Emporium (early medieval)
http://dbpedia.org/resource/Emporium_(early_medieval)
An emporium (plural: emporia) was one of the trading settlements that emerged in Northwestern Europe in the 6th to the 7th centuries and persisted into the 9th century. Also known in English as wics, they were characterised by their peripheral locations, usually on the shore at the edge of a kingdom, their lack of infrastructure (containing no churches) and their short-lived nature. By 1000, the emporia had been replaced by the revival of European towns. Examples include Dorestad, Quentovic, Gipeswic, Hamwic, and Lundenwic (for which see Anglo-Saxon London) at the North Sea, as well as Haithabu, Jumne and Truso on the Baltic Sea. Their role in the economic history of Western Europe remains debated. Their most famous exponent has been the British archaeologist Richard Hodges.
rdf:langString
De term emporium werd in de vroege middeleeuwen gebruikt om een handelsplaats aan te duiden. Een andere benaming voor emporium is `wic' of `wik' van het Oergermaans voor dorp, boerderij of (stads)wijk. Niet te verwarren met `vic' uit het Oudnoors dat baai of inham betekent of het Latijnse `vicus'. Door de toename van Vikingactiviteiten in de tweede helft van de 9e eeuw, werden alle emporia opgenomen in beter verdedigbare nederzettingen nabij of verlaten. Hieronder een overzicht van plaatsen die als emporium zijn vermeld.
rdf:langString
Эмпо́рий (лат. emporium, от др.-греч. ἐμπόριον, от ἔμπορος — путешественник, торговец, купец) — общее название, применяемое для торговых поселений, возникших в северо-западной Европе в VI—VII веках и просуществовавших до IX века. Также известны как «вики» или «вичи» (англ. wics, лат. vicus). Эмпории появляются на периферии областей, характеризуются отсутствием инфраструктуры (как правило, нет церквей и развитой системы городских укреплений) и они недолговечны, так как около 1000 года эмпории замещаются возрождающимися европейскими городами. Примеры включают Дорестад, , Ипсуич, Хамвик, и Люнденвик (о чем см. Англосаксонский период истории Лондона). Их роль в экономической истории Западной Европы остается не до конца ясной. Самый известный исследователь эмпорий — британский археолог Ричард Х
rdf:langString
Емпорій (лат. emporium) — загальна назва, що застосовується для торгових поселень, що виникли в північно-західній Європі в VI—VII століттях і проіснували до IX століття. Також відомі як «вікі» або «вічі» (англ. wics, лат. ), емпорії з'являються на периферії областей, характеризуються відсутністю інфраструктури (як правило, немає церков і розвиненої системи міських укріплень) і вони недовговічні, через те, що близько 1000 року емпорії заміщуються європейськими містами що відроджуються. Прикладами емпоріїв є Дорестад, , Іпсвіч, , і . Їх роль в економічній історії Західної Європи залишається не до кінця зрозумілою. Найвідоміший дослідник емпоріїв — британський археолог Річард Ходжес.
rdf:langString
rdf:langString
Emporium (early medieval)
rdf:langString
Emporium (vroege middeleeuwen)
rdf:langString
Эмпорий
rdf:langString
Емпорій (раннє середньовіччя)
xsd:integer
22654361
xsd:integer
1082863591
rdf:langString
An emporium (plural: emporia) was one of the trading settlements that emerged in Northwestern Europe in the 6th to the 7th centuries and persisted into the 9th century. Also known in English as wics, they were characterised by their peripheral locations, usually on the shore at the edge of a kingdom, their lack of infrastructure (containing no churches) and their short-lived nature. By 1000, the emporia had been replaced by the revival of European towns. Examples include Dorestad, Quentovic, Gipeswic, Hamwic, and Lundenwic (for which see Anglo-Saxon London) at the North Sea, as well as Haithabu, Jumne and Truso on the Baltic Sea. Their role in the economic history of Western Europe remains debated. Their most famous exponent has been the British archaeologist Richard Hodges.
rdf:langString
De term emporium werd in de vroege middeleeuwen gebruikt om een handelsplaats aan te duiden. Een andere benaming voor emporium is `wic' of `wik' van het Oergermaans voor dorp, boerderij of (stads)wijk. Niet te verwarren met `vic' uit het Oudnoors dat baai of inham betekent of het Latijnse `vicus'. Op basis van archeologische vondsten is er sterke aanwijzing voor een netwerk van niet-versterkte handelsposten genaamd emporia rondom de Noorzee. De emporia ontstonden en bloeiden op tussen de 7e en de 9e eeuw en werden vermoedelijk gesticht door koningen of stonden in ieder geval onder koninklijk toezicht. De emporia varieerden van eenvoudige nederzettingen bestaande uit slechts een werf en enkele pakhuizen tot (semi-) permanente nederzettingen met werkplaatsen, kerk en een munt zoals Dorestad en Quentovic. Door de toename van Vikingactiviteiten in de tweede helft van de 9e eeuw, werden alle emporia opgenomen in beter verdedigbare nederzettingen nabij of verlaten. Hieronder een overzicht van plaatsen die als emporium zijn vermeld.
* York (680) vermeld als Eoforwic, ca. 800 als Jorvik
* Londen (685) vermeld als Lundenwic
* Southampton vermeld als Hamwic
* Bardowick (795) vermeld als Bardewyk
* Ipswich (ca. 800) als Gipeswic
* Haithabu (Hedeby) (ca. 800)
* Ribe ca 800
* (ca. 800)
* Åhus (ca. 800)
* Löddeköpinge (ca. 800)
* op Gotland (ca. 800)
* (ca. 800)
* Birka (ca. 800)
* Sigtuna (ca. 800)
* Wijk bij Duurstede (834) vermeld als Dorestad
* Witla (836)
* Quentowic (858)
* Dinant (Eind 10e eeuw)
* Veurne (11e eeuw)
* Rees (11e eeuw)
* Antwerpen (1102-1105, Antverpia Mercatorum Emporium)
* Luik (vermeld als Lüttich) (Einde 12e-begin 13e eeuw)
* Verdun
* Dublin
rdf:langString
Эмпо́рий (лат. emporium, от др.-греч. ἐμπόριον, от ἔμπορος — путешественник, торговец, купец) — общее название, применяемое для торговых поселений, возникших в северо-западной Европе в VI—VII веках и просуществовавших до IX века. Также известны как «вики» или «вичи» (англ. wics, лат. vicus). Эмпории появляются на периферии областей, характеризуются отсутствием инфраструктуры (как правило, нет церквей и развитой системы городских укреплений) и они недолговечны, так как около 1000 года эмпории замещаются возрождающимися европейскими городами. Примеры включают Дорестад, , Ипсуич, Хамвик, и Люнденвик (о чем см. Англосаксонский период истории Лондона). Их роль в экономической истории Западной Европы остается не до конца ясной. Самый известный исследователь эмпорий — британский археолог Ричард Ходжес (Richard Hodges). Современное понимание роли эмпориев как протогородов меняется по мере накопления новых и осмысления существующих данных археологии. Общепринятой является точка зрения, что в условиях раннего Средневековья создание подконтрольных торгово-ремесленных поселений было единственным способом для варварской родоплеменной знати получить постоянный доступ к товарам категории «люкс», обладание которыми, собственно, и выделяло знатного человека из числа соплеменников. Этим, в частности, объясняется отсутствие укреплений — безопасность гарантировалась местной знатью, а контроль и зависимость города гарантировались отсутствием собственной военной организации. Этим же объясняется и не всегда оптимальный выбор места, которое тоже выбиралось из соображений близости к резиденции племенной знати и удобства контроля. В западной Европе предпочитали располагать эмпории рядом с римскими укреплениями, которые служили цитаделью для контролировавшего город гарнизона и убежищем в случае реальной внешней опасности. Зависимость протогорода-эмпория от местных владык объясняет и их судьбу — большинство из них были перенесены или переехали вместе с переносом центра местной власти на новое место. Современный взгляд на экономическую роль эмпорий постепенно сдвигается от представлений об эмпории как о торгово-импортном центре к пониманию большой роли местного производства (возможно — из привозного сырья). Иногда выделяется сегрегация ремесленных и усадебных, более свободно спланированных и ориентированных на сельское хозяйство кварталов. Интересно, что ситуация, когда экономически успешные эмпории пытались контролировать окружавшие их племенные элиты, оказалась недостаточно устойчивой: так, например, великоморавские протогородские агломерации Микульчице, (близ Угерске-Градиште), Поганьско (близ Бржецлава), процветавшие на обслуживании Империи Каролингов в IX—X веках, практически мгновенно исчезли после изменения экономической ситуации, вызванного вторжением венгров в X веке, хотя сами они и не были затронуты боевыми действиями. В это же самое время западноевропейские эмпории оказались удивительно устойчивыми и не исчезали, несмотря на неоднократные опустошительные набеги викингов.
rdf:langString
Емпорій (лат. emporium) — загальна назва, що застосовується для торгових поселень, що виникли в північно-західній Європі в VI—VII століттях і проіснували до IX століття. Також відомі як «вікі» або «вічі» (англ. wics, лат. ), емпорії з'являються на периферії областей, характеризуються відсутністю інфраструктури (як правило, немає церков і розвиненої системи міських укріплень) і вони недовговічні, через те, що близько 1000 року емпорії заміщуються європейськими містами що відроджуються. Прикладами емпоріїв є Дорестад, , Іпсвіч, , і . Їх роль в економічній історії Західної Європи залишається не до кінця зрозумілою. Найвідоміший дослідник емпоріїв — британський археолог Річард Ходжес. Сучасне розуміння ролі емпоріїв як протоміст змінюється в міру накопичення нових і осмислення наявних даних археології. Загальноприйнятою є точка зору, що в умовах темних віків і раннього середньовіччя створення підконтрольних торговельно-ремісничих поселень було єдиним способом для варварської родоплемінної знаті отримати постійний доступ до товарів категорії «люкс», володіння якими, власне, і виділяла знатного людини з-поміж одноплемінників. Цим, зокрема, пояснюється відсутність укріплень — безпека гарантувалася місцевою знаттю, а контроль і залежність міста гарантувалися відсутністю власної військової організації. Цим же пояснюється і не завжди оптимальний вибір місця, яке теж вибиралося з міркувань близькості до резиденції племінної знаті і зручності контролю. У західній Європі воліють розташовувати емпорії поруч з римськими укріпленнями, які служили цитаделлю для гарнізону що контролював місто і притулком в разі реальної зовнішньої небезпеки. Залежність протоміста-емпорія від місцевих владик пояснює і їх долю — більшість з них були перенесені або переїхали разом з перенесенням центру місцевої влади на нове місце. Сучасний погляд на економічну роль емпоріїв поступово змінюється від уявлень про емпорії як про торговельно-імпортні центри до розуміння великої ролі місцевого виробництва (можливо — з імпортної сировини). Іноді виділяється сегрегація ремісничих і садибних, вільніше спланованих і орієнтованих на сільське господарство кварталів. Цікаво, що ситуація, коли економічно успішні емпорії намагалися контролювати племінні еліти що оточували їх, виявилася недостатньо стійкою: так, наприклад, великоморавські протоміські агломерації , Старе Мєсто біля Угерске Градіште, Погансько (поблизу Бржецлава), що процвітали на обслуговуванні Імперії Каролінгів в IX—X століттях, практично миттєво зникли після зміни економічної ситуації, викликаної вторгненням угорців в Х столітті, хоча самі вони і не були зруйновані бойовими діями. У цей же самий час західноєвропейські емпорії виявилися напрочуд стійкими і не зникали, не дивлячись на неодноразові спустошливі набіги вікінгів.
xsd:nonNegativeInteger
2442