Classical Chinese

http://dbpedia.org/resource/Classical_Chinese an entity of type: Thing

Txinera klasikoa edo txinera literarioa (txineraz: 文言文; pinyinez: Wényánwén) antzinako txineraren idazkera da, ereduzkotzat hartzen den epekoa. Egun, hizkuntza hila da baina kultura-hizkuntza moduan erabiltzen dute. Txinera literarioa Txinatik at ere erabili zuten: koreeraz hanmun (漢文 'Han idazkera'); japonieraz kanbun (漢文 'Han idazkera'); eta vietnameraz Hán Văn (漢文 'Han idazkera') diote. Hain historia luzea izanda, txinera klasikoak aldaera asko ditu, adibidez, Han dinastiakoa etaTang dinastiakoa oso ezberdinak dira. rdf:langString

漢文（かんぶん）とは、古代中国の文語体の文章のこと。または近代中国人・朝鮮人・日本人・ベトナム人によって書かれる古典的な文章語のうち、漢字を用いて中国語の文法で書かれたものをいう。 rdf:langString

( 한문(韓文)에 대해서는 한글 문서를 참고하십시오.) 한문(漢文)은 고전 문어체 중국어를 말한다. 주로 춘추전국시대 후반~한나라 말기에 중국지역에서 많이 쓰였으며, 한자로 쓴다. rdf:langString

Вэнья́нь (кит. 文言, пиньинь wényán, палл. вэньянь, буквально: «литературный язык») — классический письменный язык, использовавшийся в Китае в основном до начала XX века в литературных произведениях, научных публикациях, официальных документах и для деловой переписки. rdf:langString

Класична китайська мова (кит. 文言, веньянь, «літературна мова»; яп. 漢文, канбун, «ханська мова», в'єт. 字儒, чу нхо, «знаки вчених») — традиційна писемна китайська мова, що базується на граматиці й лексиці стародавньої китайської мови. Вона сильно відрізняється від сучасної китайської мови, як письмової так і усної. Класична китайська використовувалася в Китаї як писемна мова до початку 20 століття. Це була універсальна мова східноазійського регіону. До середини 19 століття вона відігравала роль подібну до латини у Західній Європі. rdf:langString

اللغة الصينية الكلاسيكية أو اللغة الصينية الأدبية (古文, gǔ wén، «نص قديم» أو 文言文 wényán wén, «نص اللغة المكتوبة») هو نمط قديم من اللغة الصينية المكتوبة التي تعتمد على قواعد ومفردات اللغة الصينية القديمة، مما جعلها مختلفة عن أي لغة صينية حديثة منطوقة. وكانت اللغة الصينية الكلاسيكية تستخدم في جميع المراسلات الرسمية تقريبًا في الصين حتى أوائل القرن العشرين وأيضًا أثناء فترات مختلفة في اليابان وكوريا وفيتنام. استبدلت اللغة الصينية الكلاسيكية من قبل المتحدثين باللغة الصينية بدرجة كبيرة باللغة العامية الصينية المكتوبة (白話؛ بينيين: báihuà، «كلام واضح»)، وهو نظام كتابة يشبه اللغة الصينية الماندرية المنطوقة الحديثة، بينما هجر المتحدثون بغير الصينية اللغة الصينية الكلاسيكية بدرجة كبيرة مفضلين اللهجات العامية المحلية. rdf:langString

El xinès clàssic o xinès literari (文言文) és un estil tradicional d'escriptura xinesa basat en la gramàtica i el lèxic del xinès antic; és diferent a qualsevol varietat de xinès modern. No obstant això, la distinció entre xinès literari clàssic i xinès literari vernacular està lluny de ser clara. El xinès clàssic va ser usat abans i durant els començaments del segle xx per a tota correspondència formal, no només a la Xina sinó també (durant diferents períodes) a Corea, Japó i el Vietnam. Entre els parlants de xinès, el xinès clàssic ha estat àmpliament reemplaçat pel baihua (白话) o xinès vernacular, un estil d'escriptura similar al xinès mandarí, mentre que els parlants d'altres idiomes han abandonat majoritàriament el xinès clàssic en favor de les llengües vernacles locals. rdf:langString

Klasická čínština (čínsky v českém přepisu ku-wen, pchin-jinem gǔwén, znaky 古文, doslova „starý text“) je jazyk klasické čínské literatury období válčících států a dynastie Chan (tj. 5. století př. n. l. až 3. století n. l.), psaná forma . Termín je často užíván pro literární čínštinu (čínsky v českém přepisu wen-jen-wen, pchin-jinem wényánwén, znaky 文言文, „psaný text“; zkráceně 文言, wen-jen), tradiční formu zápisu čínštiny založenou na nápodobě její klasické formy. Literární čínština byla převažující formou zápisu čínštiny od chanské doby až po 20. století, kdy ji vytlačila paj-chua, psaná forma standardní mluvené čínštiny. rdf:langString

Κλασική κινεζική γλώσσα (κινεζικά: 文言, πινγίν: wényán, "λογοτεχνική γλώσσα") είναι η κλασική λογοτεχνική γλώσσα που χρησιμοποιήθηκε από το τέλος της περιόδου της άνοιξης και του φθινοπώρου έως το τέλος της δυναστείας Χαν. Ήταν σε χρήση ως ζωντανή γλώσσα για περίπου 400 χρόνια (περίπου 4ος αι. π.Χ.-1ος αι. μ.Χ.), και στην πορεία υιοθετήθηκε ως λογοτεχνική γλώσσα σε σχεδόν όλα τα επίσημα γραπτά στην Κίνα μέχρι τις αρχές του 20ου αιώνα (μέχρι την 4η Μαϊου 1919), καθώς και, κατά τη διάρκεια διαφόρων περιόδων, στην Ιαπωνία, στην Κορέα και στο Βιετνάμ. Είναι μια από τις πιο σημαντικές γλώσσες στον κόσμο, συγκρίσιμη με τα λατινικά και τα αγγλικά. Παρόλο που χρησιμοποίηθηκε ως ζωντανή γλώσσα για σχετικά μικρό χρονικό διάστημα, ήταν η βάση της λογοτεχνικής παράδοσης για σχεδόν 2000 χρόνια, ξεπερνών rdf:langString

Das klassische Chinesisch (chinesisch 文言文, Pinyin Wényánwén – „Literatursprache“), auch „Wenyan“ (文言, Wényán) genannt, bezeichnet im engeren Sinne die geschriebene und wohl auch gesprochene Sprache Chinas während der Zeit der Streitenden Reiche (5.–3. Jahrhundert v. Chr.). Im weiteren Sinne umfasst dieser Begriff auch die bis ins 20. Jahrhundert benutzte chinesische Schriftsprache. rdf:langString

Klasika ĉina lingvo estas tradicia formo de skribita ĉinlingvo. Ĝi baziĝas sur la gramatiko kaj vortaro de la antikva ĉina, pro tio ĝi estas malsama de iuj ajn modernaj parolataj formoj de la ĉina. La klasika ĉina iam estis uzata por preskaŭ ĉiuj formalaj leteroj antaŭ kaj dum la komenco de la 20a jarcento en Ĉinio, kaj dum pluraj malsamaj periodoj en Koreio, Japanio kaj Vjetnamio. Tiam, la lingvo funkciis kiel internacia lingvo inter diplomatoj en Orientazio. Inter ĉinaj parolantoj, la klasika ĉina estis plejparte anstataŭita de skribita regiona ĉinlingvo (白话; pinyin: báihuà, "ordinara parolado"). La skribita regiona ĉina estas skribstilo simila al la moderna parolata Mandarena ĉina. Samtempe, ne-ĉinaj parolantoj plejparte forlasis la klasikan ĉinan, kaj uzis siajn lokajn lingvojn aŭ dial rdf:langString

Classical Chinese, also known as Literary Chinese (古文 gǔwén "ancient text", or 文言 wényán "text speak", meaning "literary language/speech"; modern vernacular: 文言文 wényánwén "text speak text", meaning "literary language writing"), is the language of the classic literature from the end of the Spring and Autumn period through to the either the start of the Qin dynasty or the end of the Han dynasty, a written form of Old Chinese (上古漢語, Shànɡɡǔ Hànyǔ). Classical Chinese is a traditional style of written Chinese that evolved from the classical language, making it different from any modern spoken form of Chinese. Literary Chinese was used for almost all formal writing in China until the early 20th century, and also, during various periods, in Japan, Ryukyu, Korea and Vietnam. Among Chinese speaker rdf:langString

El chino clásico o chino literario (en chino, 文言; pinyin, Wényán) es la lengua escrita empleada antiguamente en China y continuada como lengua de cultura aún después de que el chino clásico dejara de ser la lengua hablada en China. rdf:langString

Bahasa Tionghoa Klasik (Hanzi: 文言文, pinyin: wenyan wen) atau Bahasa Tionghoa Sastra adalah sebuah gaya tradisional dari bahasa Tionghoa Tertulis yang didasarkan pada tatabahasa dan kosakata bahasa Tionghoa Kuno, sehingga membuatnya berbeda dari semua bentuk bahasa Tionghoa lisan. Namun perbedaan antara bahasa klasik sastra dan bahasa umum sastra tidak besar. Bahasa Tionghoa Klasik suatu ketika dipakai untuk segala bentuk korespondensi resmi sampai awal abad ke-20, tidak hanya di Tiongkok saja tetapi (selama beberapa lama pada masa yang berbeda-beda) juga di Korea, Jepang, dan Vietnam. Di antara penutur bahasa Tionghoa, bahasa Tionghoa Klasik terutama sudah diganti perannya oleh bahasa Tionghoa sehari-hari (白話, báihuà). Bahasa ini memiliki gaya penulisan yang mirip dengan bahasa Mandarin mo rdf:langString

Le chinois classique (chinois : 古文 ; pinyin : gǔwén ; litt. « ancienne langue écrite ») est une forme traditionnelle de la langue chinoise écrite fondée sur la grammaire et le vocabulaire d'états anciens de la langue chinoise, ce qui en fait une langue écrite différente de toute langue chinoise écrite contemporaine. Le chinois classique ou littéraire écrit à l'attention des Coréens est connu sous le nom de hanmun ; pour les Japonais, il s'agit du kanbun ; au Viêt Nam, c'est le (tous trois écrits 漢文, « langue écrite des Hans »). rdf:langString

Il Cinese classico (cinese: 古文; pinyin: Gǔwén) è una forma tradizionale della lingua cinese scritta basata sulla grammatica e sul vocabolario degli stati antichi della lingua cinese, rendendola una lingua scritta diversa da qualsiasi lingua cinese scritta contemporanea. Il termine a volte si riferisce al cinese letterario (文言, Wényán), generalmente considerato la lingua successore del cinese classico. Il cinese classico o letterario scritto per i coreani è noto come hanmun; per i giapponesi, è kanbun; in Vietnam, è (tutti e tre gli scritti 漢文, "lingua scritta degli Han"). rdf:langString

Klassiek Chinees of Wenyanwen (文言文 , wényánwén), is een oude schrijfvorm van het Chinees. Het geldt als de voorloper van het moderne Chinees en werd geschreven en gesproken in de periode van de Strijdende Koninkrijken (500-300 voor Christus). Tot in de 20e eeuw was het de gebruikelijke literaire en ambtelijke taal van China. rdf:langString

Klasyczny język chiński (chiń. trad. 文言; pinyin wényán) – język używany do początku XX wieku w piśmiennictwie chińskim, a także japońskim, wietnamskim i koreańskim. Od współczesnego języka różni się gramatyką i przewagą jednosylabowych słów (we współczesnym chińskim większość słów jest dwusylabowa, choć występują także słowa jednosylabowe, oraz trzy- a nawet czterosylabowe). W zakresie typologii klasyczny język chiński uchodzi za sztandarowy przykład języka izolującego. rdf:langString

Klassisk kinesiska (文言, pinyin: wényán, direkt översatt: "litterärt (skrift)språk") är benämningen på den form av skriven kinesiska som användes som enhetligt skriftspråk i Kina ända fram till tidigt 1900-tal. Användningen begränsades inte till Kina, utan även i länder med helt obesläktade språk som japanska, koreanska och vietnamesiska användes den klassiska kinesiskan som det lärda skriftspråket, analogt med hur latin användes som ett vetenskapligt lingua franca av vetenskapsmän och diplomater i Europa ända in på 1700-talet. rdf:langString

文言或古文，漢文化圈外通稱古典漢文（英語：Classical Chinese），當今受“白話文”一词影響而常被贅稱爲“文言文”；此外，日韓朝常稱爲漢文，以區別於「胡語」、「夷語」、「番語」、「外語」等稱呼。文言是汉语的一種書面形式，起源自中国春秋战国时期經潤飾的汉语口语（相較於西周以前被認為晦澀難懂、詰屈聱牙的文獻，如尚書、易經等）。据胡适考证，至中国汉代，文言已经脱离了日常口语，而当时的书面语（即文言）已经开始向复古和口语化两个方向发展。至中國唐宋時期，漢語的口語与先秦时期口语差异更加明显，这時，有三种书面语。一种书面语是模仿上古汉文书面文献的书面语，如唐宋八大家的散文，即古文運動的作品；另一种是在兩漢至魏晉南北朝的基础上所形成的书面语，如西漢《史記》、東漢佛經翻譯、南北朝刘义庆的《世说新语》；第三種則是各語言白話的源頭，如唐代的变文、宋代的话本等。到了元、明、清的近代时期，情况与中古时期类似，既有模仿上古的书面语，如桐城派的散文，亦有今日所謂的文言（如明史、清史稿），又有所謂的近代白话，比如《水滸傳》、《西遊記》等（甚至有《荔鏡記》、《海上花列傳》等方言作品）。由於文言並不是一時一地的一種語言，因此不同時代或地區的文獻，在語法和詞彙上會有差異。近代因民族主義興起，文言的地位逐漸被各地官方語言（日語、韓語、越南語）代替，而在中國則隨着新文化運動發展被基於北方官話的白話取代。 rdf:langString

rdfs:label

rdf:langString Classical Chinese

rdf:langString لغة صينية كلاسيكية

rdf:langString Xinès clàssic

rdf:langString Klasická čínština

rdf:langString Klassisches Chinesisch

rdf:langString Κλασική κινεζική γλώσσα

rdf:langString Klasika ĉina lingvo

rdf:langString Chino clásico

rdf:langString Txinera klasiko

rdf:langString Chinois classique

rdf:langString Bahasa Tionghoa Klasik

rdf:langString Cinese classico

rdf:langString 漢文

rdf:langString 한문

rdf:langString Klassiek Chinees

rdf:langString Chinês clássico

rdf:langString Klasyczny język chiński

rdf:langString Вэньянь

rdf:langString Klassisk kinesiska

rdf:langString Класична китайська мова

rdf:langString 文言文

foaf:name

rdf:langString Classical Chinese

rdf:langString 古文 or 文言

dbpprop:name

rdf:langString Classical Chinese

dbpedia-owl:wikiPageID

xsd:integer 123516

dbpedia-owl:wikiPageRevisionID

xsd:integer 1122335973

dbpprop:vie

rdf:langString Hán văn

rdf:langString cổ văn

rdf:langString văn ngôn

dbpprop:wuu

rdf:langString ven yiẽ ven

dbpprop:hanja

rdf:langString 漢文

dbpprop:altname

rdf:langString Literary Chinese

rdf:langString 祖大天王

dbpprop:c

rdf:langString 文言文

dbpprop:era

xsd:integer 5

dbpprop:gr

rdf:langString wenyan wen

dbpprop:hangul

rdf:langString 한문

dbpprop:j

rdf:langString man4-jin4 man4

dbpprop:l

rdf:langString "literary language writing"

dbpprop:p

rdf:langString wénlǐ

rdf:langString wényánwén

dbpprop:poj

rdf:langString bûn-giân bûn

dbpprop:region

rdf:langString China, Japan, Korea and Vietnam

dbpprop:rr

rdf:langString Hanmun

dbpprop:t

rdf:langString 文理

dbpprop:w

rdf:langString wen-li

rdf:langString wen2-yen2 wen2

dbpprop:y

rdf:langString màhn-yìhn màhn

dbpedia-owl:abstract

rdf:langString Klasická čínština (čínsky v českém přepisu ku-wen, pchin-jinem gǔwén, znaky 古文, doslova „starý text“) je jazyk klasické čínské literatury období válčících států a dynastie Chan (tj. 5. století př. n. l. až 3. století n. l.), psaná forma . Termín je často užíván pro literární čínštinu (čínsky v českém přepisu wen-jen-wen, pchin-jinem wényánwén, znaky 文言文, „psaný text“; zkráceně 文言, wen-jen), tradiční formu zápisu čínštiny založenou na nápodobě její klasické formy. Literární čínština byla převažující formou zápisu čínštiny od chanské doby až po 20. století, kdy ji vytlačila paj-chua, psaná forma standardní mluvené čínštiny. S postupem doby se klasická/literární čínština rozešla s čínštinou mluvenou do té míry, že se nepoučenému čínskému čtenáři stala prakticky nesrozumitelná. Od současného jazyka se liší odlišnými a syntaxí, jiné jsou významy většiny slov. Zatímco v klasické/literární čínštině převažují slova jednoslabičná, současnému jazyku dominují slova dvouslabičná. Klasická/literární čínština je v současnosti předmětem výuky v čínských středních školách a univerzitách. Její role v čínské kultuře se dá zhruba srovnat s rolí latiny v Evropě.

rdf:langString El xinès clàssic o xinès literari (文言文) és un estil tradicional d'escriptura xinesa basat en la gramàtica i el lèxic del xinès antic; és diferent a qualsevol varietat de xinès modern. No obstant això, la distinció entre xinès literari clàssic i xinès literari vernacular està lluny de ser clara. El xinès clàssic va ser usat abans i durant els començaments del segle xx per a tota correspondència formal, no només a la Xina sinó també (durant diferents períodes) a Corea, Japó i el Vietnam. Entre els parlants de xinès, el xinès clàssic ha estat àmpliament reemplaçat pel baihua (白话) o xinès vernacular, un estil d'escriptura similar al xinès mandarí, mentre que els parlants d'altres idiomes han abandonat majoritàriament el xinès clàssic en favor de les llengües vernacles locals. El xinès literari és conegut com a hanmun (汉文, "escriptura Han") en coreà, com a kanbun (汉文, "escriptura Han") en japonès, i com Hán Văn (汉文, "escriptura Han") en vietnamita. A causa de la llarga història del xinès, hi ha diferents tipus de xinès clàssic. Per exemple, el xinès de la dinastia Han és bastant diferent del de la dinastia Tang.

rdf:langString اللغة الصينية الكلاسيكية أو اللغة الصينية الأدبية (古文, gǔ wén، «نص قديم» أو 文言文 wényán wén, «نص اللغة المكتوبة») هو نمط قديم من اللغة الصينية المكتوبة التي تعتمد على قواعد ومفردات اللغة الصينية القديمة، مما جعلها مختلفة عن أي لغة صينية حديثة منطوقة. وكانت اللغة الصينية الكلاسيكية تستخدم في جميع المراسلات الرسمية تقريبًا في الصين حتى أوائل القرن العشرين وأيضًا أثناء فترات مختلفة في اليابان وكوريا وفيتنام. استبدلت اللغة الصينية الكلاسيكية من قبل المتحدثين باللغة الصينية بدرجة كبيرة باللغة العامية الصينية المكتوبة (白話؛ بينيين: báihuà، «كلام واضح»)، وهو نظام كتابة يشبه اللغة الصينية الماندرية المنطوقة الحديثة، بينما هجر المتحدثون بغير الصينية اللغة الصينية الكلاسيكية بدرجة كبيرة مفضلين اللهجات العامية المحلية. اللغة الصينية الأدبية تعرف باسم كانبون (kanbun) باللغة اليابانية وهانمون (hanmun) باللغة الكورية وهان فان (Hلn Văn) بالفيتنامية (من 漢文 في جميع الحالات الثلاث)؛ كتابة بينيين: وهانوين (hànwén) و«هان (Han)»).

rdf:langString Das klassische Chinesisch (chinesisch 文言文, Pinyin Wényánwén – „Literatursprache“), auch „Wenyan“ (文言, Wényán) genannt, bezeichnet im engeren Sinne die geschriebene und wohl auch gesprochene Sprache Chinas während der Zeit der Streitenden Reiche (5.–3. Jahrhundert v. Chr.). Im weiteren Sinne umfasst dieser Begriff auch die bis ins 20. Jahrhundert benutzte chinesische Schriftsprache. Das klassische Chinesisch gilt als Vorläufer aller modernen sinitischen Sprachen und bildet die letzte Phase des Altchinesischen. Zum klassischen Chinesisch wird im Allgemeinen das Altchinesische ab dem 5. Jahrhundert v. Chr. gerechnet; frühere Sprachformen werden unter dem Terminus präklassisches Chinesisch zusammengefasst. Seit der Qin-Dynastie wurde das klassische Chinesisch allmählich zu einer toten Sprache, die als literarische Sprache jedoch bis in die Neuzeit Bestand hatte.

rdf:langString Κλασική κινεζική γλώσσα (κινεζικά: 文言, πινγίν: wényán, "λογοτεχνική γλώσσα") είναι η κλασική λογοτεχνική γλώσσα που χρησιμοποιήθηκε από το τέλος της περιόδου της άνοιξης και του φθινοπώρου έως το τέλος της δυναστείας Χαν. Ήταν σε χρήση ως ζωντανή γλώσσα για περίπου 400 χρόνια (περίπου 4ος αι. π.Χ.-1ος αι. μ.Χ.), και στην πορεία υιοθετήθηκε ως λογοτεχνική γλώσσα σε σχεδόν όλα τα επίσημα γραπτά στην Κίνα μέχρι τις αρχές του 20ου αιώνα (μέχρι την 4η Μαϊου 1919), καθώς και, κατά τη διάρκεια διαφόρων περιόδων, στην Ιαπωνία, στην Κορέα και στο Βιετνάμ. Είναι μια από τις πιο σημαντικές γλώσσες στον κόσμο, συγκρίσιμη με τα λατινικά και τα αγγλικά. Παρόλο που χρησιμοποίηθηκε ως ζωντανή γλώσσα για σχετικά μικρό χρονικό διάστημα, ήταν η βάση της λογοτεχνικής παράδοσης για σχεδόν 2000 χρόνια, ξεπερνώντας κάθε άλλο πολιτισμό. Η κλασική περίοδος περιλαμβάνει τις εκατό σχολές σκέψης της κινέζικης φιλοσοφίας, την αρχή της κινέζικης ιστοριογραφίας, και τις αρχικές προσπάθειες σύνθεσης όλης της συσσωρευμένης κινέζικης γνώσης. Αργότερα, ήταν το μέσο στο οποίο οι ποιητές Λι Πο (701–762) και Του Φου (712–770), και ο πεζογράφος (768–824) δημιούργησαν μερικά από τα μεγαλύτερα αριστουργήματα όλων των εποχών. Ήταν επίσης η γλώσσα της νεο-κομφουκιανιστικής φιλοσοφίας (ειδικά του Τσου Σι [1130–1200]), η οποία επρόκειτο να επηρεάσει βαθιά τη Δύση. Η κλασική κινεζική γλώσσα ήταν η γλώσσα στην οποία έγραψε ο Ιταλός ιησουίτης ιεραπόστολος (1552–1610) στην προσπάθειά του να προσηλυτίσει την κινεζική αυτοκρατορία στον χριστιανισμό. Σήμερα, η λογοτεχνική κινεζική γλώσσα έχει αντικατασταθεί σε μεγάλο βαθμό από τη γραπτή δημοτική κινεζική γλώσσα, ένα στυλ γραφής που μοιάζει με τη σύγχρονη προφορική κινεζική γλώσσα (中文, zhōngwén), ενώ οι ομιλητές μη κινεζικών γλωσσών έχουν εγκαταλείψει σε μεγάλο βαθμό τη λογοτεχνική κινεζική υπέρ των αντίστοιχων τοπικών γλωσσών τους. Η σύγχρονη κινέζικη γλώσσα (πρότυπη κινεζική) έχει μια τριπλή προέλευση: τη γραπτή μετα-κλασική γλώσσα, την προφορική γλώσσα των αυτοκρατορικών χρόνων (μανδαρινικά κινέζικα) και τη δημοτική γλώσσα του Πεκίνου. Αυτά τα ιδιώματα ήταν ξεκάθαρα σχετιζόμενα αρχικά, τα οποία έπρεπε να συνδυαστούν με σκοπό τη δημιουργία μιας εθνικής γλώσσας. Ο όρος "εθνική γλώσσα" (γκουογιού) ήταν ένα δάνειο από την ιαπωνική γλώσσα στις αρχές του 20ου αιώνα και, από το 1915, διάφορες επιτροπές εξέτασαν τις πρακτικές συνέπειες της προώθησής της. Το αποφασιστικό γεγονός ήταν η δράση του Κινήματος της Τέταρτης Μαΐου του 1919. Μετά την ίδρυση της Λαϊκής Δημοκρατίας της Κίνας, ορισμένοι κυβερνητικοί κανονισμοί εφαρμόστηκαν με επιτυχία και το τεράστιο έργο της προώθησης της σύγχρονης κινεζικής γλώσσας σε όλη την Κίνα ολοκληρώθηκε με επιτυχία. Σε αυτό που πρέπει να ήταν το μεγαλύτερο γλωσσικό σχέδιο στην ιστορία, εκατομμύρια Κινέζοι, των οποίων οι μητρικές γλώσσες ήταν αποκλίνουσες μανδαρινικές, μη μανδαρινικές ή μη κινεζικές γλώσσες, έμαθαν να μιλούν και να κατανοούν την εθνική γλώσσα, γνωστή και ως κοινή γλώσσα ή πουτόνγκχουα (普通話, pǔtōnghuà), όπως αποκαλείται κοινώς. Με αυτή την προσπάθεια, ο αλφαβητισμός μεταδόθηκε σε μεγάλο αριθμό ατόμων σε όλες τις ηλικιακές ομάδες. Η λογοτεχνική κινέζικη γλώσσα είναι γνωστή ως κάνμπουν (漢文) στα ιαπωνικά, χάνμουν στα κορεατικά και βαν νγκον (văn ngôn) στα βιετναμέζικα.

rdf:langString Klasika ĉina lingvo estas tradicia formo de skribita ĉinlingvo. Ĝi baziĝas sur la gramatiko kaj vortaro de la antikva ĉina, pro tio ĝi estas malsama de iuj ajn modernaj parolataj formoj de la ĉina. La klasika ĉina iam estis uzata por preskaŭ ĉiuj formalaj leteroj antaŭ kaj dum la komenco de la 20a jarcento en Ĉinio, kaj dum pluraj malsamaj periodoj en Koreio, Japanio kaj Vjetnamio. Tiam, la lingvo funkciis kiel internacia lingvo inter diplomatoj en Orientazio. Inter ĉinaj parolantoj, la klasika ĉina estis plejparte anstataŭita de skribita regiona ĉinlingvo (白话; pinyin: báihuà, "ordinara parolado"). La skribita regiona ĉina estas skribstilo simila al la moderna parolata Mandarena ĉina. Samtempe, ne-ĉinaj parolantoj plejparte forlasis la klasikan ĉinan, kaj uzis siajn lokajn lingvojn aŭ dialektojn anstataŭe.

rdf:langString Classical Chinese, also known as Literary Chinese (古文 gǔwén "ancient text", or 文言 wényán "text speak", meaning "literary language/speech"; modern vernacular: 文言文 wényánwén "text speak text", meaning "literary language writing"), is the language of the classic literature from the end of the Spring and Autumn period through to the either the start of the Qin dynasty or the end of the Han dynasty, a written form of Old Chinese (上古漢語, Shànɡɡǔ Hànyǔ). Classical Chinese is a traditional style of written Chinese that evolved from the classical language, making it different from any modern spoken form of Chinese. Literary Chinese was used for almost all formal writing in China until the early 20th century, and also, during various periods, in Japan, Ryukyu, Korea and Vietnam. Among Chinese speakers, Literary Chinese has been largely replaced by written vernacular Chinese, a style of writing that is similar to modern spoken Mandarin Chinese, while speakers of non-Chinese languages have largely abandoned Literary Chinese in favor of their respective local vernaculars. Although languages have evolved in unique, different directions from the base of Literary Chinese, many cognates can be still found between these languages that have historically written in Classical Chinese. Literary Chinese is known as kanbun (漢文, "Han writing") in Japanese, hanmun in Korean (but see also gugyeol) and văn ngôn (文言) or Hán văn (漢文) in Vietnamese.

rdf:langString Txinera klasikoa edo txinera literarioa (txineraz: 文言文; pinyinez: Wényánwén) antzinako txineraren idazkera da, ereduzkotzat hartzen den epekoa. Egun, hizkuntza hila da baina kultura-hizkuntza moduan erabiltzen dute. Txinera literarioa Txinatik at ere erabili zuten: koreeraz hanmun (漢文 'Han idazkera'); japonieraz kanbun (漢文 'Han idazkera'); eta vietnameraz Hán Văn (漢文 'Han idazkera') diote. Hain historia luzea izanda, txinera klasikoak aldaera asko ditu, adibidez, Han dinastiakoa etaTang dinastiakoa oso ezberdinak dira.

rdf:langString Le chinois classique (chinois : 古文 ; pinyin : gǔwén ; litt. « ancienne langue écrite ») est une forme traditionnelle de la langue chinoise écrite fondée sur la grammaire et le vocabulaire d'états anciens de la langue chinoise, ce qui en fait une langue écrite différente de toute langue chinoise écrite contemporaine. Le terme désigne parfois le chinois littéraire (chinois : 文言文 ; pinyin : wényánwén ; litt. « langue littéraire »), généralement considéré comme la langue qui a succédé au chinois classique. Cependant, la distinction entre d'une part le chinois classique et le chinois littéraire est floue. Le chinois classique ou littéraire écrit à l'attention des Coréens est connu sous le nom de hanmun ; pour les Japonais, il s'agit du kanbun ; au Viêt Nam, c'est le (tous trois écrits 漢文, « langue écrite des Hans »). La distinction entre d'une part le chinois classique et le chinois littéraire est floue. Le chinois écrit classique fut utilisé jusqu'au début du XXe siècle dans tous les écrits formels en Chine, mais également au Japon (partiellement), en Corée et au Viêt Nam. Parmi les Chinois, le chinois écrit classique a désormais été largement remplacé par le chinois écrit contemporain (白話, báihuà), un style sensiblement plus proche du chinois mandarin parlé, alors que par ailleurs les locuteurs non sinophones ont désormais pratiquement abandonné le chinois classique au profit de langues vernaculaires locales.

rdf:langString El chino clásico o chino literario (en chino, 文言; pinyin, Wényán) es la lengua escrita empleada antiguamente en China y continuada como lengua de cultura aún después de que el chino clásico dejara de ser la lengua hablada en China. El chino literario se basa en el chino clásico, propiamente es un estilo tradicional de escritura china basado en la gramática y el léxico del chino antiguo haciéndolo diferente a cualquier variedad de chino moderno. El chino literario fue usado también fuera de China: es llamado hanmun (漢文 'escritura Han') en coreano, kanbun (漢文 'escritura Han') en japonés; y Hán Văn (漢文 'escritura Han') en vietnamita. Debido a que la historia del chino es tan larga, hay diferentes tipos de chino clásico. Por ejemplo, el chino de la dinastía Han es bastante diferente que el de la dinastía Tang.

rdf:langString Bahasa Tionghoa Klasik (Hanzi: 文言文, pinyin: wenyan wen) atau Bahasa Tionghoa Sastra adalah sebuah gaya tradisional dari bahasa Tionghoa Tertulis yang didasarkan pada tatabahasa dan kosakata bahasa Tionghoa Kuno, sehingga membuatnya berbeda dari semua bentuk bahasa Tionghoa lisan. Namun perbedaan antara bahasa klasik sastra dan bahasa umum sastra tidak besar. Bahasa Tionghoa Klasik suatu ketika dipakai untuk segala bentuk korespondensi resmi sampai awal abad ke-20, tidak hanya di Tiongkok saja tetapi (selama beberapa lama pada masa yang berbeda-beda) juga di Korea, Jepang, dan Vietnam. Di antara penutur bahasa Tionghoa, bahasa Tionghoa Klasik terutama sudah diganti perannya oleh bahasa Tionghoa sehari-hari (白話, báihuà). Bahasa ini memiliki gaya penulisan yang mirip dengan bahasa Mandarin modern, sementara para penutur non-bahasa Tionghoa ini sekarang telah meninggalkan bahasa Tionghoa Klasik dan menggunakan bahasa mereka sendiri. Bahasa Tionghoa sastra dikenal sebagai (漢文, "Tulisan Han") dalam bahasa Korea; sebagai Kanbun (漢文, "Tulisan Han") dalam bahasa Jepang; dan (字儒, "huruf ilmiah") dalam bahasa Vietnam. * l * b * s

rdf:langString 漢文（かんぶん）とは、古代中国の文語体の文章のこと。または近代中国人・朝鮮人・日本人・ベトナム人によって書かれる古典的な文章語のうち、漢字を用いて中国語の文法で書かれたものをいう。

rdf:langString ( 한문(韓文)에 대해서는 한글 문서를 참고하십시오.) 한문(漢文)은 고전 문어체 중국어를 말한다. 주로 춘추전국시대 후반~한나라 말기에 중국지역에서 많이 쓰였으며, 한자로 쓴다.

rdf:langString Klassiek Chinees of Wenyanwen (文言文 , wényánwén), is een oude schrijfvorm van het Chinees. Het geldt als de voorloper van het moderne Chinees en werd geschreven en gesproken in de periode van de Strijdende Koninkrijken (500-300 voor Christus). Tot in de 20e eeuw was het de gebruikelijke literaire en ambtelijke taal van China. Uit het Klassiek Chinees zijn alle moderne Chinese talen voortgekomen. Het is het laatste, best overgeleverde stadium van het Oudchinees. Hoewel de taal al tijdens de Qin-dynastie niet meer als gesproken taal werd gebruikt, bleef ze tot in de moderne tijd de belangrijkste literaire taal van China. Het volkslied van Taiwan is zo bijvoorbeeld nog altijd in het (ambtelijke) Klassiek Chinees geschreven en in de Volksrepubliek zijn er nog veel vaste zegswijzen die uit het Klassiek Chinees stammen. De positie van het Klassiek Chinees laat zich met die van het Latijn in de westerse culturen vergelijken. Net als het Latijn heeft ook het Klassiek Chinees niet-verwante talen beïnvloed, zoals het Koreaans en het Japans. Het belang van het Klassiek Chinees in Oost-Azië is niet te onderschatten. Beroemde boeken in het Wenyanwen zijn onder andere: Sanzijing, Mozi, Sunzi bingfa, Qianziwen, Shijing, Shiji, Lunyu, Daodejing en Yijing.

rdf:langString Il Cinese classico (cinese: 古文; pinyin: Gǔwén) è una forma tradizionale della lingua cinese scritta basata sulla grammatica e sul vocabolario degli stati antichi della lingua cinese, rendendola una lingua scritta diversa da qualsiasi lingua cinese scritta contemporanea. Il termine a volte si riferisce al cinese letterario (文言, Wényán), generalmente considerato la lingua successore del cinese classico. Il cinese classico o letterario scritto per i coreani è noto come hanmun; per i giapponesi, è kanbun; in Vietnam, è (tutti e tre gli scritti 漢文, "lingua scritta degli Han"). La distinzione tra cinese classico e cinese letterario da un lato è sfumata. Il cinese scritto classico è stato utilizzato fino all'inizio del XX secolo in tutta la scrittura formale in Cina, ma anche in Giappone (parzialmente), Corea e Vietnam. Tra i cinesi, il cinese scritto classico è stato ora in gran parte sostituito dal cinese scritto contemporaneo (中文 Zhongwen, che deriva dal 白話, baihua e la cui pronuncia è basata sul dialetto di Pechino), uno stile notevolmente più vicino al cinese mandarino parlato, mentre i parlanti non cinesi hanno praticamente abbandonato il cinese classico per trarre vantaggio dalle lingue vernacolari locali.

rdf:langString Klasyczny język chiński (chiń. trad. 文言; pinyin wényán) – język używany do początku XX wieku w piśmiennictwie chińskim, a także japońskim, wietnamskim i koreańskim. Od współczesnego języka różni się gramatyką i przewagą jednosylabowych słów (we współczesnym chińskim większość słów jest dwusylabowa, choć występują także słowa jednosylabowe, oraz trzy- a nawet czterosylabowe). W zakresie typologii klasyczny język chiński uchodzi za sztandarowy przykład języka izolującego. Wenyan jest oparty na języku starożytnej literatury chińskiej, głównie tekstów pochodzących z czasów dynastii Han (ten język określany jest po chińsku mianem 古文 gǔwén). Ze względu na ewolucję fonologii mówionego chińskiego, która doprowadziła do powstania ogromnej ilości homofonów, język klasyczny stopniowo stał się praktycznie niezrozumiały w formie mówionej, był jednak nadal używany w piśmie bez większych zmian. Na początku XX wieku chińscy pisarze, z Lu Xunem na czele, zrezygnowali z języka klasycznego na rzecz tzw. baihua, stylu naśladującego mowę potoczną, stosowanego wcześniej w chińskich powieściach począwszy od dynastii Ming. W innych krajach zarzucono wenyan na rzecz języków narodowych. Język klasyczny jest w Chinach przedmiotem nauczania między innymi w szkołach średnich i na uniwersytetach. Jego rolę w kulturze z grubsza można przyrównać do łaciny w Europie, bo 1) wpływa na język potoczny (między innymi zachował się w wielu wyrażeniach idiomatycznych); 2) w nim napisane są między innymi fundamentalne dzieła chińskiej kultury, a także nekrologi oraz motta w świątyniach i pałacach; 3) na co dzień jest niemal nieużywany. Podobnie jak powstała Wikipedia łacińskojęzyczna, w 2006 roku uruchomiono również Wikipedię w klasycznym chińskim. Obie są jednak stosunkowo niewielkie. Pod koniec lipca 2008 roku Wikipedia łacińskojęzyczna liczyła 21,5 tysiąca haseł, a klasyczna chińska – nieco ponad 2100.

rdf:langString Klassisk kinesiska (文言, pinyin: wényán, direkt översatt: "litterärt (skrift)språk") är benämningen på den form av skriven kinesiska som användes som enhetligt skriftspråk i Kina ända fram till tidigt 1900-tal. Användningen begränsades inte till Kina, utan även i länder med helt obesläktade språk som japanska, koreanska och vietnamesiska användes den klassiska kinesiskan som det lärda skriftspråket, analogt med hur latin användes som ett vetenskapligt lingua franca av vetenskapsmän och diplomater i Europa ända in på 1700-talet. Den klassiska kinesiskan skiljer sig ganska mycket grammatiskt från dagens "mandarin", men det tros att man för cirka 2200 år sedan talade på det sätt som klassisk kinesiska skrivs. Man vet inte exakt när det skrivna och talade språket skildes åt. Klassisk kinesiska är inte heller ett enhetligt utvecklat språk, utan det skiljer sig stilistiskt och grammatiskt genom historien, även mellan två samtida författare.

rdf:langString Вэнья́нь (кит. 文言, пиньинь wényán, палл. вэньянь, буквально: «литературный язык») — классический письменный язык, использовавшийся в Китае в основном до начала XX века в литературных произведениях, научных публикациях, официальных документах и для деловой переписки.

rdf:langString Класична китайська мова (кит. 文言, веньянь, «літературна мова»; яп. 漢文, канбун, «ханська мова», в'єт. 字儒, чу нхо, «знаки вчених») — традиційна писемна китайська мова, що базується на граматиці й лексиці стародавньої китайської мови. Вона сильно відрізняється від сучасної китайської мови, як письмової так і усної. Класична китайська використовувалася в Китаї як писемна мова до початку 20 століття. Це була універсальна мова східноазійського регіону. До середини 19 століття вона відігравала роль подібну до латини у Західній Європі.

rdf:langString 文言或古文，漢文化圈外通稱古典漢文（英語：Classical Chinese），當今受“白話文”一词影響而常被贅稱爲“文言文”；此外，日韓朝常稱爲漢文，以區別於「胡語」、「夷語」、「番語」、「外語」等稱呼。文言是汉语的一種書面形式，起源自中国春秋战国时期經潤飾的汉语口语（相較於西周以前被認為晦澀難懂、詰屈聱牙的文獻，如尚書、易經等）。据胡适考证，至中国汉代，文言已经脱离了日常口语，而当时的书面语（即文言）已经开始向复古和口语化两个方向发展。至中國唐宋時期，漢語的口語与先秦时期口语差异更加明显，这時，有三种书面语。一种书面语是模仿上古汉文书面文献的书面语，如唐宋八大家的散文，即古文運動的作品；另一种是在兩漢至魏晉南北朝的基础上所形成的书面语，如西漢《史記》、東漢佛經翻譯、南北朝刘义庆的《世说新语》；第三種則是各語言白話的源頭，如唐代的变文、宋代的话本等。到了元、明、清的近代时期，情况与中古时期类似，既有模仿上古的书面语，如桐城派的散文，亦有今日所謂的文言（如明史、清史稿），又有所謂的近代白话，比如《水滸傳》、《西遊記》等（甚至有《荔鏡記》、《海上花列傳》等方言作品）。由於文言並不是一時一地的一種語言，因此不同時代或地區的文獻，在語法和詞彙上會有差異。 20世紀之前，漢字文化圈的士大夫均能通曉以漢字書寫的文言，故文言使用於幾乎所有正式的文書上，并且漢字文化圈中語言或口音不通者能以筆談的方式交流，如19世紀時操朝鮮語的朝鮮王朝雲峴君與清朝大臣吳長慶筆談、20世紀操閩南語的林獻堂與操粵語、官話的梁啟超於日本長崎筆談。近代因民族主義興起，文言的地位逐漸被各地官方語言（日語、韓語、越南語）代替，而在中國則隨着新文化運動發展被基於北方官話的白話取代。

dbpprop:buc

rdf:langString ùng-ngiòng-ùng

dbpprop:chuhan

rdf:langString 古文

rdf:langString 文言

rdf:langString 漢文

dbpprop:familycolor

rdf:langString Sino-Tibetan

dbpprop:gan

rdf:langString mun4-ngien4 mun4

dbpprop:glotto

rdf:langString lite1248