronomen, till exempel ”mig” och ”dig”. Bland de språk som begagnar sig av olika markeringar för ackusativ finns fornsvenska, urindoeuropeiska, latin, esperanto, sanskrit, grekiska, tyska, ryska, ungerska, finska och arabiska. Markeringen kan uttryckas med hjälp av böjda artiklar eller genom ändelser hos det flekterade ordet självt. I språkliga varieteter med starkt reducerat kasussystem (till exempel de flesta fastlandsskandinaviska språkliga varieteter, och romanska, engelska och nederländska språkliga varieteter) är substantivens nuvarande grundform ofta den gamla ackusativformen (ackusativism). Ord som standarditalienska ”notte” (natt) och standardsvenska ”fisk” är ursprungligen ackusativ; nominativerna var ”nox” och ”fisker”.
rdf:langString
O caso acusativo ou quarto caso de um nome é o caso gramatical usado para marcar o objeto direto de um verbo transitivo. É o caso do nome que é mais paciente da ação verbal. No latim "manus manum lauat", manus e manum possuem a mesma tradução: mão. Porém, manus é nominativo, ou seja, sujeito da ação lauat, é o agente. Manum, por outro lado, é o objeto direto, o acusativo. Portanto, é o termo passivo. A tradução da frase é Uma mão lava a outra. Uma mão - agente - exerce a função de lavar enquanto a outra - paciente - é lavada. Vê-se assim: Eu tenho um lápis. Eu o tenho; Ou então: Adoro chocolate. Adoro-o. O acusativo está presente em todas as línguas indo-europeias antigas (inclusive latim, sânscrito, grego antigo), nas línguas uralo-altaicas e em línguas semíticas (como o árabe e hebraico). Algumas línguas indo-europeias modernas ainda conservam o caso acusativo, como o alemão e o russo. Ele está presente também em algumas "línguas artificiais" (idiomas construídos), como o Esperanto. Diferente do português, línguas que recebem o caso acusativo podem mudar a ordem da frase e graças ao nominativo continua-se com o mesmo sentido. Por exemplo, em português "a árvore têm maçãs" sabemos quem é o agente - a árvore - por estar antes do verbo, e o objeto, ou paciente - maçãs - por estar depois do verbo. Porém, no Esperanto por exemplo a frase ficaria "La arbo havas pomojn", mas poderia ficar "pomojn la arbo havas" "havas la arbo pomojn" "la arbo pomojn havas" etc, que a frase teria o mesmo sentido, pois o sufixo -n dará sempre o indício que as maçãs são quem sofrem da ação do agente, ou seja, a ação de possuir da árvore. "A maçã", em alemão, é "der Apfel" no caso nominativo. Numa frase como "Eu como a maçã", os substantivos masculinos sofrem uma modificação no seu artigo: "Ich esse den Apfel". No caso do esperanto, a marcação do caso acusativo é um -n no final de substantivos, adjetivos e pronomes. Por exemplo: a frase "eu vejo você", em esperanto, seria "mi vidas vin", onde "mi" significa "eu", "vidas" é o verbo "ver" no presente e "vin" é o pronome "vi" (você ou vocês) no caso acusativo (por isso o -n). No português, os são declinados no caso acusativo (chamado comumente de caso oblíquo, que é uma denominação genérica para casos que não o reto) – são eles: me (oblíquo de eu), te (oblíquo de tu), se/o(s)/a(s) (oblíquos de ele(s)/ela(s)), nos (oblíquo de nós) e vos (oblíquo de vós).
rdf:langString
Знахідний відмінок, або акузати́в (лат. accusativus; від accuso — «звинувачую») відповідає на запитання «кого?», «що?». Виражає об'єкт, що зазнає прямої дії з боку суб'єкта: Козак знайшов свого коня. Програміст має скласти програму. У мовах номінативного ладу знахідний відмінок використовується для позначення , в ергативних мовах у цій ролі виступає .
rdf:langString
Вини́тельный паде́ж, или аккузати́в (др.-греч. αἰτιατική, лат. casus accusativus) — падеж, которым в языках обозначается объект действия (прямое дополнение): рус. читаю книг-у, лат. libr-um lego. В языках эргативного строя винительного падежа нет, а в функции объекта выступает абсолютив (в другой трактовке — именительный падеж). Название падежа в русском и во многих других языках является переводом с латинского accusativus, в свою очередь являющегося калькой с греческого названия др.-греч. αἰτιατική. В греческом это слово может значить «причинный» и «винительный». Римляне, научившиеся греческим грамматическим терминам, перевели это название как «винительный», хотя «причинный» было бы более соответствующим переводом. Название восходит к древнегреческой грамматической традиции, где для соответствующего термина допустим также перевод «причинный падеж». В естественных языках мира не известны двухпадежные системы, где винительный падеж противопоставлялся бы не-винительному; такая система есть только в плановом языке эсперанто (эспер. libro - mi legis libro-n). В вымышленном языке на’ви винительный падеж представлен наряду с именительным и эргативным падежами. Во всех индоевропейских языках именительный и винительный падеж среднего рода совпадают. По современным взглядам, это стало следствием того, что праиндоевропейский язык на определённом этапе развития был языком активного строя, позже имена активного класса перешли в мужской и женский, а инактивного — в средний род. В славянских языках, кроме древненовгородского диалекта, ещё в глубокой древности совпали также именительный и винительный падежи неодушевлённых существительных мужского рода склонения в единственном числе (стоит дом — вижу дом, но в древненовгородском Им. доме), затем в разные исторические периоды то же произошло у существительных склонения на -*i-feminina (кры [Им.] — кровь [Вин.] > кровь — кровь), во множественном числе всех склонений (в русском языке начиная с XIV века: доми [Им.] — домы [Вин.] > домы — домы). У одушевлённых существительных второго склонения и во множественном числе винительный совпал с родительным (рука брата — вижу брата, древнее вижу братъ), так же и у личных местоимений (меня, тебя, его, её, нас, вас, их). В современном русском языке единственный словоизменительный тип, в котором винительный падеж не совпадает ни с каким другим и имеет особую форму — это склонение существительных на -а, -я в единственном числе (рука — руку). Поэтому в русском языке винительный падеж является «морфологически слабо самостоятельным падежом», по терминологии А. А. Зализняка («Русское именное словоизменение»). В чувашском языке винительный падеж, ввиду одинаковых падежных вопросов и падежеобразующих аффиксов, совпадает с дательным падежом.
rdf:langString
宾格（拉丁語：casus accusativus；英語：accusative case，： ACC），又称对格、受格，德语和俄语语法称之为第四格，表示一个动词直接宾语的名词或一个前置词的宾语。 主宾格语言有宾格，其中包括拉丁语、希腊语、德语、俄语、芬兰语、维吾尔语、蒙古语、满语、土耳其语、冰岛语、古典阿拉伯语、波兰语、匈牙利语、捷克语、斯洛伐克语、克罗地亚语、塞尔维亚语、阿尔巴尼亚语、羌语、锡伯语、鄂伦春语、赫哲语、韩语和藏语（通过变化为而间接体现宾格）等等。世界语也用名词变格表达宾格。 不通过变格体现宾格的语言，则会使用虚词和语序来表达这个意义。例如：漢語、英语、荷兰语、法语、意大利语、西班牙语、葡萄牙语、泰语、越南语等等。 例如，名词词尾变化较少的英语，在少数一些代词中存在宾格（例如whom是who的宾格形式；him是he的宾格形式）。但是在英文的名词中，主格和宾格形式完全一致，没有任何变化，因此必须通过“SVO”的结构，区分主语和宾语。德语或拉丁语就不需要这样。 舉例來說，「The hunter kills the tiger.（猎人杀死老虎。）」與「The tiger kills the hunter.（老虎杀死猎人。）」此二句中，主语及宾语完全是由语序的正反区别的（和汉语一致），因此这两句的主宾相反是因为语序相反造成的。 以德語舉例，「Der Jäger tötet den Tiger.」與「Den Tiger tötet der Jäger.」（語意同上）此二句中，主语及宾语是由名词的变格（在此二句中体现在冠词上）区别的，因此这两句的主宾相反不是因为语序相反造成的，而是名词的格位不同造成的。因为在德语中，將这两句话颠倒，意思也完全不变（和汉语相反）：「Den Tiger tötet der Jäger.」與「Den Jäger tötet der Tiger.」这两句话的意思分别和前述两句话意义相同。 在英語裡，who / whom和he / him在不仅仅是主格和宾格的关系，也是主格和与格的关系（例如：「I gave him the present.」）；在古英语中有很明显的区分，him是与格，hine是宾格，这个双重性使得很多學習英语的学生没有意识到英语中宾格和与格的不同。
xsd:nonNegativeInteger
12489