Pietro IV Candiano

http://dbpedia.org/resource/Pietro_IV_Candiano an entity of type: Thing

Ο Πιέτρο Δ΄ Καντιάνο (ιταλικά: Pietro IV Candiano, πέθανε στις 11 Αυγούστου 976), ο 22ος παραδοσιακά και 20ος ιστορικά Δόγης της Βενετίας (959 - 976) ήταν μεγαλύτερος γιος του Πιέτρο Γ΄ Καντιάνο και της Ριχίλδης Καντιάνο. Ο Πιέτρο Δ΄ είχε συμβασιλεύσει με τον πατέρα του που τον είχε επιλέξει διάδοχο. Ο πατέρας του προσπάθησε να δημιουργήσει κληρονομική μοναρχία στη Βενετία και προκάλεσε την οργή του λαού της πόλης που επιχείρησε να τον θανατώσει. Ο Πιέτρο Δ΄ έσωσε τον πατέρα του, τον φυγάδευσε με μια ομάδα οπαδών του στον Γκυ της Ιβρέας, εκείνος με τη σειρά του τον έστειλε στον δικό του πατέρα Βασιλιά της Ιταλίας Βερεγγάριο Β΄. rdf:langString
Pietro IV Candiano (fall. en 976) fue el vigésimo segundo (tradicional) o vigésimo (histórica) dux de Venecia desde 959 hasta su muerte. Era el hijo mayor de Pedro III Candiano, con quien co-reinó y que fue elegido para la sucesión. rdf:langString
Pietro IV Candiano est le 22e doge de Venise élu en 959. rdf:langString
Pietro IV Candiano (925–976) was the twenty-second (traditional) or twentieth (historical) doge of Venice from 959 to his death. He was the eldest son of Pietro III Candiano, with whom he co-reigned and whom he was elected to succeed. rdf:langString
Pietro IV Candiano adalah Doge Republik Venesia. Doge sendiri adalah jabatan yang dipegang oleh pemimpin Republik Venesia pada masa lampau. Ia mulai menjabat pada tahun 959. Masa kekuasaannya sebagai Doge Venesia kemudian berakhir pada tahun 976. rdf:langString
Pietro IV Candiano (... – Venezia, 11 agosto 976) è stato un politico italiano, 22º doge del Ducato di Venezia dal 959 circa fino alla sua morte. rdf:langString
Pietro IV Candiano (zm. 11 czerwca 976) – doża Wenecji od 959 do 976. rdf:langString
Pietro IV Candiano, född okänt år, död 976, var en venetiansk doge. Han var regerande doge av Venedig 959–976. rdf:langString
Pietro IV. Candiano, in den zeitlich näheren Quellen Petrus Candianus († 11. August 976 in Venedig), war nach der traditionellen, vom Staat gesteuerten Geschichtsschreibung der Republik Venedig ihr 22. Doge. Zunächst wurde er Mitdoge seines gleichnamigen Vaters, doch kam es zwischen den beiden zu Streitigkeiten, dann zu Kämpfen ihrer Fraktionen in der Stadt, an deren Ende der Sohn verbannt wurde. Wenige Monate später starb sein Vater, die Gemeinde hatte geschworen, den Sohn niemals zum Dogen zu wählen. Der Verbannte, der sich einige Monate als Pirat gegen venezianische Kauffahrer betätigt hatte, wurde dennoch ehrenvoll aus Ravenna zurückgeholt und noch im Jahr 959 zum Dogen gewählt. Dabei ließ er als erster Doge das gesamte Volk einen Treueid auf seine Person schwören. Auch ließ er sich ni rdf:langString
П'єтро IV Кандьяно (італ. Pietro IV Candiano) (? — †976) — 22-й дож Венеції. Він був старшим сином П'єтро III Кандьяно, з яким він разом володарював. Один з його перших актів на посаді дожа було засліплення і вигнання єпископа Кастелло, звинуваченого в симонії. У червні 960 він відновив роботу зборів і примусив їх схвалити закон, що забороняє рабську торгівлю. У 966 році П'єтро IV одружується з Вальдрадою, донькою Губерта, Герцога Сполетто, і родича імператора Оттона I Великого. Як родичка короля Італії, Вальдрада принісла йому велике придане, що включало володіння Тревізо, Фріулі і Феррара. rdf:langString
Пьетро IV Кандиано (итал. Pietro IV Candiano); (? — 976, Венеция) — 22-й венецианский дож (959—976). Пьетро IV был взят в соправители своим отцом, дожем Пьетро III Кандиано, однако быстро разошелся с ним. Конфликт между ними перерос в столкновения сторонников, Пьетро IV был схвачен и приговорен к смертной казни, однако по просьбе отца казнь заменили ссылкой. Пьетро IV завербовался наемником в войско Беренгара II, затем возглавил пиратов, заблокировавших устье реки По и захвативших не менее семи венецианских галер. После смерти Пьетро III Кандиано венецианцы выбрали его новым дожем. Через год после избрания Пьетро IV ограничил торговлю рабами. rdf:langString
rdf:langString Pietro IV. Candiano
rdf:langString Πιέτρο Δ΄ Καντιάνο
rdf:langString Pietro IV Candiano
rdf:langString Pietro IV Candiano
rdf:langString Pietro IV Candiano
rdf:langString Pietro IV Candiano
rdf:langString Pietro IV Candiano
rdf:langString Pietro IV Candiano
rdf:langString Кандиано, Пьетро IV
rdf:langString Pietro IV Candiano
rdf:langString П'єтро IV Кандьяно
rdf:langString Pietro IV Candiano
rdf:langString Pietro IV Candiano
rdf:langString Venice
rdf:langString Venice
xsd:integer 6016334
xsd:integer 1101128264
rdf:langString St. Ilario Monastery
xsd:integer 925
xsd:integer 976
rdf:langString Doge of Venice
xsd:integer 22
rdf:langString Giovanniccia, Waldrada
xsd:integer 976
xsd:integer 959
xsd:integer 959
rdf:langString Ο Πιέτρο Δ΄ Καντιάνο (ιταλικά: Pietro IV Candiano, πέθανε στις 11 Αυγούστου 976), ο 22ος παραδοσιακά και 20ος ιστορικά Δόγης της Βενετίας (959 - 976) ήταν μεγαλύτερος γιος του Πιέτρο Γ΄ Καντιάνο και της Ριχίλδης Καντιάνο. Ο Πιέτρο Δ΄ είχε συμβασιλεύσει με τον πατέρα του που τον είχε επιλέξει διάδοχο. Ο πατέρας του προσπάθησε να δημιουργήσει κληρονομική μοναρχία στη Βενετία και προκάλεσε την οργή του λαού της πόλης που επιχείρησε να τον θανατώσει. Ο Πιέτρο Δ΄ έσωσε τον πατέρα του, τον φυγάδευσε με μια ομάδα οπαδών του στον Γκυ της Ιβρέας, εκείνος με τη σειρά του τον έστειλε στον δικό του πατέρα Βασιλιά της Ιταλίας Βερεγγάριο Β΄.
rdf:langString Pietro IV. Candiano, in den zeitlich näheren Quellen Petrus Candianus († 11. August 976 in Venedig), war nach der traditionellen, vom Staat gesteuerten Geschichtsschreibung der Republik Venedig ihr 22. Doge. Zunächst wurde er Mitdoge seines gleichnamigen Vaters, doch kam es zwischen den beiden zu Streitigkeiten, dann zu Kämpfen ihrer Fraktionen in der Stadt, an deren Ende der Sohn verbannt wurde. Wenige Monate später starb sein Vater, die Gemeinde hatte geschworen, den Sohn niemals zum Dogen zu wählen. Der Verbannte, der sich einige Monate als Pirat gegen venezianische Kauffahrer betätigt hatte, wurde dennoch ehrenvoll aus Ravenna zurückgeholt und noch im Jahr 959 zum Dogen gewählt. Dabei ließ er als erster Doge das gesamte Volk einen Treueid auf seine Person schwören. Auch ließ er sich nicht mehr nur als dux bezeichnen, sondern auch als princeps. Er regierte bis zu seinem Sturz im Jahr 976. Petrus IV. Candianus nutzte die zersplitterten Machtverhältnisse in Oberitalien, lehnte sich dann aber an die dort neu auftretende Großmacht, nämlich an die römisch-deutschen Kaiser Otto I. und Otto II. an. Er verstieß seine erste Frau Johanna – jedenfalls wurde sie Äbtissin – und erwarb durch die Ehe mit einer Lombardin namens Waldrada, einer Verwandten Ottos I., umfangreiche Güter. Jüngst wurde die Frage aufgeworfen, ob der Doge nicht versucht habe, sich auf diese Weise außerhalb der Lagune von Venedig ein eigenes Territorium zu schaffen. Die Güter zogen den Dogen in bewaffnete Konflikte auf Reichsboden. Wie das Römisch-deutsche Reich, so trat zu dieser Zeit auch Byzanz, zu dem Venedig formal immer noch gehörte, wieder stärker in Erscheinung. Dessen Kaiser Johannes Tzimiskes untersagte den Venezianern unter Gewaltandrohung Handelskontakte zu den Sarazenen mit kriegsrelevanten Gütern. Petrus wurde 976 trotz kaiserlicher Unterstützung in einem Aufstand mitsamt seinem kleinen Sohn ermordet, womit der Jahrzehnte währende Versuch scheiterte, eine Dynastie der Candiano zu etablieren. Dabei stellten die Candiano zwischen 887 und 979 fünf Dogen. Petrus IV. war der vorletzte aus der Reihe der Candiano-Dogen, die die Particiaco-„Dynastie“ abgelöst hatten. Petrus war der Urenkel des ersten Dogen dieser Familie, der letzte Candiano-Doge war Vitale Candiano († 979), der allerdings nur wenig mehr als ein Jahr herrschte. Seine Herrschaft erwies aber, dass es keineswegs zu einer vollständigen Entmachtung der Familie des 976 getöteten Dogen gekommen war. Marina Candiano, eine Tochter Pietros und seiner ersten Frau Johanna, damit Schwester des Patriarchen Vitale, heiratete den Nachfolger des letzten Candiano auf dem Dogenstuhl. Während des Aufstands gegen Petrus kam es zu einem verheerenden Stadtbrand. In dessen Verlauf wurde neben der Markuskirche und angeblich mehr als 300 Häusern auch das Archiv vollständig vernichtet. Dies hat für die Kenntnis der Geschichte Venedigs für die Zeit vor 976 gravierende Folgen. Dass durch Johannes Diaconus nicht nur die älteste venezianische Chronik, die Istoria Veneticorum entstand, sondern diese nur wenige Jahrzehnte nach der Katastrophe abgefasst wurde, ist eine wesentliche Ursache für eine ungewöhnlich dichte Schilderung der Vorgänge.
rdf:langString Pietro IV Candiano (fall. en 976) fue el vigésimo segundo (tradicional) o vigésimo (histórica) dux de Venecia desde 959 hasta su muerte. Era el hijo mayor de Pedro III Candiano, con quien co-reinó y que fue elegido para la sucesión.
rdf:langString Pietro IV Candiano est le 22e doge de Venise élu en 959.
rdf:langString Pietro IV Candiano (925–976) was the twenty-second (traditional) or twentieth (historical) doge of Venice from 959 to his death. He was the eldest son of Pietro III Candiano, with whom he co-reigned and whom he was elected to succeed.
rdf:langString Pietro IV Candiano adalah Doge Republik Venesia. Doge sendiri adalah jabatan yang dipegang oleh pemimpin Republik Venesia pada masa lampau. Ia mulai menjabat pada tahun 959. Masa kekuasaannya sebagai Doge Venesia kemudian berakhir pada tahun 976.
rdf:langString Pietro IV Candiano (... – Venezia, 11 agosto 976) è stato un politico italiano, 22º doge del Ducato di Venezia dal 959 circa fino alla sua morte.
rdf:langString Pietro IV Candiano (zm. 11 czerwca 976) – doża Wenecji od 959 do 976.
rdf:langString Pietro IV Candiano, född okänt år, död 976, var en venetiansk doge. Han var regerande doge av Venedig 959–976.
rdf:langString П'єтро IV Кандьяно (італ. Pietro IV Candiano) (? — †976) — 22-й дож Венеції. Він був старшим сином П'єтро III Кандьяно, з яким він разом володарював. Один з його перших актів на посаді дожа було засліплення і вигнання єпископа Кастелло, звинуваченого в симонії. У червні 960 він відновив роботу зборів і примусив їх схвалити закон, що забороняє рабську торгівлю. З політичних причин П'єтро IV відрікся від своєї першої дружини Джоан, відправивши її до жіночого монастиря Сан-Заккаріа. Він мав двоє дітей від неї: його син Вітале був пізніше обраний дожем а його донька одружена з Трібуно Меммо, майбутнім дожем. У 966 році П'єтро IV одружується з Вальдрадою, донькою Губерта, Герцога Сполетто, і родича імператора Оттона I Великого. Як родичка короля Італії, Вальдрада принісла йому велике придане, що включало володіння Тревізо, Фріулі і Феррара. 2 грудня 967 року П'єтро IV, отримав від імператора відновлення серій комерційних привілеїв для венеціанців взагалі, але й для себе та своєї родини зокрема. Оскільки це зробило тіснішими зв'язки із Західною імперією, це дуже гнівило імператора Сходу Іоанна. Іоанн Цимісхій загрожував війною, якщо венеціанці не зможуть зупинити контрабанду сарацинів, проти яких Іоанн тоді бився відчайдушно на багатьох фронтах. У 971 році П'єтро IV довелося погодитися закінчити торгівлю з мусульманами. У 976 році Оттон I Великий, захисник П'єтро IV, помер. Його наступник, Оттон II Рудий, був зайнятий повстаннями у Німеччині й супротивники П'єтро IV у Венеції знайшли можливість усунути його від влади. Вони замкнули його в герцогському палаці і підпалили його. Проте вогонь перекинувся і на Собор Святого Марка. Незабаром, велика частина міста була у вогні. Дож і його молодий син були вбиті. Вітале, син П'єтро IV, тікає до Саксонії, де він таємно замислює плани дії проти нового дожа.
rdf:langString Пьетро IV Кандиано (итал. Pietro IV Candiano); (? — 976, Венеция) — 22-й венецианский дож (959—976). Пьетро IV был взят в соправители своим отцом, дожем Пьетро III Кандиано, однако быстро разошелся с ним. Конфликт между ними перерос в столкновения сторонников, Пьетро IV был схвачен и приговорен к смертной казни, однако по просьбе отца казнь заменили ссылкой. Пьетро IV завербовался наемником в войско Беренгара II, затем возглавил пиратов, заблокировавших устье реки По и захвативших не менее семи венецианских галер. После смерти Пьетро III Кандиано венецианцы выбрали его новым дожем. Через год после избрания Пьетро IV ограничил торговлю рабами. В личной жизни Пьетро IV, привыкший к роскоши королевских дворов Европы, не хотел следовать венецианским экономным традициям. Он развелся со своей венецианской женой Иоанной, насильно постриг её в монахини. Также он настоял, чтобы их сын Виталий (Vitale Candiano) избрал духовную карьеру (он стал Патриархом Градо в 961 году). Вскоре он женился на Вальдраде, сестре тосканского маркиза, получив огромное приданое в виде земель в Фриули, Тревизо, Адрии и Ферраре. Поскольку земли принадлежали не республике, а лично дожу, то он находился в вассальной зависимости от императора Запада. Пьетро IV сделал своего сына Витале главой патриархии Градо, которой принадлежало большое количество земель вокруг Венеции, тем самым сосредоточив в руках всю светскую и церковную власть. Летом 976 года, когда дож обратился к подданным с просьбой защитить его личные интересы в Ферраре, возмущенные венецианцы напали на дворец. Атака была отбита. Тогда венецианцы, приготовив зажигательную смесь со смолой и получив согласие собственников, подожгли соседние дома, в результате чего пожар охватил дворец дожа и базилику Сан-Марко. Дож пытался спастись через базилику Сан-Марко, но вход был заблокирован венецианцами, которые убили Пьетро IV и его ребенка. Догарессе Вальдраде удалось спастись. Вскоре новый дож дал ей приданое, чтобы не злить германского императора. Тело дожа и его ребенка было вывезено на скотобойню, однако после вмешательства некоего Джованни Градениго, дож и его ребенок были похоронены за пределами Венеции
xsd:nonNegativeInteger 16101

data from the linked data cloud