Micropolyphony
http://dbpedia.org/resource/Micropolyphony
Mikropolyphonie bezeichnet in der Musikwissenschaft eine polyphon geführte Satztechnik, bei der die Anzahl der selbständig oder kontrapunktisch geführten, gleichzeitig erklingenden Stimmen bedeutend erhöht ist. Oft wird eine Anzahl von 10 Stimmen überstiegen. Im 20. Jahrhundert vor allem von György Ligeti entwickelt, finden sich in der Musikgeschichte jedoch auch frühere mikropolyphone Werke, etwa bei Thomas Tallis. Aufgrund des hohen klangfarblichen Verschmelzungsgrades der einzelnen Stimmen zählt die Mikropolyphonie zu den musikalisch impressionistischen Satztechniken.
rdf:langString
Mikropolifonio estas polifonia metotekniko, je kiu la nombro de la memstare aŭ kontrapunkte direktitaj, samtempe eksonaj voĉoj estas konsinderinde pligrandigita, pleje je pli ol 10. En la 20-a jarcento disvolvita precipe de György Ligeti, tamen en la troviĝas ankaŭ pli fruaj verkoj mikropoifoniaj, ekz. ĉe Thomas Tallis. Pro la alta grado de sonkolora kunfandiĝo de la unuopaj voĉoj la mikropolifonio apartenas al la muzike impresionismaj metoteknikoj.
rdf:langString
Micropolifonía es un tipo de textura musical del siglo XX que involucra el uso de acordes disonantes sostenidos que lentamente van cambiando con el transcurso del tiempo.
rdf:langString
ミクロポリフォニー(英: micropolyphony、独: Mikropolyphonie)は、作曲技法の一手法。
rdf:langString
Micropolyphony is a kind of polyphonic musical texture developed by György Ligeti which consists of many lines of dense canons moving at different tempos or rhythms, thus resulting in tone clusters vertically. According to David Cope, "micropolyphony resembles cluster chords, but differs in its use of moving rather than static lines"; it is "a simultaneity of different lines, rhythms, and timbres". Differences between micropolyphonic texture and conventional polyphonic texture can be explained by Ligeti's own description:
rdf:langString
La micropolifonia è una tecnica compositiva praticata nella seconda metà del ‘900 nella quale un grande numero di esecutori (almeno una decina) esegue delle parti separate che non hanno lo scopo di essere percepite individualmente, come nella polifonia classica, ma servono a creare degli effetti spaziali (lo stesso elemento imitativo si sposta di voce in voce, di strumento in strumento), timbrici (con la creazione di impasti sonori granulari e mutevoli) oppure effettistici (brusio, ecc.).
rdf:langString
Микрополифония (англ. micropolyphony) — техника полифонической композиции, разработанная Дьёрдем Лигети. Суть и новаторство этой техники состоят в чрезвычайно сжатом расположении голосов по высоте. При этом партитура имеет структуру канона, однако голоса движутся в разных темпах и ритмических рисунках, слагаясь в плотные и непрерывно изменяющиеся кластеры. Наиболее раннее употребление техники встречается во второй части оркестровых «Видений» (1959 г.) За ними следуют оркестровые «Атмосферы»; «Реквием» для солистов, хора и оркестра; хор а капелла «Lux aeterna» и «Отдаление» для оркестра.
rdf:langString
Мікрополіфонія в теорії музики — це особлива, авангардистська манера поліфонічного письма, розроблена угорським композитором Дьордем Лігеті. Згодом мікрополіфоніческой техніці наслідували й інші композитори XX століття. Суть і новаторство цієї техніки полягає у надзвичайно стислому розташуванні голосів по висоті. При цьому партитура має структуру канону, однак голоси рухаються в різних темпах та ритмічних малюнках, складаючись в щільні кластери, що безперервно змінюються.
rdf:langString
rdf:langString
Mikropolyphonie
rdf:langString
Mikropolifonio
rdf:langString
Micropolifonía
rdf:langString
Micropolifonia
rdf:langString
Micropolyphony
rdf:langString
ミクロポリフォニー
rdf:langString
Микрополифония
rdf:langString
Мікрополіфонія
xsd:integer
371047
xsd:integer
1027295701
rdf:langString
Griffiths, Paul . "Ligeti, György ". The New Grove Dictionary of Music and Musicians, second edition, edited by Stanley Sadie and John Tyrrell, vol. 14 . London: Macmillan Publishers. ; .
rdf:langString
Steinitz, Richard . György Ligeti: Music of the Imagination. London: Faber and Faber. ; Boston: Northeastern University Press. .
rdf:langString
Bernard, Jonathan W. . "Voice Leading as a Spatial Function in the Music of Ligeti". Music Analysis 13, nos. 2/3 : 227–253.
rdf:langString
April 2013
rdf:langString
There appears to be nothing at all in Hungarian in this book. The table of contents gives a chapter titled "György Ligeti Talking" starting on p. 13. Is this what is meant?
rdf:langString
Mikropolyphonie bezeichnet in der Musikwissenschaft eine polyphon geführte Satztechnik, bei der die Anzahl der selbständig oder kontrapunktisch geführten, gleichzeitig erklingenden Stimmen bedeutend erhöht ist. Oft wird eine Anzahl von 10 Stimmen überstiegen. Im 20. Jahrhundert vor allem von György Ligeti entwickelt, finden sich in der Musikgeschichte jedoch auch frühere mikropolyphone Werke, etwa bei Thomas Tallis. Aufgrund des hohen klangfarblichen Verschmelzungsgrades der einzelnen Stimmen zählt die Mikropolyphonie zu den musikalisch impressionistischen Satztechniken.
rdf:langString
Mikropolifonio estas polifonia metotekniko, je kiu la nombro de la memstare aŭ kontrapunkte direktitaj, samtempe eksonaj voĉoj estas konsinderinde pligrandigita, pleje je pli ol 10. En la 20-a jarcento disvolvita precipe de György Ligeti, tamen en la troviĝas ankaŭ pli fruaj verkoj mikropoifoniaj, ekz. ĉe Thomas Tallis. Pro la alta grado de sonkolora kunfandiĝo de la unuopaj voĉoj la mikropolifonio apartenas al la muzike impresionismaj metoteknikoj.
rdf:langString
Micropolifonía es un tipo de textura musical del siglo XX que involucra el uso de acordes disonantes sostenidos que lentamente van cambiando con el transcurso del tiempo.
rdf:langString
Micropolyphony is a kind of polyphonic musical texture developed by György Ligeti which consists of many lines of dense canons moving at different tempos or rhythms, thus resulting in tone clusters vertically. According to David Cope, "micropolyphony resembles cluster chords, but differs in its use of moving rather than static lines"; it is "a simultaneity of different lines, rhythms, and timbres". Differences between micropolyphonic texture and conventional polyphonic texture can be explained by Ligeti's own description: Technically speaking I have always approached musical texture through part-writing. Both Atmosphères and Lontano have a dense canonic structure. But you cannot actually hear the polyphony, the canon. You hear a kind of impenetrable texture, something like a very densely woven cobweb. I have retained melodic lines in the process of composition, they are governed by rules as strict as Palestrina's or those of the Flemish school, but the rules of this polyphony are worked out by me. The polyphonic structure does not come through, you cannot hear it; it remains hidden in a microscopic, underwater world, to us inaudible. I call it micropolyphony (such a beautiful word!). (Ligeti, quoted in , 238). The earliest example of micropolyphony in Ligeti's work occurs in the second movement (mm 25–37) of his orchestral composition Apparitions. He used the technique in a number of his other works, including Atmosphères for orchestra; the first movement of his Requiem for soprano, mezzo-soprano, mixed choir, and orchestra; the unaccompanied choral work Lux aeterna; and Lontano for orchestra. Micropolyphony is easier with larger ensembles or polyphonic instruments such as the piano, though the Poème symphonique for a hundred metronomes creates "micropolyphony of unparallelled complexity". Many of Ligeti's piano pieces are examples of micropolyphony applied to complex "minimalist" Steve Reich and Pygmy music derived rhythmic schemes.
rdf:langString
La micropolifonia è una tecnica compositiva praticata nella seconda metà del ‘900 nella quale un grande numero di esecutori (almeno una decina) esegue delle parti separate che non hanno lo scopo di essere percepite individualmente, come nella polifonia classica, ma servono a creare degli effetti spaziali (lo stesso elemento imitativo si sposta di voce in voce, di strumento in strumento), timbrici (con la creazione di impasti sonori granulari e mutevoli) oppure effettistici (brusio, ecc.). Per ottenere effetti di micropolifonia occorre utilizzare l'orchestra o il coro a parti reali (cioè, per fare un esempio, i primi violini non suonano tutti all'unisono, secondo il principio della fila, ma ognuno suona una parte diversa). Il padre della micropolifonia è György Ligeti che l'ha così definita: «La complessa polifonia di ciascuna parte è incorporata in un flusso armonico-musicale nel quale le armonie non cambiano improvvisamente, ma si fondono l'una nell'altra; una combinazione distinguibile di intervalli sfuma gradualmente, e da questa nebulosità si scopre che una nuova combinazione di intervalli prende forma».
rdf:langString
ミクロポリフォニー(英: micropolyphony、独: Mikropolyphonie)は、作曲技法の一手法。
rdf:langString
Мікрополіфонія в теорії музики — це особлива, авангардистська манера поліфонічного письма, розроблена угорським композитором Дьордем Лігеті. Згодом мікрополіфоніческой техніці наслідували й інші композитори XX століття. Суть і новаторство цієї техніки полягає у надзвичайно стислому розташуванні голосів по висоті. При цьому партитура має структуру канону, однак голоси рухаються в різних темпах та ритмічних малюнках, складаючись в щільні кластери, що безперервно змінюються. За словами самого Лігеті, «неможливо розчути поліфонію, сам канон. Чується лише суцільна фактура, щось на зразок щільно змотаного клубка павутини. Всі мої мелодійні лінії витримані не менш суворо, ніж у Палестріни або фламандців, але поліфонічні правила тут задані мною. Багатоголосий лад не просвічує, він залишається прихований в мікроскопічному, підводному світі, нечутні для нас. Я називаю це мікрополіфонією (яке красиве слово!)». Найбільш раннє вживання техніки зустрічається у другій частині оркестрових «Видінь» (1959 р.) За ними слідують оркестрові «Атмосфери»; «Реквієм» для солістів, хору та оркестру; хор а капела «Lux aeterna» та «Віддалення» для оркестру. Всупереч виникаючому часом помилковому враженню, в мікрополіфонічній техніці Лігеті використовується лише традиційний хроматичний дванадцатиступеневий звукоряд, хоча виняткова щільність фактури створює відчуття використання дрібних інтервалів. Композиційно мікрополіфонічні фрагменти творів Лігеті нескладні, проте багато голосів, їх навмисна «сплутаність» та практично невідчутна присутність тонального ряду висувають високі вимоги до професійного рівня виконавців.
rdf:langString
Микрополифония (англ. micropolyphony) — техника полифонической композиции, разработанная Дьёрдем Лигети. Суть и новаторство этой техники состоят в чрезвычайно сжатом расположении голосов по высоте. При этом партитура имеет структуру канона, однако голоса движутся в разных темпах и ритмических рисунках, слагаясь в плотные и непрерывно изменяющиеся кластеры. По словам самого Лигети, «невозможно расслышать полифонию, сам канон. Слышится лишь непроницаемая фактура, нечто вроде плотно смотанного клубка паутины. Все мои мелодические линии выдержаны не менее строго, чем у Палестрины или фламандцев, но полифонические правила здесь заданы мною. Многоголосный строй не просвечивает, он остаётся скрыт в микроскопическом, подводном мире, неслышимом для нас. Я называю это микрополифонией (какое красивое слово!)» Наиболее раннее употребление техники встречается во второй части оркестровых «Видений» (1959 г.) За ними следуют оркестровые «Атмосферы»; «Реквием» для солистов, хора и оркестра; хор а капелла «Lux aeterna» и «Отдаление» для оркестра. Вопреки возникающему порой ложному впечатлению, в микрополифонической технике Лигети используется только традиционный хроматический двенадцатиполутоновый звукоряд, хотя исключительная плотность фактуры создаёт ощущение использования дробных интервалов. Композиционно микрополифонические фрагменты произведений Лигети несложны, однако большое количество голосов, их намеренная «спутанность» и исчезающе малое присутствие тонального ряда предъявляют высокие требования к профессиональному уровню исполнителей. Впоследствии микрополифонической технике подражали и другие композиторы XX века.
xsd:nonNegativeInteger
4335