TX-0
http://dbpedia.org/resource/TX-0 an entity of type: WikicatComputers
Der TX-0 (Transistorized Experimental computer zero), auch tixo genannt, gilt als der erste transistorbasierte Computer und wurde 1955 am Lincoln Laboratory des MIT entwickelt und ab 1956 eingesetzt. Er war Nachfolger des Whirlwinds, der noch nicht über Transistoren verfügte, und Vorgänger der PDP-1. Ursprünglich sollte er nur die Fähigkeiten von Transistoren demonstrieren und das Nachfolgemodell TX-2 unterstützen. Die Entwicklung wurde von Ken Olsen überwacht, beteiligt war auch der Computeringenieur Wesley A. Clark, der die Logik entwickelte.
rdf:langString
TX-0, pour Transistorized Experimental computer zero, surnommé affectueusement « Tixo », est le premier ordinateur terminal informatique à transistors. Construit au Lincoln Laboratory du Massachusetts Institute of Technology (MIT). Il s'agit d'une machine 18 bits semblable au Whirlwind I. Doté de 64 Kilo-mots de 18 bits à 5 MHz, le TX-0 est mis en service en 1956. Le TX-0 et son successeur le TX-2 (le TX-1 n'ayant pas été terminé) sont à l'origine du mini-ordinateur DEC Programmed Data Processor 1 (PDP-1).
rdf:langString
The TX-0, for Transistorized Experimental computer zero, but affectionately referred to as tixo (pronounced "tix oh"), was an early fully transistorized computer and contained a then-huge 64K of 18-bit words of magnetic-core memory. Construction of the TX-0 began in 1955 and ended in 1956. It was used continually through the 1960s at MIT. The TX-0 incorporated around 3,600 Philco high-frequency surface-barrier transistors, the first transistor suitable for high-speed computers. The TX-0 and its direct descendant, the original PDP-1, were platforms for pioneering computer research and the development of what would later be called computer "hacker" culture.
rdf:langString
TX-0(Transistorized Experimental computer zero), tixo("틱스 오"로 발음)는 초기의 완전히 트랜지스터화된 컴퓨터였으며 당시에는 컸던 64K의 18비트 워드의 자기 코어 메모리를 갖추었다. TX-0의 개발은 1955년 시작되었으며 1956년에 끝났다. 1960년대에 MIT에서 계속 사용되었다. TX-0은 대략 3600개의 (Philco) 고주파수 를 통합하였는데, 이 트랜지스터는 고속 컴퓨터에 적합한 최초의 트랜지스터였다. TX-0과 직접적인 후계작인 오리지널 PDP-1은 나중에 컴퓨터 "해커" 문화로 불릴 선구적인 컴퓨터 연구·개발을 위한 플랫폼이었다.
rdf:langString
TX-0, Transistorized Experimental computer zero, var en transistorbaserad dator. Den byggdes 1955 vid Massachusetts Institute of Technologys Lincoln Laboratory, var en av de tidigaste transistorbaserade datorerna och utgjordes i huvudsak av en transistoriserad version av . Den var försedd med 64 kiloord kärnminne med en ordlängd på 18 bitar. Datorns efterträdare blev , efter att arbetet med en mellanliggande version TX-1 hade avbrutits.
rdf:langString
TX-0 (сокр. от англ. Transistorized Experimental computer zero), также упоминаемый как tixo (произносится «тиксо») — один из первых компьютеров, созданных полностью на транзисторной базе и имевший для своего времени огромный объём памяти на магнитных сердечниках в 64 К 18-битных слов. TX-0 был введен в эксплуатацию в 1956 году и непрерывно использовался до 1960-х годов.
rdf:langString
El Transistorized Experimental Computer Zero (TX-0), cariñosamente referido como tixo, fue uno de los primeros computadores completamente transistorizado, disponiendo de unos enormes (en alquel momento) 64K palabras de 18 bits de mediante memoria de núcleo magnético. El TX-0 entró en línea en 1956 y fue usado continuamente hasta entrados los años 1960. Significativas piezas del TX-0 están actualmente en exhibición en la biblioteca del laboratorio Lincoln. Desafortunadamente, la biblioteca es solamente accesible para los empleados de Lincoln.
rdf:langString
TX-0(Transistorized EXperimental computer zero)は、初期の完全トランジスタ式コンピュータのひとつ。当時としては大規模な64K×18ビットワードの磁気コアメモリを備えていた。1956年に稼動を開始し、1960年代まで使われた。tixoとも呼ばれる。 MITリンカーン研究所で主として、トランジスタ化設計と大規模磁気コアメモリシステムの実験のために設計されたもので、TX-0の基本設計はリンカーン研究所が以前に設計した有名なWhirlwindをトランジスタ化したものである。Whirlwindが大きな建物のフロア全体を占めるような大きさであったのに対して、TX-0はそれなりの部屋に収まり、しかも高速だった。Whirlwindと同様TX-0にもディスプレイシステムが装備されていた。12インチのオシロスコープを装備していて、7インチ×7インチの範囲に512×512ピクセルの表示ができた。
rdf:langString
Il TX-0 (acronimo di Transistorized Experimental computer zero spesso chiamato tixo) era un supercomputer totalmente a transistor con una memoria a nucleo magnetico di sistema della notevole capacità (per i tempi) di 64.000 parole di 18 bit. Il TX-0 venne attivato nel 1956 e rimase operativo per tutti gli anni sessanta.
rdf:langString
TX-0 (ang. Transistorized Experimental computer zero) – komputer zbudowany w połowie lat 50. XX wieku w Lincoln Labs w Massachusetts Institute of Technology, jako jeden z pierwszych mający budowę tranzystorową. Komputer posiadał wiele innowacyjnych jak na owe czasy urządzeń, jak np. monitor (ekran) ekranowy, czy pióro świetlne. Urządzenie pobierało dane z taśmy dziurkowanej, poza tym do sterowania używany był . Urządzeniem wyjścia mógł być popularny wówczas teleks, jak i monitor wbudowany w róg pulpitu. Wyposażony w drukarkę Flexowriter, stosowaną także w komputerach systemu SAGE.
rdf:langString
TX-0 (скор. від англ. Transistorized Experimental computer zero), також згадуваний як tixo (вимовляється «тіксо») — один з перших комп'ютерів створених повністю на транзисторній базі та, та що мав для свого часу величезний обсяг пам'яті на магнітних сердечниках в 64К 18-бітних слів. TX-0 був введений в експлуатацію в 1956-му і безперервно використовувався до 1960-х років. Значимі частини TX-0 в наш час[коли?] виставлені на огляд в бібліотеці Лабораторії Лінкольна. Бібліотека доступна тільки для працівників лабораторії.
rdf:langString
rdf:langString
TX-0
rdf:langString
TX-0
rdf:langString
TX-0
rdf:langString
TX-0
rdf:langString
TX-0
rdf:langString
TX-0
rdf:langString
TX-0
rdf:langString
TX-0
rdf:langString
TX-0
rdf:langString
TX-0
rdf:langString
TX-0
xsd:integer
78104
xsd:integer
1117033144
rdf:langString
Der TX-0 (Transistorized Experimental computer zero), auch tixo genannt, gilt als der erste transistorbasierte Computer und wurde 1955 am Lincoln Laboratory des MIT entwickelt und ab 1956 eingesetzt. Er war Nachfolger des Whirlwinds, der noch nicht über Transistoren verfügte, und Vorgänger der PDP-1. Ursprünglich sollte er nur die Fähigkeiten von Transistoren demonstrieren und das Nachfolgemodell TX-2 unterstützen. Die Entwicklung wurde von Ken Olsen überwacht, beteiligt war auch der Computeringenieur Wesley A. Clark, der die Logik entwickelte.
rdf:langString
El Transistorized Experimental Computer Zero (TX-0), cariñosamente referido como tixo, fue uno de los primeros computadores completamente transistorizado, disponiendo de unos enormes (en alquel momento) 64K palabras de 18 bits de mediante memoria de núcleo magnético. El TX-0 entró en línea en 1956 y fue usado continuamente hasta entrados los años 1960. Diseñado en el Lincoln Laboratory del MIT en gran parte como un experimento en diseño transistorizado y la construcción de sistemas muy grandes de memoria de núcleo, el TX-0 era esencialmente una versión transistorizada del igualmente famoso (Torbellino), también construido en los laboratorios Lincoln. Mientras que el Whirlwind llenó un piso entero de un edificio grande, el TX-0 cabía en un solo cuarto de tamaño razonablemente y era algo más rápido. Como el Whirlwind, el TX-0 fue equipado con un sistema de visualización, en este caso un osciloscopio de 12" enganchado a los pines de salida del procesador, permitiéndole un despliegue de 512 x 512 puntos en un arreglo de 7" por 7". El TX-0 realmente nunca fue pensado para ser usado como un sistema completo en sí mismo. La máquina incluyó 64K palabras de memoria, requiriendo 16 bits de espacio de dirección, pero para mantener bajos los costos, las instrucciones eran solamente de 18 bits de largo. Esto permitió solamente 2 bits de instrucciones, un total de cuatro. El TX-0 incluyó solamente "store" (guardar), "add" (sumar) y las instrucciones "branch" (bifurcar) como conjunto básico. No obstante una cuarta instrucción, "Operate" (operar), fue posteriormente codificada y permitía el acceso a un número de "micro-órdenes" que podían ser usadas por separado o juntas para proporcionar muchas otras instrucciones útiles. Una adición tomaba 10 microsegundos. Con la exitosa terminación del TX-0, el trabajo viró inmediatamente al mucho más grande y complejo TX-1. Sin embargo este proyecto pronto tropezó con dificultades debido a su complejidad, y fue rediseñado en una forma más pequeña que sería con el tiempo entregada como el TX-2 en 1958. Debido a que la memoria de múleo era muy costosa en ese momento, varias partes de la memoria del TX-0 fueron canibalizadas para el proyecto TX-2. Después de un tiempo el TX-0 no siguió siendo considerado digno de conservarse, y fue "prestado" (semipermanente) al (RLE) del MIT en julio de 1958, donde se convirtió en una pieza central de lo que finalmente evolucionaría en el . Entregado por los laboratorios Lincoln con solamente 4K de memoria de núcleo magnético, la máquina ya no tenía que usar 16 de sus instrucciones de 18 bits para almacenar una localización, así que después de alrededor de un año y medio el número de los bits de instrucción fueron doblados por 4, para un total de 16 instrucciones, y fue agregado un registro índice. Esto mejoró drásticamente la programabilidad de la máquina, pero aún dejaba espacio para una mejora posterior de 8K. Este nuevamente ampliado TX-0 fue usado para desarrollar un enorme número de avances en la computación, incluyendo el reconocimiento de voz y de escritura, así como también las herramientas necesarias para trabajar en tales proyectos, incluyendo y depuradores. Mientras tanto el proyecto TX-2 tenía dificultades propias, y varios miembros del equipo decidieron dejar el proyecto y comenzar su propia compañía. Después de un corto espacio de tiempo vendiendo "módulos de laboratorio" en forma de módulos simples con el diseño del TX-2, la Recién formada Digital Equipment Corporation (DEC) decidió producir un TX-0 "limpio", y lo entregó en 1961 como el PDP-1. El primer PDP-1 sería finalmente instalado a la habitación contígua al TX-0, y correrían juntos programas por un tiempo. Significativas piezas del TX-0 están actualmente en exhibición en la biblioteca del laboratorio Lincoln. Desafortunadamente, la biblioteca es solamente accesible para los empleados de Lincoln.
rdf:langString
TX-0, pour Transistorized Experimental computer zero, surnommé affectueusement « Tixo », est le premier ordinateur terminal informatique à transistors. Construit au Lincoln Laboratory du Massachusetts Institute of Technology (MIT). Il s'agit d'une machine 18 bits semblable au Whirlwind I. Doté de 64 Kilo-mots de 18 bits à 5 MHz, le TX-0 est mis en service en 1956. Le TX-0 et son successeur le TX-2 (le TX-1 n'ayant pas été terminé) sont à l'origine du mini-ordinateur DEC Programmed Data Processor 1 (PDP-1).
rdf:langString
The TX-0, for Transistorized Experimental computer zero, but affectionately referred to as tixo (pronounced "tix oh"), was an early fully transistorized computer and contained a then-huge 64K of 18-bit words of magnetic-core memory. Construction of the TX-0 began in 1955 and ended in 1956. It was used continually through the 1960s at MIT. The TX-0 incorporated around 3,600 Philco high-frequency surface-barrier transistors, the first transistor suitable for high-speed computers. The TX-0 and its direct descendant, the original PDP-1, were platforms for pioneering computer research and the development of what would later be called computer "hacker" culture.
rdf:langString
Il TX-0 (acronimo di Transistorized Experimental computer zero spesso chiamato tixo) era un supercomputer totalmente a transistor con una memoria a nucleo magnetico di sistema della notevole capacità (per i tempi) di 64.000 parole di 18 bit. Il TX-0 venne attivato nel 1956 e rimase operativo per tutti gli anni sessanta. Sviluppato dai Lincoln Laboratory del Massachusetts Institute of Technology utilizzava largamente i transistor ed era in effetti il primo esperimento su vasta scala di un computer basato su transistor con una tale memoria di sistema. Il sistema era una versione a transistor del computer Whirlwind, un altro progetto dei Lincoln Labs. Ma mentre il Whirlwind riempiva il piano di un edificio il TX-0 occupava una singola stanza ed era veloce. Come il Whirlwind, il TX-0 era equipaggiato con uno schermo inserito in un contenitore da oscilloscopio di 12 pollici. L'uscita era uno schermo di 512 x 512 pixel in uno schermo di 7 x 7 pollici. Il TX-0 non fu progettato per essere utilizzato come sistema a sé stante. La macchina disponeva di una memoria di 64.000 parole e quindi utilizzava un indirizzamento a 16 bit ma per ridurre i costi si decise di utilizzare parole di soli 18 bit. Venivano utilizzati solo 2 bit per le istruzioni, infatti la macchina disponeva solo di quattro istruzioni. Queste istruzioni consentivano di memorizzare un dato, sommare dei dati ed effettuare un salto. La quarta istruzione consentiva di accedere ad una seconda serie di istruzioni che potevano essere utilizzate singolarmente o collegate. Queste istruzioni addizionali richiedevano ulteriori 10 microsecondi per essere eseguite. Con il termine del TX-0 i lavori del laboratorio si concentrarono sul progetto TX-1. Tuttavia il progetto dovette affrontare molte difficoltà per via della complessità e in seguito venne riconvertito ad un progetto più modesto, il TX-2 del 1958. Il nucleo della memoria per il tempo era molto grande e buona parte deriva da quello del TX-0 che fu cannibalizzato per realizzare il TX-2. In seguito il TX-0 non è stato considerato molto interessante, ed è stato prestato in maniera semipermanente al laboratori di elettronica del MIT dal giugno del 1958 dove è diventato il centro di quello che in seguito è diventato il . Trasportato al Lincoln Labs con soli 4 K di memoria il computer non era più costretto a utilizzare 16 bit per indirizzare la memoria e in seguito si espanse il numero di istruzioni portandole da 4 a 16; venne anche aggiunto un registro indice. Questo rese la programmazione della macchina molto più semplice, ma consentiva l'espansione della memoria a 8 K. L'espansione della memoria consentì lo sviluppo di molte grandi innovazioni dell'informatica come il riconoscimento della voce e il riconoscimento della scrittura, e vennero sviluppati molti progetti come programmi di scrittura e debugger. Nel contempo il progetto TX-2 andava avanti affrontando molte difficoltà. Una di questa dipese dal fatto che molti membri della squadra abbandonarono il progetto per fondare le loro società. Dopo poco tempo i moduli del TX-2 furono venduti singolarmente alla Digital Equipment Corporation (DEC) che decise di produrre una versione ripulita del TX-0 nel 1961, che chiamò PDP-1. Il primo PDP-1 venne installato in una stanza vicina a quella del TX-0 e funzionarono contemporaneamente per alcuni anni.
rdf:langString
TX-0(Transistorized EXperimental computer zero)は、初期の完全トランジスタ式コンピュータのひとつ。当時としては大規模な64K×18ビットワードの磁気コアメモリを備えていた。1956年に稼動を開始し、1960年代まで使われた。tixoとも呼ばれる。 MITリンカーン研究所で主として、トランジスタ化設計と大規模磁気コアメモリシステムの実験のために設計されたもので、TX-0の基本設計はリンカーン研究所が以前に設計した有名なWhirlwindをトランジスタ化したものである。Whirlwindが大きな建物のフロア全体を占めるような大きさであったのに対して、TX-0はそれなりの部屋に収まり、しかも高速だった。Whirlwindと同様TX-0にもディスプレイシステムが装備されていた。12インチのオシロスコープを装備していて、7インチ×7インチの範囲に512×512ピクセルの表示ができた。 TX-0は実用を目的としていたわけではない。メモリは64Kワードあったが、それを使いこなすには16ビットのアドレス空間が必要である。しかし、コスト削減のため、命令語長は18ビットに切り詰められていた。これでは、命令コードに2ビットしか使えず、命令は4種類しかないことになる。TX-0には基本命令としてストアと加算と分岐しかなかった。しかし、4番目の命令 "operate" は命令語の続きを命令コードとして解釈するもので、これによって便利な命令をいくつも使うことができた。加算には10μ秒かかった。 TX-0の成功により、より大規模で複雑な TX-1 が直ちに計画された。しかし、その複雑さゆえ計画はすぐに頓挫し、規模を縮小して再設計され、1958年にTX-2が完成した。磁気コアメモリは当時非常に高価だったので、TX-0のメモリの一部はTX-2に転用された。研究対象としての TX-0 が不要になると、1958年7月にMIT電子工学研究所(RLE)にほぼ無期限で貸し出され、後にMIT人工知能研究所に受け継がれた。 リンカーン研究所から引き渡されたときにはわずか4Kワードのコアメモリしかなかったが、命令の形式は上述の通り64Kワードにアクセス可能であった。そこで約1年半後には命令コードを4ビットに増やし、インデックスレジスタも追加された。これによってプログラミングが格段に楽になり、後にはメモリを8Kまで拡張した。この新たに生まれ変わったTX-0は音声認識や手書き文字認識などの様々な情報工学関連の研究開発に使われた。テキストエディタやデバッガなどのツール類も開発された。
rdf:langString
TX-0(Transistorized Experimental computer zero), tixo("틱스 오"로 발음)는 초기의 완전히 트랜지스터화된 컴퓨터였으며 당시에는 컸던 64K의 18비트 워드의 자기 코어 메모리를 갖추었다. TX-0의 개발은 1955년 시작되었으며 1956년에 끝났다. 1960년대에 MIT에서 계속 사용되었다. TX-0은 대략 3600개의 (Philco) 고주파수 를 통합하였는데, 이 트랜지스터는 고속 컴퓨터에 적합한 최초의 트랜지스터였다. TX-0과 직접적인 후계작인 오리지널 PDP-1은 나중에 컴퓨터 "해커" 문화로 불릴 선구적인 컴퓨터 연구·개발을 위한 플랫폼이었다.
rdf:langString
TX-0 (ang. Transistorized Experimental computer zero) – komputer zbudowany w połowie lat 50. XX wieku w Lincoln Labs w Massachusetts Institute of Technology, jako jeden z pierwszych mający budowę tranzystorową. Komputer posiadał wiele innowacyjnych jak na owe czasy urządzeń, jak np. monitor (ekran) ekranowy, czy pióro świetlne. Urządzenie pobierało dane z taśmy dziurkowanej, poza tym do sterowania używany był . Urządzeniem wyjścia mógł być popularny wówczas teleks, jak i monitor wbudowany w róg pulpitu. Wyposażony w drukarkę Flexowriter, stosowaną także w komputerach systemu SAGE. Urządzenie miało możliwość wyświetlania grafiki w postaci linii i prostych bitmapek. Nieoficjalnie mówi się, że właśnie na TX-0 powstała pierwsza gra typu "labirynt" (Źródło: Computer Chronicles) polegająca na nakierowaniu wirtualnej myszy przez labirynt. Sterowanie gryzoniem odbywało się poprzez pióro świetlne. Pomimo technologii tranzystorowej w komputerze zastosowano niecodzienne rozwiązanie: tranzystor, po odpowiednim wlutowaniu w cokół, zamykano w odkręcanej szklanej bańce przypominającej łudząco lampę. Umożliwiało to szybką wymianę komponentów oraz, w niektórych przypadkach, zastępowanie ich zwykłymi lampami gdyby zabrakło cennych półprzewodników. Po zakończeniu eksploatacji przekazany studentom wydziału elektroniki MIT. W roku 1960 wystąpił w programie telewizji CBS (Columbia Broadcast System) "The Thinking Machine", w którym demonstrowano publicznie napisany dlań wcześniej program SAGA II.
rdf:langString
TX-0, Transistorized Experimental computer zero, var en transistorbaserad dator. Den byggdes 1955 vid Massachusetts Institute of Technologys Lincoln Laboratory, var en av de tidigaste transistorbaserade datorerna och utgjordes i huvudsak av en transistoriserad version av . Den var försedd med 64 kiloord kärnminne med en ordlängd på 18 bitar. Datorns efterträdare blev , efter att arbetet med en mellanliggande version TX-1 hade avbrutits.
rdf:langString
TX-0 (сокр. от англ. Transistorized Experimental computer zero), также упоминаемый как tixo (произносится «тиксо») — один из первых компьютеров, созданных полностью на транзисторной базе и имевший для своего времени огромный объём памяти на магнитных сердечниках в 64 К 18-битных слов. TX-0 был введен в эксплуатацию в 1956 году и непрерывно использовался до 1960-х годов.
rdf:langString
TX-0 (скор. від англ. Transistorized Experimental computer zero), також згадуваний як tixo (вимовляється «тіксо») — один з перших комп'ютерів створених повністю на транзисторній базі та, та що мав для свого часу величезний обсяг пам'яті на магнітних сердечниках в 64К 18-бітних слів. TX-0 був введений в експлуатацію в 1956-му і безперервно використовувався до 1960-х років. Спроектований у Массачусетського технологічного інституту здебільшого як експеримент у проектуванні транзисторних пристроїв і побудові дуже великих систем на основі пам'яті на магнітних сердечниках, TX-0 по суті був транзисторної версією не менш відомого комп'ютера , також створеного в Лабораторії Лінкольна. У той час як Whirlwind займав цілий поверх великої будівлі, TX-0 вміщувався в одній досить невеликій кімнаті і все-одно був трохи швидше. TX-0, як і Whirlwind, був обладнаний системою індикації, маючи для цього в корпусі 12-дюймовий осцилограф, під'єднаний до виводів процесора, що дозволяв відображати 512 на 512 точок в масиві 7 на 7. TX-0 був повністю транзисторним 16-бітним комп'ютером з 16-бітною адресацією та 16-бітними інструкціями. Слова його пам'яті мали довжину в 18 біт, що допускало запис 16 біт даних і 2 біт інструкцій. Комбінуючи ці 2 біти, можна було викликати 4 можливі інструкції, серед яких були збереження (store), додавання (add) та команда переходу у базовому наборі. Четверта команда operate приймала додаткові операнди і дозволяла доступ до кількох «мікро-наказів» («micro-orders»), які могли використовуватися окремо або разом для надання багатьох інших корисних функцій. Операція додавання займала 10 мікросекунд. Після успішного завершення TX-0, всі сили були кинуті негайно на створення більш великого і набагато складнішого TX-1. Проте невдовзі цей проект зіткнувся з труднощами через свою складність, і був перепроектований в меншу форму, що у результаті було реалізовано у вигляді в 1958-му. Оскільки пам'ять на магнітних осердях на той час була дуже дорогою, для проекту TX-2 деякі частини пам'яті були зняті з TX-0. З часом TX-0 перестав представляти інтерес і був відданий напрокат (напівпостійний) Дослідницькії лабораторії електроніки (МТІ) у липні 1958 року, де він став основою того, що в кінцевому підсумку розвинулося в МТІ. Переїхавши з Лабораторії Лінкольна тільки з 4К пам'яті, машина більше не могла використовувати 16 біт з 18 біт інструкцій для зберігання адреси, внаслідок чого приблизно після півтора років кількість бітів інструкцій була подвоєно до 4, разом 16 інструкцій, й був доданий індексний регістр. Це вражаюче поліпшило програмованість машини, але залишало місце для пізнішого розширення пам'яті до 8К. Цей знову розширений TX-0 використовувався для розробки великої кількості досягнень у комп'ютерних обчисленнях, включаючи розпізнавання мови та рукописного тексту, а також засобів необхідних для роботи над цими проектами, таких як текстові редактори та зневаджувачі. Тим часом проект TX-2 зіткнувся з труднощами та декілька членів команди прийняли рішення залишити проект і заснувати свою власну компанію. Після короткого часу продажу «лабораторних модулів» у формі одиночних модулів TX-2, створена компанія під назвою Digital Equipment Corporation (DEC) вирішила випускати позбавлений від недоліків TX-0, і випустила перший з таких комп'ютерів в 1961 у під назвою PDP-1. Перший PDP-1 був у результаті встановлений в кімнаті поруч з TX-0 і деякий час працював з ним пліч-о-пліч. Значимі частини TX-0 в наш час[коли?] виставлені на огляд в бібліотеці Лабораторії Лінкольна. Бібліотека доступна тільки для працівників лабораторії.
xsd:nonNegativeInteger
9312
