History of Polish orthography

rdf:langString Історія польської орфографії

rdf:langString З XII століттям ми вступаємо в перший історичний період розвитку польської мови, в період, від якого збереглися найдавніші писемні пам'ятки, які засвідчують особливості цієї мови, її граматичну будову. Але дані перших пам'яток цієї епохи порівняно невеликі, і висновки, які можна з них вивести, дуже неповні, оскільки весь мовний матеріал тут складається з окремих слів, рідше зі зворотів, написаних латиною, яка в той час була мовою писемності і офіційних документів у всій Західній Європі. Польські слова з'являються в цих текстах лише у формі назв місцевостей, особистих імен, назв поборів і повинностей тощо. Але не зважаючи на це, відомості про будову польської мови, які можна взяти з цих найдавніших пам'яток, мають вирішальне значення для історії польської мови, бо є точкою відліку для подальших етапів досліджень її історичного розвитку. У використанні польського мовного матеріалу, який зберігся в грамотах та інших латинських текстах цього періоду, найбільші труднощі представляє правопис польських слів. Їх написання лише приблизно відображає польське звучання. Писарі того часу зіткнулися з величезною проблемою: за допомогою 24 знаків латинського алфавіту вони вимушені були позначати удвічі більшу кількість польських звуків, часто зовсім чужих латинській мові. Найбільшу проблему в позначенні на письмі приголосних представляло розрізнення трьох рядів: передньоязикових — s, z, c, ; ретрофлексних — š, ž, č, dž; палатальних — ś, ź, ć, . Такі ж труднощі представляли і м'які приголосні, для яких також не було знаків в латинському алфавіті. Серед голосних найпроблематичнішою була транскрипція носових ę та ǫ, яких немає ні в латинській мові, ні в географічно близьких до польської чеській та німецькій мовах, які використовували латинський алфавіт. Також неможливо було виразити на письмі різницю між і та y; ці два знаки використовувались довільно: faly (=chwali), ubogy (=ubogi). Для подолання цих перешкод польські писарі комбінували латинські знаки. Таким чином вже в XII ст. в Польщі склалася відома орфографічна система, правда дуже незручна і непослідовна, але яка все ж дозволяє нам в значній мірі орієнтуватися в тогочасній вимові і розрізняти окремі звуки в транскрибованих словах, хоча далеко не у всіх випадках. Зубні приголосні, фрикативні і африкати — s, z, c, š, ž, č, ś, ć, ź — позначалися на письмі довільно або такими знаками як s, z, c, або ж різноманітними двознаками : ss, sz, sch для s, š, ś, z, ž, ź; а ch, cz, scдля č і ć. Знак с у сполученнях са, со в латинській мові читався як ka і ko, при цьому dz і dź не відрізнялися від с, ć і č.gloz (=głos), sstokrocz (=stokroć), prossycz (=prosić), Calis (=Kalisz), schuka (=szuka), pyenyącz (=pieniądz).Літери u і w постійно змішувалися, а інколи навіть літера v позначала літери w та u : Vsemir, vmoch (=w moc). [26, 84]Носові голосні на письмі позначалися двознаками : am, an, em, en, um, un, e, o, φ : Dambnizia (=Dębnica), Chrustov (=Chrząstów), sφ (=się), sa (=są). На матерілі Булли 1136 р. видно, що писар незмінно позначав один із носових голосних двознаками an, am, наприклад : Balouanz == Białowąs, Gamba == Gęba, Vssebant == Wszebąd. Інший носовий голосний позначався літерами e, en, і очевидно звучав як носовий звук е: Mislentino==Myślęcino, Deuentliz == Dziewiętlic. [24, 18] Таке трактування носових голосних є найархаїчнішою рисою мови Гнезненської були 1136 р., і не зустрічається більше ні в одній з пізніших польських пам'яток, де починаючи з другої половини XII ст. носові голосні позначаються двознаками: an, am, on, om, en, em, a, e, o; без будь — якого розрізнення між ними. Отже, можна зробити висновок, що цей процес явно свідчить про злиття цих звуків в один носовий голосний звук, характерний для пам'яток вже XIII ст.