Fallibilism
http://dbpedia.org/resource/Fallibilism an entity of type: Agent
Falibilismus (z lat. fallibilis, omylný) je filosofický názor, který vychází z omylnosti a nedostatečnosti každého jednotlivého poznání. Jediný spolehlivý postup, který dovoluje přiblížit se k pravdivému poznání, je kladení vyvratitelných hypotéz a jejich vyvracení pokusem nebo zkušeností.
rdf:langString
اللامعصومية (بالإنجليزية: Fallibilism) هي فلسفة تنسب اللايقين إلى كل فئة من المعتقدات والقضايا، وتنص على أنه لا يوجد معتقد حتمي الصحة على وجه الإطلاق، أي أن التبريرات التي تحيط معتقد ما لا تثبت صحته بالضرورة، وتعاكسها الفلسفة المعصومية في معناها. لا يؤمن كل التخطيئيون بشمولية التخطيئية لجميع أوجه المعرفة، ولكنها تمتد احيانًا لتشمل علوم المنطق والحقائق الرياضية والوعي الذاتي. يستخدم مصطلح التخطيئية في عدة سياقات ضمن نظرية المعرفة المعاصرة، وقد اُستحدث مصطلح التخطيئية في أواخر القرن التاسع عشر على يد الفيلسوف الأمريكي تشارلز ساندرز، وقد عُرِّفت بأنها: «عجز الأفراد عن بلوغ مرحلة الإيمان الحتمي بأجوبة الأسئلة التي تطرأ عن الحقائق» وقد عرّفها المُنظرون المختلفون بطرق أخرى.
rdf:langString
Originally, fallibilism (from Medieval Latin: fallibilis, "liable to err") is the philosophical principle that propositions can be accepted even though they cannot be conclusively proven or justified, or that neither knowledge nor belief is certain. The term was coined in the late nineteenth century by the American philosopher Charles Sanders Peirce, as a response to foundationalism. Theorists, following Austrian-British philosopher Karl Popper, may also refer to fallibilism as the notion that knowledge might turn out to be false. Furthermore, fallibilism is said to imply corrigibilism, the principle that propositions are open to revision. Fallibilism is often juxtaposed with infallibilism.
rdf:langString
Le faillibilisme (du latin médiéval : fallibilis, « susceptible d'erreur ») est le principe philosophique disant que les humains peuvent soutenir des croyances, attentes et compréhension du monde, pour une bonne part reconnues incorrectes, tant que des justifications permettent de les considérer de quelque valeur.
rdf:langString
Falibilisme adalah doktrin filosofis yang menyatakan bahwa semua pengetahuan bisa salah. Beberapa fasibilis bahkan berkata bahwa kepastian mutlak pengetahuan itu tidak mungkin. Doktrin ini biasanya dikaitkan dengan Charles Sanders Peirce, John Dewey, dan pragmatis lainnya, tetapi gagasan semacam ini sudah dapat ditemui dalam pandangan-pandangan filsuf kuno seperti Xenophanes, Socrates, dan Plato.
rdf:langString
可謬主義（かびゅうしゅぎ、英: Fallibilism）は、「知識についてのあらゆる主張は、原理的には誤りうる」という哲学上の学説。知識が絶対に確実であることは不可能であるとまで論ずる可謬主義者たちもいる。
rdf:langString
Fallibilizm – koncepcja obecna w metodologii nauki, według której wiedza naukowa (metodologia nauki) nie ma charakteru linearnego i kumulatywnego. Obowiązuje w danym okresie historycznym, w danym obszarze nauki oraz podlega falsyfikacji, poprzez którą zostaje unieważniona na rzecz adekwatniejszej teorii.
rdf:langString
El fal·libilisme és una doctrina lògica que afirma la possibilitat que una proposició qualsevol puga ser negada, canviant el seu valor de debò, i a partir d'aquesta poder obtenir una nova discriminació precisa sobre el món conegut. Aquesta doctrina té l'origen en el lògic Charles Sanders Peirce, i forma un element fonamental del seu sistema lògic i filosòfic.
rdf:langString
Der Fallibilismus (vom mittellateinischen fallibilis „fehlbar“) ist eine erkenntnistheoretische Position, nach der es keine absolute Gewissheit geben kann und sich Irrtümer niemals ausschließen lassen. Eine Strategie der Begründung oder Rechtfertigung mit dem obersten Ziel, eine Letztbegründung zu geben, kann niemals zum Erfolg führen. Daher verbleibt nur, Überzeugungen, Meinungen oder Hypothesen immer wieder auf Irrtümer hin zu überprüfen und nach Möglichkeit durch bessere zu ersetzen (siehe Falsifikationismus).
rdf:langString
El falibilismo es la doctrina lógica que sostiene la posibilidad de que una proposición dada puede ser negada, cambiando su valor de verdad y a partir de ella obtener una nueva discriminación certera acerca de lo conocido. Esta doctrina tiene su génesis en el lógico Charles Sanders Peirce, conformando un elemento fundamental de sus sistema lógico y filosófico.
rdf:langString
Fallibilisme (van het middeleeuws Latijnse woord fallibilis, feilbaar) is een filosofisch principe dat stelt dat mensen fout kunnen zijn over hun overtuigingen, verwachtingen of het verstaan van de wereld. Dit betekent concreet dat een aanhanger van dit principe openstaat voor nieuw bewijs dat een voormalig aangehangen idee zou verwerpen of tegenspreken en de erkenning dat "elke bewering die vandaag gerechtvaardigd is, kan eventueel worden herzien of teruggetrokken door het bovenkomen van nieuwe bewijzen, nieuwe argumenten of nieuwe ervaringen." Volgens de filosoof Thomas Kuhn is dit een vanzelfsprekend principe in de natuurwetenschappen.
rdf:langString
Falibilismo (do latim, fallibilis, que pode falhar, errar) é o princípio filosófico de que os seres humanos podem estar errados sobre suas crenças, expectativas ou sua compreensão do mundo e ainda assim se justificarem na realização de suas crenças incorretas. No sentido mais comumente utilizado do termo, consiste em estar aberto a novas evidências de que iria contestar alguma posição ou crença anteriormente detida e no reconhecimento de que "qualquer afirmação justificada hoje pode precisar ser revista ou posta à luz de novas evidências, argumentos e experiências." Esta posição é tida como certa na ciência natural.
rdf:langString
Фаллибилизм (от лат. fallibilis «подверженный ошибкам, погрешимый») — направление постпозитивизма, согласно которому любое научное знание принципиально не является окончательным, а есть лишь промежуточная интерпретация истины, подразумевающая последующую замену на лучшую интерпретацию. Принцип фаллибилизма пересекается с принципом толерантности Поппера. Абсолютная непогрешимость может быть присуща лишь папе римскому и экономическим советникам, но я совершенно уверен, что она не присуща таблице умножения. Идею развивали Карл Поппер и Уиллард Ван Орман Куайн.
rdf:langString
Fallibilism (av latin fallible, felbar) är inom filosofi en kunskapteoretisk riktning som hävdar att alla trosuppfattningar är provisoriska och potentiellt felbara – varken axiom, rationalism, empirism eller kantianism kan utgöra säkra grundvalar för det vi påstår oss veta. Alla kunskapsanspråk är alltså osäkra. Fallibilism har dock ingen bestämd omfattning; en del fallibilister vidhåller bara fallibilism för vissa begränsade kunskapsområden, exempelvis matematik, induktion eller sinnesintryck. Allomfattande fallibilism är likställt med epistemologisk nihilism, global skepticism eller radikal skepticism. Fallibilism implicerar inte att vi inte har någon kunskap; fallibilister förnekar vanligtvis att kunskap kräver säkerhet. Fallibilism är därför idén att allt vi tror oss veta skulle princi
rdf:langString
可謬論是一個哲學學說，指出絕對肯定任何知識是不可能的；或至少對於知識的所有宣稱在原則上都是錯誤的。作為一個正式的學說，它跟查尔斯·桑德斯·皮尔士的關係非常密切，因為他曾以這個學說打擊基礎主義。然而，可謬論早就被色诺芬尼、苏格拉底和柏拉圖等早期哲人所提及。另一個可謬論的擁護者是卡尔·波普尔，他以可謬論為大前提下建立了他那知識及批判理性主義的理論。近日，可謬論也被威拉德·冯·奥曼·蒯因用以攻擊分析命題的可能性。 跟懷疑論不同，可謬論並不提倡放棄我們的知識，我們並不需要為我們所知道的提出一個邏輯總結辯護。這樣做之所以被許可，是因為透過更多的觀測結果可以更正現有的經驗知識，任何我們已有的知識最終也可能被證明是錯誤的。有些可謬論主義者在這前提下給出一些如數學或邏輯等公理化系統作為可謬論的例外。但餘下的可謬論主義者甚至也否定這些公理系統，因為即使這些系統在一些觀點下是不會有謬誤的，但使用這些系統的始終是人類，而人類是可能會出錯的。更重要的是，從哥德尔不完备定理可見，任何完整或完備的公理系統是不存在的。即使在數學中也會存在著如罗素悖论等基本悖論。不可能肯定地知道真理的理論是由约翰·杜威等人領導的教育運動的基礎，這教育運動名為实用主义者運動。
rdf:langString
Фалібілізм (від лат. fallibilis — «зобов'язаний помилятися» або «схильний помилятися») — епістемологічне положення, відповідно до якого не може бути абсолютної впевненості і ніколи не можна виключити всі можливості. Стратегія обґрунтування або пояснення, що ставить метою дати остаточне обґрунтування, ніколи не може привести до успіху. Тому залишається тільки завжди перевіряти переконання, думки чи гіпотези на помилки і, за можливістю, замінити їх на кращі (див. Фальсифікаціонізм).
rdf:langString
rdf:langString
تخطيئية
rdf:langString
Fal·libilisme
rdf:langString
Falibilismus
rdf:langString
Fallibilismus
rdf:langString
Falibilismo
rdf:langString
Falibilisme
rdf:langString
Fallibilism
rdf:langString
Faillibilisme
rdf:langString
可謬主義
rdf:langString
Fallibilisme
rdf:langString
Fallibilizm
rdf:langString
Falibilismo
rdf:langString
Фаллибилизм
rdf:langString
Фалібілізм
rdf:langString
Fallibilism
rdf:langString
可謬論
xsd:integer
3168685
xsd:integer
1122707636
rdf:langString
Karl Popper
rdf:langString
But the fallibility of our knowledge — or the thesis that all knowledge is guesswork, though some consists of guesses which have been most severely tested — must not be cited in support of scepticism or relativism. From the fact that we can err, and that a criterion of truth which might save us from error does not exist, it does not follow that the choice between theories is arbitrary, or non-rational: that we cannot learn, or get nearer to the truth: that our knowledge cannot grow.
rdf:langString
Falibilismus (z lat. fallibilis, omylný) je filosofický názor, který vychází z omylnosti a nedostatečnosti každého jednotlivého poznání. Jediný spolehlivý postup, který dovoluje přiblížit se k pravdivému poznání, je kladení vyvratitelných hypotéz a jejich vyvracení pokusem nebo zkušeností.
rdf:langString
El fal·libilisme és una doctrina lògica que afirma la possibilitat que una proposició qualsevol puga ser negada, canviant el seu valor de debò, i a partir d'aquesta poder obtenir una nova discriminació precisa sobre el món conegut. Aquesta doctrina té l'origen en el lògic Charles Sanders Peirce, i forma un element fonamental del seu sistema lògic i filosòfic. Charles Sanders Peirce la utilitzava per criticar Sòcrates: "Sòcrates (...) hauria quedat molt satisfet si l'haguessen vençut en una discussió, perquè gràcies a això hauria aprés alguna cosa", alhora que postulava amb aquesta l'exclusió total de proposicions infal·libles, això és, proposicions que es donen com a certes sense gens de marge d'error lògic. Un altre dels proponents del fal·libilisme serà Karl Popper, que construirà la seva teoria cognitiva (el racionalisme crític) sobre pressupostos fal·libilístics, pel marge lògic de refutació que ha de tenir una proposició qualsevol dins d'una hipòtesi perquè aquesta es considere científica. Se sol confondre aquesta afirmació (el falsacionisme) amb el fet que una teoria sempre serà refutada, concepció equívoca, doncs el principi de falsació de Popper és un criteri per a exigir com seria possible exposar la falsedat d'una hipòtesi. El fal·libilisme es pot entendre com la possibilitat que qualsevol coneixement podria, en principi, ser erroni. Consegüentment, el coneixement empíric pot ser sempre revisat per posteriors observacions, és a dir, el coneixement empíric és susceptible de successives confirmacions. La tesi "qualsevol cosa que prenem per coneixement pot possiblement convertir-se en falsa" no és lògicament equivalent a la proposició que "tot el que puguem dir és fals", proposició autocontradictòria. La veritat empírica i la seua fal·libilitat queda dràsticament separada de la validesa formal, pròpia de les estructures abstractes de la lògica i les matemàtiques. La inducció, deia Peirce, es mou en una línia de fets homogenis fins a les seues causes, per això classifica i no explica. La deducció, en canvi, font del coneixement matemàtic i lògic, és un raonament que no pot conduir de premisses veritables a conclusions falses. Per tant, raonava Peirce, la inferència més adequada per a l'obtenció de la veritat empírica és l'abducció. A això afegia el seu pressupost fal·libilista, creant un sistema filosòfic que anomenà pragmatisme.
rdf:langString
اللامعصومية (بالإنجليزية: Fallibilism) هي فلسفة تنسب اللايقين إلى كل فئة من المعتقدات والقضايا، وتنص على أنه لا يوجد معتقد حتمي الصحة على وجه الإطلاق، أي أن التبريرات التي تحيط معتقد ما لا تثبت صحته بالضرورة، وتعاكسها الفلسفة المعصومية في معناها. لا يؤمن كل التخطيئيون بشمولية التخطيئية لجميع أوجه المعرفة، ولكنها تمتد احيانًا لتشمل علوم المنطق والحقائق الرياضية والوعي الذاتي. يستخدم مصطلح التخطيئية في عدة سياقات ضمن نظرية المعرفة المعاصرة، وقد اُستحدث مصطلح التخطيئية في أواخر القرن التاسع عشر على يد الفيلسوف الأمريكي تشارلز ساندرز، وقد عُرِّفت بأنها: «عجز الأفراد عن بلوغ مرحلة الإيمان الحتمي بأجوبة الأسئلة التي تطرأ عن الحقائق» وقد عرّفها المُنظرون المختلفون بطرق أخرى.
rdf:langString
Der Fallibilismus (vom mittellateinischen fallibilis „fehlbar“) ist eine erkenntnistheoretische Position, nach der es keine absolute Gewissheit geben kann und sich Irrtümer niemals ausschließen lassen. Eine Strategie der Begründung oder Rechtfertigung mit dem obersten Ziel, eine Letztbegründung zu geben, kann niemals zum Erfolg führen. Daher verbleibt nur, Überzeugungen, Meinungen oder Hypothesen immer wieder auf Irrtümer hin zu überprüfen und nach Möglichkeit durch bessere zu ersetzen (siehe Falsifikationismus). In der Antike sind als Vertreter fallibilistischer Positionen Arkesilaos und Karneades bekannt. In der neueren Philosophie sind Fries und Peirce zu nennen. Eine bedeutende moderne fallibilistische Position ist Poppers Kritischer Rationalismus. Eine andere Position ist der fallibilistische Fundamentalismus von Robert Audi. Die fallibilistische Position setzt voraus, dass es eine absolute Wahrheit gibt, in deren Bezug der Irrtum stattfinden kann. Fallibilisten sind demnach keine Relativisten, welche die Existenz einer absoluten Wahrheit verneinen. Sie sind auch nicht Nihilisten, die vertreten, dass sich der Mensch immer irrt. Sie behaupten lediglich, dass er sich immer irren kann. Insofern müssen sie auch nicht unbedingt als Wahrheitsskeptiker auftreten und annehmen, dass es immer und grundsätzlich Grund zum Zweifel an allen Überzeugungen gibt. Der Fallibilismus besagt zudem nicht, dass es keine gerechtfertigten Überzeugungen gibt; er leugnet also noch nicht die Möglichkeit einer Begründung. Er besagt nur, dass auch die beste Rechtfertigung einen möglichen Irrtum niemals ausschließen kann. Fallibilistische Positionen behaupten demnach noch nicht, dass Überzeugungen niemals Wissen im klassischen Sinn sein könnten (begründeter, wahrer Glaube), sondern nur, dass es niemals Gewissheit gibt, ob sie Wissen sind. Dass es keine gerechtfertigten Überzeugungen und damit kein Wissen im klassischen Sinn gibt, besagt erst der Erkenntnisskeptizismus, den einige Vertreter des Kritischen Rationalismus (Popper, Miller, Bartley), aber nicht alle, zusätzlich zum Fallibilismus vertreten. Popper bezog den Fallibilismus vorwiegend auf die Aussagen der empirischen Wissenschaft und stellte sich in diesem Zusammenhang gegen die Behauptung, man könne durch logische Induktion (d. h. der Schluss von einer Einzelaussage auf eine Allgemeinaussage) zu einer Gewissheit gelangen. Es gibt aber noch andere Aussageklassen, für die sich die Frage stellen lässt, ob der Fallibilismus dafür gültig ist. Dazu gehören etwa die Performativa („Hiermit taufe ich Dich 'Hans'“), bestimmte psychologische Selbstauskünfte („Etwas tut mir jetzt weh“), Aussagen der Logik („p ↔ nicht nicht p“) und der Mathematik („Wurzel 2 ist eine irrationale Zahl“), sowie Tautologien oder analytische Aussagen („Der Satz: Schnee ist weiß, ist genau dann wahr, wenn Schnee weiß ist.“). Viele Philosophen sind der Ansicht, in einem oder mehreren dieser Fälle sei absolute Gewissheit sehr wohl zu erreichen. Einige sind auch der Auffassung, bestimmte Aussagen seien weder wahr noch falsch, weshalb hier von Irrtum nicht gesprochen werden könne. In dem von ihm so genannten Münchhausen-Trilemma vertritt Hans Albert die These, dass der Fallibilismus universell anwendbar sei, ungeachtet der gewählten Erkenntnisform sowie der gewählten Art und Weise, diese auf ein sicheres Fundament zurückzuführen. Es gibt auch verschiedene Ansätze, den Fallibilismus auf dem Gebiet der Grundlagen der Mathematik anzuwenden. Da man selbst die Grundlagen von Logik und Mathematik in Frage stellen kann, gelangt man somit zur Frage nach einer Kernlogik, d. h. einem Minimum an Regeln, das erforderlich ist, um überhaupt noch miteinander argumentieren zu können. Hans Albert bezog den Fallibilismus, verstanden als Methode der kritischen Prüfung unter Verzicht auf die Suche nach Letztbegründungen und das Streben nach exakter Vorauskalkulation aller Konsequenzen sozialtechnischer Eingriffe, auch auf das Gebiet einer rationalen Praxis, also auf die Felder der Methodologie, Ethik, Politik, Wirtschaft etc.
rdf:langString
Originally, fallibilism (from Medieval Latin: fallibilis, "liable to err") is the philosophical principle that propositions can be accepted even though they cannot be conclusively proven or justified, or that neither knowledge nor belief is certain. The term was coined in the late nineteenth century by the American philosopher Charles Sanders Peirce, as a response to foundationalism. Theorists, following Austrian-British philosopher Karl Popper, may also refer to fallibilism as the notion that knowledge might turn out to be false. Furthermore, fallibilism is said to imply corrigibilism, the principle that propositions are open to revision. Fallibilism is often juxtaposed with infallibilism.
rdf:langString
El falibilismo es la doctrina lógica que sostiene la posibilidad de que una proposición dada puede ser negada, cambiando su valor de verdad y a partir de ella obtener una nueva discriminación certera acerca de lo conocido. Esta doctrina tiene su génesis en el lógico Charles Sanders Peirce, conformando un elemento fundamental de sus sistema lógico y filosófico. Charles Sanders Peirce la esgrimía para criticar a Sócrates : "Sócrates(...)habría quedado muy satisfecho de que se le hubiese vencido en una discusión, porque gracias a ello habría aprendido algo", al mismo tiempo que postulaba con ella la exclusión total de proposiciones infalibles, es decir, proposiciones que se dan como ciertas sin margen de error lógico alguno. Otro de los proponentes del falibilismo será Karl Popper, quien construirá su teoría del conocimiento (el racionalismo crítico) sobre presupuestos falibilísticos, es decir, por el margen lógico de refutación que debe poseer una proposición cualquiera dentro de una hipótesis para que esta sea considerada como científica. Generalmente se confunde esta afirmación (el falsacionismo) con el hecho de que una teoría siempre será refutada, concepción equívoca, pues el Principio de Falsación de Popper es un criterio para exigir cómo sería posible exponer la falsedad de una hipótesis. El falibilismo puede entonces entenderse como la posibilidad de que todo conocimiento puede, en principio, ser erróneo. Se vincula, consiguientemente, con la admisión del conocimiento empírico puede ser siempre revisado por posteriores observaciones, esto es, todo conocimiento empírico es susceptible de sucesivas confirmaciones. Repárese en que la tesis "cualquier cosa que tomamos por conocimiento puede posiblemente convertirse en falsa" no es lógicamente equivalente a la proposición de que "todo cuanto podamos decir es falso", proposición autocontradictoria. La verdad empírica y su falibilidad queda drásticamente separada de la validez formal, propia de las estructuras abstractas de la lógica y las matemáticas. La inducción, sostenía Peirce, se mueve en una línea de hechos homogéneos hasta sus causas, por lo que clasifica y no explica. La deducción, en cambio, fuente del conocimiento matemático y lógico, es un razonamiento que no puede conducir desde premisas verdaderas a conclusiones falsas. Por consiguiente, razonaba Pierce, la inferencia más adecuada para la obtención de la verdad empírica es la abducción. A esto añadía su presupuesto falibilista, creando un sistema filosófico que denominó pragmatismo.
rdf:langString
Le faillibilisme (du latin médiéval : fallibilis, « susceptible d'erreur ») est le principe philosophique disant que les humains peuvent soutenir des croyances, attentes et compréhension du monde, pour une bonne part reconnues incorrectes, tant que des justifications permettent de les considérer de quelque valeur.
rdf:langString
Falibilisme adalah doktrin filosofis yang menyatakan bahwa semua pengetahuan bisa salah. Beberapa fasibilis bahkan berkata bahwa kepastian mutlak pengetahuan itu tidak mungkin. Doktrin ini biasanya dikaitkan dengan Charles Sanders Peirce, John Dewey, dan pragmatis lainnya, tetapi gagasan semacam ini sudah dapat ditemui dalam pandangan-pandangan filsuf kuno seperti Xenophanes, Socrates, dan Plato.
rdf:langString
可謬主義（かびゅうしゅぎ、英: Fallibilism）は、「知識についてのあらゆる主張は、原理的には誤りうる」という哲学上の学説。知識が絶対に確実であることは不可能であるとまで論ずる可謬主義者たちもいる。
rdf:langString
Fallibilisme (van het middeleeuws Latijnse woord fallibilis, feilbaar) is een filosofisch principe dat stelt dat mensen fout kunnen zijn over hun overtuigingen, verwachtingen of het verstaan van de wereld. Dit betekent concreet dat een aanhanger van dit principe openstaat voor nieuw bewijs dat een voormalig aangehangen idee zou verwerpen of tegenspreken en de erkenning dat "elke bewering die vandaag gerechtvaardigd is, kan eventueel worden herzien of teruggetrokken door het bovenkomen van nieuwe bewijzen, nieuwe argumenten of nieuwe ervaringen." Volgens de filosoof Thomas Kuhn is dit een vanzelfsprekend principe in de natuurwetenschappen. Een andere mogelijke betekenis van fallibilisme is "de mate waarin onze interpretaties, waardeoordelen, onze praktijken en tradities tijdelijk worden geïndexeerd" en onderworpen aan (mogelijk arbitraire) historische flux en verandering. Zo'n "time-responsive" fallibilisme bestaat uit een openheid voor een bevestiging van een mogelijkheid waarop men anticipeert of die men verwacht in de toekomst." Sommige "fallibilisten" stellen dat absolute zekerheid omtrent kennis onmogelijk is. Deze overtuiging wordt vaak geassocieerd met de Amerikaanse filosofen Charles Sanders Peirce, John Dewey en andere pragmatisten, die dit principe gebruiken in hun aanvallen op . Het pragmatisme is echter niet de eerste die deze positie aanhangen, het is al aanwezig in de gedachtegangen van filosofen uit de oudheid die aanhangers waren van het scepticisme, met name de filosoof Pyrrho. Het pyrronistisch scepticisme is gerelateerd aan het fallibilisme in de zin dat er soms aan hen gerefereerd wordt als "fallibilisten", maar ook de moderne fallibilisten worden weleens pyrrhonisten genoemd. Het verschil met scepticisme is wel dat fallibilisme niet inhoudt dat men de zoektocht naar kennis moet opgeven. Het is daarentegen louter een erkenning van de mogelijkheid dat onze empirische kennis kan herzien worden door verdere observaties. Elk ding dat wij aannemen voor waar kan eventueel aan het licht komen als iets dat foutief is. Sommige fallibilisten maken wel een uitzondering voor kennis die axiomatisch waarheden kent, zoals wiskunde en logica. Een andere filosoof gerelateerd aan het fallibilisme is de Oostenrijks-Britse filosoof Karl Popper, die zijn kenleer, kritisch rationalisme gebouwd heeft op fallibilistische vooronderstellingen. Daarnaast is het ook wel gebruikt door Willard Van Orman Quine die het gebruikte in o.a. een aanval op de distinctie tussen analytische en synthetische uitspraken. Dit is wel niet noodzakelijk zo, sommige fallibilisten gaan verder. De kritische rationalist Hans Albert bijvoorbeeld stelt dat het onmogelijk is om enige waarheid met volledige zekerheid te bewijzen, zelfs logische en wiskundige. Dit argument is gekend onder de term "Münchhausen Trilemma".
rdf:langString
Fallibilizm – koncepcja obecna w metodologii nauki, według której wiedza naukowa (metodologia nauki) nie ma charakteru linearnego i kumulatywnego. Obowiązuje w danym okresie historycznym, w danym obszarze nauki oraz podlega falsyfikacji, poprzez którą zostaje unieważniona na rzecz adekwatniejszej teorii.
rdf:langString
Falibilismo (do latim, fallibilis, que pode falhar, errar) é o princípio filosófico de que os seres humanos podem estar errados sobre suas crenças, expectativas ou sua compreensão do mundo e ainda assim se justificarem na realização de suas crenças incorretas. No sentido mais comumente utilizado do termo, consiste em estar aberto a novas evidências de que iria contestar alguma posição ou crença anteriormente detida e no reconhecimento de que "qualquer afirmação justificada hoje pode precisar ser revista ou posta à luz de novas evidências, argumentos e experiências." Esta posição é tida como certa na ciência natural. Em outro sentido, refere-se à consciência do "grau em que as nossas interpretações, avaliações, práticas e tradições estão temporalmente indexadas" e sujeitas ao (possivelmente arbitrários) fluxo histórico e mudanças. Esse "tempo-resposta" do falibilismo consiste em uma abertura para a confirmação de uma possibilidade que se antecipa ou se espera no futuro. Alguns falibilistas argumentam que a certeza absoluta sobre ter conhecimento é impossível. Como uma doutrina formal, o falibilismo é mais fortemente associado a Charles Sanders Peirce, John Dewey e outros pragmáticos, que o usaram em seus ataques contra o fundamentalismo. No entanto, o falibilismo já esteve presente na visão de filósofos antigos adeptos do ceticismo filosófico, incluindo o filósofo Pirro de Élis. O Falibilismo está relacionado com o Pirronismo desde que os pirrônicos da história são muitas vezes referidos como falibilistas e os falibilistas modernos referidos como pirrônicos.
rdf:langString
Fallibilism (av latin fallible, felbar) är inom filosofi en kunskapteoretisk riktning som hävdar att alla trosuppfattningar är provisoriska och potentiellt felbara – varken axiom, rationalism, empirism eller kantianism kan utgöra säkra grundvalar för det vi påstår oss veta. Alla kunskapsanspråk är alltså osäkra. Fallibilism har dock ingen bestämd omfattning; en del fallibilister vidhåller bara fallibilism för vissa begränsade kunskapsområden, exempelvis matematik, induktion eller sinnesintryck. Allomfattande fallibilism är likställt med epistemologisk nihilism, global skepticism eller radikal skepticism. Fallibilism implicerar inte att vi inte har någon kunskap; fallibilister förnekar vanligtvis att kunskap kräver säkerhet. Fallibilism är därför idén att allt vi tror oss veta skulle principiellt sett kunna vara falskt. Peirce introducerade termen och förknippade den med pragmatismen. Idag får den ofta beteckna vetenskapsteoretiska grupperingar som utgår från Popper.
rdf:langString
Фаллибилизм (от лат. fallibilis «подверженный ошибкам, погрешимый») — направление постпозитивизма, согласно которому любое научное знание принципиально не является окончательным, а есть лишь промежуточная интерпретация истины, подразумевающая последующую замену на лучшую интерпретацию. Принцип фаллибилизма пересекается с принципом толерантности Поппера. Понятие «фаллибилизм» было разработано Чарльзом Сандерсом Пирсом, который утверждал, что в любой данный момент времени наше знание о реальности носит частичный и предположительный характер, есть точка в континууме недостоверности и неопределённости. приводит афористическое высказывание Пирса: Абсолютная непогрешимость может быть присуща лишь папе римскому и экономическим советникам, но я совершенно уверен, что она не присуща таблице умножения. Идею развивали Карл Поппер и Уиллард Ван Орман Куайн.
rdf:langString
Фалібілізм (від лат. fallibilis — «зобов'язаний помилятися» або «схильний помилятися») — епістемологічне положення, відповідно до якого не може бути абсолютної впевненості і ніколи не можна виключити всі можливості. Стратегія обґрунтування або пояснення, що ставить метою дати остаточне обґрунтування, ніколи не може привести до успіху. Тому залишається тільки завжди перевіряти переконання, думки чи гіпотези на помилки і, за можливістю, замінити їх на кращі (див. Фальсифікаціонізм). В античні часи відомі такі представники фалібілістичних позицій як Аркесілай і Карнеад. У сучасній філософії можна назвати Якоба Фріза (Jakob Friedrich Fries) і Чарльза Пірса. Найважливішу фалібілістичну позицію сучасності представляє критичний раціоналізм Карла Поппера. Положення фалібілізму припускає існування абсолютної істини, у розумінні якої можливі помилки. Відповідно до цього фалібілісти не релятивісти, які заперечують існування абсолютної істини. Вони також не нігілісти, які думають, що людина завжди помиляється. Вони просто стверджують, що вона завжди може помилятися. Вони також не обов'язково мають бути скептиками, які стверджують, що завжди є, в принципі, підстави сумніватися в усіх переконаннях. Фалібілістичні положення також не стверджують, що немає жодних обґрунтованих переконань, тобто не заперечують можливості обґрунтування. Вони говорять лише про те, що в найкращому обґрунтуванні ніколи не можна виключити помилку. Фалібілістичні позиції таким чином не стверджують також, що переконання ніколи не можуть бути знанням у класичному сенсі (обґрунтована, істинна віра), але тільки те, що ніколи не буває впевненості чи є вони знанням. Той факт, що немає жодних обґрунтованих переконань, і разом з тим нема знання в традиційному сенсі, стверджує тільки скептицизм, який представляють окремі прибічники критичного раціоналізму (Поппер, , ), але не всі. Віднесення Поппера до фалібілістів ґрунтується в основному на його висловлюваннях на користь емпіричної науки, оскільки він стояв в цьому контексті проти твердження, що можна шляхом логічної індукції (тобто виведенням висновку про загальне положення на підставі інформації про окреме чи одиничне явище) дійти до істини. Але є ще такі твердження, для яких можна ставити питання, чи можна застосовувати для них поняття фалібілізму. До них належать перформативи («Хрещається раб Божий»), висловлювання щодо власного психологічного стану («Щось тепер мені боляче»), логічні формули («А не є Б») і математичні формулювання («Квадратний корінь з 2 є ірраціональним числом»), а також тавтології або аналітичні висловлювання («Фраза „сніг білий“ правильна тільки тоді, коли сніг білий»). Багато філософів вірять, що в одному або у декількох з цих випадків можна дуже добре досягти абсолютної впевненості. Деякі з них також вважають, що деякі твердження не є ні істинними, ні хибними, і тому тут не можна говорити про помилки. Ганс Альберт сформулював трилему Мюнхгаузена, у якій стверджує, що фалібілізм має універсальне застосування, незалежно від обраної форми знання, а також обраного шляху постановки його в основу. Існують також різні підходи до застосовування фалібілізму в області основних положень математики. Оскільки самі основи логіки і математики не можна піддавати сумніву, то приходимо до питання про базову логіку, тобто мінімальний набір правил, які є необхідними, щоб вони взагалі не заперечували одне одному. Ганс Альберт мав на увазі фалібілізм як метод критичного аналізу при відмові від пошуку остаточних аргументів і гонитви за точним вирахуванням всіх наслідків соціально-технічних втручань, а також у галузі раціональної практики (тобто методології, етики, політики, економіки тощо) .
rdf:langString
可謬論是一個哲學學說，指出絕對肯定任何知識是不可能的；或至少對於知識的所有宣稱在原則上都是錯誤的。作為一個正式的學說，它跟查尔斯·桑德斯·皮尔士的關係非常密切，因為他曾以這個學說打擊基礎主義。然而，可謬論早就被色诺芬尼、苏格拉底和柏拉圖等早期哲人所提及。另一個可謬論的擁護者是卡尔·波普尔，他以可謬論為大前提下建立了他那知識及批判理性主義的理論。近日，可謬論也被威拉德·冯·奥曼·蒯因用以攻擊分析命題的可能性。 跟懷疑論不同，可謬論並不提倡放棄我們的知識，我們並不需要為我們所知道的提出一個邏輯總結辯護。這樣做之所以被許可，是因為透過更多的觀測結果可以更正現有的經驗知識，任何我們已有的知識最終也可能被證明是錯誤的。有些可謬論主義者在這前提下給出一些如數學或邏輯等公理化系統作為可謬論的例外。但餘下的可謬論主義者甚至也否定這些公理系統，因為即使這些系統在一些觀點下是不會有謬誤的，但使用這些系統的始終是人類，而人類是可能會出錯的。更重要的是，從哥德尔不完备定理可見，任何完整或完備的公理系統是不存在的。即使在數學中也會存在著如罗素悖论等基本悖論。不可能肯定地知道真理的理論是由约翰·杜威等人領導的教育運動的基礎，這教育運動名為实用主义者運動。 批判理性主義者Hans Albert曾展示了即使在邏輯或數學的範疇中證明任何能夠肯定的真理也是不可能的。他的明希豪森三难困境闡明了欲證明任何驗証肯定真理只會陷入絕望的情況中。即使可謬論本身也不可避免地成受害於相對主義或懷疑論。
xsd:nonNegativeInteger
32943
