Stability of the Solar System
http://dbpedia.org/resource/Stability_of_the_Solar_System an entity of type: Thing
太阳系稳定性是一个天文学中的热门课题。虽然几乎所有的预测都表明，在未来的数十亿年内没有行星会相互碰撞或脱离太阳系且地球是相对稳定的，但太阳系的确是一个混沌系统。 自从1687年牛顿提出万有引力定律以来，数学家和天文学家们已经找到了一些关于行星稳定运动的证据，这些探索引领了不少数学的发展，其中几个连续的“证明了”太阳系的稳定性。
rdf:langString
استقرار النظام الشمسي هو موضوع خاص بالكثير من التحقيق في علم الفلك. على الرغم من أن الكواكب كانت مستقرة عندما لوحظ ذلك تاريخيا، وسيكون في المدى القصير، ضعف تأثير الجاذبية بين واحد وآخر يمكن أن تضيف ما يصل بطرق غير متوقعة. لهذا السبب (ضمن العديد من الأسباب) أُنشئ النظام الشمسي ليكون فوضويا، وحتى النماذج الأكثر دقة الطويلة الأجل للحركة المدارية من النظام الشمسي غير صالحة على مدى أكثر من بضعة عشرات الملايين من السنين.
rdf:langString
L'estabilitat del sistema solar és un tema de molta investigació en astronomia. Tot i que històricament els planetes s'han mantingut estables, i serà en el curt termini, la debilitat dels seus efectes gravitatoris sobre els altres poden sumar les de forma impredictible.Per aquesta raó (entre d'altres) el Sistema solar se’n diu que és caòtic, i fins i tot els models més precisos a llarg termini per al moviment orbital del Sistema Solar no són vàlids durant més d'unes poques desenes de milions d'anys.
rdf:langString
La estabilidad del sistema solar es una cuestión objeto de numerosas investigaciones en astronomía. Aunque los planetas han permanecido estables desde que son históricamente observados (un plazo muy corto en términos astronómicos), los efectos gravitacionales de unos sobre otros (por aparentemente débiles que parezcan) pueden a muy largo plazo alterar de manera imprevisible su comportamiento.
rdf:langString
The stability of the Solar System is a subject of much inquiry in astronomy. Though the planets have been stable when historically observed, and will be in the short term, their weak gravitational effects on one another can add up in unpredictable ways. For this reason (among others), the Solar System is chaotic in the technical sense of mathematical chaos theory, and even the most precise long-term models for the orbital motion of the Solar System are not valid over more than a few tens of millions of years.
rdf:langString
La stabilità del sistema solare è oggetto di molte ricerche in astronomia. Sebbene i pianeti siano stabili da quando sono stati osservati in epoca storica, e lo saranno anche a breve termine, i loro deboli effetti gravitazionali reciproci possono sommarsi in modi imprevedibili. Per questo motivo (tra gli altri) il sistema solare è caotico nel senso tecnico della teoria del caos matematico, e anche i più precisi modelli a lungo termine per simulare il movimento orbitale del sistema solare non sono validi per più di qualche decina di milioni di anni.
rdf:langString
A estabilidade do sistema solar é um tema de muita investigação em astronomia. Embora os planetas têm sido estáveis historicamente, e ainda serão, a curto prazo, os seus efeitos gravitacionais fracos uns sobre os outros podem acrescentar-se de formas imprevisíveis. Por este motivo (entre outros) o sistema solar é estabelecido como sendo caótico, e até mesmo os modelos mais precisos de longo prazo para os movimentos orbitais do sistema solar não são válidos durante mais que algumas dezenas de milhões de anos.
rdf:langString
Завдання розрахунку поведінки системи гравітаційно взаємодіючих тіл, якщо їх кількість понад 2, в загальному випадку не має аналітичного розв'яку, тобто немає такої формули, у яку можна підставити час і отримати координати тіл. (Див. Задача трьох тіл.) Основні напрями, в яких можна досліджувати системи з трьох і більше тіл — це отримання рішень чисельними методами і вивчення стійкості руху. Рух вважається нестійким, якщо близькі траєкторії з часом розходяться як завгодно далеко (див. ). Пізніше значний внесок у розвиток КАМ-теорії внесли і інші математики, зокрема, .
rdf:langString
Задача оценки устойчивости Солнечной системы — одна из старейших качественных задач небесной механики. В рамках ньютоновой теории тяготения система двух тел стабильна, но уже в системе трёх тел возможно движение, приводящее, например, к выбрасыванию одного из тел системы. Помимо этого, планеты Солнечной системы имеют конечные размеры, и могут сталкиваться между собой при близком прохождении. Современный анализ показывает, что Солнечная система, вероятно, стабильна относительно выброса планет, но нестабильна относительно их столкновений, однако характерное время столкновений планет сопоставимо с возрастом Солнечной системы. Частичным подтверждением этого вывода являются данные палеореконструкции климата и продолжительности года на Земле по геологическим и палеонтологическим данным.
rdf:langString
rdf:langString
استقرار النظام الشمسي
rdf:langString
Estabilitat del sistema solar
rdf:langString
Estabilidad del sistema solar
rdf:langString
Stabilità del sistema solare
rdf:langString
Estabilidade do sistema solar
rdf:langString
Stability of the Solar System
rdf:langString
Устойчивость Солнечной системы
rdf:langString
太阳系稳定性问题
rdf:langString
Стійкість Сонячної системи
xsd:integer
18412841
xsd:integer
1119630704
rdf:langString
استقرار النظام الشمسي هو موضوع خاص بالكثير من التحقيق في علم الفلك. على الرغم من أن الكواكب كانت مستقرة عندما لوحظ ذلك تاريخيا، وسيكون في المدى القصير، ضعف تأثير الجاذبية بين واحد وآخر يمكن أن تضيف ما يصل بطرق غير متوقعة. لهذا السبب (ضمن العديد من الأسباب) أُنشئ النظام الشمسي ليكون فوضويا، وحتى النماذج الأكثر دقة الطويلة الأجل للحركة المدارية من النظام الشمسي غير صالحة على مدى أكثر من بضعة عشرات الملايين من السنين. النظام الشمسي مستقرا من الناحية الإنسانية، وأبعد من ذلك، بالنظر إلى أن أيا من الكواكب سوف تتصادم مع بعضها البعض أو يمكن إخراجها من هذا النظام في السنوات المليار القليلة المقبلة، وسوف يستقر مدار الأرض نسبيا. منذ قانون نيوتن للجاذبية (1687)، بحث علماء الرياضيات والفلك (مثل لابلاس، لاغرانج، غاوس، بوانكاريه، كولموجوروف، فلاديمير ارنولد ويورغن موسر) عن دليل على استقرار حركات الكواكب، وأدى هذا المسعى إلى العديد من التطورات الرياضية، والعديد من ال«بروفات» المتتالية لاستقرار النظام الشمسي.
rdf:langString
L'estabilitat del sistema solar és un tema de molta investigació en astronomia. Tot i que històricament els planetes s'han mantingut estables, i serà en el curt termini, la debilitat dels seus efectes gravitatoris sobre els altres poden sumar les de forma impredictible.Per aquesta raó (entre d'altres) el Sistema solar se’n diu que és caòtic, i fins i tot els models més precisos a llarg termini per al moviment orbital del Sistema Solar no són vàlids durant més d'unes poques desenes de milions d'anys. El Sistema Solar és estable en termes humans, en què cap dels planetes es xoquen entre si o ser expulsat del sistema en els propers mil milions d'anys, i l'òrbita de la Terra serà relativament estable. Atès que llei de la gravitació universal de Newton (1687), els matemàtics i astrònoms (com Laplace, Lagrange, Gauss, Poincaré, Kolmogórov, Vladimir Arnold i Jürgen Moser) han buscat 'proves' de l'estabilitat dels moviments planetaris, i aquesta recerca ha portat a molts desenvolupaments matemàtics, i diverses "proves" successives d'estabilitat per al Sistema Solar.
rdf:langString
La estabilidad del sistema solar es una cuestión objeto de numerosas investigaciones en astronomía. Aunque los planetas han permanecido estables desde que son históricamente observados (un plazo muy corto en términos astronómicos), los efectos gravitacionales de unos sobre otros (por aparentemente débiles que parezcan) pueden a muy largo plazo alterar de manera imprevisible su comportamiento. Por esta razón, se considera que el sistema solar (entre otros sistemas) tiene un comportamiento potencialmente caótico, e incluso los más precisos modelos a largo plazo de sus movimientos orbitales, no son válidos para más de unas cuantas decenas de millones de años. El sistema solar es estable en períodos muy superiores a la duración de una vida humana, dándose por sentado que ninguno de los planetas va a colisionar con otro o va a ser expulsado del sistema en unos pocos centenares de millones de años, y en consecuencia se considera que la órbita de la Tierra es estable en términos relativos.
rdf:langString
The stability of the Solar System is a subject of much inquiry in astronomy. Though the planets have been stable when historically observed, and will be in the short term, their weak gravitational effects on one another can add up in unpredictable ways. For this reason (among others), the Solar System is chaotic in the technical sense of mathematical chaos theory, and even the most precise long-term models for the orbital motion of the Solar System are not valid over more than a few tens of millions of years. The Solar System is stable in human terms, and far beyond, given that it is unlikely any of the planets will collide with each other or be ejected from the system in the next few billion years, and that Earth's orbit will be relatively stable. Since Newton's law of gravitation (1687), mathematicians and astronomers (such as Pierre-Simon Laplace, Joseph Louis Lagrange, Carl Friedrich Gauss, Henri Poincaré, Andrey Kolmogorov, Vladimir Arnold, and Jürgen Moser) have searched for evidence for the stability of the planetary motions, and this quest led to many mathematical developments and several successive "proofs" of stability of the Solar System.
rdf:langString
La stabilità del sistema solare è oggetto di molte ricerche in astronomia. Sebbene i pianeti siano stabili da quando sono stati osservati in epoca storica, e lo saranno anche a breve termine, i loro deboli effetti gravitazionali reciproci possono sommarsi in modi imprevedibili. Per questo motivo (tra gli altri) il sistema solare è caotico nel senso tecnico della teoria del caos matematico, e anche i più precisi modelli a lungo termine per simulare il movimento orbitale del sistema solare non sono validi per più di qualche decina di milioni di anni. Il sistema solare è stabile in termini umani, e molto oltre, dato che è improbabile che uno qualunque dei pianeti entri in collisione con un altro o venga espulso dal sistema nei prossimi miliardi di anni, e anche l'orbita terrestre sarà relativamente stabile. Dalla legge di gravitazione di Newton (1687), matematici e astronomi (come Pierre-Simon Laplace, Joseph Louis Lagrange, Carl Friedrich Gauss, Henri Poincaré, Andrey Kolmogorov, Vladimir Arnold e Jürgen Moser) hanno cercato prove della stabilità dei moti planetari, e questa ricerca ha portato a molti sviluppi matematici e diverse "prove" successive di stabilità del sistema solare.
rdf:langString
A estabilidade do sistema solar é um tema de muita investigação em astronomia. Embora os planetas têm sido estáveis historicamente, e ainda serão, a curto prazo, os seus efeitos gravitacionais fracos uns sobre os outros podem acrescentar-se de formas imprevisíveis. Por este motivo (entre outros) o sistema solar é estabelecido como sendo caótico, e até mesmo os modelos mais precisos de longo prazo para os movimentos orbitais do sistema solar não são válidos durante mais que algumas dezenas de milhões de anos. O sistema solar é estável em termos humanos, no que nenhum dos planetas colidem uns com os outros ou serão ejetados do sistema nos próximos bilhões de anos, e a órbita da Terra irá manter-se relativamente estável. Desde a lei de Newton da gravitação (1687), matemáticos e astrônomos (tais como Laplace, Lagrange, Gauss, Poincaré, Kolmogorov, Vladimir Arnold e Jürgen Moser) tem procurado por evidências pela estabilidade do movimentos planetários, e essa busca levou a muitos desenvolvimentos matemáticos, e vários sucessivos "demonstrações" de estabilidade do sistema solar.
rdf:langString
Задача оценки устойчивости Солнечной системы — одна из старейших качественных задач небесной механики. В рамках ньютоновой теории тяготения система двух тел стабильна, но уже в системе трёх тел возможно движение, приводящее, например, к выбрасыванию одного из тел системы. Помимо этого, планеты Солнечной системы имеют конечные размеры, и могут сталкиваться между собой при близком прохождении. Современный анализ показывает, что Солнечная система, вероятно, стабильна относительно выброса планет, но нестабильна относительно их столкновений, однако характерное время столкновений планет сопоставимо с возрастом Солнечной системы. Частичным подтверждением этого вывода являются данные палеореконструкции климата и продолжительности года на Земле по геологическим и палеонтологическим данным. В рамках общей теории относительности из-за гравитационного излучения система любого количества тел в конце концов соберётся в одно единое тело. Однако характерное время такого слияния в случае Солнечной системы на много порядков превышает её возраст (см. Временная шкала далёкого будущего). Кроме того, эффект уменьшения больших полуосей орбит планет из-за гравитационного излучения нивелируется их увеличением из-за уменьшения массы Солнца.
rdf:langString
太阳系稳定性是一个天文学中的热门课题。虽然几乎所有的预测都表明，在未来的数十亿年内没有行星会相互碰撞或脱离太阳系且地球是相对稳定的，但太阳系的确是一个混沌系统。 自从1687年牛顿提出万有引力定律以来，数学家和天文学家们已经找到了一些关于行星稳定运动的证据，这些探索引领了不少数学的发展，其中几个连续的“证明了”太阳系的稳定性。
rdf:langString
Завдання розрахунку поведінки системи гравітаційно взаємодіючих тіл, якщо їх кількість понад 2, в загальному випадку не має аналітичного розв'яку, тобто немає такої формули, у яку можна підставити час і отримати координати тіл. (Див. Задача трьох тіл.) Основні напрями, в яких можна досліджувати системи з трьох і більше тіл — це отримання рішень чисельними методами і вивчення стійкості руху. Рух вважається нестійким, якщо близькі траєкторії з часом розходяться як завгодно далеко (див. ). Проблема стійкості Сонячної системи почала цікавити вчених відразу після відкриття закону всесвітнього тяжіння. Перше дослідження в цій області належить автору терміна «небесна механіка» П'єру Лапласу. У 1773 році він довів теорему приблизно наступного змісту: «Якщо рух планет відбувається в одному напрямку, їх маси одного порядку, ексцентриситети і нахили малі, а великі півосі відчувають лише невеликі коливання щодо середнього положення, то ексцентриситети і нахили орбіт залишатимуться малими на розглянутому інтервалі». Тобто при зазначених, вкрай обмежених умовах, Сонячна система була б стабільною. Інша значна спроба довести стабільність або нестійкість Сонячної системи була зроблена А.М. Колмогоровим, В.І. Арнольдом та Ю. Мозером в 60-х роках XX століття (так звана КАМ-теорія). Ними було доведено приблизно наступного змісту: «Якщо маси планет досить малі, ексцентриситети і нахили орбіт малі, то для більшості початкових умов (виключаючи резонансні і близькі до них) рух буде умовно-періодичним, ексцентриситети і нахили залишатимуться малими, а великі півосі будуть вічно коливатися поблизу своїх початкових значень». У сонячній системі є резонанси, і теорема відноситься тільки до системи з трьох тіл. Пізніше значний внесок у розвиток КАМ-теорії внесли і інші математики, зокрема, .
xsd:nonNegativeInteger
17836
