Stoicism
http://dbpedia.org/resource/Stoicism an entity of type: Thing
Ο Στωικισμός είναι φιλοσοφική σχολή των Ελληνιστικών και Ρωμαϊκών χρόνων (300 π.Χ. – περίπου 250 μ.Χ.), η οποία ιδρύθηκε στην Αθήνα από τον Ζήνωνα τον Κιτιέα με κέντρο την Ποικίλη Στοά, από όπου και πήρε το όνομά της.
rdf:langString
Scoil fhealsúnacht Ghréag-Rómhánach, a bhunaigh Zeno ó Chitium i gCathair na hAithne sa tríú haois roimh Íosa Críost, is ea an Stóchas Díríonn an Stóchas ar eitic phearsanta - atá faoi thionchar ag córas loighciúil - agus smaointe faoin domhan nádúrtha. De réir an méid atá ráite ag na Stóigh, mar chréatúir shóisialta, má ghlacaimid leis an méid atá amach romhainn mar a fheicimid anois é, agus gan a bheith á rialú ag an dúil i leith pléisiúir nó eagla an duine féin, agus ár n-intinn a úsáid chun an domhan a thuiscint, agus trí oibriú le daoine eile agus caitheamh leo leis an gceartas, gheobhaimid an bealach chun eudaimonia (aoibhneas / sonas).
rdf:langString
스토아 학파(Stoicism)는 그리스 로마 철학의 한 학파이다. 스토아(στοά)란 원래 전방을 기둥으로, 후방을 벽으로 둘러싼 고대 그리스 여러 도시에 있어서의 일종의 공공건축(公共建築)을 의미하는데 이 학파의 창시자 제논이 아테네의 한 '주랑(柱廊)'(스토아)에서 강의를 한 데서 연유하여 이 말이 학파 전체를 나타내는 명칭으로 쓰이게 되었다.
rdf:langString
ストア派（ストアは、希: Στωικισμός、英: Stoicism、ストイシズム）は、ヘレニズム哲学の一学派で、紀元前3世紀初めの古代ギリシャでゼノンによって始められた。 自らに降りかかる苦難などの運命をいかに克服してゆくかを説く哲学を提唱した。例えば、知者すなわち「道徳的・知的に完全」な人は、判断の誤りから生まれる破壊的な衝動などに苛まされることはない、と説いている。
rdf:langString
斯多葛主義（英語：Stoicism）是季蒂昂的芝诺於西元前3世紀早期在雅典創立的希腊化哲学流派。该流派关注个人与德性伦理，借助自身的世界观与逻辑体系，它主张德行的实践是达成幸福——享受一种道德的生活——的必要且充分条件。斯多葛主義认为，通往幸福的路途需实践枢德，并遵循。 斯多葛主义最著名的教诲是“美德是唯一的善”，而那些外部事物，诸如健康、财富、愉悦等，本身不存在善与恶的区分（道德中性），而是“为美德行动提供材料”。斯多葛主义与一起，为德性倫理學建立了基础。 斯多葛主义认为，部分恶的情绪来源于个人的错误判断，它主张人们应当保有一种“遵循自然”作出“”的意愿。因此，斯多葛主义评判个人哲学的标准不是依据他的言论，而是取决于他的行动。 为达成一种好的生活，人应当首先理解自然状态，因为一切事物都根植于自然。 许多斯多葛主义哲学家，例如塞內卡和愛比克泰德，他们强调“德性足以达成幸福”，拥有高尚德性的能抵御不幸的情绪，这种说法类似于“斯多葛式冷静（stoic calm）”。 芝诺在雅典時常「在門廊」（希臘語發音為斯多噶）講學，傳人有克雷安德與克呂西普；在羅馬帝國，代表思想家有塞內卡、愛比克泰德，以及罗马皇帝馬爾庫斯·奧列里烏斯。自公元4世纪基督教成为罗马帝国国教后，斯多葛主义开始衰落。自那时起，该哲学流派有过多次复兴，包括文艺复兴时期的以及现今的。
rdf:langString
الرُّواقيَّة أو الرُّسُوخِيَّة هي مَذهَبٌ فَلسَفيٌّ هِلِنِستِيٌّ أنشأه الفيلسوفُ اليونانيُ زينون السيشومي في أثينا ببدايات القرن الثالث قبل الميلاد. تندرج الرواقية تحت فلسفة الأخلاقيات الشخصية التي تُستَمَدُّ من نظامها المنطقي وتأملاتها على الطبيعة. وفقاً لتعاليمها، فإن الطريق إلى اليودايمونيا (السعادة أو الراحة الدائمة) يكون بتقبل الحاضر، وكبح النفس من الانقياد للذة أو الخوف من الألم، عبر مَشُورَةِ العقلِ لفهم العالم وفِعلِ ما تقتضيه الطبيعة. عُرِفَ الرِّواقِيُّون لتعاليمٍ مِثل «الفضيلة هي الخير الوحيد»، وأنَّ بقيةَ الأشياءِ الخارجيةِ كالصحةِ، الثراءِ، واللذةِ ليست شراً أو خيراً في حدِّ ذاتها، لكنَّها تحملُ قيمةً بصفتها «مادة يسع للفضيلة أن تستعملها».
rdf:langString
L'estoïcisme és un sistema filosòfic fundat per Zenó de Cítion (336 aC-264 aC). El nom de l'escola estoica prové del lloc on Zenó impartia els seus ensenyaments: un pòrtic (stoà) d'Atenes. En un sentit ampli, es poden considerar estoiques totes les doctrines ètiques que defensen la indiferència envers els plaers i dolors externs, i l'austeritat en els propis desitjos. Ara bé, en un sentit estricte es coneix com a estoïcisme tant el corrent filosòfic grecoromà, iniciat per Zenó, com la teoria ètica mantinguda per aquests filòsofs.
rdf:langString
Stoicismus je filosofický směr, založený oficiálně Zénonem z Kitia počátkem 3. st. př. n. l. Šlo o nejdůležitější a nejvlivnější směr helénistické filosofie, hlásilo se k němu velké množství vzdělaných mužů z Řecka i Říma. Období stoicismu trvalo až do roku 529 n. l., kdy císař Justinián I. nechal zavřít všechny filosofické školy.
rdf:langString
Als Stoa (στοά) oder stoische Philosophie wird eines der wirkungsmächtigsten philosophischen Lehrgebäude in der abendländischen Geschichte bezeichnet. Es wurde von Zenon von Kition um 300 v. Chr. begründet. Der Name (griechisch στοά ποικίλη – „bunte Vorhalle“) geht auf eine Säulenhalle (Stoa) auf der Agora, dem Marktplatz von Athen, zurück, in der Zenon von Kition seine Lehrtätigkeit aufnahm.
rdf:langString
Stoikismo (Στοά) estas skolo de filozofio fondita (308 a.K.) en Ateno de Zenono el Kitiono (urbo en Cipro). Ĝi konsilas mem-regadon kaj taĉmenton de distraj emocioj, iam interpretitan kiel indiferentecon al plezuro kaj doloro. Ĉi tiu taĉmento lasas la individuon pensi klare, trankvile kaj nepartieme.
rdf:langString
El estoicismo es una escuela filosófica fundada por Zenón de Citio en Atenas a principios del siglo III a. C. Es una filosofía de ética personal basada en su sistema lógico y sus puntos de vista sobre el mundo natural. Los estoicos creían que todo alrededor operaba según una ley de causa y efecto, resultando en una estructura racional del universo. Pensaban que «no podemos controlar lo que pasa a nuestro alrededor, pero sí podemos controlar lo que pensamos sobre estos eventos» en vez de imaginar una sociedad ideal falsamente positiva.
rdf:langString
Estoizismoa (grezierazko στωα hitzetik, "estoa") garai helenistikoan garatu ziren eskola filosofikoetako bat da, eszeptizismoarekin eta Epikurok sortutako eskolarekin batera. Estoizismoaren jarraitzaileei estoiko deritze. Etikan eragin handiko joera filosofikoa izan da. K. a. III. mendean abiatu zen Zenon Zitiokoaren eskutik eta bere eragina zabala izan zen III. mendera arte, sei mendetan zehar. Erromako inperioan garrantzi handia izan zuten Seneka eta Marko Aurelio filosofia horren jarraitzaileak izan ziren. Halaber, filosofia modernoan ere zabaldu da pentsaera estoikoa . Gizartean zorigaitza eta ezbeharrak etsipenez onartzen duen bizitza-jarrera gisa ere ulertzen da . Estoizismoaren pentsaeraren arrastoak egun gizarteak ekintzak eta gertaerak zentzutasunez eta jakinduriaz baloratzeko mod
rdf:langString
Stoikisme, juga disebut Stoa (bahasa Yunani: Στοά) adalah sebuah aliran atau mazhab filsafat Yunani kuno yang didirikan di kota Athena, Yunani, oleh Zeno dari Citium pada awal abad ke-3 SM. Ada pula yang mencatat stoikisme baru resmi pada tahun 108 SM. Setelah Zeno, orang yang paling berjasa mempertahankan sekolah stoa adalah Kleanthes dari Assos dan Chrysippus dari Soli. Cleanthes menyumbangkan gagasan tentang hubungan etika dengan iman atau teologi. Sedangkan Chrysippus menuliskan 705 buku (90%) literatur sebagai doktrin stoikisme, yaitu telaah tentang perbintangan astronomi.
rdf:langString
Le stoïcisme est une école de philosophie hellénistique fondée par Zénon de Kition à la fin du IVe siècle av. J.-C. à Athènes. Le stoïcisme est une philosophie de l'éthique personnelle influencée par son système logique et ses vues sur le monde naturel. Selon ses enseignements, en tant qu'êtres sociaux, la voie de l’eudaimonia (« ἡ εὐδαιμονία », le bonheur, la prospérité) pour les êtres humains consiste à accepter le moment tel qu'il se présente, à ne pas se laisser contrôler par le désir du plaisir ni la peur de la douleur, à utiliser son esprit pour comprendre le monde et à faire sa part dans le plan de la nature, à œuvrer avec les autres et à les traiter de manière juste et équitable.
rdf:langString
Stoicism is a school of Hellenistic philosophy founded by Zeno of Citium in Athens in the early 3rd century BCE. It is a philosophy of personal virtue ethics informed by its system of logic and its views on the natural world, asserting that the practice of virtue is both necessary and sufficient to achieve eudaimonia (happiness, lit. 'good spiritedness'): one flourishes by living an ethical life. The Stoics identified the path to eudaimonia with a life spent practicing the cardinal virtues and living in accordance with nature.
rdf:langString
Lo stoicismo è una corrente filosofica e spirituale, di impronta razionale, panteista, determinista, e dogmatica, con un forte orientamento etico e tendenzialmente ottimista, fondata intorno al 300 a.C. ad Atene da Zenone di Cizio. La morale stoica risente di quella dei cinici, mentre la fisica si muove su una concezione del cosmo simile a quella di Eraclito. Insieme all'epicureismo e allo scetticismo, lo stoicismo rappresentò una delle maggiori scuole filosofiche dell'età ellenistica.
rdf:langString
De Stoa of het stoïcisme is een filosofische stroming die rond 300 v.Chr. begon in Griekenland en behoort tot de hellenistische filosofieën. De Stoa heeft grote populariteit verworven, vooral binnen het Romeinse Rijk. Filosofisch gezien was de oude Stoa het meest creatief, maar de schrijvers van de jonge Stoa zijn het bekendst: Seneca, Epictetus, en Marcus Aurelius. Dit komt enerzijds doordat van hen volledige werken zijn overgeleverd, terwijl ons van de eersten slechts fragmenten resten. Anderzijds komt dit doordat in de werken van de jonge Stoa het sterkst aansprekende en bekendste deel van de stoïsche filosofie, de levensfilosofie, het meest op de voorgrond treedt.
rdf:langString
Stoicyzm – szkoła filozoficzna, która powstała jednocześnie z epikureizmem w końcu IV wieku p.n.e. i przetrwała aż do zamknięcia wszystkich szkół filozoficznych przez cesarza Justyniana w 529 roku. Szkołę tę zapoczątkował w Atenach Zenon z Kition. Do ostatecznej formy doprowadził ją Chryzyp. Szkoła wywarła znaczny wpływ na rozwój chrześcijaństwa, w pewnym stopniu oddziaływała na myśl średniowieczną, odżyła w nowej formie w filozofii nowożytnej, np. u Justusa Lipsiusa, a współcześnie na fali odrodzenia zainteresowania etyką cnót dzięki m.in. pracy Lawrence C. Beckera. Modelem człowieka był mędrzec żyjący w zgodzie z naturą, kierujący się rozumem.
rdf:langString
O estoicismo é uma escola de filosofia helenística fundada por Zenão de Cítio na Grécia, em Atenas, no início do Século III a.C.. É uma filosofia de eudaimonia e virtude pessoal, baseada num sistema sustentado pela lógica e pela prática de virtudes cardinais como forma de atingir uma vida ética de acordo com a natureza. Entre as bases estoicas destacam-se o auto-controlo de emoções como via para a apatheia, a indiferença ao prazer e a valorização da virtude.
rdf:langString
Стоїци́зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н. е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкіле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик», «розписна стоя»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив як самостійний учитель. Стоїки вважали логіку, фізику та етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка — садова огорожа, фізика — фруктове (фруктові) дерево (дерева), а етика — плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.
rdf:langString
Stoicismen är en filosofisk riktning som grundades omkring år 300 f.Kr. i antikens Grekland av Zenon från Kition. Stoicismen var en populär filosofi under antiken. Eftersom stoikerna i det offentliga höll till i en stoa (namnet "stoicism" kommer därifrån), kunde de samla en betydligt bredare publik än vad de mer "akademiska" filosofiska riktningarna förmådde. Endast fragment finns bevarade från de tidiga stoikerna, men flera av dem omnämns i verk av bland andra Cicero och Diogenes Laertios. Bland de stoiker vars verk är mer välbevarade finns de romerska stoikerna Marcus Aurelius, Epiktetos (genom hans lärjunge Arrianos) och Seneca den yngre. Stoicismen fick senare ett starkt inflytande över bland annat kristendomens utveckling, och under modern tid har intresset för stoicismen ökat, även u
rdf:langString
Стоици́зм — философская школа, возникшая в Афинах ок. 300 г. до н. э. во времена раннего эллинизма и сохранившая влияние вплоть до конца античного мира. Именование получила по названию Расписной стои, где основатель стоицизма Зенон Китийский впервые самостоятельно выступил в качестве учителя. В переносном смысле стоицизм — твёрдость и мужество в жизненных испытаниях.
rdf:langString
rdf:langString
Stoicism
rdf:langString
رواقية
rdf:langString
Estoïcisme
rdf:langString
Stoicismus
rdf:langString
Stoa
rdf:langString
Στωικισμός
rdf:langString
Stoikismo
rdf:langString
Estoizismo
rdf:langString
Estoicismo
rdf:langString
Stóchas
rdf:langString
Stoikisme
rdf:langString
Stoisisme
rdf:langString
Stoïcisme
rdf:langString
Stoicismo
rdf:langString
스토아 학파
rdf:langString
ストア派
rdf:langString
Stoicyzm
rdf:langString
Stoa
rdf:langString
Estoicismo
rdf:langString
Стоицизм
rdf:langString
Stoicism
rdf:langString
Стоїцизм
rdf:langString
斯多葛主義
xsd:integer
19224834
xsd:integer
1124388604
xsd:date
2014-12-25
rdf:langString
Stoicism
rdf:langString
yes
rdf:langString
الرُّواقيَّة أو الرُّسُوخِيَّة هي مَذهَبٌ فَلسَفيٌّ هِلِنِستِيٌّ أنشأه الفيلسوفُ اليونانيُ زينون السيشومي في أثينا ببدايات القرن الثالث قبل الميلاد. تندرج الرواقية تحت فلسفة الأخلاقيات الشخصية التي تُستَمَدُّ من نظامها المنطقي وتأملاتها على الطبيعة. وفقاً لتعاليمها، فإن الطريق إلى اليودايمونيا (السعادة أو الراحة الدائمة) يكون بتقبل الحاضر، وكبح النفس من الانقياد للذة أو الخوف من الألم، عبر مَشُورَةِ العقلِ لفهم العالم وفِعلِ ما تقتضيه الطبيعة. عُرِفَ الرِّواقِيُّون لتعاليمٍ مِثل «الفضيلة هي الخير الوحيد»، وأنَّ بقيةَ الأشياءِ الخارجيةِ كالصحةِ، الثراءِ، واللذةِ ليست شراً أو خيراً في حدِّ ذاتها، لكنَّها تحملُ قيمةً بصفتها «مادة يسع للفضيلة أن تستعملها». يذكر زينون السيشومي: «إن العالم كلٌّ عضويّ، تتخلله قوة الله الفاعلة، وإن رأس الحكمة معرفة هذا الكل، مع التأكيد أن الإنسان، لا يستطيع أن يلتمس هذه المعرفة، إلاّ إذا كبح جماح عواطفه، وتحرر من الانفعال». والرواقيون يدعون إلى التناغم مع الطبيعة، والصبر على المشاق، والأخذ بأهداب الفضيلة، لأن الفضيلة هي إرادة الله. بحيث تركز الفلسفة الرواقية على التناغم كإطار لفهم طبيعة الاشياء وكأسلوب للتخلص من الكدر الذي تسببه الاحاسيس. وقد أطلق عليهم لقب الرواقيون لانهم عقدوا اجتماعاتهم في الاروقة في مدينة اثينا، حيث نشأت هذه الفلسفة هناك، حوالي عام 300 ق.م. كما أطلق عليهم اسم أصحاب المظلة، وحكماء المظال، وأصحاب الأصطوان. اعتقد الرواقيون أن المشاعر الهدامة، مثل الخوف والحسد، والحب الملتهب والجنس المتقد، هم بذاتهم، أو ما تبثق عنهم، هم أحكام خاطئة، وأن الإنسان الحكيم، أو الشخص الذي حقق كمالا اخلاقيا وفكريا، ليكون قد وصل إلى درجة لا الخضوع بها لهذه المشاعر. وبالتالي، فإن ما يدل على نفسية ودرجة ادراك الفرد هي تصرفاته واعماله وليس اقواله. ولكي يحيا المرء حياة صالحة، عليه ان يستوعب قوانين الطبيعة. ومن أشهر الرواقيين المتأخرين، في عهد الرومان، لوكيوس سنيكا وماركوس أوريليوس. اللذان أكدا أن الفضيلة هي ضرورة للسعادة، وبالتالي، فان للمرء الحكيم مناعة ضد النحس والمحن. وقد انتشرت الرواقية لدى أتباع كثر في اليونان الرومانية وبقية انحاء الامبراطورية الرومانية واستمرت حتى اغلاق كل مدارس الفلسفة الملحدة في عام 529 الميلادية بأوامر من الإمبراطور جستينيان الأول الذي اعتبرهم مخالفون للشريعة المسيحية. وبتأثر من جوستن لبسيوس، تطورت الرواقية المحدثة بدمج الأفكار بين المسيحية والرواقية التقليدية.
rdf:langString
L'estoïcisme és un sistema filosòfic fundat per Zenó de Cítion (336 aC-264 aC). El nom de l'escola estoica prové del lloc on Zenó impartia els seus ensenyaments: un pòrtic (stoà) d'Atenes. En un sentit ampli, es poden considerar estoiques totes les doctrines ètiques que defensen la indiferència envers els plaers i dolors externs, i l'austeritat en els propis desitjos. Ara bé, en un sentit estricte es coneix com a estoïcisme tant el corrent filosòfic grecoromà, iniciat per Zenó, com la teoria ètica mantinguda per aquests filòsofs. L'ètica estoica es basa en una particular concepció del món: el cosmos està governat per una llei o raó universal que determina el destí de tot el que s'hi esdevé, i que és la mateixa per a la natura que per a l'ésser humà. Per tant, l'ésser humà està limitat per un destí inexorable que no pot controlar i davant el qual només pot resignar-se. Tenint en compte això, considera que la conducta correcta tan sols és possible en el si d'una vida tranquil·la, aconseguida gràcies a la impertorbabilitat de l'ànima, és a dir, mitjançant la insensibilitat envers el plaer i envers el dolor. Aquesta impertorbabilitat només serà assolible en el coneixement i l'assumpció de la raó universal (o destí) que regeix la natura, i per tant, en una vida completament d'acord amb aquesta raó universal.
rdf:langString
Stoicismus je filosofický směr, založený oficiálně Zénonem z Kitia počátkem 3. st. př. n. l. Šlo o nejdůležitější a nejvlivnější směr helénistické filosofie, hlásilo se k němu velké množství vzdělaných mužů z Řecka i Říma. Období stoicismu trvalo až do roku 529 n. l., kdy císař Justinián I. nechal zavřít všechny filosofické školy. Stoicismus vznikl zvláště z kořenů učení kynického. Stoikové se zabývali aktivním vztahem mezi kosmickým determinismem a lidskou svobodou, za cestu ke svobodě považovali život v souladu s přírodou. Učení stoiků poznamenalo i pozdější filosofii, vliv stoicismu lze nalézt jak u křesťanských otců, tak i v dílech renesančních a novověkých myslitelů.
rdf:langString
Als Stoa (στοά) oder stoische Philosophie wird eines der wirkungsmächtigsten philosophischen Lehrgebäude in der abendländischen Geschichte bezeichnet. Es wurde von Zenon von Kition um 300 v. Chr. begründet. Der Name (griechisch στοά ποικίλη – „bunte Vorhalle“) geht auf eine Säulenhalle (Stoa) auf der Agora, dem Marktplatz von Athen, zurück, in der Zenon von Kition seine Lehrtätigkeit aufnahm. Ein besonderes Merkmal der stoischen Philosophie ist die kosmologische, auf Ganzheitlichkeit der Welterfassung gerichtete Betrachtungsweise, aus der sich ein in allen Naturerscheinungen und natürlichen Zusammenhängen waltendes universelles Prinzip ergibt. Anhänger der Stoa werden als Stoiker bezeichnet. Für den Stoiker als Individuum gilt es, seinen Platz in dieser Ordnung zu erkennen und auszufüllen, indem er durch die Einübung emotionaler Selbstbeherrschung sein Los zu akzeptieren lernt und mit Hilfe von Gelassenheit und Seelenruhe (Ataraxie) nach Weisheit strebt.
rdf:langString
Ο Στωικισμός είναι φιλοσοφική σχολή των Ελληνιστικών και Ρωμαϊκών χρόνων (300 π.Χ. – περίπου 250 μ.Χ.), η οποία ιδρύθηκε στην Αθήνα από τον Ζήνωνα τον Κιτιέα με κέντρο την Ποικίλη Στοά, από όπου και πήρε το όνομά της.
rdf:langString
Stoikismo (Στοά) estas skolo de filozofio fondita (308 a.K.) en Ateno de Zenono el Kitiono (urbo en Cipro). Ĝi konsilas mem-regadon kaj taĉmenton de distraj emocioj, iam interpretitan kiel indiferentecon al plezuro kaj doloro. Ĉi tiu taĉmento lasas la individuon pensi klare, trankvile kaj nepartieme. Stoikistaj praktikoj intencas formi en la individuo virton, saĝecon kaj honestecon. Studentoj instigiĝas helpi tiujn, kiuj bezonas. Stoikismo ankaŭ konsilas psikologian sendependecon de socio, kredante ke ĝi estas ofte malracia estaĵo. Per regado de pasioj kaj emocioj, oni povas superi la malpacon de la ekstera mondo kaj trovi pacon en si mem. Stoikismo instruas ke pasio distordas veron, kaj ke strebi akiri veron estas virte. Oni asociigas kun Stoikismo Grekajn filozofojn kiel Kleanto, Panaitio kaj Krizipo kaj pli malfruaj Romajn filozofojn kiel Cicerono, Seneko la pli juna, Marko Aŭrelio, Katono la pli maljuna kaj Epikteto. Pri Cicerono, oni notu ke kvankam li tenis multajn el la moralaj doktrinoj de Stoikismoj, li ne estis Stoikisto sed eklektikisto. Oni ofte kontrastigas Stoikan filozofion al Epikurismo.
rdf:langString
Estoizismoa (grezierazko στωα hitzetik, "estoa") garai helenistikoan garatu ziren eskola filosofikoetako bat da, eszeptizismoarekin eta Epikurok sortutako eskolarekin batera. Estoizismoaren jarraitzaileei estoiko deritze. Etikan eragin handiko joera filosofikoa izan da. K. a. III. mendean abiatu zen Zenon Zitiokoaren eskutik eta bere eragina zabala izan zen III. mendera arte, sei mendetan zehar. Erromako inperioan garrantzi handia izan zuten Seneka eta Marko Aurelio filosofia horren jarraitzaileak izan ziren. Halaber, filosofia modernoan ere zabaldu da pentsaera estoikoa . Gizartean zorigaitza eta ezbeharrak etsipenez onartzen duen bizitza-jarrera gisa ere ulertzen da . Estoizismoaren pentsaeraren arrastoak egun gizarteak ekintzak eta gertaerak zentzutasunez eta jakinduriaz baloratzeko moduan ere hauteman daitezke. Zenon Zitiokoa (K.a. 335-264) filosofoak Atenasen sortu zuen eskola honen arabera, eta epikuroek uste ez bezala, jainkozko plan bat dago unibertsorako. Unibertsoak aurrez definituriko xede unibertsal bat duela diote, eta gizakia horren barruan sartzen dela. Xedea aldaezina eta ez-malgua da, eta pertsona bertutetsuak horretara egokitu behar du, hori baita zoriontsu izateko modu bakarra. Bestetik, estoikoak kosmopolitak dira, pertsonen arteko anaitasun unibertsala aldarrikatzen dute eta herrialdeen arteko mugak ezabatzearen alde daude.
rdf:langString
El estoicismo es una escuela filosófica fundada por Zenón de Citio en Atenas a principios del siglo III a. C. Es una filosofía de ética personal basada en su sistema lógico y sus puntos de vista sobre el mundo natural. Los estoicos creían que todo alrededor operaba según una ley de causa y efecto, resultando en una estructura racional del universo. Pensaban que «no podemos controlar lo que pasa a nuestro alrededor, pero sí podemos controlar lo que pensamos sobre estos eventos» en vez de imaginar una sociedad ideal falsamente positiva. Su doctrina filosófica estaba basada en el dominio y control de los hechos, cosas y pasiones que perturban la vida, valiéndose de la valentía y la razón del carácter personal. Como seres racionales, su objetivo era alcanzar, basándose en la tolerancia y autocontrol, la eudaimonía (felicidad o bienaventuranza) y la sabiduría en aceptar el momento tal como se presenta, al no dejarse dominar por el deseo de placer o por el miedo al dolor, por usar la mente para comprender el mundo y hacer su parte en el plan de la naturaleza prescindiendo de los bienes materiales, trabajar juntos y tratar a los demás de manera justa y equitativa. Los estoicos son especialmente conocidos por enseñar que «la virtud es el único bien» para los seres humanos, y que esas cosas externas, como la salud, la riqueza y el placer, no son buenas o malas en sí mismas (adiaforía), pero tienen valor como «material para que la virtud actúe». Junto a la ética aristotélica, la tradición estoica constituye uno de los principales enfoques fundacionales de la ética de las virtudes. Los estoicos también sostenían que ciertas emociones destructivas eran el resultado de errores de juicio, y creían que las personas deberían apuntar a mantener una voluntad (llamada prohairesis) que esté «de acuerdo con la naturaleza». Debido a esto, los estoicos pensaron que la mejor indicación de la filosofía de un individuo no era lo que una persona decía sino cómo se comportaba. Para vivir una buena vida, uno tenía que entender las reglas del orden natural ya que pensaban todo estaba enraizado en la naturaleza. Muchos estoicos, como Séneca y Epicteto, enfatizaron que debido a que «la virtud es suficiente para la felicidad», un sabio sería emocionalmente resistente a la desgracia. Esta creencia es similar al significado de la frase «calma estoica», aunque la frase no incluye los puntos de vista estoicos «éticos radicales» de que solo un sabio puede ser considerado verdaderamente libre y que todas las corrupciones morales son igualmente viciosas. Durante el período helenístico adquirió mayor importancia y difusión, ganando gran popularidad por todo el mundo grecorromano, especialmente entre las élites romanas. Su período de preeminencia va del siglo III a. C. hasta finales del siglo II d. C., y entre sus seguidores estaba el emperador Marco Aurelio. Tras esto, dio signos de agotamiento que coincidieron con la descomposición social del alto Imperio romano y el auge del cristianismo. Desde entonces ha visto avivamientos, especialmente en el Renacimiento (neostoicismo) y en la era contemporánea (estoicismo moderno).
rdf:langString
Scoil fhealsúnacht Ghréag-Rómhánach, a bhunaigh Zeno ó Chitium i gCathair na hAithne sa tríú haois roimh Íosa Críost, is ea an Stóchas Díríonn an Stóchas ar eitic phearsanta - atá faoi thionchar ag córas loighciúil - agus smaointe faoin domhan nádúrtha. De réir an méid atá ráite ag na Stóigh, mar chréatúir shóisialta, má ghlacaimid leis an méid atá amach romhainn mar a fheicimid anois é, agus gan a bheith á rialú ag an dúil i leith pléisiúir nó eagla an duine féin, agus ár n-intinn a úsáid chun an domhan a thuiscint, agus trí oibriú le daoine eile agus caitheamh leo leis an gceartas, gheobhaimid an bealach chun eudaimonia (aoibhneas / sonas).
rdf:langString
Le stoïcisme est une école de philosophie hellénistique fondée par Zénon de Kition à la fin du IVe siècle av. J.-C. à Athènes. Le stoïcisme est une philosophie de l'éthique personnelle influencée par son système logique et ses vues sur le monde naturel. Selon ses enseignements, en tant qu'êtres sociaux, la voie de l’eudaimonia (« ἡ εὐδαιμονία », le bonheur, la prospérité) pour les êtres humains consiste à accepter le moment tel qu'il se présente, à ne pas se laisser contrôler par le désir du plaisir ni la peur de la douleur, à utiliser son esprit pour comprendre le monde et à faire sa part dans le plan de la nature, à œuvrer avec les autres et à les traiter de manière juste et équitable. Les stoïciens sont particulièrement connus pour leur enseignement moral, selon lequel « la vertu est le seul bien » pour les êtres humains et les choses extérieures telles que la santé, la richesse et le plaisir ne sont ni bonnes ni mauvaises en soi (adiaphora, « ἀδιάφορα »), n'ayant de valeur qu'en tant que « matière sur laquelle la vertu peut agir ». Avec l'éthique aristotélicienne, la tradition stoïcienne constitue l'une des principales approches fondatrices de l'éthique occidentale de la vertu. Les stoïciens considèrent également que certaines émotions destructrices résultent d'erreurs de jugement, estimant que les gens doivent viser à maintenir une certaine volonté ou intention appelée prohairesis (« προαίρησις ») qui soit « en accord avec la nature ». Ils pensent que la meilleure preuve de la qualité philosophique d'un individu est non pas ce qu'il dit, mais la manière dont il se comporte. Pour mener une vie bonne, il faut, pour les stoïciens, comprendre les règles de l'ordre naturel, car selon eux tout est enraciné dans la nature. De nombreux stoïciens romains, tels Sénèque et Épictète, soulignent le fait que « la vertu suffisant pour le bonheur », un sage devrait être émotionnellement résistant au malheur. Cette croyance est à la base de ce que l'on appelle le « calme stoïcien », bien que cette expression n'inclut pas les conceptions d'« éthiques radicales », selon lesquelles seul un sage peut être considéré comme étant vraiment libre et toutes les corruptions morales comme également vicieuses. Le stoïcisme s'épanouit dans la Grèce antique, puis la Grèce romaine et la Rome antique jusqu'au IIIe siècle apr. J.-C. Le dernier grand philosophe stoïcien de cette période est l'empereur romain Marc Aurèle. Si le stoïcisme se fait moins présent après que le christianisme fut devenu religion d'État, deux siècles plus tard, au IVe siècle, il connaît un regain d'intérêt notable à la Renaissance (néo-stoïcisme) et à l'époque contemporaine (stoïcisme moderne).
rdf:langString
Stoikisme, juga disebut Stoa (bahasa Yunani: Στοά) adalah sebuah aliran atau mazhab filsafat Yunani kuno yang didirikan di kota Athena, Yunani, oleh Zeno dari Citium pada awal abad ke-3 SM. Ada pula yang mencatat stoikisme baru resmi pada tahun 108 SM. Setelah Zeno, orang yang paling berjasa mempertahankan sekolah stoa adalah Kleanthes dari Assos dan Chrysippus dari Soli. Cleanthes menyumbangkan gagasan tentang hubungan etika dengan iman atau teologi. Sedangkan Chrysippus menuliskan 705 buku (90%) literatur sebagai doktrin stoikisme, yaitu telaah tentang perbintangan astronomi. Ajaran sekolah atau mazhab stoa sangat luas dan beragam, tetapi dapat disimpulkan bahwa pijakannya adalah meliputi perkembangan logika (terbagi dalam retorika dan dialektika), fisika, dan etika (memuat teologi dan politik)) Pandangan yang mencolok tentang etika adalah bagaimana manusia memilih sikap hidup dengan menekankan apatheia, hidup pasrah atau tawakal menerima keadaannya di dunia. Sikap tersebut merupakan cerminan dari kemampuan nalar manusia, bahkan kemampuan tertinggi dari semua hal. Stoikisme populer hingga kurang lebih lima abad (3 SM-3 M), selanjutnya mempengaruhi banyak pemikir Kristen, baik dalam dunia akademis maupun sikap hidup. Fokus filsafat stoikisme adalah dalam bidang etika. Stoa memiliki perbedaan tajam dengan gagasan intelektual tua lainnya, yaitu epikureanisme dan skeptisisme. Stoikisme merupakan aliran filsafat yang paling berhasil dan sangat berpengaruh dalam aliran Filsafat Yunani Kuno karena relevansinya terhadap sikap manusia dan sistem pemerintahan saat itu.
rdf:langString
Stoicism is a school of Hellenistic philosophy founded by Zeno of Citium in Athens in the early 3rd century BCE. It is a philosophy of personal virtue ethics informed by its system of logic and its views on the natural world, asserting that the practice of virtue is both necessary and sufficient to achieve eudaimonia (happiness, lit. 'good spiritedness'): one flourishes by living an ethical life. The Stoics identified the path to eudaimonia with a life spent practicing the cardinal virtues and living in accordance with nature. The Stoics are especially known for teaching that "virtue is the only good" for human beings, and that external things, such as health, wealth, and pleasure, are not good or bad in themselves (adiaphora) but have value as "material for virtue to act upon". Alongside Aristotelian ethics, the Stoic tradition forms one of the major founding approaches to virtue ethics. The Stoics also held that certain destructive emotions resulted from errors of judgment, and they believed people should aim to maintain a will (called prohairesis) that is "in accordance with nature". Because of this, the Stoics thought the best indication of an individual's philosophy was not what a person said but how a person behaved. To live a good life, one had to understand the rules of the natural order since they thought everything was rooted in nature. Many Stoics—such as Seneca and Epictetus—emphasized that because "virtue is sufficient for happiness", a sage would be emotionally resilient to misfortune. This belief is similar to the meaning of the phrase "stoic calm", though the phrase does not include the traditional Stoic view that only a sage can be considered truly free and that all moral corruptions are equally vicious. Stoicism flourished throughout the Roman and Greek world until the 3rd century CE, and among its adherents was Emperor Marcus Aurelius. It experienced a decline after Christianity became the state religion in the 4th century CE. Since then, it has seen revivals, notably in the Renaissance (Neostoicism) and in the contemporary era (modern Stoicism).
rdf:langString
Lo stoicismo è una corrente filosofica e spirituale, di impronta razionale, panteista, determinista, e dogmatica, con un forte orientamento etico e tendenzialmente ottimista, fondata intorno al 300 a.C. ad Atene da Zenone di Cizio. La morale stoica risente di quella dei cinici, mentre la fisica si muove su una concezione del cosmo simile a quella di Eraclito. Insieme all'epicureismo e allo scetticismo, lo stoicismo rappresentò una delle maggiori scuole filosofiche dell'età ellenistica. Tale filosofia prende il suo nome dalla Stoà Pecìle di Atene o «portico dipinto» (in greco antico: στοὰ ποικίλη, Stoà poikílē) dove Zenone impartiva le sue lezioni. Gli stoici sostenevano le virtù dell'autocontrollo e del distacco dalle cose terrene, portate all'estremo nell'ideale dell'atarassia, come mezzi per raggiungere l'integrità morale e intellettuale. Nell'ideale stoico è il dominio sulle passioni o apatìa che permette allo spirito il raggiungimento della saggezza. Riuscire è un compito individuale, e scaturisce dalla capacità del saggio di disfarsi delle idee e dei condizionamenti che la società in cui vive gli ha impresso. Lo stoico tuttavia non disprezza la compagnia degli altri uomini e l'aiuto ai più bisognosi è una pratica raccomandata. Per la loro concezione fatalistica dell'universo, che prevedeva la realizzazione di un piano universale razionale perfetto, insito nell'ordine della natura, il termine "stoico" nel linguaggio popolare indica ancora oggi una persona che sopporta coraggiosamente le sofferenze e i disagi. Lo stoicismo fu abbracciato da numerosi filosofi e uomini di stato, sia greci sia romani, fondendosi presso questi ultimi con le tradizionali virtù romane di dignità e comportamento. Il disprezzo per le ricchezze e la gloria mondana la resero una filosofia adottata sia da imperatori (come Marco Aurelio, autore dei Colloqui con sé stesso) che da schiavi (come il liberto Epitteto). Cleante, Crisippo, Seneca, Catone Uticense, Marco Giunio Bruto, Anneo Cornuto, Plinio il vecchio, Quinto Giunio Rustico e Persio furono importanti personalità della scuola stoica, alla quale si ispirò anche Cicerone.
rdf:langString
스토아 학파(Stoicism)는 그리스 로마 철학의 한 학파이다. 스토아(στοά)란 원래 전방을 기둥으로, 후방을 벽으로 둘러싼 고대 그리스 여러 도시에 있어서의 일종의 공공건축(公共建築)을 의미하는데 이 학파의 창시자 제논이 아테네의 한 '주랑(柱廊)'(스토아)에서 강의를 한 데서 연유하여 이 말이 학파 전체를 나타내는 명칭으로 쓰이게 되었다.
rdf:langString
ストア派（ストアは、希: Στωικισμός、英: Stoicism、ストイシズム）は、ヘレニズム哲学の一学派で、紀元前3世紀初めの古代ギリシャでゼノンによって始められた。 自らに降りかかる苦難などの運命をいかに克服してゆくかを説く哲学を提唱した。例えば、知者すなわち「道徳的・知的に完全」な人は、判断の誤りから生まれる破壊的な衝動などに苛まされることはない、と説いている。
rdf:langString
De Stoa of het stoïcisme is een filosofische stroming die rond 300 v.Chr. begon in Griekenland en behoort tot de hellenistische filosofieën. De Stoa heeft grote populariteit verworven, vooral binnen het Romeinse Rijk. Filosofisch gezien was de oude Stoa het meest creatief, maar de schrijvers van de jonge Stoa zijn het bekendst: Seneca, Epictetus, en Marcus Aurelius. Dit komt enerzijds doordat van hen volledige werken zijn overgeleverd, terwijl ons van de eersten slechts fragmenten resten. Anderzijds komt dit doordat in de werken van de jonge Stoa het sterkst aansprekende en bekendste deel van de stoïsche filosofie, de levensfilosofie, het meest op de voorgrond treedt. Als kerngedachte geldt binnen de Stoa de opsplitsing van alle zaken en gebeurtenissen in het leven en de wereld in een scherpe tweedeling: namelijk enerzijds het individu en zijn bijhorende emoties, gevoelens en handelingen, die hij tevens volledig onder controle heeft, en anderzijds al de rest dat buiten de wil en het kunnen van het individu valt (zoals het weer, de mening van een ander, de oneerlijkheid van het leven). Volgens de Stoa dient men zich niet negatief te laten veranderen door het tweede: men moet en zelfs mag zich niet slecht voelen over zaken die men niet direct kan veranderen, maar men dient ze te aanvaarden en zelfs te waarderen. De Stoa heeft vele aanhangers, waaronder filosofen als Friedrich Nietzsche, die met zijn uitspraak Amor Fati, Latijn voor Houd van het lot rechtstreeks de tweedeling van de Stoa bevestigt, alsook staatsheren als Keizer Frederik I Barbarossa en president Theodore Roosevelt.
rdf:langString
Stoicyzm – szkoła filozoficzna, która powstała jednocześnie z epikureizmem w końcu IV wieku p.n.e. i przetrwała aż do zamknięcia wszystkich szkół filozoficznych przez cesarza Justyniana w 529 roku. Szkołę tę zapoczątkował w Atenach Zenon z Kition. Do ostatecznej formy doprowadził ją Chryzyp. Szkoła wywarła znaczny wpływ na rozwój chrześcijaństwa, w pewnym stopniu oddziaływała na myśl średniowieczną, odżyła w nowej formie w filozofii nowożytnej, np. u Justusa Lipsiusa, a współcześnie na fali odrodzenia zainteresowania etyką cnót dzięki m.in. pracy Lawrence C. Beckera. Modelem człowieka był mędrzec żyjący w zgodzie z naturą, kierujący się rozumem. Stoicyzm stworzył kompletny system filozoficzny, który w teorii bytu był monistyczny, zasadniczo materialistyczny i deterministyczny, a w teorii poznania skłaniał się ku empiryzmowi, ale najbardziej jest znany ze swojej części etycznej. Etyka stoicka, która większości ludzi kojarzy się ze słowem „stoicyzm”, opiera się na zasadzie osiągania szczęścia przez wewnętrzną dyscyplinę moralną, sumienne spełnianie tych obowiązków, które spadają na nas naturalną koleją rzeczy, oraz odcięcie swoich emocji od zdarzeń zewnętrznych, czyli utrzymywanie stanu spokojnego szczęścia niezależnie od zewnętrznych warunków. Nazwa tej szkoły pochodzi od greckiego słowa „stoa” oznaczającego zasadniczo portyk, czyli rodzaj publicznie dostępnego, krytego miejsca spacerów i spotkań. Pierwsi stoicy spotykali się i prowadzili dysputy w ateńskim budynku zwanym po grecku ἡ στοὰ ἡ ποικίλη (he stoa he poikile – „stoa kolorowa”), gdzie nauczał Zenon z Kition. Stoicyzm był szczególnie popularny i niemal utożsamiany z całą filozofią jako taką w starożytnym Rzymie. Rzymscy filozofowie stoicy nie wnieśli jednak wiele nowego do systemu uformowanego przez Chryzypa. Wśród starożytnych stoików, najbardziej współcześnie znanymi są Seneka, Epiktet i Marek Aureliusz.
rdf:langString
O estoicismo é uma escola de filosofia helenística fundada por Zenão de Cítio na Grécia, em Atenas, no início do Século III a.C.. É uma filosofia de eudaimonia e virtude pessoal, baseada num sistema sustentado pela lógica e pela prática de virtudes cardinais como forma de atingir uma vida ética de acordo com a natureza. Entre as bases estoicas destacam-se o auto-controlo de emoções como via para a apatheia, a indiferença ao prazer e a valorização da virtude. Os estoicos ensinaram que as emoções destrutivas resultavam de erros de julgamento, da relação ativa entre determinismo cósmico e liberdade humana e a crença de que é virtuoso manter uma vontade (chamada prohairesis) que está de acordo com a natureza. Devido a isso, os estoicos apresentaram sua filosofia como um modo de vida e pensavam que a melhor indicação da filosofia de um indivíduo não era o que uma pessoa diz, mas como essa pessoa se comporta. Para viver uma boa vida, era preciso entender as regras da ordem natural, uma vez que ensinavam que tudo estava enraizado na natureza. Mais tarde os estoicos – tais como Sêneca e Epiteto – enfatizaram que, porque "a virtude é suficiente para a felicidade", um sábio era imune ao infortúnio. Essa crença é semelhante ao significado da frase "calma estoica", embora a frase não inclua as visões dos "radicais éticos" estoicos, onde somente um sábio pode ser considerado verdadeiramente livre e que todas as corrupções morais são igualmente perversas. O estoicismo desenvolveu-se como um sistema integrado pela lógica, pela física e pela ética, articuladas por princípios comuns. Foi a ética estoica que teve maior influência no desenvolvimento da tradição filosófica e alguns pensam que chegou a influenciar os primórdios do cristianismo. Desde a sua fundação, a doutrina estoica era popular com seguidores na Grécia romana e por todo o Império Romano, incluindo o imperador romano Marco Aurélio (r. 121–180), até o fechamento de todas as escolas de filosofia pagã em 529 por ordem do imperador Justiniano (r. 527–565), que os percebeu como em desacordo com a fé cristã. O neoestoicismo foi um movimento filosófico sincrético, juntando-se o estoicismo e o cristianismo, influenciado por Justus Lipsius.
rdf:langString
Stoicismen är en filosofisk riktning som grundades omkring år 300 f.Kr. i antikens Grekland av Zenon från Kition. Stoicismen var en populär filosofi under antiken. Eftersom stoikerna i det offentliga höll till i en stoa (namnet "stoicism" kommer därifrån), kunde de samla en betydligt bredare publik än vad de mer "akademiska" filosofiska riktningarna förmådde. Endast fragment finns bevarade från de tidiga stoikerna, men flera av dem omnämns i verk av bland andra Cicero och Diogenes Laertios. Bland de stoiker vars verk är mer välbevarade finns de romerska stoikerna Marcus Aurelius, Epiktetos (genom hans lärjunge Arrianos) och Seneca den yngre. Stoicismen fick senare ett starkt inflytande över bland annat kristendomens utveckling, och under modern tid har intresset för stoicismen ökat, även utanför akademierna. De antika stoikerna skrev om allt från grammatik till fysik, men de ansåg att alla filosofiska ämnesområden tjänade ett och samma syfte: att förändra människors sätt att leva. Vidare menar stoikerna att alla filosofiska ämnesområden är lika viktiga. De liknade filosofin vid ett djur, eller ett ägg, där varje liten beståndsdel är avgörande för att helheten ska hålla samman och fungera. Det högsta målet är arete, som vanligen översätts till "dygd", men också kan översättas till "excellens" eller "fulländad förnuftighet". De menar att dygd är det enda som är "gott" eller "bra", det enda som ger verklig eudaimonia (ett övergripande och bestående själsligt välmående) och det enda som utvecklar och bevarar förnuftet till fullo. Deras etik utgår från vad de ansåg vara "i enlighet med naturen". Vad gäller människor, innebär detta först och främst att bevara och främja rationaliteten. De menade att rationaliteten är av omätbart högre värde än den primitiva överlevnaden, så till den grad att de ansåg det vara bättre att dö än att gå emot sina rationella principer. Vidare menade de att det enda sättet att bevara och främja rationaliteten är att sträva efter dygd, som kan åstadkommas oberoende av livsomständigheterna. Den dygdige är lika nöjd med tillvaron oavsett om denne är en slav som torteras (dygd är det enda som ger verklig eudaimonia; dygd är oberoende av yttre omständigheter), eller en kung som lever i lyx. Trots stoikernas uppmanande till jämnmod och acceptans inför allt som sker, förespråkade de varken passivitet eller likgiltighet. De trodde starkt på att människan (av sin natur) har plikter att utföra, såsom plikter gentemot sina medmänniskor (och kosmos), sitt land, sin familj, och så vidare. Vad gäller känslor hade de en utförlig filosofi vars grund vilade på en uppdelning mellan "rationella" och "irrationella" känslor (likgiltighet skulle innebära avsaknad av alla känslor, vilket stoikerna alltså inte strävade efter). Stoikerna ansåg att kosmos är ett medvetet, runt och gudomligt djur som omges av oändligt tomrum. De menade att "Gud" finns inom allt och alla (de var således panteister), och att förnuftet är den gudomliga delen hos människan. Vidare menade de att allting som sker i universum är förutbestämt, men att människan samtidigt ändå har en fri vilja (en filosofisk uppfattning som kallas kompatibilism). De ansåg dessutom att kosmos ordning är av högre värde än den enskilda individen. Marcus Aurelius har skrivit: "gläd dig åt allt som sker, om det så tycks dig aldrig så bittert¸ ty det leder ju till målet: världens hälsa och Zeus framgång i sitt verk". Krysippos till och med önskade att bli sjuk, om han visste att det var hans öde att insjukna.
rdf:langString
Стоици́зм — философская школа, возникшая в Афинах ок. 300 г. до н. э. во времена раннего эллинизма и сохранившая влияние вплоть до конца античного мира. Именование получила по названию Расписной стои, где основатель стоицизма Зенон Китийский впервые самостоятельно выступил в качестве учителя. В истории стоицизма различают три главных периода: Древняя (Старшая) Стоя (конец IV века до н. э. — середина II века до н. э.), Средняя (II—I века до н. э.), Новая (I—III века н. э.). Наиболее известны в наше время из представителей Древней Стои Зенон Китийский, Клеанф и Хрисипп, на перечне сочинений которого соответствующий фрагмент труда Диогена Лаэртского обрывается. Стоицизм процветал во всём римском и греческом мире до III века нашей эры. Видными представителями стоицизма в Древнем Риме были Луций Анней Сенека, Эпиктет и император Марк Аврелий. Стоицизм пережил упадок после того, как христианство стало государственной религией в IV веке нашей эры. С тех пор он пережил пробуждения, особенно в эпоху Возрождения (неостоицизм) и в современную эпоху (современный стоицизм). В переносном смысле стоицизм — твёрдость и мужество в жизненных испытаниях.
rdf:langString
斯多葛主義（英語：Stoicism）是季蒂昂的芝诺於西元前3世紀早期在雅典創立的希腊化哲学流派。该流派关注个人与德性伦理，借助自身的世界观与逻辑体系，它主张德行的实践是达成幸福——享受一种道德的生活——的必要且充分条件。斯多葛主義认为，通往幸福的路途需实践枢德，并遵循。 斯多葛主义最著名的教诲是“美德是唯一的善”，而那些外部事物，诸如健康、财富、愉悦等，本身不存在善与恶的区分（道德中性），而是“为美德行动提供材料”。斯多葛主义与一起，为德性倫理學建立了基础。 斯多葛主义认为，部分恶的情绪来源于个人的错误判断，它主张人们应当保有一种“遵循自然”作出“”的意愿。因此，斯多葛主义评判个人哲学的标准不是依据他的言论，而是取决于他的行动。 为达成一种好的生活，人应当首先理解自然状态，因为一切事物都根植于自然。 许多斯多葛主义哲学家，例如塞內卡和愛比克泰德，他们强调“德性足以达成幸福”，拥有高尚德性的能抵御不幸的情绪，这种说法类似于“斯多葛式冷静（stoic calm）”。 芝诺在雅典時常「在門廊」（希臘語發音為斯多噶）講學，傳人有克雷安德與克呂西普；在羅馬帝國，代表思想家有塞內卡、愛比克泰德，以及罗马皇帝馬爾庫斯·奧列里烏斯。自公元4世纪基督教成为罗马帝国国教后，斯多葛主义开始衰落。自那时起，该哲学流派有过多次复兴，包括文艺复兴时期的以及现今的。
rdf:langString
Стоїци́зм — вчення однієї з найвпливовіших філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н. е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкіле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик», «розписна стоя»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив як самостійний учитель. Стоїки вважали логіку, фізику та етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка — садова огорожа, фізика — фруктове (фруктові) дерево (дерева), а етика — плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками. Стоїцизм був впливовим філософським напрямком від епохи раннього еллінізму аж до кінця античного світу. Свій вплив ця школа залишала і на подальші філософські епохи. У межах стоїцизму встановлюється розрізнення трьох основних галузей філософського знання: вчення про природу (фізика), вчення про пізнання та мислення (логіка) і вчення про належне життя (етика). Світ розглядався в стоїцизмі як організоване ціле, пройняте животворним логосом, який виступає іманентною породжувальною силою і законом, що скеровує світовий розвиток. Останній мислиться як циклічний процес із періодичними спалахами світового вогню, виявленнями творчого Бога-Логоса. Душа людини розглядалася як частина світової душі; після смерті вона відділяється від тіла і втрачає особистісні ознаки. Через прилученість усіх людей до Логоса вони є громадянами єдиної світової держави — «космополісу». Але вони мають брати участь і в громадському житті реальних держав — якщо тільки це не змушує їх до аморальних вчинків. За неможливості жити й діяти розумно і морально вважається виправданим самогубство. Головною метою людини проголошується доброчесне життя у згоді з природою, Логосом. Ідеал стоїцизму — мудрець, що досяг душевної незворушності (атараксії) і завжди діє у згоді із природним законом, відповідно до накреслень долі. Надалі поняттям «стоїцизм» стали позначати моральну позицію, котра передбачає витриманість, стійкість, суворе дотримання моральних вимог, незалежно від сподівань на винагороду (щастя), гідну поведінку за будь-яких обставин. Стоїцизм має шестивікову історію, він виник в трагічний для греків період розпаду поліса і здійснив значний вплив на формування ідеології християнства. Стоїцизм, поєднуючи принципи філософів різних течій, сформував своє зібране вчення, яке було за формою релігією, тільки без бога, тому система цінностей стоїків легко увійшли до моделі нової релігії. Гімн моральному образу думок та вчинків, проголошений Стоєю, підготував основу для виникнення християнської формули, яка полягала в тому, що людина лише тоді отримає щастя, коли буде шанувати доброчесність. Завдяки християнству ідеї стоїків проникли й в філософію Нового часу. Ідеї стоїків про свободу, загальне благо та цінності людської особистості, звучать по-сучасному. Через слабку вивченість епохи еллінізму була поширена думка про філософію цього періоду як про занепалу та еклектичну. Новіші праці з історії епохи еллінізму відтулили завісу і дозволили говорити про цей час, як про дуже складний, але й не менш цікавий, якому характерний багатогранний розвиток економіки та культури.
rdf:langString
no
rdf:langString
yes
rdf:langString
yes
xsd:nonNegativeInteger
54422
