Croatian nationalism
http://dbpedia.org/resource/Croatian_nationalism an entity of type: Thing
القومية الكرواتية (بالكرواتية|Hrvatski nacionalizam) هي حركة سياسية واجتماعية كرواتية هدفت إلى الاستقلال الوطني وتكوين دولة قومية للكروات وهو الأمر الذي لم يتحقق إلا في نهاية القرن العشرين، وخلال الحقبة التي حكمت فيها الإمبراطورية النمساوية ظهر الحس القومي للأقليات ضمن الإمبراطورية وبعد الحرب العالمية الأولى وهزيمة الإمبراطورية النمساوية المجرية شكل الكروات والصرب والسلوفينيين مملكة يوغسلافيا إلا أن الحس القومي الكرواتي بقى حيا لتشكل على أنقاض يوغسلافيا دولة كرواتيا خلال الحرب العالمية الثانية.
rdf:langString
El nacionalismo croata es el movimiento nacionalista que resurge durante las ocupaciones sucesivas acarecidas en el actual territorio de Croacia, y con el cual se logra en 1991 la emancipación del actual estado de los croatas ya independiente desde la separación de Yugoslavia, y que promovió la unidad cultural de los croatas.
rdf:langString
Nasionalisme Kroasia adalah nasionalisme yang mendorong kebangsaan orang Kroasia dan mempromosikan persatuan kebudayaan orang Kroasia. Dalam beberapa kasus, nasionalisme ini juga meliputi klaim iredentis Kroasia Raya. Nasionalisme Kroasia modern mula-mula timbul pada abad ke-19 dalam menanggapi Magyarisasi teritorial Kroasia di bawah kekuasaan Hongaria.
rdf:langString
O nacionalismo croata é o nacionalismo que afirma a nacionalidade dos croatas e promove a sua unidade cultural. O nacionalismo croata moderno surgiu pela primeira vez no século XIX, depois de aumentar a pressão pela e começou a crescer especialmente depois das leis de abril que ignoravam a autonomia croata sob o reino húngaro. Foi baseado em duas idéias principais: um estado histórico, baseado na continuidade do estado medieval croata e uma identidade associada aos eslavos. Este período começou com o , que criou o e promoveu a linguagem "ilírio". O ilirianismo gerou dois movimentos políticos: o , nomeado em homenagem ao conceito de direito estatal (pravaštvo), liderado por , e o iugoslavismo de , ambos limitados à Intelligentsia.
rdf:langString
Croatian nationalism is nationalism that asserts the nationality of Croats and promotes the cultural unity of Croats. Modern Croatian nationalism first arose in the 19th century after Budapest exerted increasing pressure for Magyarization of Croats; the movement started to grow especially after the April Laws of 1848 which ignored Croatian autonomy within the Hungarian Kingdom. Croatian nationalism was based on two main ideas: a historical right to statehood based on a continuity with the medieval Croatian state and an identity associated with other Slavs - especially Southern Slavs.A Croatian revival started with the Illyrian movement (c. 1835 onward), which founded the Matica hrvatska organisation in 1842 and promoted "Illyrian" language. Illyrianism spawned two political movements
rdf:langString
Le nationalisme croate est le nationalisme qui affirme l'identité des Croates et promeut l'unité culturelle des Croates. Le nationalisme croate moderne est apparu pour la première fois au XIXe siècle après une pression croissante en faveur de la magyarisation et a commencé à se développer surtout après les lois d'avril qui ignoraient l'autonomie croate sous le royaume hongrois. Il reposait sur deux idées principales: un droit d'État historique fondé sur une continuité avec l'État croate médiéval et une identité associée aux Slaves.
rdf:langString
Хорватский национализм (хорв. Hrvatski nacionalizam) — одна из разновидностей национализма, выступающего в защиту хорватской нации и продвигающего культурное единство хорватов. В современном виде хорватский национализм появился в XIX веке как ответная реакция на процедуру мадьяризации в Австро-Венгрии, а его расцвет начался после принятия , фактически исключавших наличие автономии Хорватии в составе королевства Венгрия.
rdf:langString
Хорватський націоналізм — форма націоналізму, яка сприяє культурній єдності хорватів. Сучасний хорватський націоналізм вперше виник у ХІХ столітті після посилення тиску у формі мадяризації, і став активним після квітневих законів, які ігнорували хорватську автономію за часів Угорського королівства. Ґрунтувався на двох основних ідеях: історичному державному праві, заснованому на спадкоємності із середньовічною хорватською державою, та ідентичності, яка є пов'язана із слов'янами.
rdf:langString
rdf:langString
Croatian nationalism
rdf:langString
قومية كرواتية
rdf:langString
Nacionalismo croata
rdf:langString
Nationalisme croate
rdf:langString
Nasionalisme Kroasia
rdf:langString
Nacionalismo croata
rdf:langString
Хорватский национализм
rdf:langString
Хорватський націоналізм
xsd:integer
3203153
xsd:integer
1120002576
rdf:langString
القومية الكرواتية (بالكرواتية|Hrvatski nacionalizam) هي حركة سياسية واجتماعية كرواتية هدفت إلى الاستقلال الوطني وتكوين دولة قومية للكروات وهو الأمر الذي لم يتحقق إلا في نهاية القرن العشرين، وخلال الحقبة التي حكمت فيها الإمبراطورية النمساوية ظهر الحس القومي للأقليات ضمن الإمبراطورية وبعد الحرب العالمية الأولى وهزيمة الإمبراطورية النمساوية المجرية شكل الكروات والصرب والسلوفينيين مملكة يوغسلافيا إلا أن الحس القومي الكرواتي بقى حيا لتشكل على أنقاض يوغسلافيا دولة كرواتيا خلال الحرب العالمية الثانية.
rdf:langString
Croatian nationalism is nationalism that asserts the nationality of Croats and promotes the cultural unity of Croats. Modern Croatian nationalism first arose in the 19th century after Budapest exerted increasing pressure for Magyarization of Croats; the movement started to grow especially after the April Laws of 1848 which ignored Croatian autonomy within the Hungarian Kingdom. Croatian nationalism was based on two main ideas: a historical right to statehood based on a continuity with the medieval Croatian state and an identity associated with other Slavs - especially Southern Slavs.A Croatian revival started with the Illyrian movement (c. 1835 onward), which founded the Matica hrvatska organisation in 1842 and promoted "Illyrian" language. Illyrianism spawned two political movements: the Party of Rights (founded in 1861 and named after the state-right concept (pravaštvo); led by Ante Starčević), and Yugoslavism (the term means "South-Slav-ism") under Josip Juraj Strossmayer (1815-1905). Both Starčević and Strossmayer were largely limited in their influence to the Croatian intelligentsia. Advocacy in favour of Yugoslavism as a means to achieve the unification of Croatian lands in opposition to their division under Austria-Hungary began with Strossmayer advocating this as being achievable within a federalized Yugoslav monarchy. After the foundation of Yugoslavia in 1918, a highly centralized state was established under the St. Vitus Day Constitution of 1921 in accordance with Serbian nationalist desires to ensure the unity of the Serbs; this caused resentment amongst Croats and other peoples in Yugoslavia. Dalmatian Croat and the principal World War I-era Yugoslavist leader Ante Trumbić denounced the St. Vitus Day Constitution for establishing a Serb hegemony in Yugoslavia - contrary to the interests of Croats and other peoples in Yugoslavia. Croatian nationalists opposed the centralized state, with moderate nationalists demanding an autonomous Croatia within Yugoslavia. Croatian nationalism became a mass movement in the Kingdom of Yugoslavia through Stjepan Radić's Croatian Peasant Party. The demand by moderate Croatian nationalists for an autonomous Croatia - the Banovina of Croatia - within Yugoslavia was accepted by the Yugoslav government in the Cvetković–Maček Agreement of August 1939. This agreement angered Serbian nationalists, who opposed it on the grounds that it weakened the unity of Serbdom in Yugoslavia; they asserted the importance of Serbian unity to Yugoslavia with the slogan "Strong Serbdom, Strong Yugoslavia". The agreement also angered Bosniaks (then known as "Yugoslav Muslims"), including the Yugoslav Muslim Organization (JMO), that denounced the agreement's partition of Bosnia and Herzegovina. A violent sectarian Croatian nationalism also developed prior to World War II within Ante Pavelić's Ustaše movement (founded in 1929), which collaborated with Nazi Germany and Fascist Italy in its government of the "Independent State of Croatia" (1941-1945) during World War II. Under post-war communist rule in Yugoslavia, dominated by the part-Croat Tito (in power 1944-1980), Croatian nationalism became largely dormant, except for the Croatian Spring of 1967 to 1971, until the breakup of Yugoslavia in 1991-1992 and the Croatian War of Independence of 1991 to 1995. In its more extreme form, Croatian nationalism is marked by the desire for the establishment of a Greater Croatian state, by the idealization of peasant and of patriarchal values, as well as by anti-Serb sentiment.
rdf:langString
El nacionalismo croata es el movimiento nacionalista que resurge durante las ocupaciones sucesivas acarecidas en el actual territorio de Croacia, y con el cual se logra en 1991 la emancipación del actual estado de los croatas ya independiente desde la separación de Yugoslavia, y que promovió la unidad cultural de los croatas.
rdf:langString
Le nationalisme croate est le nationalisme qui affirme l'identité des Croates et promeut l'unité culturelle des Croates. Le nationalisme croate moderne est apparu pour la première fois au XIXe siècle après une pression croissante en faveur de la magyarisation et a commencé à se développer surtout après les lois d'avril qui ignoraient l'autonomie croate sous le royaume hongrois. Il reposait sur deux idées principales: un droit d'État historique fondé sur une continuité avec l'État croate médiéval et une identité associée aux Slaves. Cette période a commencé avec le mouvement illyrien, qui a créé la (en) et promu le langage "illyrien". L'illyrianisme a engendré deux mouvements politiques: le Parti du droit, nommé d'après le concept de droit d'Etat (pravaštvo), dirigé par Ante Starčević, et le Yougoslavisme dirigé par Josip Juraj Strossmayer, tous deux limités à l'intelligentsia. Le plaidoyer en faveur de la Yougoslavie en tant que moyen de parvenir à l'unification des terres croates en opposition à leur division sous l'Autriche-Hongrie a commencé par la revendication de Strossmayer comme réalisable au sein d'une monarchie yougoslave fédéralisée. Après la fondation de la Yougoslavie en 1918, un État hautement centralisé a été créé dans la Constitution de 1921 pour le Jour de la Saint-Guy, conformément aux aspirations des nationalistes serbes à assurer l'unité des Serbes, ce qui a provoqué le ressentiment des Croates et des autres peuples de Yougoslavie. Le Croate dalmate et le principal dirigeant yougoslave Ante Trumbić, à l'époque de la Première Guerre mondiale, ont dénoncé la constitution du jour de la Saint-Guy pour la mise en place d'une hégémonie serbe en Yougoslavie contraire aux intérêts des Croates et d'autres peuples en Yougoslavie. Les nationalistes croates s'opposaient à l'État centralisé avec des nationalistes modérés réclamant une Croatie autonome au sein de la Yougoslavie. Le nationalisme croate est devenu un mouvement de masse dans le Royaume de Yougoslavie par le biais du Parti paysan croate de Stjepan Radić. La revendication par les nationalistes croates modérés d'une Croatie autonome au sein de la Yougoslavie a été acceptée par le gouvernement yougoslave dans l'accord Cvetković – Maček de 1939. Cet accord a provoqué la colère des nationalistes serbes qui s'y opposaient au motif d'affaiblir l'unité du serbe en Yougoslavie, affirmant son importance pour la Yougoslavie avec le slogan "Forte Serbie, forte Yougoslavie". L'accord a également provoqué la colère des Bosniaques (alors connus sous le nom de Musulmans yougoslaves), y compris l' (JMO) qui a dénoncé la partition de la Bosnie-Herzégovine par cet accord. Un nationalisme sectaire croate violent s'est développé avant la Seconde Guerre mondiale au sein du mouvement Oustachi d'Ante Pavelić, qui a à son tour collaboré avec l'Allemagne nazie et l'Italie fasciste dans l'État indépendant de Croatie pendant la Seconde Guerre mondiale. Le nationalisme croate est alors devenu largement dormant, à l'exception du printemps croate, jusqu'à l'éclatement de la Yougoslavie et la guerre d'indépendance croate. Dans sa forme la plus extrême, le nationalisme croate est personnifié par le désir d'établir un plus grand État croate, l'idéalisation du paysan et des valeurs patriarcales, ainsi que le sentiment anti-serbe.
rdf:langString
Nasionalisme Kroasia adalah nasionalisme yang mendorong kebangsaan orang Kroasia dan mempromosikan persatuan kebudayaan orang Kroasia. Dalam beberapa kasus, nasionalisme ini juga meliputi klaim iredentis Kroasia Raya. Nasionalisme Kroasia modern mula-mula timbul pada abad ke-19 dalam menanggapi Magyarisasi teritorial Kroasia di bawah kekuasaan Hongaria.
rdf:langString
O nacionalismo croata é o nacionalismo que afirma a nacionalidade dos croatas e promove a sua unidade cultural. O nacionalismo croata moderno surgiu pela primeira vez no século XIX, depois de aumentar a pressão pela e começou a crescer especialmente depois das leis de abril que ignoravam a autonomia croata sob o reino húngaro. Foi baseado em duas idéias principais: um estado histórico, baseado na continuidade do estado medieval croata e uma identidade associada aos eslavos. Este período começou com o , que criou o e promoveu a linguagem "ilírio". O ilirianismo gerou dois movimentos políticos: o , nomeado em homenagem ao conceito de direito estatal (pravaštvo), liderado por , e o iugoslavismo de , ambos limitados à Intelligentsia.
rdf:langString
Хорватский национализм (хорв. Hrvatski nacionalizam) — одна из разновидностей национализма, выступающего в защиту хорватской нации и продвигающего культурное единство хорватов. В современном виде хорватский национализм появился в XIX веке как ответная реакция на процедуру мадьяризации в Австро-Венгрии, а его расцвет начался после принятия , фактически исключавших наличие автономии Хорватии в составе королевства Венгрия. В основе хорватского национализма изначально лежали две идеи: право на историческое государство, которое должно было стать правопреемником средневековой Хорватии, и самоопределение хорватов как славянского народа. Вскоре зародилось течение иллиризма, сторонники которого создали просветительское общество «Матица хорватская», продвигая идею «иллирийского» языка. Иллиризм вскоре разделился на два противоположных по идее движения: во главе с Анте Старчевичем, и движение югославянства во главе с Йосипом Юраем Штросмайером. Костяк каждого из движений составляли представители интеллигенции. Штросмайер, в частности, выступал за объединение хорватских земель, сопротивляясь попыткам разделения этих земель австро-венгерскими властями, и рассчитывал, что в будущем будет создано югославское федеральное государство с монархическим строем. В 1918 году было образовано Государство словенцев, хорватов и сербов, позже преобразованное в Королевство сербов, хорватов и словенцев. В 1921 году была принята Видовданская конституция, которую раскритиковали хорватские националисты за то, что она, по их мнению, не учитывала интересы всех народов страны: в частности, против неё проголосовал в парламенте первый министр иностранных дел КСХС Анте Трумбич. В дальнейшем хорватские умеренные националисты, осуждая укрепление позиций сербского национализма во власти, настаивали на предоставлении хорватам автономии, а затем и независимости: наиболее ярым сторонником автономии был Степан Радич, лидер Хорватской крестьянской партии. В 1939 году было заключено соглашение Цветковича — Мачека, предоставлявшее автономию хорватам, однако оно не устроило ни сербских националистов, которые считали это соглашение пропагандирующим сепаратизм и подрывающим основы государственного единства, ни бошняков, которые обвиняли власти в , ни хорватских националистов, поскольку соглашение только усилило сепаратистские настроения среди хорватских националистов. Во время Второй мировой войны после оккупации Югославии немцами и её раздела было образовано Независимое государство Хорватия, фактическим главой которого был лидер радикального движения усташей Анте Павелич, а НГХ было де-факто марионеточным государством Третьего рейха. Усташи проповедовали радикальный хорватский национализм, краеугольным камнем которого была сербофобия: во время войны преследованиям от усташей подвергались сербы, цыгане, евреи и другие народы. После разгрома Третьего рейха, свержения усташей и образования СФРЮ хорватский национализм долго оставался в тени, если не считать Хорватскую весну: очередной его всплеск пришёлся на распад Югославии и войну Хорватии за независимость. Тем не менее, радикальный хорватский национализм продолжает существовать: его сторонники выступают за образование Великой Хорватии путём присоединения некоторых соседних земель, а также идеализируют традиционные крестьянские ценности, при этом не отказываясь от антисербских взглядов
rdf:langString
Хорватський націоналізм — форма націоналізму, яка сприяє культурній єдності хорватів. Сучасний хорватський націоналізм вперше виник у ХІХ столітті після посилення тиску у формі мадяризації, і став активним після квітневих законів, які ігнорували хорватську автономію за часів Угорського королівства. Ґрунтувався на двох основних ідеях: історичному державному праві, заснованому на спадкоємності із середньовічною хорватською державою, та ідентичності, яка є пов'язана із слов'янами. Після заснування Югославії 1918 року, відповідно до сербських націоналістичних бажань забезпечити так звану «єдність сербів», конституцією Югославії 1921 року було запроваджено високоцентралізовану державу, що викликало обурення серед хорватів та інших народів Югославії. Хорват із Далмації та головний югославський лідер часів Першої світової війни Анте Трумбич засудив конституцію Югославії 1921 року за встановлення сербської гегемонії у Югославії всупереч інтересам хорватів та інших народів Югославії. Хорватські націоналісти виступали проти централізованої держави з сербськими націоналістами, і вимагали автономії Хорватії у складі Югославії. Вимога хорватських націоналістів щодо автономної Хорватії у складі Югославії була прийнята югославським урядом в Угоді Цветковича-Мачека 1939 року. Угода викликала обурення сербських націоналістів, які виступали проти угоди на тій підставі, що вона послаблює «єдність сербів» у Югославії, який стверджує своє значення у Югославії з гаслом «Сильна Сербія». Угода також розлютила боснійців (тоді ще відомих як югославські мусульмани), включаючи (ОМУ). Хорватський націоналізм потім став значною мірою бездіяльним, за винятком Хорватської весни, розпаду Югославії та Хорватської війни за незалежність. У своїй більш крайній формі хорватський націоналізм уособлюється прагненням до встановлення великої хорватської держави, ідеалізація селянських та патріархальних цінностей, а також антисербські настрої.
xsd:nonNegativeInteger
19725
