Chicago school (literary criticism)
http://dbpedia.org/resource/Chicago_school_(literary_criticism) an entity of type: Thing
The Chicago School of literary criticism was a form of criticism of English literature begun at the University of Chicago in the 1930s, which lasted until the 1950s. It was also called Neo-Aristotelianism, due to its strong emphasis on Aristotle's concepts of plot, character and genre. It was partly a reaction to New Criticism, a then highly popular form of literary criticism, which the Chicago critics accused of being too subjective and placing too much importance on irony and figurative language. They aimed instead for total objectivity and a strong classical basis of evidence for criticism. The New Critics regarded the language and poetic diction as most important, but the Chicago School considered such things merely the building material of poetry. Like Aristotle, they valued the struc
rdf:langString
Чикагская школа литературной критики, также известна под названием «неоаристотелевской» — развивалась в 1920-1940-х годах в Чикагском университете. Иногда её относят к разновидности литературного формализма, но чаще всего противопоставляют идейному направлению . В то время как «новые критики» серьёзно занимались формой и тем, что Аристотель называет , «Чикагская школа» предпочитала более целостный подход к литературному анализу. Они опирались на аристотелевский иерархический список нарративных элементов. Согласно Аристотелю и «Чикагской школе», важнейшим аспектом произведения является сюжет (нарратив), за которым следует персонаж, идея и только потом диктум.
rdf:langString
Чиказька школа неоарістотеліанців — група літературних критиків при Чиказькому університеті в 1920-1940-х роках. Іноді її відносять до різновиду літературного формалізму, але найчастіше протиставляють ідейному напрямку «Нової критики». У той час як «нові критики» серйозно займалися формою і тим, що Арістотель називає диктум, «Чиказька школа» вважала за краще займатися більш цілісним підходом до літературного аналізу. Вони спиралися на арістотелевський ієрархічний список наративних елементів. Відповідно до Арістотеля і «Чиказької школи», найважливішим аспектом твору є сюжет (наратив), за яким йде персонаж, ідея і тільки потім диктум.
rdf:langString
rdf:langString
Chicago school (literary criticism)
rdf:langString
Чикагская школа (филология)
rdf:langString
Чиказька школа неоарістотеліанців
xsd:integer
633236
xsd:integer
1090168557
rdf:langString
The Chicago School of literary criticism was a form of criticism of English literature begun at the University of Chicago in the 1930s, which lasted until the 1950s. It was also called Neo-Aristotelianism, due to its strong emphasis on Aristotle's concepts of plot, character and genre. It was partly a reaction to New Criticism, a then highly popular form of literary criticism, which the Chicago critics accused of being too subjective and placing too much importance on irony and figurative language. They aimed instead for total objectivity and a strong classical basis of evidence for criticism. The New Critics regarded the language and poetic diction as most important, but the Chicago School considered such things merely the building material of poetry. Like Aristotle, they valued the structure or form of a literary work as a whole, rather than the complexities of the language. Despite this, the Chicago School is considered by some to be a part of the New Criticism movement.
rdf:langString
Чиказька школа неоарістотеліанців — група літературних критиків при Чиказькому університеті в 1920-1940-х роках. Іноді її відносять до різновиду літературного формалізму, але найчастіше протиставляють ідейному напрямку «Нової критики». У той час як «нові критики» серйозно займалися формою і тим, що Арістотель називає диктум, «Чиказька школа» вважала за краще займатися більш цілісним підходом до літературного аналізу. Вони спиралися на арістотелевський ієрархічний список наративних елементів. Відповідно до Арістотеля і «Чиказької школи», найважливішим аспектом твору є сюжет (наратив), за яким йде персонаж, ідея і тільки потім диктум. До головних представників «Чиказької школи» відносяться Роналд Крейн і Елдер Олсон. Пізніше традицію «Чиказької школи» розвивали Вейн Бут і Джеймс Пелан. Основні твори критиків «Чиказької школи» — це «Трагедія і теорія драми» (Tragedy and the Theory of Drama) Олсона, збірник «Критики і критицизм» (Critics and Criticism) під редакцією Крейна і «Риторика художньої літератури» (The Rhetoric of Fiction) Бута.
rdf:langString
Чикагская школа литературной критики, также известна под названием «неоаристотелевской» — развивалась в 1920-1940-х годах в Чикагском университете. Иногда её относят к разновидности литературного формализма, но чаще всего противопоставляют идейному направлению . В то время как «новые критики» серьёзно занимались формой и тем, что Аристотель называет , «Чикагская школа» предпочитала более целостный подход к литературному анализу. Они опирались на аристотелевский иерархический список нарративных элементов. Согласно Аристотелю и «Чикагской школе», важнейшим аспектом произведения является сюжет (нарратив), за которым следует персонаж, идея и только потом диктум. К главным представителям «Чикагской школы» относятся и . Позднее традицию «Чикагской школы» развивали Уэйн Бут и . Основные произведения критиков «Чикагской школы» — это «Трагедия и теория драмы» (Tragedy and the Theory of Drama) Олсона, сборник «Критики и критика» (Critics and Criticism) под редакцией Крейна и «Риторика художественной литературы» (The Rhetoric of Fiction) Бута.
xsd:nonNegativeInteger
6923