Mourning ring
http://dbpedia.org/resource/Mourning_ring an entity of type: AnatomicalStructure
A mourning ring is a finger ring worn in memory of someone who has died. It often bears the name and date of death of the person, and possibly an image of them, or a motto. They were usually paid for by the person commemorated, or their heirs, and often specified, along with the list of intended recipients, in wills. Stones mounted on the rings were usually black, and where it could be afforded jet was the preferred option. Otherwise cheaper black materials such as black enamel or vulcanite were used. White enamel was used on occasion particularly where the deceased was a child. It also saw some use when the person being mourned had not married. In some cases a lock of hair of the deceased person would be incorporated into the ring. The use of hair in mourning rings was not as widespread a
rdf:langString
Une bague de deuil est une bague portée en souvenir d'une personne décédée. Elle porte souvent le nom et la date du décès de la personne, et possiblement une image, ou une devise. Les bagues de deuil sont généralement payées par la personne commémorée, ou ses héritiers, et souvent indiquées, avec la liste des destinataires, dans les testaments. Une boucle de cheveux du défunt pouvait également être incorporée dans la bague. Cependant, l'utilisation de cheveux dans les bagues de deuil reste peu répandue, par peur que les cheveux du défunt soient remplacés par ceux d'une autre personne.
rdf:langString
Un anello da lutto è un anello da portare al dito in memoria di qualcuno che è defunto. Solitamente riporta il nome e la data di morte della persona, oppure anche l'immagine o un motto caro al defunto. Solitamente essi venivano realizzati dagli eredi del defunto, ma potevano essere disposti anche per testamento e lasciati pertanto a specifiche persone. Le pietre eventualmente montate su questi anelli erano solitamente di colore scuro come il giaietto, ebanite oppure smalti di colore scuro o neri. Pietre o smalti bianchi venivano utilizzati in occasioni particolari come la morte di un bambino oppure quando la persona scomparsa non era sposata. In alcuni casi una ciocca di capelli della persona defunta potevano essere incorporati nell'anello.
rdf:langString
Жалобний перстень — це кільце, що носять на пам'ять про померлих. Він часто містить ім'я та дату смерті особи, і, можливо, її зображення чи девіз. Вартість перснів зазвичай сплачували оплакувані особи чи їхні спадкоємці; кільця часто зазначалися, разом зі списком одержувачів, у заповітах. У персні вставлялися, як правило, чорні камені, найкращим можливим варіантом був гагат. В іншому випадку використовувалися дешевші чорні матеріали, такі як чорна емаль або ебоніт. Інколи вживалася біла емаль, особливо якщо померлий був дитиною. Персні виготовляли з цього ж матеріалу, коли оплакувана людина була неодружена. У деяких випадках пасмо волосся померлого вставляли в кільце. Використання волосся в жалобних перснях не було поширеним через занепокоєння, що волосся померлого могли замінити на чуже.
rdf:langString
rdf:langString
Bague de deuil
rdf:langString
Anello da lutto
rdf:langString
Mourning ring
rdf:langString
Жалобний перстень
xsd:integer
12577020
xsd:integer
1090203134
rdf:langString
A mourning ring is a finger ring worn in memory of someone who has died. It often bears the name and date of death of the person, and possibly an image of them, or a motto. They were usually paid for by the person commemorated, or their heirs, and often specified, along with the list of intended recipients, in wills. Stones mounted on the rings were usually black, and where it could be afforded jet was the preferred option. Otherwise cheaper black materials such as black enamel or vulcanite were used. White enamel was used on occasion particularly where the deceased was a child. It also saw some use when the person being mourned had not married. In some cases a lock of hair of the deceased person would be incorporated into the ring. The use of hair in mourning rings was not as widespread as it might have been due to concerns that the hair of the deceased would be substituted with other hair. The use of mourning rings dates back to at least the 14th century, although it is only in the 17th century that they clearly separated from more general Memento mori rings. By the mid-18th century jewelers had started to advertise the speed with which such rings could be made. The style largely settled upon was a single small stone with details of the decedent recorded in enamel on the hoop. In the latter half of the 19th century the style shifted towards mass produced rings featuring a photograph mounted on the bezel before the use of mourning rings largely ceased towards the end of the century. Use of mourning rings resurfaced in the 1930s and 1940s in the United States. The rings were made of bakelite and mounted a small picture of the person being mourned. Mourning rings have sometimes been made to mark occasions other than a person's death. In 1793 one was made for William Skirving after he was sentenced to penal transportation.
rdf:langString
Une bague de deuil est une bague portée en souvenir d'une personne décédée. Elle porte souvent le nom et la date du décès de la personne, et possiblement une image, ou une devise. Les bagues de deuil sont généralement payées par la personne commémorée, ou ses héritiers, et souvent indiquées, avec la liste des destinataires, dans les testaments. Les pierres montées sur les bagues étaient généralement noires. Le jais était l'option la plus précieuse. Dans d'autres cas, des matériaux noirs moins coûteux, comme des émaux noirs ou de la , étaient utilisés. On employait occasionnellement l'émail blanc, dans les cas de décès en bas âge, ou de personne décédée avant le mariage. Une boucle de cheveux du défunt pouvait également être incorporée dans la bague. Cependant, l'utilisation de cheveux dans les bagues de deuil reste peu répandue, par peur que les cheveux du défunt soient remplacés par ceux d'une autre personne. L'utilisation de bagues de deuil remonte au moins au XIVe siècle, mais elles ne se distinguent réellement des bagues de type "Memento mori" qu'au milieu du XVIIe siècle. Vers le milieu du XVIIIe siècle, des sources attestent de publicités de joailliers indiquant le temps de conception et de production de ce type de bagues. La forme la plus courante de ces bagues consiste en une petite pierre, entourée d'incrustations d'émaux sur l'anneau présentant des détails de la vie du défunt. Dans la deuxième moitié du XIXe siècle, le style évolue vers des bagues produites en série, présentant la photographie du défunt montée sur le chaton, avant que l'utilisation de bagues de deuil ne diminue largement à la fin du siècle. Elles reviennent à la mode dans les années 1930 et 1940 aux États-Unis. Les bagues étaient en bakélite et présentaient un petit portrait photographique de la personne défunte. Certaines bagues de deuil ont été employées à d'autres occasions que pour marquer la mort d'une personne. En 1793, une bague a par exemple été réalisée pour William Skirving, après sa condamnation au bagne. La présence de bagues de deuil dans le testament de William Shakespeare a été une des sources de contestation pour les anti-stradfordiens dans le cadre de la querelle sur la paternité des œuvres de Shakespeare.
rdf:langString
Un anello da lutto è un anello da portare al dito in memoria di qualcuno che è defunto. Solitamente riporta il nome e la data di morte della persona, oppure anche l'immagine o un motto caro al defunto. Solitamente essi venivano realizzati dagli eredi del defunto, ma potevano essere disposti anche per testamento e lasciati pertanto a specifiche persone. Le pietre eventualmente montate su questi anelli erano solitamente di colore scuro come il giaietto, ebanite oppure smalti di colore scuro o neri. Pietre o smalti bianchi venivano utilizzati in occasioni particolari come la morte di un bambino oppure quando la persona scomparsa non era sposata. In alcuni casi una ciocca di capelli della persona defunta potevano essere incorporati nell'anello. L'uso di anelli da lutto si fa risalire almeno al XIV secolo, anche se solo nel XVII secolo vennero chiaramente separati dai memento mori. Dalla metà del XVIII secolo i gioiellieri iniziarono a produrre canoni comuni e specifici per la realizzazione di questi anelli particolari. Lo stile era quello di un anello con una singola pietra nella parte superiore. Nell'ultima parte del XIX secolo lo stile degli anelli da lutto si fece sempre più piatto, sino a scomparire nell'uso sul finire del secolo. L'uso di anelli da lutto riprese vigore con gli anni '30 e '40 del Novecento negli Stati Uniti. Queti particolari anelli vennero realizzati in bakelite e riportavano piccole fotografie della persona commemorata. Gli anelli da lutto potevano essere realizzati per marcare alcune occasioni tristi nella vita di una persona. Nel 1793, ad esempio, uno di questi anelli venne realizzato in occasione della condanna di alla colonia penale.
rdf:langString
Жалобний перстень — це кільце, що носять на пам'ять про померлих. Він часто містить ім'я та дату смерті особи, і, можливо, її зображення чи девіз. Вартість перснів зазвичай сплачували оплакувані особи чи їхні спадкоємці; кільця часто зазначалися, разом зі списком одержувачів, у заповітах. У персні вставлялися, як правило, чорні камені, найкращим можливим варіантом був гагат. В іншому випадку використовувалися дешевші чорні матеріали, такі як чорна емаль або ебоніт. Інколи вживалася біла емаль, особливо якщо померлий був дитиною. Персні виготовляли з цього ж матеріалу, коли оплакувана людина була неодружена. У деяких випадках пасмо волосся померлого вставляли в кільце. Використання волосся в жалобних перснях не було поширеним через занепокоєння, що волосся померлого могли замінити на чуже. Жалобні персні почали використовувати щонайменш у XIV столітті, хоча вони остаточно відокремилися від більш узагальнених перснів «Memento mori» лише в XVII столітті. Приблизно всередині XVIII століття ювеліри почали рекламувати швидкість, із якою можна було виготовити такі персні. Поширеним зразком був поодинокий маленький камінь із подробицями про померлого, вигравіюваними на ободі. У другій половині XIX століття носили кільця масового виробництва, що мали фотографію, вставлену в гніздо; до кінця сторіччя послуговування жалобними перснями сильно зменшилося. Користання кілець відновилося в 1930-х і 1940-х роках у США. Персні були зроблені з бакеліту; у них вставлялася маленька фотографія людини, яку оплакували. Інколи жалобні персні виготовлялися для відзначення подій, відмінних від смерті людини. У 1793 році такий перстень був виготовлений для Вільяма Скьорвінґа після того, як він був засуджений до заслання на каторгу.
xsd:nonNegativeInteger
5647
