Carnegie Endowment for International Peace

rdf:langString Фонд Карнеґі за міжнародний мир

rdf:langString Фонд Карнеґі за міжнародний мир (англ. Carnegie Endowment for International Peace — CEIP) — фонд, створений в 1910 році з ініціативи короля металургії Карнеґі Ендрю (англ. Andrew Carnegie) і носить його ім'я, за одне сторіччя перетворився в один з найбагатших наукових центрів («think-tank») у світі. Фонд в порядку спадкоємності очолювали колишні керівники секретних служб. Він органічно пов'язаний з багатьма транснаціональними компаніями, що дозволяє йому робити зовнішньополітичні дослідження і просувати політику «ліберальних» економік в Росії і Латинській Америці. На початку XX століття Ендрю Карнегі вважався найбагатшою людиною у світі. У епоху промислової революції він був втіленням американської мрії. Карнегі народився у Шотландії в 1835 році в сім'ї ткачів. У 1848 році він емігрував до США. Попрацювавши якийсь час кур'єром в Піттсбурзі, він влаштовується у відділення Пенсильванської залізниці, де швидко отримує відповідальну посаду. У ході громадянської війни в США (1861—1865) він контролював залізничний транспорт військ Півночі. Після закінчення військових дій, він покинув відділення і збільшив свій статок, вклавши гроші в будівництво залізних мостів, що замінили дерев'яні конструкції. Пильно стежачи за технічним прогресом, він незабаром кинув це заняття для того, щоб присвятити себе виробництву сталі, ставши найбільшим металургійним магнатом у світі. Ендрю Карнегі не був типовим промисловцем, оскільки дозволяв своїм працівникам об'єднуватися в профспілки, в той же час зобов'язуючи їх працювати в найважчих умовах. Будучи прихильником теорії соціального дарвінізму Герберта Спенсера (Herbert Spencer), Карнегі був переконаний, що більшість людей можуть здобути свій статок при наявності необхідної освіти і старанності. При цьому він вважав за необхідним надання допомоги бідним багатими. Він особисто профінансував будівництво трьох тисяч суспільних бібліотек, які передав у ведення органів місцевого самоврядування. Він також заснував Технологічний інститут в Піттсбурзі, який нині називається «Університет Карнегі — Меллона» (Carnegie Mellon University). Приділяючи особливу увагу значущості міжнародного права в розв'язанні міжнаціональних конфліктів, Карнегі також профінансував будівництво Палацу миру в Гаазі, де повинен був розміститися Міжнародний Арбітражний Суд. Будучи пов'язаним з Республіканською партією, Ендрю Карнегі в 1910 році вирішує створити Фонд міжнародного миру Карнегі (Carnegie Endowment for International Peace — CEIP). На створення фонду його підштовхнули друзі Еліху Рут (Elihu Root), що був міністром оборони при Вільямі Маккінлі (William McKinley), який був держсекретарем при Теодорі Рузвельті, і ректор Колумбійського Університету Ніколас Батлер (Nicholas M. Butler). Зусилля Рута в створенні Гаагського Суду були оцінені Карнегі, який зробив його директором Фонду. Незабаром, а саме в 1912 році, Еліу Рут отримав Нобелівську премію миру. Однак концепція миру, яку просував Фонд, в цьому випадку повинна бути зрозуміла в особливому значенні. Вільям Маккінлі розв'язав війну проти Іспанії, щоб «звільнити» Кубу і Філіппіни. А Теодор Рузвельт, що отримав Нобелівську премію миру в 1906 році, приєднав Панаму і окуповував Домініканську республіку та Гондурас. І все це, зрозуміло, робилося в ім'я боротьби проти європейської колонізації. У 1914-23 роках за допомогою Фонду була заснована Академія міжнародного права в Гаазі. Спочатку Фонд був поділений на три департаменти: * департамент міжнародного права і урегулювання конфліктів; * департамент, що займався вивченням причин і наслідків війни; * департамент співпраці і міжнародного взаєморозуміння. Зусилля Фонду, однак, не змогли загальмувати розвиток подій, які передували Першій світовій війні. Ендрю Карнегі доручив ректору Колумбійського університету, політику-республіканцеві Ніколасу Батлеру створення європейського відділення Фонду з штаб-квартирою в Парижі. У 1919 році Карнегі помер, встигши продати перед своєю смертю свої сталеплавильні заводи банкіру Моргану (J. P. Morgan). У 1925 році генеральним директором Фонду замість Рута став Батлер. Фонд Карнегі виступив за підписання Пакту Бріана-Келлога по забороні війни, і Батлер також отримав Нобелівську премію миру в 1931 році. У 1919 році Еліху Рут Створив Раду з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations — CFR), основним спонсором якого став Фонд Карнегі. [джерело?] У 1946 році Батлер поступається своїм постом президенту Національної ради Церков, а також послу в ООН і майбутньому держсекретареві США Джону Фостеру Даллесу (John Foster Dulles), в той час як колишній керівник OSS і майбутній керівник ЦРУ Ален Даллес (Allen Dulles) стає президентом Ради з міжнародних відносин. Діяльність двох братів активно підтримується Фондом Рокфеллера, президентом якого в 1948 році стає Джон Фостер. На початку 1970-х колишній директор служби розвідки держдепартаменту Томас Хьджес (Thomas L. Hugues) стає президентом «Carnegie Endowment for International Peace» (CEIP), а колишній агент OSS і колишній керівник спільних програм Фонду Форда і ЦРУ Мілтон Кац (Milton Katz) і колишній заступник генерального прокурора Джон Дуглас (John W. Douglas) стають директорами Фонду. Фонд Карнегі припиняє випуск впливового правого журналу і купує журнал Foreign Policy, створений Семюелем Хантінгтоном. Штаб-квартира переводиться з Нью-Йорка в Вашингтон. У 1971 році Фонд засновує Асоціацію по контролю над озброєннями, в 1972 році «Німеччини-США» (German Marshall Fund of the United States), трансатлантичний аналітичний центр, що субсидується ФРН, в 1981 році — Інститут міжнародної економіки (Institute for International Economics), що займається дослідженнями позитивного впливу глобалізації. У 1991 році після розпаду Радянського Союзу колишній директор служби розвідки держдепартаменту Мортон Абрамович (Morton I. Abramowitz) вибраний президентом Фонду Карнегі. Він призначає колишнього агента Розвідувального управління Військово-морських сил Роберта Карсвелла (Robert Carswell), який був головним посередником в переговорах в ході операції по звільненню полонених в Ірані, на посаду директора. У 1993 році Фонд Карнегі відкрив своє відділення в Москві, що виконувало функцію консультанта при президентові Єльцину в процесі приватизації економіки колишнього Радянського Союзу при посередництві таких політичних діячів, як Єгор Гайдар. Фонд тоді був звинувачений в тому, що зіграв роль Троянського коня ЦРУ. Фонд Карнегі також створив «Групу 50», яка об'єднує керівників 50 транснаціональних компаній, діючих у Латинській Америці. Цей клуб консультує різні уряди і просуває проект по створенню «Зони вільної торгівлі обох Америк» . Групу очолює колишній міністр Торгівлі і Промисловості Венесуели Мойзес Наїм, також що є керівником журналу Foreign Policy. У 1997 році на пост президента Фонду обирається колишній керівник Бюро глобальних проблем при Раді національної безпеки Джессика Меттьюз (Jessica Т. Matthews). Незабаром вона призначає члена організації «Skull&Bones» і близького друга сім'ї Буша, майбутнього президента Комісії з операцій на біржі (SEC) Вільяма Дональдсона (William Н. Donaldson) директором Фонду. Ця нова команда намагалася перетворити Foreign Policy в журнал для широкої публіки і намагається впровадити також у Китай своє відділення. У цих цілях вона зав'язла контакти з Інститутом стратегічних досліджень Партійної школи в Пекіні і з Академією соціальних наук у Шанхаї. Фонд Карнегі нині є однією з найбагатших недержавних організацій у США. До складу Фонду входить 150 дослідників, він видає численні звіти. Крім англійської версії журналу Foreign Policy існує ще шість, що виходять арабською, іспанською, грецькою, італійською, португальською, турецькою мовами. Загальний тираж становить 170 тисяч примірників. Фонд Карнегі єдиний американський «think-tank», що спеціалізується на зовнішній політиці і в той же час призначений для світової громадськості.