Village Institutes
http://dbpedia.org/resource/Village_Institutes an entity of type: Thing
Die Dorfinstitute, (türkisch: Köy Enstitüleri), waren zwischen 1940 und 1948 gegründete Ausbildungsstätten für Lehrer in der Türkei. Als wesentlicher Begründer der Dorfinstitute gilt der damalige Kultusminister der Türkei Hasan Ali Yücel.
rdf:langString
Village Institutes (Turkish: Köy Enstitüleri) were a group of rural schools in Turkey founded in accordance with a project led by Hasan Âli Yücel, who was the Minister of Education at the time. The project started on April 17, 1940 in order to train teachers. They were the cornerstones of the rural development projects in the post-war Turkish state. At the time there weren't many educational institutions in most villages, the institutes helped educate the rural populace. Village Institutes were established to meet the needs of the teachers of each village. Despite their short lifespan, they increased the number of primary schools in the country. They had the support of prime minister İsmet İnönü and the director general of primary education İsmail Hakkı Tonguç.
rdf:langString
Les instituts de village (köy enstitüleri en turc) étaient un système éducatif turc crée en 1940 sous l'impulsion du ministre Hasan Âli Yücel et opérationnel jusqu'en 1954. Dans ce système éducatif exclusif à la Turquie, les études duraient cinq ans après l’école primaire et comprenaient une bonne partie d’enseignement professionnel, principalement dans les domaines de l’agriculture et de l’artisanat.
rdf:langString
Сельские институты (тур. Köy Enstitüleri) — сеть первых государственных средних школ совместного обучения (мальчиков и девочек) в деревнях Турции, действующих в 1940—1954 гг. Название «институты» не причисляет данные заведения к высшим учебным заведениям. Система образования в Турции состоит из 3 основных этапов обучения. Первый этап — обучение в начальной школе, начиная с 7-летнего возраста в течение пяти лет. С 13 лет начинается второй этап, а именно прохождение средней школы. Данный этап составляет ещё 6 лет обучения. После этого, выпускники школы имеют право поступать в высшие учебные заведения. Сельские институты относятся ко второму этапу, фактически представляют систему средних школ. Идея основания таких школ принадлежит Министру образования Турции (1938—1946 гг.) Хасану Али Юджелю,
rdf:langString
Сільські інститути (тур. Köy Enstitüleri) — мережа перших державних середніх шкіл спільного навчання (для хлопчиків і дівчаток) у селах Туреччини, які діяли протягом 1940—1954 років. Назва «інститути» не відносить цих закладів до вищих навчальних закладів. Система освіти в Туреччині складається з 3 основних етапів навчання. Перший етап — навчання в початковій школі, починаючи від 7-річного віку протягом п'яти років. Від 13 років починається другий етап, а саме проходження середньої школи. Він триває ще 6 років. Після цього випускники школи мають право вступати до вищих навчальних закладів. Сільські інститути належать до другого етапу, тобто до системи середніх шкіл. Ідея заснування таких шкіл належить міністру освіти Туреччини (1938—1946 рр.) , батьку відомого турецького поета Джана Юджеля
rdf:langString
rdf:langString
Dorfinstitute
rdf:langString
Instituts de village
rdf:langString
Village Institutes
rdf:langString
Сельские институты
rdf:langString
Сільські інститути
xsd:integer
5509978
xsd:integer
1118905407
rdf:langString
Die Dorfinstitute, (türkisch: Köy Enstitüleri), waren zwischen 1940 und 1948 gegründete Ausbildungsstätten für Lehrer in der Türkei. Als wesentlicher Begründer der Dorfinstitute gilt der damalige Kultusminister der Türkei Hasan Ali Yücel.
rdf:langString
Les instituts de village (köy enstitüleri en turc) étaient un système éducatif turc crée en 1940 sous l'impulsion du ministre Hasan Âli Yücel et opérationnel jusqu'en 1954. Dans ce système éducatif exclusif à la Turquie, les études duraient cinq ans après l’école primaire et comprenaient une bonne partie d’enseignement professionnel, principalement dans les domaines de l’agriculture et de l’artisanat. À côté de l’enseignement professionnel, adapté dans le domaine agricole aux besoins de la région voire de la saison, on y trouvait un enseignement culturel. Ainsi la journée commençait par une séance de gymnastique ou de danses populaires, et chaque élève y était tenu de pratiquer un instrument de musique. Le chanteur et musicien Aşık Veysel enseigna le saz dans ce type d’établissement.
rdf:langString
Village Institutes (Turkish: Köy Enstitüleri) were a group of rural schools in Turkey founded in accordance with a project led by Hasan Âli Yücel, who was the Minister of Education at the time. The project started on April 17, 1940 in order to train teachers. They were the cornerstones of the rural development projects in the post-war Turkish state. At the time there weren't many educational institutions in most villages, the institutes helped educate the rural populace. Village Institutes were established to meet the needs of the teachers of each village. Despite their short lifespan, they increased the number of primary schools in the country. They had the support of prime minister İsmet İnönü and the director general of primary education İsmail Hakkı Tonguç.
rdf:langString
Сельские институты (тур. Köy Enstitüleri) — сеть первых государственных средних школ совместного обучения (мальчиков и девочек) в деревнях Турции, действующих в 1940—1954 гг. Название «институты» не причисляет данные заведения к высшим учебным заведениям. Система образования в Турции состоит из 3 основных этапов обучения. Первый этап — обучение в начальной школе, начиная с 7-летнего возраста в течение пяти лет. С 13 лет начинается второй этап, а именно прохождение средней школы. Данный этап составляет ещё 6 лет обучения. После этого, выпускники школы имеют право поступать в высшие учебные заведения. Сельские институты относятся ко второму этапу, фактически представляют систему средних школ. Идея основания таких школ принадлежит Министру образования Турции (1938—1946 гг.) Хасану Али Юджелю, отцу знаменитого турецкого поэта Джан Юджеля. Данная реформа решительно поддерживалась премьер-министром Исметом Инёню, и главой средних школ Исмаилом Хаккы Тонгучем. Данные школы стали краеугольным камнем развития образования в сельских районах. В начале 1940 г. такая система образовательных школ напрочь отсутствовала в сельских районах Турции. Целью создания сельских институтов была подготовка учителей, которые в свою очередь, получив образование, направлялись в деревни для создания там школ и преподавания в них. Несмотря на то, что такие школы просуществовали совсем недолго, они послужили быстрому увеличению количества средних школ в стране. В институты набирались дети, которые показывали наилучшие оценки во время учебы в деревенской начальной школе. Школы развивали как практические навыки, так и теоретические знания. Дети имели обязательные занятия по математике, литературе, истории и другим наукам в аудиториях. Однако при этом они обучались прикладным житейским наукам. Так, выращиванию овощей и фруктов, фермерству, строительству, прикладному искусству они обучались не за школьной партой, а в саду, в поле, на стройке или в цеху. В большинстве институтов ученики сами строили стены своих будущих аудиторий, сами обеспечивали себя продовольствием. В ежедневное расписание также входила утренняя гимнастика, часы чтения и уход за животными на школьных фермах. Обязательным были собрания учеников, на которых они свободно высказывали своё мнение о преподавательском составе и школьной администрации. По окончании действия данной реформы в Турции насчитывалось двадцать сельских институтов и один центральный институт, который подготавливал учителей для данных школ. Количество выпускников составило около 25000 студентов. Несмотря на огромный вклад данной реформы, многие слои турецкого общества не одобряли их существование. Сторонники консервативных идей резко критиковали существование школ, где мальчики и девочки могут учиться вместе. Достаточно трудно было убедить жителей деревень отправить их детей учиться в столь современные школы. Антикоммунистические и антисоциалистические движения, имеющие сильную власть в то время, вели серьёзную информационную атаку с целью понижения репутации таких школ в обществе. Школьные библиотеке содержали большое количество книг левой идеологии, в то время как ожидалось, что дети будут знакомиться с литературой различных политических взглядов. Многие владельцы деревень, встревоженные высокообразованными учителями, начали возвращаться обратно в деревни. Так как учителя развивали не только интеллектуальные способности, а таким образом влияли и на развитие самосознания деревенских жителей. Правительству пришлось их закрыть под значительным давлением общества, оппозиционных партий и приближающихся выборов. Тем не мене, несмотря на существенные уступки обществу, правительство потеряло свою весомость перед выборами и их проиграло. Однако значение данной реформы осталось неоценимым для развития образования в Турции. Впоследствии выпускники сельских институтов стали представителями настоящей турецкой элиты. Из неё вышли знаменитые музыканты, поэты, писатели, критики, политические деятели и другие. Среди них — писатели Факир Байкурт, Махмут Ёзкал, Талип Апайдын, Махмут Макал, Мехмет Башаран, Дурсун Акчам
rdf:langString
Сільські інститути (тур. Köy Enstitüleri) — мережа перших державних середніх шкіл спільного навчання (для хлопчиків і дівчаток) у селах Туреччини, які діяли протягом 1940—1954 років. Назва «інститути» не відносить цих закладів до вищих навчальних закладів. Система освіти в Туреччині складається з 3 основних етапів навчання. Перший етап — навчання в початковій школі, починаючи від 7-річного віку протягом п'яти років. Від 13 років починається другий етап, а саме проходження середньої школи. Він триває ще 6 років. Після цього випускники школи мають право вступати до вищих навчальних закладів. Сільські інститути належать до другого етапу, тобто до системи середніх шкіл. Ідея заснування таких шкіл належить міністру освіти Туреччини (1938—1946 рр.) , батьку відомого турецького поета Джана Юджеля. Цю реформу підтримували прем'єр-міністр Ісмет Іненю і глава середніх шкіл Ісмаїл Хакко Тонгуч. Ці школи стали наріжним каменем розвитку освіти в сільських районах. На початку 1940 року в сільських районах Туреччини подібної системи освітніх закладів не було. Метою створення сільських інститутів була підготовка вчителів, які своєю чергою, здобувши освіту, прямували до села для створення там шкіл і викладання в них. Попри те, що ці школи проіснували зовсім недовго, вони прискорили збільшення кількості середніх шкіл у країні. В інститути набирали дітей, які показували найкращі результати під час навчання в сільській початковій школі. Школи розвивали як практичні навички, так і теоретичні знання. Діти мали обов'язкові аудиторні заняття з математики, літератури, історії та інших наук. Однак при цьому вони навчалися прикладних життєвих наук. Так, вирощування овочів і фруктів, фермерства, будівництва, прикладного мистецтва вони навчалися не за шкільною партою, а в саду, в полі, на будівництві або в цеху. У більшості інститутів учні самі будували стіни своїх майбутніх аудиторій, самі забезпечували себе продовольством. У щоденний розклад також входила ранкова гімнастика, години читання та догляд за тваринами на шкільних фермах. Обов'язковими були збори учнів, на яких вони вільно висловлювали свою думку про викладацький склад і шкільну адміністрацію. По закінченні дії цієї реформи в Туреччині налічувалося двадцять сільських інститутів і один центральний інститут, який готував учителів для цих шкіл. Кількість випускників становила близько 25 000. Попри величезний внесок реформи, багато верств турецького суспільства не схвалювали існування інститутів. Прихильники консервативних ідей різко критикували існування шкіл, де хлопчики й дівчатка можуть учитися разом. Досить важко було переконати жителів сіл відправити дітей вчитися в настільки сучасні школи. Антикомуністичні й антисоціалістичні рухи, які мали тоді значний вплив, вели інформаційну атаку з метою пониження репутації таких шкіл у суспільстві. Шкільні бібліотеки містили багато книг лівої ідеології, тоді як очікувалося, що діти будуть знайомитися з літературою різних політичних поглядів. Багатьом поміщикам заважало повернення в села високоосвічених учителів. Адже вчителі не тільки розвивали інтелектуальні здібності, але впливали й на розвиток самосвідомості селян. 1945 року сільські інститути почали зазнавати жорстоких нападів консервативного крила Республіканської народної партії та нещодавно заснованої . Сільські інститути звинувачували у вихованні диверсійного, некерованого, антитрадиційного покоління, називали осередками марксистської індоктринації. Ці напади велися переважно великими землевласниками в парламенті та поза ним, а також їхніми рупорами в пресі. Під тиском суспільства, опозиційних партій і виборів, що наближалися, уряду довелося закрити сільські інститути. Проте, попри суттєві поступки суспільству, уряд втратив свою вагомість перед виборами і їх програв. Уряд демократичної партії (обраний 1950 року), на догоду антисекуляристським угрупованням, перетворив сільські інститути на звичайні педагогічні училища. Однак значення цієї реформи залишилося неоціненним для розвитку освіти в Туреччині. Згодом випускники сільських інститутів стали представниками турецької еліти. З неї вийшли відомі музиканти, поети, письменники, критики, політичні діячі та інші. Серед них — письменники , , , Махмут Макал, , .
xsd:nonNegativeInteger
8049