Villanelle
http://dbpedia.org/resource/Villanelle an entity of type: Thing
D’origine italienne, la villanelle, de l’italien villanella dérivant du latin villanus (paysan), est, en littérature, une sorte de petite poésie pastorale à forme fixe et divisée en couplets qui finissent par le même refrain. En musique, c’est une ancienne danse rustique accompagnée de chant ainsi qu’une mélodie, un air d’instruments composé sur le modèle de cette danse.
rdf:langString
ヴィラネル（villanelle）には2つの異なる意味がある。
* 詩の詩形。19行2韻詩と訳される。
* 古いフランスの詩。田園詩と訳される。 詩形としてのヴィラネルはたった2つの押韻しか持たない。最初のスタンザの1行目と3行目の押韻に使われた語が、以下のスタンザの3行目に交互にリフレインとして現れ、最後には2つで二行連を作る。ヴィラネルは全体が19行の長さで、5つの三行連と1つの四行連から成っている。
rdf:langString
Een villanelle is een dichtvorm uit de zestiende eeuw. Bij deze vorm, ontwikkeld in Frankrijk tijdens de renaissance, heeft een gedicht negentien regels met twee viermaal terugkerende en daardoor obsederende regels.
rdf:langString
Виллане́лла (итал. villanella — деревенская песня, от позднелат. villanus — крестьянин, или обобщённо — человек низкого происхождения; также villanesca, сокращение от canzone villanesca alla napolitana, буквально «деревенская песня в неаполитанской манере») — жанр итальянской лирической (пасторальной, часто с комическим оттенком) поэзии и многоголосной (обычно на 3 или 4 голоса) песни. Форма строфическая. Склад вилланеллы полифонический, большей частью в моноритмической фактуре, с элементами имитационной полифонии. Исполнялась под аккомпанемент лютни или a капелла. Музыкальная вилланелла рассматривается как один из важнейших (наряду с фроттолой) предшественников итальянского мадригала.
rdf:langString
Die Villanelle (von italienisch villano „ländlich“, „bäuerlich“, aus mittellat. villanus) ist eine Gedichtform, die sich im 16. Jahrhundert in Frankreich herausbildete, basierend auf dem im 15. Jahrhundert in Italien (besonders Neapel) gedichteten bukolischen Kunstlied, welches, noch ohne eine feste Form zu haben, Themen aus dem Landleben aufgriff. In der französischen Form besteht die Villanelle aus meist 5 Terzetten (Dreizeiler), die als Refrain die erste und dritte Zeile abwechselnd wiederholen und mit einem Quartett (Vierzeiler) abschließend, die zwei Refrainzeilen am Ende noch einmal zusammenbringt.
rdf:langString
Una villanelle (pronuncia francese [vi.la.nɛl]) (nota anche come villanesque) è una forma poetica a 19 versi, composta da cinque terzine seguite da una quartina. Ci sono due ritornelli e due rime ripetute, con la prima e la terza riga della prima terzina ripetute alternativamente fino all'ultima strofa, che comprende entrambi i versi. La villanelle è un esempio di .
rdf:langString
A villanelle, also known as villanesque, is a nineteen-line poetic form consisting of five tercets followed by a quatrain. There are two refrains and two repeating rhymes, with the first and third line of the first tercet repeated alternately at the end of each subsequent stanza until the last stanza, which includes both repeated lines. The villanelle is an example of a fixed verse form. The word derives from Latin, then Italian, and is related to the initial subject of the form being the pastoral.
rdf:langString
Vilanella (fr. villanelle) – utwór wierszowany wywodzący się z włoskiego folkloru, ale rozwijany od XV do XVII wieku we Francji. Tam też został skodyfikowany przez poetę (1534-1602). Po dwustu latach rozwoju gatunek ten został zarzucony, aby się odrodzić w XIX wieku w poezji angielskiej. Rozwijana przez takich autorów jak czy Oscar Wilde vilanella nabrała cech filozoficzno-refleksyjnych. W XX wieku vilanelle pisali min. W.H. Auden, Dylan Thomas czy Elizabeth Bishop. W polskiej literaturze ten gatunek uprawiał min. Stanisław Barańczak.
rdf:langString
Вілане́ла (італ. villanella — сільська пісня, від пізньолат. villanus — селянин; також villanesca, скорочено від canzone villanesca alla napolitana, буквально «сільська пісня в неаполітанської манері») — жанр італійської ліричної (пасторальної, часто з комічним відтінком) поезії і багатоголосна пісенна форма. Жанр віланели — один із найважливіших (поряд з фротолою) попередників італійського мадригалу.
rdf:langString
rdf:langString
Villanelle
rdf:langString
Villanelle (Gedichtform)
rdf:langString
Villanelle
rdf:langString
Villanelle
rdf:langString
Villanelle
rdf:langString
ヴィラネル
rdf:langString
Villanelle (gedicht)
rdf:langString
Vilanella
rdf:langString
Вилланелла
rdf:langString
Віланела
xsd:integer
32683
xsd:integer
1096392274
rdf:langString
right
rdf:langString
text-align: right;
rdf:langString
right
rdf:langString
Cornsilk
rdf:langString
J'ay perdu ma Tourterelle:
Est-ce point celle que j'oy?
Je veus aller aprés elle.
Tu regretes ta femelle,
Helas! aussi fai-je moy,
J'ay perdu ma Tourterelle.
rdf:langString
The first two stanzas of "Villanelle " by Jean Passerat , which established the modern villanelle form.
rdf:langString
"Villanelle "
xsd:integer
300
rdf:langString
Die Villanelle (von italienisch villano „ländlich“, „bäuerlich“, aus mittellat. villanus) ist eine Gedichtform, die sich im 16. Jahrhundert in Frankreich herausbildete, basierend auf dem im 15. Jahrhundert in Italien (besonders Neapel) gedichteten bukolischen Kunstlied, welches, noch ohne eine feste Form zu haben, Themen aus dem Landleben aufgriff. In der französischen Form besteht die Villanelle aus meist 5 Terzetten (Dreizeiler), die als Refrain die erste und dritte Zeile abwechselnd wiederholen und mit einem Quartett (Vierzeiler) abschließend, die zwei Refrainzeilen am Ende noch einmal zusammenbringt. Das Schema dazu (A1 und A2 sind die Refrainzeilen) lautet: [A1 b A2][a b A1][a b A2][a b A1][a b A2][a b A1 A2] Durch Jakob Regnart wurde die Form im 16 Jh. in die deutsche Dichtung eingebracht, wo sie meist aus dreizeiligen Strophen mit Dreireimen (aaa/bbb etc.) bestehen, die jedoch wenig Nachfolger in Deutschland fand. Ein Beispiel für eine englischsprachige Villanelle ist das Gedicht Do Not Go Gentle into That Good Night von Dylan Thomas.
rdf:langString
D’origine italienne, la villanelle, de l’italien villanella dérivant du latin villanus (paysan), est, en littérature, une sorte de petite poésie pastorale à forme fixe et divisée en couplets qui finissent par le même refrain. En musique, c’est une ancienne danse rustique accompagnée de chant ainsi qu’une mélodie, un air d’instruments composé sur le modèle de cette danse.
rdf:langString
A villanelle, also known as villanesque, is a nineteen-line poetic form consisting of five tercets followed by a quatrain. There are two refrains and two repeating rhymes, with the first and third line of the first tercet repeated alternately at the end of each subsequent stanza until the last stanza, which includes both repeated lines. The villanelle is an example of a fixed verse form. The word derives from Latin, then Italian, and is related to the initial subject of the form being the pastoral. The form started as a simple ballad-like song with no fixed form; this fixed quality would only come much later, from the poem "Villanelle (J'ay perdu ma Tourterelle)" (1606) by Jean Passerat. From this point, its evolution into the "fixed form" used in the present day is debated. Despite its French origins, the majority of villanelles have been written in English, a trend which began in the late nineteenth century. The villanelle has been noted as a form that frequently treats the subject of obsessions, and one which appeals to outsiders; its defining feature of repetition prevents it from having a conventional tone.
rdf:langString
ヴィラネル（villanelle）には2つの異なる意味がある。
* 詩の詩形。19行2韻詩と訳される。
* 古いフランスの詩。田園詩と訳される。 詩形としてのヴィラネルはたった2つの押韻しか持たない。最初のスタンザの1行目と3行目の押韻に使われた語が、以下のスタンザの3行目に交互にリフレインとして現れ、最後には2つで二行連を作る。ヴィラネルは全体が19行の長さで、5つの三行連と1つの四行連から成っている。
rdf:langString
Una villanelle (pronuncia francese [vi.la.nɛl]) (nota anche come villanesque) è una forma poetica a 19 versi, composta da cinque terzine seguite da una quartina. Ci sono due ritornelli e due rime ripetute, con la prima e la terza riga della prima terzina ripetute alternativamente fino all'ultima strofa, che comprende entrambi i versi. La villanelle è un esempio di . Questa forma poetica iniziò come simile a una semplice ballata originariamente senza alcuna forma fissa; il suo inquadramento in una forma fissa venne introdotto solo a partire dalla poesia "J'ay perdu ma Tourterelle" (1606) di Jean Passerat. A partire da essa, il modo in cui la villanelle si sia evoluta nella "forma fissa" utilizzata al giorno d'oggi è oggetto di dibattito. Nonostante l'origine francese della villanelle, la maggior parte delle villanelle sono state scritte in inglese, una tendenza che ha avuto inizio alla fine del XIX secolo. La villanelle è stata descritta come una forma che spesso tratta il tema delle ossessioni, e di cui si fa uso per fare appello agli estranei; la sua caratteristica distintiva della ripetizione impedisce che assuma un tono convenzionale.
rdf:langString
Een villanelle is een dichtvorm uit de zestiende eeuw. Bij deze vorm, ontwikkeld in Frankrijk tijdens de renaissance, heeft een gedicht negentien regels met twee viermaal terugkerende en daardoor obsederende regels.
rdf:langString
Виллане́лла (итал. villanella — деревенская песня, от позднелат. villanus — крестьянин, или обобщённо — человек низкого происхождения; также villanesca, сокращение от canzone villanesca alla napolitana, буквально «деревенская песня в неаполитанской манере») — жанр итальянской лирической (пасторальной, часто с комическим оттенком) поэзии и многоголосной (обычно на 3 или 4 голоса) песни. Форма строфическая. Склад вилланеллы полифонический, большей частью в моноритмической фактуре, с элементами имитационной полифонии. Исполнялась под аккомпанемент лютни или a капелла. Музыкальная вилланелла рассматривается как один из важнейших (наряду с фроттолой) предшественников итальянского мадригала.
rdf:langString
Vilanella (fr. villanelle) – utwór wierszowany wywodzący się z włoskiego folkloru, ale rozwijany od XV do XVII wieku we Francji. Tam też został skodyfikowany przez poetę (1534-1602). Po dwustu latach rozwoju gatunek ten został zarzucony, aby się odrodzić w XIX wieku w poezji angielskiej. Rozwijana przez takich autorów jak czy Oscar Wilde vilanella nabrała cech filozoficzno-refleksyjnych. W XX wieku vilanelle pisali min. W.H. Auden, Dylan Thomas czy Elizabeth Bishop. W polskiej literaturze ten gatunek uprawiał min. Stanisław Barańczak. Vilanelle cechuje kunsztowna konstrukcja, na którą składa się pięć trzywersowych strof rymowanych w układzie aba. Szósta, ostatnia strofa, zbudowana jest z czterech wersów w sekwencji abaa. Układ wersów musi spełniać sztywne warunki. Pierwszy wers, lekko zmodyfikowany, musi się pojawić jako trzeci w drugiej, czwartej i szóstej strofie, a wers trzeci na końcu strof trzeciej, piątej i szóstej. Sens powtórzonych wersów może być zmieniony, natomiast rym, rytm i brzmienie powinny zostać zachowane.
rdf:langString
Вілане́ла (італ. villanella — сільська пісня, від пізньолат. villanus — селянин; також villanesca, скорочено від canzone villanesca alla napolitana, буквально «сільська пісня в неаполітанської манері») — жанр італійської ліричної (пасторальної, часто з комічним відтінком) поезії і багатоголосна пісенна форма. Жанр віланели — один із найважливіших (поряд з фротолою) попередників італійського мадригалу. Віланела зародилася, ймовірно, в Неаполі у другій половині XV століття. З 30-х років XVI століття отримала стабільний вигляд куплетно-строфічної форми на 3 або 4 голоси (з кінця XVI століття також на 5 голосів). Верхній голос віланел міг виконувати соліст, а решта голосів доручалися музичним інструментам (як правило, лютні, в XVII ст. також іспанській гітарі). Склад віланел поліфонічний, більшою частиною в гомофонній фактурі, з елементами імітаційної поліфонії. З Італії в XVI столітті віланела поширилася до Франції, де отримала назву віланель (франц.villanelle). Відомі також німецькі (Я. Регнарт) і англійські (Томас Морлі) стилізації віланели. Найбільші автори музичних віланел у XVI столітті — Адріан Вілларт (починаючи із збірки 1545 року), Джованні Доменіко та Нола (поет і композитор), Орландо Ласо (збірка 1555 року) Лука Маренціо, , Сіґізмондо д'Індіа. Багато музичних віланел публікувалися в Італії, Нідерландах і Франції XVI століття як анонімні твори. Інтерес до віланели (в основному, в дусі стилізації «сільської» пасторальної лірики) відродився в XIX — XX століттях. Поетичні віланели писали у Франції (Леконт де Ліль, , Шарль Леконт де Ліль, Теодор де Банвіль), Великій Британії (Г. А . Добсон, Ділан Томас), Росії (В. Я. Брюсов). Музичні стилізації віланелі написали французькі композитори XIX і XX століть Гектор Берліоз Поль Дюка Франсіс Пуленк. Поряд з іншими багатоголосим пісенними формами (фротолою, канцонетою), так само як й італійським фобурдоном у богослужбовій музиці, італійська віланела XVI століття дала сильний поштовх розвитку акордового почуття і (як наслідок) гармонічної тональності.
xsd:nonNegativeInteger
20772
